Упродовж 24–25 березня Міжнародна студентська науково-практична конференція Fresh Science від Студентського наукового товариства Octopus (Національна музична академія України імені П. І. Чайковського) об’єднала зіркових спікерів в одному онлайн-просторі — музикантів, музикознавців, музичних менеджерів.
Публікуємо головні тези з виступу директорів Львівського органного залу Тараса Демка та Івана Остаповича. Розмову вів Олександр Островський.
Тарас Демко: У 2010 році ми з Іваном почали організовувати концерти з найбожевільнішої, найамбітнішої ідеї у нашому житті – постановки опери. Це вдалося втілити у 2011 році. Увесь той процес був дуже захопливий, цікавий, він об’єднав величезну кількість людей і процесів. З того моменту ми відкрили для себе менеджмент.
Увесь менеджмент поділяється на три великих сегменти, це: Виробничий менеджмент: ти щось продукуєш, координуєш багато різних процесів. Фінансовий менеджмент: будь-яке дійство передбачає якісь кошти або навпаки безкоштовність, мотивацію. Все це стосується управління потоками ресурсів. Менеджмент розвитку, інновацій. Творити щось, що вже було — дуже просто, але воно не буде мати свого розвитку і місця у світі – тому й інноваційний. Взагалі всі ці три сфери надзвичайно важливі, треба тримати їх в голові, коли організовуєш концерт.
Що ж до нашого досвіду. Іване, чому у нас 10 років тому виникла ідея зробити той концерт?
Іван Остапович: Це відчуття, яке знайоме багатьом поколінням музикантів, — коли чогось справді не вистачає в нашому публічному музичному просторі. Не вистачає критики, якісних закордонних музикантів, якісного спілкування, обміну досвідом між Україною і Заходом. Десять років тому я почувався ніби в ізоляції. Ідея щось робити виникла від того, що чогось не вистачало.
Ми починали з постановки «Еврідіки» Якопо Пері — опери 1600 року, першої, яка дійшла до наших днів. У нас було близько 35 виконавців, а тому відразу ж постало питання організації музикантів, нотного матеріалу, промоції. Граблі, на які ми часто наступали впродовж проєкту, стимулювали нас до подальшого розвитку.
Тарас Демко: Тоді ж у 2010 році ми почали осмислювати себе, як певне коло людей, і назвали себе «Collegium Musicum», за прикладом барокових угрупувань митців, музикантів, до яких входили дуже знакові особистості музики в той час. Там були і Бах, Гендель і Телеман. Такі «Колегіуми» були у великих містах Західної Європи німецькомовного світу. В якихось містах вони існують й досі.
З 2011 до 2017 року ми організували тисяч п’ять проєктів. Тільки у Львові ми взяли участь у всіх фестивалях, які тільки можна уявити: музичні, інноваційні, рейви. Всяке там було, але хотілося більшого. Ми стали юридичною особою: зареєстрували громадську організацію, відкрили банківських рахунок. Тобто продовжили свою історію уже як організація.
У менеджменті дуже важливо розуміти свої сильні та слабкі сторони, можливості та загрози. Це називається SWOT-аналіз (від англ. Strengths, Weaknesses, Opportunities, Threats). Треба розуміти завжди, які ці чотири підвалини твого продукту, проєкту, того що ти робиш.
У 2017 році ми з Іваном очолили Львівський будинок органної та камерної музики. Це концертний зал з гігантським інструментом, який звучить просто неймовірно — нашим органом; це роялі, сцена, атмосфера. Все це також вимагало розвитку.
У нас з’явився ще один великий обов’язок не тільки перед собою, як приватними людьми, а й перед цілою громадою міста, тому що Львівський органний зал — це муніципальний зал, який підпорядковується львівській міській раді. Потрібно було прокачати навчики на зовсім інший рівень, поспілкуватися з величезною кількістю людей, отримати велику кількість знання і зробити багато проєктів, які дозволили від просто красивих слів перейти до реальних справ.
Нещодавно ми презентували результати 2020 року. У Києві, в Укрінформі була велика пресконференція за участі наших партнерів, колег і там був один знаний музикознавець з Києва — Юрій Чекан, який сказав, що ми не просто концертний зал, товариство. За його словама наша організація — це культурний хаб, який об’єднує громадське, муніципальне, державне і активістське.
