Що «GAIA-24» промовляє? Олексій Паляничка

Фото: Валерія Ландар

 

10 травня у Жовтневому палаці відбулася премʼєра опери «Gaia-24. Opera del Mondo» від лабораторії сучасної опери Opera Aperta. Для відгуку на подію редакція The Claquers запросила театрального критика Олексія Паляничку. Ця стаття є першим досвідом осмислення творів Opera Aperta для автора у новому для The Claquers контексті не так оперного, як театрального середовища. 

Частина 1. В якій автор використовує частину опису до вистави, оскільки свого нічого не придумав

«Богиня землі та партеногенетична матір всесвіту — Гайя — породила Мнемосіну — богиню памʼяті. Мнемосіна народила девʼять муз. “Прекрасноголоса” муза Калліопа народила Орфея. Так ми опинилися в музеї та на сцені оперного театру. Коли стоїш тут, поміж променями театральних ліхтарів та відеопроєкцій, чи можливо ще почути, що Гайя промовляє?» 

Піаніно з артистом Євгеном Балем стоїть у воді біля острова Хортиця під час фільмування відеоматеріалів опери «Gaia-24».
Фото: Денис Мельник

Частина 2. В якій автор намагається побачити у виставі те, про що багато читав до початку вистави

З наведеного вище опису розпочинається опера Романа Григоріва та Іллі Разумейка «Gaia-24». «Чи можливо ще почути, що Гайя промовляє?» — на перший погляд, просте питання. Принаймні простою є його побудова. Але коли споглядаєш життя як певний тип повідомлень — воно буде достатньо складним для інтерпретації. Такий текст буде насиченим напівтонами, еклектикою тем, інтертекстами, іронією тощо.

Так постановники опери через деякі роздуми філософа і популяризатора теорії «Гайї» Бруно Латура повʼязують екологічні кризи з колоніальними експансіями імперій: імперії завжди виснажують частини тіла землі, які їм вдасться захопити. В цій оповіді мисткині/ці зʼявляються перед нами як символічний образ Орфея. Він за допомогою своїх вмінь намагається побудувати коректне щодо дійсності повідомлення про те, що відбувається з його праматірʼю землею внаслідок війни. Але кому це повідомлення призначене? Адже, на думку Латура, на землі немає інстанції, до якої могли б звернутися нащадки богині Калліопи.

«Gaia-24».
Фото: Валерія Ландар

Частина 3. Яку автор сам не розуміє навіщо написав, але нехай вже буде

Перед премʼєрним показом 10 травня біля Жовтневого палацу зібралася публіка. Багато кого я знав особисто або заочно. Іншу частину знали ті, кого знав я. Тому можемо означити одного з адресатів. Припускаю, що ним стало мистецьке середовище України. 

Оскільки опера «Gaia-24» відбувається на периферії державного театрального сектору, то вона будується як контраргумент до того, чим є сьогодні українська опера та український театр загалом. Розглядаючи діалектичні пари етика-естетика, теорія-практика, форма-зміст, можемо побачити їхню взаємодоповнюваність. У деяких випадках форма стає змістом.

Створюючи виставу, відмінну від звичної форми, продукованої державними театрами, команда автоматично формує і повідомлення про те, яким може і має бути театр. 

З досвіду участі в журі національного фестивалю-премії «ГРА» можу зробити висновок, що здебільшого театр в Україні наративний та ілюстративний. В моєму розумінні наративний — це такий, що розповідає лінійну історію. Ілюстративний — такий, що між знаком і означуваним ставить знак дорівнює: осінь дорівнює старості, білий дорівнює духовній чистоті, а щоб показати страждання головного персонажа режисер використовує катувальну машину на фоні дійства.

«Gaia-24».
Фото: Валерія Ландар

В одному зі своїх дописів у соцмережах Ілля Разумейко й Роман Григорів дали ширше розуміння театру, куди їх «немає сенсу запрошувати». Серед ознак були названі розмовний вид театру, використання музики та сценографії як декорацій до тексту, відсутність роботи з тілом акторів тощо. Фактично в такий спосіб композитори окреслили 90–95% українського театру. 

