Незабаром відбудеться непересічна для української музичної культури подія — світова прем’єра опер «Довбуш» та «Біла циганка» Порфирія Бажанського. Про постать цього митця широкому загалу відомо досить мало, а його музичний доробок більш ніж 100 років існував лише в бібліотечних архівах. Нині маємо нагоду відкрити для себе цю втрачену й забуту сторінку музичної історії України середини ХІХ – початку XX століття.
Порфирій Бажанський усе життя був священнослужителем, отримав освіту у духовній семінарії, де тоді давали досить ґрунтовну музичну освіту: вчили нотної грамоти, правил гармонії, співу в церковному хорі. Але йому цього було мало — він був автодидактом. Окрім композиторства Бажанський писав музично-наукові праці про гармонію, мелодику, захоплювався Моцартом, Вагнером та особливо любив музику Палестрини. Разом з тим він був активним збирачем фольклору, записував та видав збірники пісень. У своїй музичній творчості Бажанський прагнув бути ближчім до народу, у тому сенсі, що саме в народній творчості він вбачав найбільшу красу, а здобутки західноєвропейського музичного мистецтва не приймав, хоч і добре їх знав, вважав, що українська музика має йти своїм шляхом, відмінним та індивідуальним. Сам Бажанський у своїй науковій праці описав себе так: «Він народний чуткий мелодист, натураліст, ритміст, старогармоніст…».
Від початку червня у Львівському органному залі проходять репетиції: солісти та хор вживаються в ролі, вчитуються в кожне слово, долаючи складнощі в розумінні гуцульського діалекту, яким написані всі тексти творів. А вже наприкінці місяця відбудеться світова прем’єра опер. Тож чого варто очікувати? Перш за все, ми не почуємо оперу у традиційному класико-романтичному уявлені. Сам Бажанський називав свої твори простонародними операми чи операми-мелодрамами, що зближує ці твори з драматичним театром, де музичні номери доповнюються розмовними вставками чи вигуками. У опері «Довбуш» перед нами на історичному тлі розгорнеться справжня багатолінійна любовно-романтична історія з різкими поворотами та драматичною розв’язкою.
А у «Білій циганці» ми побачимо загадкову історію життя «своєї серед чужих», в центрі якої, звісно, також любовна лінія. Усі персонажі обох опер говорять гуцульським діалектом, що є, напевно, унікальним явищем для цього жанру. Їх репліки часто сповнені простонародними зворотами, що в поєднанні з говіркою створює унікальний та певною мірою екзотичний колорит цих опер. Окрім того, любов до української традиційної музики та багаторічна фольклористична праця Порфирія Бажанського відчутно проступають у музичній мові опер. Сольні партії персонажів часто споріднені з ліричними народними піснями ладовим колоритом та неквадратною перемінною ритмічною організацією.
Серед типових жанрів народної творчості тут зустрічаються коломийки: як в інструментальній версії, так і в партіях солістів і хору. У обох операх відсутні традиційні для жанру розгорнутий оркестровий вступ чи увертюра, що узагальнює у собі весь зміст. І в «Довбуші», і в «Білій циганці» слухач одразу потрапляє у центр дії, у її зав’язку. Надалі всі події в операх змінюються з такою ж самою надзвичайною швидкістю, що вимагає від вокалістів гнучкості та вміння швидко перелаштовуватися зі співу на мелодекламацію.
В цілому можна сказати, що будь-які порівняння та аналогії тільки частково прояснюють наше уявлення про ці незвичайні простонародні опери. Усе те знайоме та усталене, що ми знаємо про музично-сценічний жанр опери, перемежовується та співіснує з нетиповим та унікальним. Ці твори певною мірою розкривають для нас постать самого Порфирія Бажанського — знавця західноєвропейського музичного мистецтва, який свідомо не приймав його здобутків, а шукав для української музики свій шлях, джерела якого вбачав у ній самій: у піснях, награваннях, народних танцях. Тож, вже незабаром очікуємо на відкриття цієї допоки незвіданої сторінки української музичної історії.
Варто зазначити, що подія не обмежується лише одним виконанням, на нас чекає потужний багаторівневий проєкт про деталі якого розповіли Іван Остапович та Тарас Демко — автори ідеї та організатори усього процесу.
Розкажіть, як було знайдено ці твори?
