Джордж Крам. 1929–(1995)–2022. In Memoriam У віці 92 років відійшов у засвіти визначний американський композитор

Подібно до іншого американського генія, Чарльза Айвза, Джордж Крам виростав у середовищі цілковито різної музики — госпелів, кантрі, фольку та року. Батьки його були класичними музикантами, і подальшу професійну кар’єру він опанував аж до рівня докторантури з композиції. Він комбінував свої музичні вподобання за допомогою незвичних тембрів, обирав для творів символічне візуальне оформлення.

На питання «Хто повинен вирішувати, котра ваша п’єса є найкращою?», Крам відповідав: «Публіка, зрештою, але не публіка в цей момент. Я думаю, що це досить тривалий процес. Мабуть, він займає десятиліття, і знаходиться поза чиїмось контролем». Новатор музики у власній ніші, титан післявоєнного часу: творчість Крама, сповнена еклектики, ніколи не залишала байдужими слухачів. Розглянемо її окремі вершини на знак пам’яті про автора.

Крам соціально-політичний


«Black Angels» («Чорні ангели», 1970) для струнного квартету з електронікою стали реакцією Крама на війну у В’єтнамі. На це вказує примітка композитора — «in tempore belli» (з латини — «у час війни»). У творі з підзаголовком «Тринадцять картин з Темного Краю» поєднуються найсучасніші виконавські техніки, окрики музикантів та модифікований звук з метою показати «картини» війни — вторгнення літаків, голоси свідків, посмертну тишу. Сам Крам говорив, що ця музика «зображає подорож душі. Три етапи цієї подорожі — Від’їзд (відлучення від благодаті), Відсутність (духовне знищення) і Повернення (спокута)».

 

Крам авангардний


Один з чотирьох його творів для оркестру, сюїта «Echoes of Time and the River» («Ехо часу та річки») у 1968 році отримала престижну Пулітцерівську премію. Незвична розсадка виконавців, їхні функції співу, ефект зацикленого повторення ехо разом створюють поетичну атмосферу звукотворення нового, метафізичного часу.

 

Крам філософський

Живописність музики Крама відобразилась і у п’єсі «Vox Balaenae» («Voice of the Whale»), («Голос кита», 1971) для електричної флейти, віолончелі та підсиленого фортепіано. На її створення композитора надихнув запис науковця-мариніста. Безкінечно плинний сонорний простір розділяється тільки оригінальними назвами варіацій, що збігаються з назвами геологічних періодів Землі. Обережно, спершу ця музика може нагадати вам про карпатські трембітання. Хоч виконавці гратимуть при синьому світлі у напівмасках.

 

Джордж Крам в Україні

З візитом Джордж Крам побував і в Україні: українсько-американському композитору та диригенту Вірку Балею вдалося організувати його візит до Києва у 1995 році. За три дні у столиці він провів зустріч з студентами-виконавцями, які спеціально вивчили його тріо, в Київській консерваторії та відвідав виконання своїх творів на Відкритті VI Міжнародного Київ Музик Фесту.

Про концерт критики писали так: «Найбільше захоплення слухачів викликав твір «Ніч чотирьох місяців» для мецо-сопрано, альтової флейти, банджо, віолончелі та ударних на вірші Ф. Гарсіа Лорки. Незвичний інструментальний склад, пристрасний густий тембр голосу Тетяни Пімінової, майстерна гра Олега Кудряшова, Олександра Блінова, а, головне, сама музика викликали шквал овацій та емоцій» (Ірина Сікорська, більше тут). 

Вірко Балей, Джордж Крам, Іван Карабиць. Київ, 1995
Вірко Балей, Джордж Крам, Іван Карабиць. Київ, 1995

Серед інших творів програми — «Одинадцять відображень осені» для скрипки, альтової флейти, кларнета і фортепіано, «Iдилія» для флейти та ударних. Про неї залишились такі згадки: «…приїзд до Києва всесвітньо відомого американського композитора Дж. Крамба у концертній програмі був “прокоментований” презентацією його опусів… 60-х років» (Олена Дьячкова, читати).