Тож яким є театр, запропонований творцями опери «Gaia-24», і до кого він промовляє ще?

Частина 4. В якій автор намагається проаналізувати виставу так, щоб було не зрозуміло, що він чогось не зрозумів

Можемо говорити, що війна відбувається на території України. Так само вірним буде вислів, що війна відбувається на території Європи. Як ми маємо артикулювати стосунок Європи до цієї війни, якщо ми говоримо різними мовами? Питання не лише про лінгвістику, але й про різну емоційну включеність, різне усвідомлення катастрофи. Якщо до цього я розглядав форму, що промовляє, то тут варто говорити про форму як про те, у який спосіб говорять мисткині/ці. 

Опера «Gaia-24» складається з трьох актів. Кожен із них може здаватися самодостатнім з огляду на естетичне вирішення. Але всі вони обʼєднані наскрізною темою, яку я б окреслив словом Gaia в дуже широкому значенні. Земля як спільний простір для існування, як тіло, з яким щось відбувається в результаті нашої діяльності, як богиня мати-земля Гея, яка дала нам життя і перебуває в особливих стосунках з нами. Відповідно до обраної конотації символу Землі змінюється й інтерпретація дій перформерок/ів. 

Так перша дія опери «Songs of Mother Earth», коли в різних частинах зали зʼявляються перформерки/и та співають пісні різними мовами, гадаю, апелює до означення спільної території, на якій живуть різні народи. Як окреслити цю спільну територію?

В опері «Gaia-24» функцію позначення звʼязків виконують пісні різних народів, рух перформерок/ів із різних кінців театрального простору до однієї точки та алегорією на матіссівський танець, де перформерки/ри танцюють, зійшовшись у коло та поклавши руки одне одному на плечі.

Завдяки елементам кабаре та яскравим кольоровим костюмам з блискучими елементами видається, наче перша дія запрошує глядачок/ів до легкого музичного жанру. Та згадуючи, що однією з тем опери є «підрив Каховської ГЕС», одразу відчуваєш іронію щодо своїх очікувань розважитися, споглядаючи театральне дійство. 

Друга дія, «Cabaret Metastasis», побудована на метаморфозах людських тіл, світла та звуку. Звуки то народжуються, то раптово обриваються. Глядачі часом чують уривки з класичної музики, потім все знову перетікає в дисгармонійні звуки: натискання ногами на клавіші фортепіано, гра смичком на волоссі. Чи може Орфей через музику розкрити всю трагедію війни? Чи може музичний інструмент передати весь масштаб того, що зараз відбувається поблизу ділянок бойових дій? Що може розповісти музичний інструмент, занурений у води прифронтової зони? Про що цей звук?

В один із моментів другої дії мотив обʼєднання — в танці. Але цього разу це «Аркан»: оголені тіла перформерок/ів під пульсуючий звук ведуть танок навколо променю світла. Чи відчувають вони дискомфорт і незахищеність в оголеності, як відчував його я перед звуком, що пронизував все моє тіло? Напівтони почуттів неможливо озвучити чіткими відповідями, тому лишаю тут тільки запитання.

«Gaia-24». Фото: Валерія Ландар

Третя дія «Dance for Mother Earth» схожа на перехід кордону між світами: щойно ми переживали неспроможність висловлення щодо трагедії, як раптом потрапили на свято музичного гедонізму. Третій акт занурює нас в еклектику різних жанрів: реп, рок, популярна музика. На початку цього переходу перформерка Марічка Штирбулова читає монолог Гамлета «Бути чи не бути». Висловлю припущення, що в її варіанті це не екзистенційне запитання, оскільки загроза життю є реальною.