Іван: Весь архів Бажанського знаходиться у рукописному фонді наукової бібліотеки ім. Василя Стефаника. Ми з цією бібліотекою співпрацюємо доволі часто. Я в один момент дивився там рукописи Вербицького і натрапив на те, що частина цих рукописів знаходиться у фонді Бажанського. Подумав: що таке «фонд Бажанського»? Виявилося, що був такий композитор. Я зацікавився просто подивитись той матеріал, скопіював, пограв собі на роялі, думаю — така якась неординарна музика, ніби дуже примітивна, але в той самий час в цьому є краса та незаяложеність мислення. І так з цього часу ця ідея витала-витала й ось зараз ми її втілюємо.
Чи віднайдені якісь ще твори? І якщо так, чому були обрані саме ці?
Іван: В архівах є весь доробок Порфирія Бажанського, але нашим завданням не було відкрити весь його архів. Я обрав «Довбуша», відштовхуючись від того, що відомо людям, окрім того, у цій опері досить динамічний сюжет.
Тарас: «Біла циганка» зацікавила своєю назвою, адже це такий собі оксюморон. Та й всі образи в цій опері досить цікаві, нетипові.
Чи відомо щось про виконання «Довбуша» та «Білої циганки» за життя композитора?
Іван: За його життя виконувалось небагато його творів. Є рецензія на виконання опери «Олеся» 1882-го року у театрі «Руської Бесіди» у Львові, там ставили й оперети, і драматичні вистави, зінгшпілі. Ці опери (як він сам називає — простонародні опери), які ми зараз готуємо, належать до пізнішого періоду, це вже початок 1900-х років, вони ніколи не ставилися.
Яка робота була проведена, щоб зараз виконання стало можливим?
Іван: Ноти ми взяли з архіву, це було літографічне видання, тобто писані від руки, але перекопійовані. Коли я взяв грати, то стало зрозуміло, що в принципі матеріал нескладний, але впадало в очі декілька речей: по-перше, там не було розміру ніякого, тобто музика без розміру. Таку музику я знаю в авангардистів — алеаторика різна, або навпаки — дуже давня музика. Але опера без розміру — дивно. Плюс це клавір, партитури не було, це ніби така замальовка, де багато голосів просто дописані з неправильним голосоведенням.
І текст — я взагалі нічого не розумів. Нам його допомагала розшифровувати музикознавиця, членкиня Галицького музичного товариства — Наталя Сиротинська. Вона передивлялася і виписувала кожну букву, далі ми це набирали й вже тоді доставили розміри, вираховуючи кожний такт. Якби я вийшов на репетиції перед оркестром з партитурою без розмірів, я б замість шести репетицій мав би двадцять шість, це дуже складно. Все це зроблено, щоб спростити роботу, але ми не спотворили музичний матеріал, все лишилось як було, просто додали розміри в такти та підставили текст.
До тексту іноді виникають питання, він часто несинхронно розташований з нотами (у самого Бажанського так), але співаємо, репетуємо, пробуємо. Бажанський писав неусталеною граматикою без розділових знаків, іноді коментарі до дії та текст героїв перемішується у єдине ціле, тож попередньо була проведена велика робота по атрибутуванню мовців: відокремлення із загальної купи тексту саме те, що говорять персонажі, а що в цей момент мають зобразити чи показати.
Тарас: Цими днями в нас відбуваються зведені репетиції солістів і хору разом з концертмейстером (концертмейстер — солістка Львівського органного залу Світлана Позднишевава). Цікаво, що опери не були оркестровані Бажанським, можливо, він собі в уяві мав певне звучання оркестрове, проте в архіві цього немає. В питаннях оркестрування ми співпрацюємо з Сергієм Вілкою — відомим молодим українським композитором та флейтистом.
Іван: Вже з 21-го числа в нас будуть репетиції з оркестром та хором і одночасно запис. Потім цей запис, який ми зробимо під час репетиційного процесу, ми використаємо та будемо монтувати в окремі аудіосерії. Тобто найближчим часом нас чекає активний репетиційний процес із сесіями звукозапису.
Розкажіть про весь цей масштабний проєкт: коли, що і як планується?
Тарас: Весь проєкт має 3 продукти. Перший продукт, що взагалі найлогічніше — це видання: клавір із невеликим коментарем, з текстом опер та коротеньким глосарієм, який пояснює особливості діалекту. Це видання вже от-от свіженьке з печі буде реалізовуватися, максимально хочемо розповсюдити ці книжки по Україні. Минулого року ми дуже схожим способом видали книжку про Людкевича — то були наукові статті, видання, що мало надзвичайний інтерес у музичних колах.