Що звучало поряд з музикою Крама у виконанні «Київської камерати», розповідав Богдан Сюта: «Цікавими були також музика й виконання написаного минулого року під впливом американських вражень твору Івана Карабиця “Music from Waterside”. Тонкий звукопис циклу І. Карабиця досить добре поєднувався з прем’єрами Дж. Крамба. А от Концерт №27 для фортепіано з оркестром В. Моцарта, у якому “напівдиригентом” і “напівпіаністом” виступив Вірко Балей, виглядав на концерті, що відкривав фестиваль сучасної музики, не надто доречно».

Про приїзд Крама розповідають українські композитори Микола Ковалінас та Іван Тараненко.

  • Які Ваші враження від музики цього автора та його перебування в Києві?

Микола Ковалінас: Вже досить давно я практично ні з ким не веду розмови власне про враження від музики, адже через специфіку моєї роботи (це — буквально кількарічна лекційна робота з київськими студентами-композиторами) будь-які твори мають відповідати фактично єдиному критерію — бути так званим «пед. репертуаром», тобто яскравим прикладом для демонстрації під час заняття.


Читайте також: Логіка науки Миколи Ковалінаса

Звісно, на такому рівні викладання це не повинен бути звичайний, «шкільний» пед. репертуар, де всі проблеми будуть вирішуватися «як книжка пише», адже подібний метод не здатен розвивати креативне, авторське мислення майбутнього митця. Це щоразу має бути унікальна творча ідея та її концептуально вивірене і максимально ефективне вирішення, що загалом створить під час аналізу непересічну креативну ситуацію та у певному сенсі змоделює творчий процес композитора. 

Студент після такого спілкування з «чужою» музикою має отримати не просто задоволення, а незвичайне, надзвичайне та доволі складне задоволення, що надихало б його (ні, не на створення чогось подібного, а, скоріше, навпаки!) на створення чогось не менш непересічного і надихаючого у процесі власної творчості. До речі, у роботі з композиторами завжди існує ця своєрідна конкуренція «свого-чужого», яка жодним чином не повинна «замикати» автора-початківця у своїй недосконалості, а навпаки, розкривати в освіті Світ і Світло. І саме одним із таких Світочів, просвітителів є (спеціально наголошую — «є», ніяких «був»!) Джордж Крам.

Для мене розмова про Джорджа Крама — це завжди міркування «чисто про музику». І навіть більше. У 2017 році, читаючи відповідну серію лекцій в Гете-інституті, в анонсі останньої лекції вказувалося, що мова буде не тільки «про те, за що» ми, в принципі, любимо музику, а й «за що ще» ми її любимо, або чому ми любимо її «в принципі». І одним з героїв був саме Крам.

Пригадав один цікавий момент, з яким я погоджуюсь і не погоджуюсь водночас. Якось один, надзвичайно талановитий і «просунутий» студент після лекційного заняття з аналізу, де мова йшла про «Макрокосмос», зокрема, про відомі 6 графічних партитур-символів, виходячи з аудиторії, кинув: «А знаєте, мені не подобається музика Крама». І на моє здивоване «Чому власне?» прозвучало наступне: «Його музика надто гарна. Сучасна музика не має бути настільки красивою»…


«Саме 1995-й рік я завжди згадую як найпотужніший у сенсі проведення в Києві цілої низки представницьких міжнародних фестивалів сучасної академічної музики»


Про перебування Джорджа Крама у Києві, під час Київ Музик Фесту в 1995-ому ходять легенди, та існують різні версії. Я ж переповім наступну, яку завжди любив згадувати мій педагог Геннадій Іванович Ляшенко. Звісно, всі очікували прибуття на фестиваль справжньої композиторської Легенди, проте якось так сталося, що про нього чомусь забули й згадали лише по завершенню Фесту (мабуть, були якісь супроводжуючі, проте навряд чи знайдете когось, хто достеменно розповість, чим саме Крам займався протягом фестивального тижня та які прихопив із собою враження від Києва).

