З 18 лютого кінофестиваль «Молодість» за підтримки Посольства Італійської Республіки в Києві та Італійського інституту культури в Україні розпочинає проєкт «Кіноклуб італійської класики». Протягом десяти тижнів у кінотеатрі «Жовтень» можна буде побачити класичні фільми Федеріко Фелліні, Мікеланджело Антоніоні, Лукіно Вісконті та інших культових італійських режисерів.
Розпочинатиме цикл стрічка Лукіно Вісконті «Рокко та його брати». Змога побачити цей фільм на великому екрані — неабияка радість для автора цих рядків, котрий, навчаючись на кафедрі теорії та історії культури НМАУ ім. Чайковського, досліджує музику фільмів Вісконті. Тож, відкриття кіноклубу — чудова нагода поділитися фрагментом дослідження із читачами The Claquers. Особлива подяка науковій керівниці роботи Анні Гадецькій, адже цей текст великою мірою існує завдяки її допомозі та підтримці.
В тексті присутні нещадні спойлери. Але класику ними не зіпсуєш, правда?
Фільм «Рокко та його брати» знятий Вісконті 1960 року. Головні ролі виконують Ален Делон, Анні Жірардо та Ренато Сальваторі. Композитор — Ніно Рота.
Стрічка розповідає про життя сім’ї Паронді — матері та п’ятьох братів, — що із бідного аграрного Півдня Італії прибули до промислового Мілану в пошуках кращої долі. З плином часу кожен знаходить своє місце в Мілані. Справжнім хобі двох з братів, Сімоне та Рокко, стає бокс. Борються вони один з одним не лише на рингу, а й у реальному житті, коли закохуються в одну дівчину — Надю.
Сімоне та Рокко — антиподи. Велике місто псує Сімоне, він піддається на приманки славою, доступністю випивки, розваг та жінок. Надя — повія, тому він бачить в ній перш за все сексуальний об’єкт, що його намагається тримати біля себе різними подарунками. Саме бажання утримувати біля себе Надю вводить Сімоне в борги та змушує вдаватись до крадіжок.
В Рокко ж Мілан викликає дискомфорт. Він прагне повернутися в рідні краї, на Південь Італії. Кохання до Наді зароджується в нього після того, як він дізнається її історію поневірянь, він їй співчуває. Перед Рокко стоїть моральний вибір між коханням до жінки та братньою любов’ю, і він, зрештою, обирає останнє.
Надя не готова підкорятися тваринним інстинктам Сімоне. Вона проявляє себе жінкою, вільною у виборі кохання. Ревнощі Сімоне сягають апогею, коли він розуміє, що Надя знову займається проституцією. Він слідує за Надею та зізнається їй в коханні, вона ж у відповідь висловлює свою ненависть до нього. Після цього Сімоне дістає ножа та вбиває Надю.
Рокко із сім’єю святкує перемогу в боксерському поєдинку. На святкування приходить Сімоне та зізнається Рокко у вбивстві Наді. Один з братів, Чіро, повідомляє про скоєне поліцію, і Сімоне затримують.
Даний сюжет є своєрідним ідейним продовженням неореалістичного періоду творчості Вісконті та ніби відтворює життя сімейства Валастро із стрічки 1948 року «Земля тремтить» у середовищі індустріального міста Півночі Італії. Зовнішній конфлікт «Рокко та його братів» — соціальний. Режисер аналізує проблему асиміляції бідних селян у мегаполісах, їхню боротьбу за місце під сонцем та протиставляє цій боротьбі любов до рідної землі та традицій.
Внутрішній конфлікт полягає у протистоянні двох братів — Рокко та Сімоне. Вони борються за одну дівчину — Надю. Навколо цього конфлікту розгортається типово оперна колізія — Рокко відчуває боротьбу між почуттям до Наді та стосунками з братом. В опері дуже часто подібний конфлікт відбувається між батьками та дітьми, тобто колізія полягатиме у виборі між коханням та родинними почуттями. При чому герої опер, на противагу персонажам фільму Л. Вісконті, найчастіше обирають кохання.
Наприклад, Аїда обирає між вірністю батькові — ефіопському царю Амонасро, та коханням до ідейного супротивника — єгипетського воєначальника Радамеса («Аїда» Дж. Верді); Альфред відмовляється слідувати пораді Жоржа Жермона повернутися в Прованс та вирушає на бал до Флори, щоб зустріти Віолетту («Травіата» Дж. Верді); Хозе обіцяє Мікаелі навідати свою хвору матір, але натомість вирушає на пошуки Кармен («Кармен» Ж. Бізе).