Ми організували багато активностей навколо цього. Таке саме ми хочемо зробити цього разу із виданням клавіру. Клавір опери композитора, якого ніхто не чув, ніхто його не пам’ятає, ніхто не сумує за ним, нікому він сентиментально не згадується, ніхто не ставить квіти до його пам’ятника… Просто був собі такий композитор, і далі в архіві лежав би його доробок. Клавір — кому він потрібен? Очевидно, це дуже нішова штука. І ми очікуємо, що у вузьких колах знову виникне інтерес до цього, тому видання точно буде подароване музичним вишам та бібліотекам. Це дуже важливо, на нашу думку.Другий продукт цього проєкту — це концерт. Як це можна не показати? Це точно має бути живе виконання. Воно заплановане на 27 червня: живий концерт з живою публікою, де прозвучать ці 2 опери.
І третій продукт, власне, основний ключовий продукт, навколо якого весь проєкт зав’язаний — це серіал із кількох серій, які створені в аудіоформаті, тобто це такі собі подкасти зі збагаченими звуковими враженнями-ефектами. Під цим я маю на увазі такі аудіодекорації, у формі джинглів або об’ємного звуку, який використовує технологію стерео панорамування. Це досить експериментальний формат, адже світ в ті чи інші моменти стає ближчім до аудіо, чи навпаки — відділяється від нього: виникають соціальні мережі, які повністю зав’язані на аудіо (Clubhouse, наприклад), інколи з’являється дуже велика любов до подкастів. Ми так собі подумали, що наша сфера — це аудіальне мистецтво: музика. Тому ми підійшли до створення проєкту навколо цих опер з позиції, що це треба саме слухати. Очікуємо, що ці аудіосерії зі звуковими ефектами поповнять бібліотеку любителів музичної екзотики та тих, хто хоче відкривати для себе українську класику.
Тобто аудіосеріал — це непросто аудіоверсія опери? Там будуть і якісь коментарі?
Тарас: Можливо й так, це вже рішення режисера. Для цього ми співпрацюємо з радіо «Сковорода». Ми з Іваном довгий час відповідали за класичну складову ефірів, вели спеціальну програму та робили подкасти про українську класику, відкривали по-новому українських композиторів: від Стефанії Туркевич до невідомого Людкевича.
Чи має цей проєкт загальну назву?
Тарас: Так, його повна назва — «Ukrainian Live. Порфирій Бажанський. Опери: від рукопису до аудіосеріалу».
Іван: «Ukrainian Live» — це наша стратегія, яку ми реалізуємо вже 2 роки. В неї включена наша діяльність, пов’язана з українською музикою. Ми все об’єднали в одну стратегію — замовляти нову музику та виконувати стару музику з архівів.
Після перших трьох репетицій своїми враженнями поділилася солістка Христина Макар (сопрано):
«В даних виставах виконую 3 партії: у Довбуші партію Єрини та Сені, в Білій Циганці — Сандри. Насправді це дуже цікава робота, тому що треба зрозуміти психологію людей того часу: чим жили, як себе поводили, про що думали, з чого складався їх побут. Діалект було складно одразу зрозуміти, довелося користуватись словником. По музиці досить цікаво: мені здається, що композитор кожен образ підкреслив у ритміці.
Кожен персонаж має характерний ритм, що розкриває його характер. Як на мене, це дуже вдало! Дуже виразно використані фольклорні мотиви, що теж розкривають героїв. Взагалі особливістю обох опер є швидка зміна емоційного та психологічного стану від сцени до сцени, все побудовано на різкому контрасті».
Непростою та нетиповою виявилася доля творчого доробку Порфирія Бажанського. Твори, що не були виконані навіть при житті композитора, а далі мали більш ніж сторічне забуття на полицях бібліотечних архівів скоро отримають нове життя у вигляді живого виконання, друку клавіру, а також стануть основою аудіосеріалу. Ще одна сторінка минулого української музичної культури прямо зараз постає перед нами, розширюючи контекстні міжчасові зв’язки.
Не кожне відкриття має бути революційним чи таким, що перевертає звичний порядок речей, втім будь-яке заглиблення у минуле певним чином деталізує та прояснює наше уявлення про самих себе. Опери Порфирія Бажанського «Довбуш» та «Біла циганка» дійсно можна назвати відкриттям. Таким відкриттям, що з вже далекого минулого збагачує наше теперішнє.
Читайте також: Гра. Що ви знаєте про музичний модернізм?