Джазова музика в Україні на даний час — цілком самостійний, розвинутий феномен. Вона звучить на багатьох тематичних фестивалях, широко представлена у численних проєктах, існує та активно розвивається на локальних платформах у різних містах України. Перетин джазової та академічної музики на одній сцені трапляється не так часто, адже для широкого кола слухачів ці дві сфери музичної культури є настільки різними та самостійними, що їх поєднання видається достатньо проблематичним. Чи дійсно це так? Чи, можливо, точки перетину все ж існують?
Цьогоріч у програмі Київ Музик Фесту, окрім традиційних для нього симфонічних, хорових та камерних концертів, можна було зустріти геть нетиповий, а саме — «Jazz Kolo | Джазове прочитання української класики». Тож у слухачів була нагода стати свідками цікавого взаємопроникнення джазу в академічну музику (і навпаки).
Jazz Kolo — це проєкт українського бас-гітариста й композитора Ігоря Закуса, що виник у 2007 році та мав на меті об’єднання українських музикантів, а також підтримку й розвиток джазової імпровізаційної музики. За роки існування Jazz Kolo було створено низку аудіо та відео записів програм авторської музики, організовано декілька міжнародних проєктів та проведено декілька всеукраїнських молодіжних конкурсів. У проєктах Jazz Kolo беруть участь найвідоміші джазові музиканти України й цього року їх можна було побачити та почути на концерті у рамках «Київ Музик Фесту».
Для створення програми «Джазове прочитання української класики» піаністи обрали твори українських композиторів та зробили власні аранжування. У світовій музичній практиці таке явище є досить популярним, звернення до відомих зразків академічної музики та створення їх аранжувань зустрічається у творчості відомих джазменів — Дюка Еллінгтона, Арта Тейтума, Вейна Шортера та багатьох інших. Українські джазові музиканти часто звертаються до фольклору та створюють джазові інтерпретацій саме традиційної музики. Тож виникнення програми «Джазове прочитання української класики» можна вважати новою сторінкою і для українського джазу, і для академічної музики.
Ігор ЗакусІгор Закус- Павло ГалицькийПавло Галицький
Усі аранжування, що звучали на концерті, були зроблені для тріо у складі: фортепіано, бас-гітара (Ігор Закус) та ударні (Павло Галицький). Першим номером ми почули «Ноктюрн» Михайла Калачевського в обробці Руслана Болатова — клавішника-піаніста, джазового композитора та аранжувальника. Головним виразовим елементом у цьому творі, безумовно, є мелодія, у якій відчутно простежується зв’язок з мелодизмом українських ліричних пісень. У оновленій джазовій версії ця провідна риса була підкреслена завдяки ускладненню гармонічної мови, появою специфічної та характерної для джазової музики свінгової ритміки, а також появою імпровізації, що певною мірою відштовхнулася від основної теми твору, розвиваючи її у новому ключі.
Два наступні аранжування були зроблені на твори Бориса Лятошинського — класика української музики ХХ століття. Павло Шепета — джазовий піаніст, композитор та аранжувальник — обрав Прелюдію ІІ, ор. 44, h-moll. Цей твір навіть у новій інтепретації впізнається з першого ж акорду — недарма великий мажорний септакорд й називають іменною гармонією Бориса Лятошинського. Окрім впізнаваної дисонантної гармонії твору дуже виразною є мелодія, що також близька до фольклорних джерел. У аранжуванні Павла Шепети вона набула нового тембрального втілення — після проведення її у партії фортепіано вона виникає у бас-гітари. Імпровізація так само почергово з’являлася у фортепіано та басу й в обох випадках була близькою до основної теми прелюдії, надаючи їй нових інтонаційних зворотів, але не змінюючи її первинного образу та загального епічного характеру. Це аранжування, мабуть, з усієї програми є найближчім до оригінального тексту. Можна казати, що ми почули джазову баладу, в основі якої міцно стоїть Прелюдія Лятошинського.
«Мелодію» для скрипки та фортепіано Бориса Лятошинського обрав для свого аранжування Олексій Боголюбов — джазовий піаніст та композитор. Тут відчутний зовсім інший підхід до роботи з оригінальним текстом твору, піаніст переосмислив твір у новому ключі. «Мелодія» Лятошинського набула рис віртуозного джазового твору. Великий імпровізаційний фортепіанний вступ підвів до виразної ритмізованої лінії баса, на який наклалася основна тема твору. Подальший розвиток був насичений віртуозними імпровізаціями соліста з потужною кульмінацією. Початковий дещо меланхолійний образ твору Лятошинського у цьому аранжуванні набув яскравих барв у новому гармонічному та ритмічному контекстах.
Наступним прозвучало аранжування джазової піаністки, аранжувальниці, композиторки, викладачки на джазовій кафедрі у КМАМ ім. Глієра Наталії Лебедєвої. Для своєї інтерпретації вона обрала «Елегію» Івана Карабиця. Такий вибір особливо цікавий, адже сам композитор вважав цей твір джазовим (у 1984 році Іван Карабиць створив три програмні джазові мініатюри: «Елегія», «День за днем» та «Самотність»). Звісно, підходи академічного та джазового композитора до створення музики сильно різняться, втім власне авторське визначення твору як джазового дає слухачу підстави шукати певні інтонаційні, гармонічні та ритмічні риси джазової стилістики. У своєму аранжуванні Наталія Лебедєва чуйно слідує за ходом думок автора, яскраво акцентуючи його ідеї. Перша частина твору близька до оригінального тексту, а у середній частині з’являється новий ритмо-метричний каркас, на якому розгортається вишукана імпровізація піаністки. У репризі синтезуються ідеї попередніх частин: до авторської інтонаційної моделі додаються ритмічні пошуки аранжувальниці.
Олександр Малишев — джазовий піаніст, клавішник та аранжувальник — представив свою інтерпретацію «Пісні» Ревуцького. Зберігаючи первинний образ та характер оригінальної ліричної мініатюри, у творі відчутно проступали риси джазового музикування, а саме — імпровізаційність та комунікативність. Виразний діалог імпровізацій фортепіано і баса у своїй основі спирався на оригінальну тему, не трансформуючи, а, скоріше, певним чином розвиваючи її.
Наступне аранжування можна назвати кульмінацією усього концерту, адже для слухачів у новому ключі розгорнулась не мініатюра, а масивне драматичне полотно. Ілля Єресько — джазовий піаніст, композитор, засновник першого в Україні сальса-бенду Dislocados — презентував свою інтерпретацію «Української поеми» для скрипки та фортепіано Євгена Станковича. Наскрізний розвиток твору супроводжувався поступовим наростанням та ускладненням засобів музичної виразності. Крізь віртуозні імпровізації піаніста у вступі подекуди проступали інтонаційні обриси оригінального твору, але значно сильніше прослідковувалися саме джазові елементи ритму та гармонії. Зі вступом ритм-секції (бас-гітара та барабани) розпочався новий етап розвитку з дещо відчутним колоритом латиноамериканського джазу. У такому ж ключі відбувалося подальше розгортання твору, щільно насичене фортепіанними пасажами з вкрапленнями виразних басових фраз на інтонаціях оригінального твору.
- Андрій Показ
- Ілля Єресько
- Олександр Малишев
Завершальним номером концерту стало аранжування фортепіанної мініатюри Миколи Лисенка «Сумний спів», яке створив Андрій Показ — джазовий та академічний піаніст. Центральний ліричний образ твору Лисенка є основним імпульсом усього розвитку: у фортепіанному вступі ми чуємо головну тему твору, з якої й проростає далі увесь музичний розвиток. Головний образ не трансформується, але завдяки засобам, властивим джазовій музиці, він гіперболізується, сягаючи високого рівня драматизму.
Після завершення концерту з голови довго не йшла думка: «Важко згадати, на якому ще концерті можна було б одночасно почути стільки джазових піаністів». Мабуть, це унікальне явище не лише для «Київ Музик Фесту», а й взагалі. Варто сказати, що піаністи, аранжування яких ми почули у програмі «Джазове прочитання української класики», — справжні професіонали, котрі з повагою поставилися до відомих творів. Усі інтерпретації дуже індивідуальні та особливі, але у кожній з них можна впізнати початкове зерно, з якого вони виникли. Не відхиляючись принципово від головного образу твору, піаністи (кожен своїм способом) відшукали можливість збагатити та прикрасити джазовими засобами твір, підкреслити, увиразнити чи розкрити його нові грані.
На початку цієї статті ми запитували себе — чи можливі точки перетину між українською академічною музикою та джазом. Цей концерт постає яскравим підтвердженням можливості та навіть необхідності цього перетину. Такий синтез здатен збагатити одразу обидві сторони: через класику відкрити цікавість до джазу і його виразових можливостей, а також зворотнім чином — через джазові інтерпретації відкрити для слухачів та виконавців твори українських класиків: Калачевського, Ревуцького, Лисенка, Карабиця та багатьох інших. Можливо, для когось зі слухачів, саме цей концерт і стане імпульсом до пошуку і відкриття нової української музики.
Запис концерту:
І на останок (bonus-track):
У відкритому доступі на ютубі є студійний запис майже усієї програми, а також фільм, де аранжувальники діляться своїми враженнями від музики та роботи над інтерпретаціями. Також у фільмі можна почути коментарі відомих музикознавиць — Ірини Тукової та Маріани Копиці.
Читайте також:
• На крилах свіжості: квінтет IMAGOjazz презентує дебютний альбом «ISA»
• Камерне осердя Двадцять сьомих Контрастів
• «Вишиваний. Король України» — сучасній класичній опері в Україні бути. Але як?..