Любовний трикутник у фільмі також відсилає до оперного жанру, адже в багатьох операх колізії, перипетії та інтриги існують саме завдяки наявності любовних трикутників. Типові трикутники: Белькоре – Адіна – Неморіно («Любовний напій» Дж. Доніцетті), Аїда – Радамес – Амнеріс («Аїда» Дж. Верді), Хозе – Кармен – Ескамільйо («Кармен» Ж. Бізе) тощо.
Композиція фільму дуже чітка: стрічка складається із двох серій, що поділені на епізоди. Кожен епізод носить назву імені одного з братів: «Вінченцо», «Сімоне», «Рокко» та «Чіро». Ім’я найменшого брата Луки фігурує в назві епілогу, в якому розповідається про подальші долі персонажів. Передує основним епізодам пролог — прибуття родини до Мілану. Титри розміщені на початку фільму та супроводжуються темою рідного краю: пісня Paese mia виконується південноіталійським діалектом.
Тож, такий композиційний поділ видається подібним до структури оперного твору: дві серії відповідатимуть двом діям, кожен з епізодів — картинам, присутні пролог та епілог, а також увертюра.
При детальнішому розгляді драматургії кожного епізоду, виявляється, що у стрічці є ще більш дрібний поділ на сцени. Відповідно, кожен епізод матиме свою кульмінацію в тій чи іншій сцені. Так, в другому епізоді «Вінченцо» амплітуда драматичного напруження мінімальна, кульмінація відбувається в п’ятій сцені, де брати вперше зустрічають Надю.
У третьому епізоді «Сімоне» помітне загострення драматургії відбувається в третій сцені, де Сімоне цупить з хімчистки сорочку, та все ж кульмінація — крадіжка Сімоне коштовностей та викриття цього вчинку в шостій та сьомій сценах. В четвертому епізоді конфлікт між Рокко та Сімоне загострюється: в шостій сцені Сімоне ґвалтує Надю на очах у Рокко, після чого між братами зав’язується бійка. В останньому епізоді відбувається наростання перепитій: успішна кар’єра Рокко протиставляється тотальним боргам Сімоне, ревнощі Сімоне досягають граничної межі — він вбиває Надю та зізнається в цьому Рокко.
Отож, в загальному композиційному плані можемо спостерігати суттєве зростання драматичних кульмінацій та їхню щільність в другій частині стрічки. Саме така композиційна структура, за словами Є. Кісєльової, повинна лежати в основі опери: «Великі масштаби актів та сцен можливо використовувати в першій половині опери, в другій же необхідна максимальна концентрація дії та енергійний, стрімкий фінал».
Композиційна схема фільму «Рокко та його брати»
Аудіальну частину фільму складає музика, написана Ніно Ротою. Невдовзі після прем’єри фільму була випущена платівка офіційного саундтреку, де зазначені програмні назви музичних композицій фільму.
Музичну частину стрічки можна поділити на три категорії:
-
- Авторські теми, що стають лейтмотивами персонажів, їхніх почуттів та вчинків.
- Авторські теми, що не закріплюються за певним значенням, звучать лише раз.
- Diegetic music. Дані теми не позначені в титрах фільму, а також не ввійшли до офіційного диску із саундтреком фільму. Їх вдалося ідентифікувати на слух.
До першої категорії належатимуть музичні фрагменти, що пов’язані із любовним трикутником Сімоне – Надя – Рокко (L’amore dei due fratelli, L’amore di Rocco, La gelosia di Simone, Il delitto di Simone). Усі ці треки об’єднує спільний музичний тематизм, якому характерна нестійкість в гармонії та постійні відхилення.
У L’amore di Rocco (Кохання Рокко) основна тема звучить у першій та другій октаві та «передається» від одного інструменту до іншого: починає тему акордеон (або клавішна гармоніка), її підхоплює гобой, фортепіано та скрипки. Тема звучить світло та наївно, тим самим вдало характеризуючи Рокко.
La gelosia di Simone (Ревнощі Сімоне) — лейтмотив, що відноситься до Сімоне. Основна тема звучить у контрабасів та віолончелей, вона стає темною та грізною. У Il delitto di Simone (Злочин Сімоне) тема тембрально повторює La gelosia di Simone, але зазнає значної драматизації та досягає своєї кульмінації в момент вбивства Сімоне Наді.
У L’amore dei due fratelli (Кохання двох братів) об’єднуються тембри та подаються контрапунктом лейтмотиви обох братів.
Інші два наявні лейтмотиви, — Paese mia та Terra lontana — апелюють до образу рідної землі, яку довелося покинути сімейству.
В першому випадку, Paese mia (Земле моя) — це тема південноіталійської народної пісні, яка з’являється у моменти спогадів героїв про свою батьківщину. Пісня у виконанні співака звучить в пролозі та епілозі фільму. В самій же стрічці для цієї теми використано тембр гобоя.
