Всеукраїнський композиторський конкурс імені Мирослава Скорика, в якому артдиректор одного з найдавніших європейських фестивалів сучасної музики «Варшавська осінь», відомий композитор Єжи Корнович взяв участь як член журі, був організований для пошуку нових сучасних творів української симфонічної музики. У коментарі до Конкурсу він висловив думки про симфонічну музику, твір переможця, роль сучасних ансамблів та поділився вельми корисними порадами для молодих композиторів. Ми записали його слова, починаючи з відповіді на запитання «Чи є твір для симфонічного оркестру необхідним виявом компетенції композитора?». Далі — читайте у тексті.
У нас дуже багато дуже хороших композиторів, які навіть не використовують акустичні інструменти. Тому не дуже очевидно, що п’єса для симфонічного оркестру є перевагою. Як відомо, так звана майстерня композитора нині змінюється настільки, що не лише молодь, а вже кілька поколінь користується комп’ютером. Комп’ютерні програми існують для набору нот, для перевірки звучання, щобільше, можна маніпулювати звуками, здійснити безліч процедур для перетворення звуку, навіть не «вводячи» цей звук в нотний запис. Зараз це відбувається по-іншому, ніж було для мого покоління, коли ми починали складати в стилях, писати ноти тощо.
Тепер я вважаю, що не обов’язково знати ноти, щоб бути хорошим композитором. У сфері електронної музики можна складати музичні сценарії, створювати нотацію партитури як кінцевий результат операцій, зроблених на комп’ютері. Роль симфонічного оркестру дуже змінилася. Я вірю, що в царині сучасної музики оркестр дедалі більше стає полем для специфічних меседжів, а його інструменти не можуть використовуватись як раніше. Це особливе (але не єдине) поле для хорошого композитора і для того, щоб бути ідіоматичним та впізнаваним. Вважаю, що, наприклад, струнний квартет або твір для двох фортепіано є набагато складнішими інструментальними комбінаціями для композитора.
«…не обов’язково знати ноти, щоб бути хорошим композитором»
Я б радив молоді… (але застережу, що це лише пропозиція) слухати сучаснішу музику. Справді сучасну, не тільки написану майстерно в різних попередніх стилях. Ви можете поставити собі питання: «Для кого я пишу музику? Для вчителя, для уроку з композиції, однокурсників чи музичного суспільства?».. Чи є у вас уявний ідеальний слухач, — наприклад, мешканці вашого міста, на яких ви орієнтуєтесь?
Я вважаю, що тільки музиканти не можуть бути адресатами вашої музики. Ніхто не очікує, що режисери будуть творити кіно для акторів чи для інших членів кіносуспільства. Так і музична спільнота — не перший наш адресат. Ми повинні спілкуватися з іншими людьми, ділитися з ними своїми музичними поглядами, ідеями, думками, і ставитись до них вкрай серйозно. Чудово, якщо ви маєте що сказати про реальний світ, а не тільки музичні структури, які використовуєте.
Тож моя порада: не думайте тільки про музику. А якщо все ж думаєте, то слухайте її більше і більше. Слухайте, щоб контролювати те, що відбувається не тільки в вашому місті чи країні. У наш час великі можливості відкриваються завдяки сайтам музичних фестивалів, адже багатьох з них пандемія переорієнтувала на трансляції (це стосується і фестивалю «Контрасти», «Donaueschingen Music Tage», «Festival of the First Performances» в Катовіце. «Варшавська осінь» також має на своєму вебсайті багато цікавого). Сучасне мистецтво, музика — це дуже особлива галузь, яка не включає всю хорошу музику, написану до сьогодні. Вона все ще шукає нові сенси, нові ідеї, своє буття в новому мінливому світі.
«…тільки музиканти не можуть бути адресатами вашої музики»
Якщо ви хочете бути в курсі новин цієї галузі, ви повинні спостерігати за змінами та ситуацією і знати своїх прибічників. У цій сфері безліч можливостей. Я безперестанку намагаюсь дізнаватись нове. Це як дивитися телевізійні новини: кожен день дає відкриття. Потрібно, мабуть, мати внутрішні навички, щоб почувати себе добре в цій мінливій ситуації, але це важлива особливість, якщо ви хочете співтворити цей мистецький рух.
Спостереження і слух. І пам’ятка про те, що важливий справжній звук, написаний не просто знаками. Добре також імпровізувати, слухати концерти; ноти — це початок твору, але є ще інші виміри, де можна жити музикою, дихати нею, а не тільки писати її. А українські музиканти загалом природно музичні.