Як раз в той час, рік тому, ми заснували третій такий важливий інтерфейс нашого менеджерського образу — це «Галицьке музичне товариство». Його заснували не тільки ми з Іваном і воно є набагато ширше ніж Львівський органний зал, ніж ГО «Collegium Musicum», ніж просто менеджмент. Це об’єднання знакових музикантів, відомих людей і громадян, яким небайдужа музика — «Галицьке музичне товариство». Це третя організація, яку ми представляємо. Вона потрібна для того щоби об’єднати експертів, музикознавців, музикантів.
Олександр Островський: Які джерела фінансування громадської організації?
Тарас Демко: «Collegium Musicum» не має стабільного фінансування, вона працює на проєкт. Наприклад, ми організовуємо фестиваль, присвячений Станіславу Людкевичу — «Людкевич Фест». Три останні роки він отримував фінансування від Львівської міської ради. Останні два проєкти великі були фінансовані Українським культурним фондом і розробка мобільного додатку також за підтримки Українського культурного фонду. Велика інтенсивність роботи у поєднанні з тими інтерфейсами які підсилюють вплив є для нас дуже важливими.
Справа в тому, що для нас дуже важлива роль медіа. На нашу думку медіа – це все. Іван походить із сфери класичної музики, я, за своєю першою освітою — зі сфери філології. Усе це про комунікацію. Колись я досліджував такого важливого поета в історії всесвітньої літератури як Томаса Еліота. Я досліджував в його складній поемі тему інтертекстуальності. Інтертекстуальність — це коли, щось пов’язане з іншим текстом. Наприклад мультик «Family Guy», коли багато флешбеків кидають нас на різні історичні чи медійні речі.
Інтертекстуальність дозволяє зрозуміти всім нам, що медіа поєднує і дає можливість з’єднувати наші наявні досвіди: емпіричний та емоційний. І тому, говорячи про медіа, треба розуміти, що це та сфера людського життя, яка дуже сильно розвивається. Це наші соцмережі і взагалі кожен з нас — це медіа. Ми транслюємо щось, кожен з нас має свободу слова, ми можемо транслювати будь що. Маючи свободу слова — ми маємо також велику відповідальність: що ми транслюємо?
Ми транслюємо музику, ми працюємо з високим мистецтвом, яке на нашу думку є дуже цінним. Ця музика є сама комунікацією, але ми комунікуємо про музику, тобто про комунікацію.
Олександр Островський: Чи можливо державній інституції прожити без такого «донорського» підживлення?
Іван Остапович: У нас є класифікація державних інституцій: національні, академічні, концертні зали, театри, комунальні установи. Наша інституція, наприклад, концертний зал, комунальний заклад з муніципальним комунальним центром.
За державним класифікатором суто у фінансуванні — це найнижча ланка. Є наказ Міністерства, який за тарифнимм розрядами класифікує всі наші зарплати, за рамки цього ми не можемо вийти . Але також потрібно мати якійсь відділ розвитку, думати по майбутнє. Можна собі планувати, наприклад, що через п’ять років у нас буде крутий зал і в нас виступатимуть Лондонський симфонічний оркестр, або Берлінський, тобто встановити собі найвищу планку.
Фінансування державних закладів не є сильно обмеженим. Вижити цілком можливо, але ідеться про ефективний і правильний розподіл своїх ресурсів і розуміння перспективи.
Тарас Демко: Органний зал зараз реалізовує декілька стратегій. «Ukrainian Live» — українське наживо. Це промоція української музики у світовому контексті. Що ж до «Галицького музичного товариства», то його місія — це бути аніматором мистецького життя, об’єднувати і зміцнювати кожного його учасника. Місія «Collegium Management» — бути активним менеджерським середовищем. Ми хочемо презентувати молодих виконавців у різних містах України та Європи і поширювати інформацію про це — також місія, яка реалізовується спільно, завдяки величезній кількості мотивованих людей.
Олександр Островський: Так склалося, що Львів асоціюється з можливістю послухали західних музикантів. Наскільки активно європейські культурні асоціації співпрацюють з нашими, чи зв’язок тільки починає формуватися?
Іван Остапович: На мою думку, цей зв’язок тільки починає формуватись, але проблема тут не в західних організаціях, а в наших. У нашому мисленні, українському, залишається те відчуття що ми ніби трішки ізольовані. Ми повинні більше їздити, більше спілкуватися із Заходом, з іншими установами для того щоб зрозуміти: там є багато можливостей, і там відкриті до наших ідей, дуже свіжих, порівняно з тими країнами, де традиція, скажімно, симфонічного музикування існує вже 400 років.
Тарас Демко: Хочу додати ще про дуже різні системи цінностей. У Берліні, наприклад, філармонію підтримує Федеральний банк Німеччини уже впродовж 100 років. Очевидно, що банку це не тільки репутаційно, але і фінансово страшенно вигідно, тому що вони платять менші податки. А нам стало страшенно вигідно тепер, тому що нарешті в Україні прийняли знижену ставку ПДВ для культури. Раніше ми платили з усіх проданих квитків 20% ПДВ, як платить будь-який бізнес. Тепер, продавши квитки на певну суму, ми платимо тільки 7%. 13% ідуть на нашу ж діяльність, це економія коштів.
Іван Остапович: Кілька років тому у нас був великий проєкт спільно з лондонським лейблом «Toccata classics», ми там видали три диски за участю нашого оркестру. Про все домовилися: репетиції, програма, диригент, виконавці, гонорари. Постало питання: як підписати контракт?
У нас є юрист, який згідно з нашим законодавством повинен підготувати документи. Їх ще треба перекласти англійською, після чого українська юридична термінологія виглядає як повна нісенітниця. Ми надсилаємо цей контракт в Англію, вони дивляться: «Що це таке взагалі? Що це за демагогія?». Там все набагато простіше.
Ще один момент, який ускладнює інтеграцію із Заходом. В Україні за законодавством фінансове планування відбувається тільки на рік, тому всі кошти до кінця року ми маємо освоїти, використати, адже потім вони згорають. Відповідно, як ми можемо планувати фестиваль через 3 роки? Це обмежує мислення наших концертних установ.
Ми нещодавно подавали спільний грант з однією німецькою філармонією і в них в статуті прописано: фінансове планування відбувається на 3 роки. Чи, наприклад, шведські організації. Вони самі можуть обирати період фінансового планування, воно прописується і не згорає через рік.
Олександр Островський: На яких умовах ви запрошуєте оркестр? Оскільки у вас в штаті 25 людей, як відбувається укладання угод з іншими людьми?
Тарас Демко: Органний зал має у своєму штаті тільки трьох артистів, які тут виступають. Ми дуже хочемо розширити цей штат, але це дуже складно в нашій країні. Складно формувати супер-класний репертуар щомісяця, знаючи, що в тебе дуже обмежені адміністративні можливості. Але в нас безмежні можливості запрошувати когось ззовні.
Іван Остапович: Це проєктний оркестр, який збирається під певні проєкти. Ми стараємося, щоб вони були стабільні. Залежно від мети і цілей, і від ідеї, інколи, це підтримка державного фінансування, інколи це грантові кошти.
Олександр Островський: За яким принципом ви відбираєте програму для Львівського органного залу і для Ukrainian Live?
Тарас Демко: У нас є кілька векторів, які завжди мають бути присутні у репертуарі. Наприклад, Львівський органний зал трактує програми, як продукти. Кожна програма повинна, по-перше, розкривати наші сильні сторони. Також ми трактуємо наш репертуар як таку битву, війну з великою кількістю різних факторів.
Перша — це війна з байдужістю аудиторії. Уявіть собі Львів — величезна концентрація амбітних установ, закладів і людей, які хочуть щось зробити, або кудись прийти. Ми воюємо за цю публіку, хочемо, щоб приходили саме до нас. Тому потрібно робити щось цікаве.
З іншого боку є люди, які хочуть приходити на вже перевірене. Тому потрібно одночасно залишати щось дуже традиційне. Музика Баха у нас буде завжди, незмінний топ продажів — це «Пори року» Вівальді, але в різних варіаціях.
І, звісно, це новаторські речі, імена, колаборації. Наприклад, із запровадженням карантину ми перенесли кілька дуже важливих проєктів: це колаборація із відомою сопрано Наталею Степаняк і камерним оркестром із Тернополя.
Що стосується Ukrainian Live, то тут для нас важливо торкатися білих плям української музики. Ми щось читаємо, дивимося і спілкуємося, і точно маємо якісь свої принципи і переконання, що так би не мало бути, але чомусь воно в нас так є. Власне, це філософія Ukrainian Live, вона має змінити історію.
Іван Остапович: Зі свого музикантського досвіду розповім, що загалом ми знаємо дуже мало про свою музику. Скажімо, про композиторку Стефанію Туркевич я дізнався ще у Львові, коли музикознавиця Стефанія Павлишин презентувала по неї книжку. Але не було нот, не було відомостей. Потім з’явилися оцифровані ноти. Чому б їх не виконати? Чи, наприклад, Станіслав Людкевич, до якого ми часто апелюємо. Я не скажу, що Людкевич — це мій улюблений композитор, але в консерваторії всі хоровики знають, що Людкевич — це «Кавказ». Всі його диригували.
Але насправді Людкевича таким зробила радянська пропагандистська система, адже в його ранній творчості було дуже багато пошуків. Наприклад, ще два ранніх фортепіанні концерти, про які ніхто не знає, навіть піаністи. І ледве не в кожного композитора, якщо копнути трохи глибше, можна щось знайти щось цікаве, що не вписується у звичну систему уявлень про цього композитора.
Згадаймо Лятошинського, Ревуцького, харківського композитора Клебанова. Дуже багато різної музики, яку ми дуже мало знаємо. Ukrainian Live — це точкові пошуки справжньої ідентичності української музики як би ми це бачили.
Тарас Демко: Іван дуже любить проводити багато часу в архівах. З нашого вікна видно такий червоний дах — це бібліотека Василя Стефаника, мистецький відділ. Там є дуже давні рукописи, багато всяких старих, пожовклих паперів, на яких можна знайти щось цікаве. Минулого року Іван там знайшов партитури Порфирія Бажанського. Це такий композитор, який нікому невідомий, окрім кільком дослідникам. Він був священиком, дослідником бджіл, галицьким інтелігентом. Виявилося, що він написав дуже багато опер і камерної музики. Воно просто є в архівах, належим чином збережене і описане, але воно б мало звучати! І чому б не ми відкриваємо це? Ми можемо трактувати цей проєкт, «Порфирій Бажанський – опери», як таку родзинку 2021 року.
Спільно з радіо «Сковорода» ми будемо робити подкасти з його опер. У сучасному світі оперним театрам дуже складно організувати велику кількість публіки, нові постановки, прем’єри. Ми вирішили зробити цей проект аудіальним. Тут будуть просто опери у форматі аудіо із доповненою звуковою реальністю.
Ми завжди думаємо: «Чому і кому це може бути цікаво?». Від нас ніхто не вимагає інноваційності, але нам так цікавіше жити, і нам здається, що в цій сфері це саме те, що потрібно. Ми працюємо тільки з тими сенсами, цінностями, які цікаві нам.
Олександр Островський: Яку літературу порадите почитати з культурного менеджменту?
Іван Остапович: Краще читати різну літературу, не тільки суто про менеджмент. Скільки б ми не читали менеджерської літератури, важко знайти таку, яка б допомогла в фінансових, юридичних умовах саме нашої сфери класичної музики і в нашому українському контексті. Основні ж питання ви знайдете в будь-яких книжках з менеджменту.
Тарас Демко: Я дуже раджу прочитати вам нашу майбутню книжку про менеджмент, яку ми пишемо. Весь процес у нашій країні дуже стрімко змінюється, в першу чергу, завдяки Українському культурному фонду, який освіжує всю сферу. Тому, ми не надто активно, але впевнено працюємо над нашою книжкою про якісь такі рефлексії, про що ми говоримо зараз.
І хотів би дуже порадити літературу організації «Nesta». Вона створена завдяки «British Council» в контексті такого глобального проєкту, як «Creative Enterprise». Минулого року я взяв участь в цьому «вишколі». Там ви знайдете про всі такі корисні речі як розвиток, інноваційність, фінансове моделювання, маркетингові речі.
Читайте також: Як стати успішним диригентом? Поради від Оксани Линів
The Claquers живе завдяки нашим читачам. Підтримайте нас на Patreon