Terra lontana (Далека земля) — це бадьорий вальс, що позначатиме ті моменти в житті сімейства, які дозволять закріпитись у Мілані (перша робота братів, народження сина в найстаршого брата Вінченцо).
До другої категорії належать теми, що використовуються лише раз, тому не закріплюються за певним образом та не стають лейтмотивами. Це треки Valzer ai laghi (Вальс на озерах) та Come tu vuoi (Як ти забажаєш). Обидва треки покликані створювати відповідну атмосферу місця, в якому відбувається дія. Valzer ai laghi — легкий вальс, що звучить під час відпочинку Сімоне та Наді на озерах. Прозорість фактури, легкість та політність мелодії чудово змальовують безтурботну атмосферу курортного містечка. Come tu vuoi — це блюз, що звучить в охопленому цигарковим димом гральному клубі, де Сімоне грає в карти після возз’єднання із Надею.
До пласту diegetic music входитиме пісня, яку співає Рокко при першій зустрічі із Надею Maria dunata che bella signora questa. Ця пісня — буквально озвучені думки Рокко: «Яка ж красива ця жінка»! Також у стрічку залучено матеріал із розробки Першої частини Четвертої симфонії П. Чайковського f-moll, op. 36. Остання звучить із приймача, коли Сімоне із Надею перебувають в домі матері, тобто, згідно із пропонованою дослідником звуку в кіно Мішелем Шіоном термінологією, використано один із видів акусматики — on-the-air sound.
Залучення саме розробкового матеріалу симфонії у цій частині стрічки може означати передчуття фатальної розв’язки та підкреслювати пікову фазу внутрішнього конфлікту. Тобто розвиток драматургії фільму тут уподібнюватиметься розвитку музичного твору.
Лейтмотивна система у стрічці працює за законами оперного твору, адже не просто ілюструє того чи іншого персонажа, а розкриває підтексти, дозволяє усвідомити характер персонажів та мотиви їхніх вчинків. Пісня, яку співає Рокко, «озвучує» його думки про красу Наді. І хоча брати й звертають увагу на його спів, та все ж вони не переймаються змістом пісні. Такий прийом «думок в голос» — також типово оперний, адже персонажі опери, співаючи арії про свої почуття, промовляють їх до себе та до глядачів. Часто інші персонажі, що можуть одночасно з ними знаходитись на сцені, не «чують» цього співу.
Проаналізувавши усі структурні складові стрічки, можемо прийти до висновку, що на сюжетному, композиційному рівнях та навіть рівні музичних засобів стрічка «Рокко та його брати» має в основі багато спільного із драматургічними особливостями оперного твору. Крім того, Генрі Бекон (Henry Bacon) проводить паралель із конкретним оперним твором — «Кармен» Жоржа Бізе.
Щоправда, він приходить до такого висновку лише через зіставлення сцени вбивства Наді у фільмі із фіналом «Кармен». В обох випадках дівчину зарізає ревнивець, при чому в обох випадках вбивство відбувається під час бою суперника — третього учасника любовного трикутника. Якщо ж буквально співставити сюжет та композицію фільму із сюжетом та композицією опери «Кармен» Жоржа Бізе, паралелей буде значно більше.
По-перше, головні персонажі опери мають своїх відповідників у фільмі. Фатальна жінка Кармен — у фільмі Надя, ревнивець Хозе — Сімоне, тореадор Ескамільо — боксер Рокко, Мікаела, котра постійно приносить звістки від матері, — власне мати братів.
По-друге, чотири епізоди фільму буквально відповідають чотирьом діям опери. У першому епізоді, як і в першій дії, відбувається зустріч Героя (Сімоне – Хозе) із Героїнею (Надя – Кармен); другий епізод та друга дія — падіння Героя через кохання (крадіжка Сімоне, дезертирство Хозе); третя дія/епізод — новий роман Героїні із зіркою боїв (боксер Рокко, тореадор Ескамільо), ревнощі Героя; врешті, заключна дія/епізод — вбивство Героєм Героїні, в той час як відбувається бій на арені.
По-третє, музичний матеріал, котрий звучить під час вбивства Наді, є своєрідним переосмисленням музики фіналу опери Бізе.
Таким чином, можна стверджувати, що у стрічці «Рокко та його брати» попри відсутність буквальних цитат оперного тексту все ж використовуються закони оперної драматургії. Така спільність побудови випливає, швидше за все, від природи мислення Л. Вісконті, котра багато у чому сформована саме оперним жанром. Тому оперні моделі діють як активні чинники творення драматургії кіно за законами оперного жанру. Тим самим тексти починають існувати як паралельні наративи, на символічному рівні переплітаючись та надаючи глядачу можливостей для об’ємного, в певному сенсі, позачасового сприйняття історій.
The Claquers живе завдяки нашим читачам. Підтримайте нас на Parteon