Врешті звуки стихають. Ілля Разумейко подібно до барда сідає на авансцену та починає грати мотив балади. Жанр балади апелює як до лірико-героїчного епосу, в якому йдеться про любов до рідної землі, так і до лірико-поетичного епосу, в якому прочитуються сюжети метаморфоз людини, що стає частиною природи. Насамкінець на екрані проєктується відео, яке віддаляє нас від потрісканого дна Каховського Моря, де у вигляді розпʼяття бачимо чоловіка та жінку. Сцена сповіщає нам, що мати-земля помирає. Якась її частина. Чи можемо ми «бути» в такому разі в єднанні з нею? Чи здатні ми вижити на випаленій імперією землі?

Частина 5. В якій автор завершує свої роздуми мудрими запитаннями щоб приховати, що так і не виразив те, що відчув на виставі

Опера «Gaia-24» використовує безліч цитат із мистецьких творів із царини візуального та музичного мистецтва й практично не послуговується словом. Саме тому цілком може бути зрозумілою в Україні й за її межами. Але чи це насправді так?

Марічка Штирбулова в GAIA-24.
Фото: Валерія Ландар

Я довго думав, що означає коротка сцена із засніженим обрієм. Звідки вона і про що? Пізніше Ілля Разумейко написав про неї, що відеокадр був зроблений на розкладний телефон LG 31 січня 2014 року:

«Цілий тиждень була температура –20, весь Дніпро замерз, і я йду пішки по фарватеру ріки, знімаючи пейзаж на відео. Лід потріскує і під ним булькає вода. Уже майже рік іде російська війна на Донбасі».

Якщо булькання води, потріскування льоду, скрип снігу, відблиск сонця — це голос Землі, то чи можливо зрозуміти «що Гайя промовляє» в контексті подій на її тілі? 

Кожен з почутого обере своє значення. Так, кадр засніженого Каховського Моря нагадує подорож всередину себе, всередину своїх спогадів, асоціацій та рефлексій в контексті війни.

«Ми не знаємо, про що вистава» — говорить в імпровізованому антракті між першою та другою діями режисер Ілля Разумейко. Тим самим він висловлює іронічну позицію, оскільки неможливо в одне речення втиснути десять років війни, індивідуальні мистецькі пошуки, історію Землі, постколоніальну історичну оптику, теорію мистецтва і так далі. Але іронія також стає інструментом, яким автори звільняють глядачів від гніту єдино можливого прочитання тексту. 

Сцена із засніженим обрієм може бути чимось моїм або про мене. Або ж я можу її пропустити. Можу винести за дужки багато чого іншого. Натомість побудую з вистави міфологічну подорож Орфея в пошуках символічного Золотого Руна чи його подорож до символічного (а може й до реального) Тартару. Але в підземному світі вмирає все живе. Душа потребує світла. Обираючи «бути» ми опиняємося перед питанням способу буття і способу комунікації. «Чи можливо ще почути, що Гайя промовляє?» Чи чуємо ми її? Чи чуємо одне одного? Як через мистецтво можна передати трагедію? Про що розповідає занурене у води Дніпра фортепіано? Які значення мають слова, якщо вони не працюють? Здається в цьому тексті також вже забагато слів. 

«Співай для матері-землі!

Танцюй для матері-землі!

Готуй своє тіло для матері-землі!

24, 13, 8, 3, 2, 1, 0 — час спливає».

 

Команда, що працювала на створенням «Gaia-24. Opera del Mondo»:

Музика, лібрето, режисура, драматургія, сценографія: Роман Григорів, Ілля Разумейко

Продюсери: Ольга Дятел та Володимир Бурковець (proto produkciia)

Художниця: Катерина Маркуш

Оператор-постановник: Денис Мельник

Звукорежисер запису: Андрій Нідзельський

Консультантка з традиційних танців: Олена Дудка

Live-electronics, live-video: Олена Шикіна

Художниця по світлу: Світлана Змєєва

Артистки та артисти: Марічка Штирбулова, Юлія Вітранюк, Софія Павліченко, Катерина Гордієнко, Катерина Бишева, Кароліна Музиченко, Аліса Кузнецова, Олександр Чишій, Данило Зубков, Айк Єгіян, Ілля Разумейко

Артисти та артистки на відео: Євген Баль, Назгуль Шукаєва, Катерина Гордієнко, Марічка Штирбулова

 


Читайте також:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *