21 листопада о 17:00 в рамках Pandemic Media Space відбудеться лекція «Методи деформації образу» польського візуального художника (хоч сам він так не вважає) Артура Ліса aka no art. Наше знайомство у Zoom почалося із демонстрації художнього методу Артура: під час інтерв’ю зображення спікера зазнавало постійних змін та деформацій. Це викликало незвичні та дискомфортні відчуття. Метод працює — перевірено на собі.
На твоєму офіційному вебсайті вказано, що ти не художник, а візуальний нонконформіст, «не»візуальний художник, але все ж ти працюєш із безліччю візуальних технік. Мені важко зрозуміти, де тут правда.
Це своєрідна гра зі словами, тому що мистецтво повинне походити від людей, котрі за ним спостерігають, переживають на власному досвіді, називають та оцінюють його. Щодо мене, я не кажу, що я художник, — це кажуть люди. Це постає з середини нас більшою мірою, аніж коли ти представляєш себе художником. Аналіз людьми свого досвіду сприйняття набагато важливіший від того, що ти кажеш. Ось чому це гра.
Як ти називаєш тоді свої роботи, якщо це не мистецтво? Просто «робота» і все?
Це щось між роботою і грою із візуальністю. Більшість своїх робіт я роблю самостійно, але також можу користуватися патчами та підручниками, які допомагають мені створити те, чого я хотів би досягти. Про себе я кажу, що я visual designer чи розробник.
Навіть зараз це якась гра?
Еге ж! (сміється).
Чи допомогла тобі технічна та дизайнерська освіта у творчості?
Навіть дуже. Перші кілька років мого навчання у Краківській Політехніці я самостійно мусив вивчити усі програми, якими хотів користуватися. Я потрапив в останній рік старої освітньої системи у Польщі. Нова програма не викладалася як практичні навички виконання завдань на комп’ютері. Ти мусив вчити самостійно графічні, архітектурні програми задля виконання проєкту на комп’ютері, а не вручну.
Моя освіта навчила мене вчитися самостійно. По закінченню я вже знав такі програми як AutoCAD, 3d studio max. Згодом я весь час вивчав усе самостійно. Але також технічне мислення дозволило мені працювати дизайнером інтер’єрів та сценографом.
Зараз ти працюєш над своєю PhD-роботою в інтермедіальних студіях. Яка її тема?
Я нещодавно змінив тему, бо за три роки навчання створив власну систему лазерів, які можна поєднувати зі звуком. Але спершу моя тема була пов’язана зі штучним інтелектом, який може створювати мистецтво. Я хотів погратися зі словами. «No arts» — це ніби штучний інтелект, створений у мистецтві.
Багато-хто каже, що штучний інтелект не здатен створити мистецтво, але я гадаю, що він також може бути художником. Все залежить від того, як створено штучний інтелект, наскільки він незалежний та як він думає. У сучасному світі, коли ми користуємося нейронаукою, нейро-штучним інтелектом, ми запросто можемо назвати його незалежним. Тож, він також може стати художником.
Ти сказав про єдність зі звуком. Чи є різниця між visual art та multimedia art?
Кордони між музикантами та візуальними художниками зникають. Ми вже на такому рівні, коли вечірки та концерти починаються із візуального. Тож, музиканти мають бути здатними до створення візуальних робіт, VJ мають створювати музику. Visual/multimedia artist — це хлопець чи дівчина, хто здатен робити всі ці речі одночасно.
Розкажи про свої сценічні роботи у копродукції з театрами.
Я почав працювати з театрами шість років тому. Я робив невеликі відео, мав можливість працювати зі справді великими режисерами. Десь за рік мене стали помічати та запрошувати як сценографа. Тоді ж я замислився про перехід у театральний світ з кіноіндустрії, де я працював раніше.
Проєкт, який я презентуватиму в суботу, створювався разом із актрисою та перформером. Актриса також режисерка, а перформер працює здебільшого із тілом. Протягом пандемії ми щодня спілкувалися багато годин на день перед тим, як створили фінальну версію проєкту. Але він розвивається, тож наступні покази відрізнятимуться від першого. Ми грали разом як режисери і як visual designers та намагалися пояснити, що вони також мають власний погляд і на візуальну складову. Кожен був режисером, VJ-єм, концептуалістом. Це спосіб роботи, який мені до вподоби. Сподіваюсь, вони приєднаються до мене у суботу та розкажуть про це кілька слів.
Ти можеш сказати, що пандемія насправді відкрила можливості для митців?
Для мене локдаун був негативним явищем. Але з іншого боку, він мав позитивний вплив. Люди почали розкривати себе, вірити собі. Коли всі ринулися в інтернет, багато молодих і свіжих митців отримали можливість показати свою роботу. Навіть якщо вона не надто хороша чи професійна. Наприклад, багато моїх друзів почали займатися відеоартом. Ми повинні звикнути до цих обставин.
Тема твоєї лекції — деформація образу. Чому це має бути цікаво чи важливо для людей, для сучасного мистецтва?
Деформація образу — це щоденна робота VJ-їв. Це може допомогти багатьом людям. Я знайшов справді швидкий спосіб руйнування зображення, яке я отримую навіть із Zoom. Ми живемо зараз у деформованій реальності. Ніколи не знаєш, де правда у медіа. Ти можеш вірити їм, але мусиш перевіряти обидві сторони однієї і тієї ж інформації — білу і чорну чи дві чорні. Ось чому я говоритиму про деформацію: коли ти трішки щось деформуєш, ти можеш змінити значення. Сьогодні справді важливо все перевіряти та знаходити правду.
Чи плануєш ти практичну частину своєї лекції?
Я покажу як легко з’єднати твоє зображення з іншими речами в програмах та як створювати роботи онлайн. Навіть зараз я це демонструю.
Розкажи більше про ці програми.
Я користуюся Resolume для створення ефектів та Touchdesigner для захоплення екрану у трансляціях наживо. Вони безкоштовні у пробній версії, тож кожен може спробувати користування ними. Але Різдво та чорна п’ятниця вже незабаром, тож можна вхопити вдвічі дешевшу ціну.
Хто повинен почути твою лекцію і чому?
Ця лекція знадобилася б студентам, що вивчають інтермедіальність. Вони перевірять, як легко поєднувати різні речі. Також це знадобиться тим, хто цікавиться театральними перформансами в режимі онлайн. В майбутньому планую створити платформу, пов’язаною із театром. Вона буде для кожного, кожен зможе стати одним з акторів, залежно від сценарію.
Може ти маєш сказати щось важливе для фіналу інтерв’ю?
Ми зараз знаходимося не в надто зручній ситуації, тож я трішки змінив тему лекції на «(дис)комфорт». Для одних сидіти вдома та працювати — це зона комфорту, але іншим це спричиняє дискомфорт, адже ми потребуємо спілкування з живими людьми. «No art» створює свого роду зону дискомфорту задля того, щоб змусити людей замислитися, що відбувається саме зараз. Це про те, щоб бути свідомим, розсудливим. Мені подобається створювати для людей зону дискомфорту та змушувати їх мислити.