Для молодих композиторів дуже важливо мати поруч дружні молоді ансамблі або створювати власні колективи нового покоління. Бо одним із головних аспектів академічної музики є когнітивний. Її пізнання та розуміння змінюються від покоління до покоління. Тому цілком природно, що фестивалі сучасної музики знаходяться в руках та просторі, як правило, молоді — людей від 20 до 35-40 років. Коли мова йде про «Варшавську осінь» (пробачте мені її часту згадку, але цей приклад важливий), яка була створена в 1956 році, набрала обертів у 1960-70-х, то вона завжди враховувала значення молодих людей свого часу. Пендерецький, Котонський, Сероцький, Гурецький, Шалонек, Сікорський та інші — на той час були молодими людьми. І так було з усіма наступними генераціями. Генераціями композиторів, виконавців, і… слухачів.
Насамперед сучасну музику варто розглядати не як колекцію шедеврів, а пізнавальний рух, природну стихію, що творить ідентичність молодих людей. Тому дуже важливо не очікувати від вже, скажімо, престижних, укорінених ансамблів поваги до музики молодого композитора. Створюйте власні ансамблі для того, щоб якомога більше перевіряти свою музику перед людьми, рівними вам за віком. Ви маєте той самий досвід світу, ті самі рефлексії та ментальні установки. Не чекайте визнання, а побудуйте власне суспільство, власну структуру. Звичайно, радити легко, але усвідомте: коли всі ці значущі нові ідеї ставали у центрі, вони були задумані саме так. Молоді музиканти зустрічались, створювали щось приватно і через деякий час це давало великі плоди. Луї Андріссен, Гельмут Лахенманн, П’єр Булез робили так само. Час працює на вас. Просто дійте і будьте терплячими. Якщо ви почнете створювати власну спільноту, є шанс, що коли вам буде 30-50 років, рано чи пізно ви станете значущим голосом свого покоління.
«Сучасну музику варто розглядати не як колекцію шедеврів, а пізнавальний рух, природну стихію, що творить ідентичність молодих людей»
Не чекайте занадто багато від старших поколінь. У них були свої шанси, свій час, вони досі зайняті собою і не завжди відкриті для молодших. Звісно, мої слова — очевидне спрощення. Є також багато протилежних прикладів. Є перевірені структури, дуже відкриті для нових поколінь — ансамблі «Ensemble Modern», «Ensemble MusikFabrik», «Gaudeamus», польські ансамблі «New Music Orchestra», «Spółdzielnia Muzyczna» («Music cooperative»), «NeoQuartet», «Kwartludium». Це стосується й українських ансамблів, які я знаю. Певною мірою це також «Варшавська осінь». Адже ми знаємо, що найважливіше спостерігати за молоддю, адже каталог нових ідей у них найбільш «киплячий». Наприклад, я дуже уважно спостерігаю за музикантами віком від 30 років і менше як директор «Варшавської осені». Це момент, коли з’являються нові особистості. Вони серед нас.
А повертаючись до Конкурсу Скорика, я вважаю, що Максим Коломієць, який мені знайомий як музикант, є прикладом дуже природного музиканта — він грає та творить, повністю занурений у музику. Його кейс наочний також завдяки кільком центрам сучасної музики, як-от німецькою академією музики. Говорячи про Німеччину, також Нідерланди й Данію, зазначу, що тут все не зводиться до національних шкіл: це справжні міжнародні центри. Ми вибудовуємо цю рису — відкритість до різного — у Польщі вже деякий час. Між іншим, я мав задоволення зробити Максимові замовлення на твір для «Варшавської осені», серед кількох інших замовлень українським композиторам в минулі роки. І він зробив ідеальний твір, тож коли я дізнався, що він переможець, я був дуже задоволений. Твір прозвучав справді вигадливо, мудро та інтелектуально. Було нелегко знайти твір, який би зацікавив фактурою. Вважаю, що фактура все ж є найважливішим елементом сучасної музики — це той момент, коли ви бачите, що ця партитура жива.
Цей твір має привабливий візуальний аспект і добре звучить. На цьому конкурсі ми мали щонайменше 4 інші твори, які є послідовними та навіть сміливими у концепції, цікавими, але дуже сумнівними щодо виконавських можливостей. Тож я був дуже щасливий, що всі члени журі знайшли твір, який з одного боку був сучасним, спантеличливим і цікавим — «о, як це буде звучати?» — і він, нарешті, прозвучав. Ми не підвели як музиканти: ми відібрали твір, який приніс нам і, сподіваюся, глядачам, велике задоволення.
Читайте також:
• Ніч Контрастів: БДСM-перформанс, благання спокою, відеоконцерти та інші ігри
• Скільки б заробляли Бах, Моцарт і Бетховен у Spotify?
• Як Лондонський філармонічний оркестр став маріонеткою у руках нацистської пропаганди