Зараз це звучить як анекдот, абсурд, дикість. І цей дивний факт, мабуть, можна пояснити тим, що в середині 1990-х різноманітних проблем вистачало, тож до цього просто випадково «не дійшли руки». Проте — парадокс! — саме 1995-й рік я завжди згадую як найпотужніший у сенсі проведення в Києві цілої низки представницьких міжнародних фестивалів сучасної академічної музики.

До речі, пам’ятаю, як під час концерту Джордж Крам чомусь виявився ніяким не велетнем, на що завжди сподіваєшся перед довгоочікуваною зустріччю з дійсно видатною творчою особистістю, а звичайним собі чоловічком. Можливо, тому тоді про нього й забули…

  • Чи була музика Крама незвичною для тогочасного звукового ландшафту?

Іван Тараненко: Аж не віриться, що вже минуло 27 років з того часу. Я навмисно переглянув програму Фесту, щоб згадати її. Адже сказати, що тоді музика Крама була настільки далекою та екзотичною для тогочасної публіки, було б перебільшенням… Можливо, для більшої частини, скажімо, непосвячених у творчі процеси того періоду, справді могло так бути, але «просунуті хлопчики та дівчатка» мого і трохи старшого поколінь вже дещо знали. Тобто, якщо говорити про «Питання, яке лишилось без відповіді» Чарльза Айвза, що прозвучало в одному із перших фестивалів, то воно стало першим одкровенням і своєрідним вибухом для більшості. Але вже із наступними фестивалями такої незвіданої музики ставало менше, і в нас з’являлось більше вимог до неї. 

Просто варто подивитись модерні партитури того ж Євгена Станковича для «Київської камерати», наприклад, Першу (1972) чи Другу (1980) камерні симфонії. Знову ж, якщо повернутись до програми Київ Музик Фесту 1995 року, де прозвучали частини із «Eleven Echoes of Autumn» Джорджа Крама, чесно скажу, я не досить рельєфно пригадую реакції… Так, звісно, більшість була приємно схвильована. Тоді для мене, асистента-стажиста останнього курсу НМАУ, пізнавати нове було більшим захопленням, ніж спостерігати за реакцією публіки. 

Тим більш, у фестивальній програмі одного з тогорічних концертів був твір Сергія Зажитька «Ах ты, степь широкая» — психоделічна серенада для баритона, чоловічого квазівокального квартету, тромбона, скрипки, ударних і танцюристів (1995). Як нині пам’ятаю наш репетиційний процес, бо він звернувся до мене із проханням взяти участь у реалізації цього твору. З назви помітно, що то вже був один із перших творів у кращих традиціях Зажитька. 


«Пізнання музики на кшталт Джорджа Крама можна було назвати другим диханням»


Всі ми того часу писали, в нашому розумінні, нову музику. Пізніше, в 1996 році, після кількох виконавських пропозицій з’явився мій твір “A prima vista” для квартету саксофонів, перкусіоніста, бандуриста та автора (рояль). Не пригадую, що на мене так вплинуло. Скоріш за все, це було все в комплексі із вивченого, почутого, прослуханого на той момент. 

Ще задовго до цього фестивалю багато музики писалося нашими авангардистами-шістдесятниками. І тому із тих років українська музика вже мала своєрідне «щеплення», що зробило її готовою до сприйняття нової інформації. Я намагаюсь зробити своєрідний зріз того часу, щоб було ясно: ми жили в дещо іншому вимірі у порівнянні з радянськими часами. Зрозуміло, що я не згадав Олександра Щетинського, Олександра Грінберга, Володимира Рунчака, Аллу Загайкевич, Марину Денисенко, Сергія Пілютикова, Людмилу Юріну і багатьох із тих, хто мислив інакше, ніж було прийнято на загал. Пізнання музики на кшталт Джорджа Крама можна було назвати другим диханням.


Читайте також: 

Адріан Мокану отримав другу премію на Mauricio Kagel Composition Competition

З’єднати розірвані площини. Віталій Годзяцький

In memoriam. Спогади учнів про Юрія Іщенка

63 кометарів

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *