Pandemic Media Space: артисти у площині перетину вебу та мистецтва. Частина перша Цифрові середовища, в яких ми існуємо, часто побудовані за принципом стимулювання раптових реакцій в умовах розпорошеної уваги. Це зумовлено бізнес-моделлю, яка продукує радше залежність, ніж правдивий комфорт і свободу в такому середовищі. Медіа-артист Юрій Булка

Юрій Булка. Фото: Сергій Горобець, ліцензія cc by-sa 4.0

Нова технологічна платформа Pandemic Media Space, присвячена музиці й медіаарту, стала інструментом для створення особливих проєктів у час пандемії. Невдовзі чотирнадцять авторів з України та Польщі презентують свої твори на вебсайті. Ми поспілкувались з ними про креативні ідеї, локдаун, значення цієї співпраці у їхньому житті та про майбутнє платформи — яке воно? Читайте у відповідях перших семи артистів.

 

Моніка Шпирка

Під час пандемії я відчувала себе дивно: спочатку сповнилась цього додаткового стресу і страху перед тим, що принесе майбутнє, питанням «чи зможу я ще коли-небудь створювати та презентувати музику взагалі?» Після першого місяця у постійній незахищеності я почала займатися музикою сама, самостійно та з близькими друзями під час «домашніх» концертів. Ставало веселіше і допомогло трохи зменшити мою тривогу. У згадках про цей час — мікс стресових моментів, пропущених виступів на прямих ефірах, зустрічей… А з іншого боку, були й дуже потужні миттєвості, змога сильнішати та не здаватися. Зрештою, я мала шанс поглянути на музику по-новому, знову стати ближче до неї.

Коли я вперше почула інформацію про проєкт Pandemic Media Space, мені він здався чудовим досвідом — протиставити свій креатив пандемії, особливо в групі різних художників з різними підходами. Ми зустрічалися з учасниками під час кількох зустрічей у Zoom, в основному ділившись своїми ідеями та роздумами, розглядаючи наші майбутні роботи.

Моніка Шпирка

У своєму творі In Constant Rapid Collisions я зосередилась на температурі, яка мені здалася найцікавішою в контексті пандемії й розпочала роботу з побудови цілісної структури форми. Я використовувала усі середньомісячні температури в Польщі, розглядаючи початок локдауну в березні як вихідну точку і закінчуючи груднем 2020 року. Розділила цілий шматок музики на десять внутрішніх сегментів, які послідовно відповідали знайденій температурі. Наступним кроком було наголосити на кореляції між звуком і температурою, яка впливає на його швидкість. Відомо, що молекули при вищих температурах вібрують швидше, і звукові хвилі можуть рухатися швидше. По суті, звук стає більш яскравим і чітким при нижчих температурах — і тьмяним, амортизованим при вищих.

В результаті звук фільтрувався залежно від рівня температури в кожному сегменті. Основною ідеєю твору було протиставити дві точки зору, макро- та мікро-, та створити музичний зв’язок між знайденими параметрами. Вирішальним елементом стала також рефлексія щодо процесів, які тривають постійно, але не завжди усвідомлюються і, як правило, не можуть змінитися.

І тому Pandemic Media Space я вважаю настільки натхненним, особливо з точки зору нових зв’язків між зібраними даними та звуком, які перетворюють процеси реального життя на музичні структури. 

Платформа може стати розширеним простором для усіх користувачів, що шукають натхнення у більш реалістичному контексті: в актуальності теми, гнучкості використання зібраних даних та історичній цінності у майбутньому. Твори різних художників, представлені на вебсайті Pandemic Media Space, можуть заохотити інших користувачів творчо використовувати необроблені дані.

 

Юрій Булка 

На самому початку я усвідомив, що хочу створити інтерактивну звукову роботу, яка існуватиме у вікні вебпереглядача. Тому мені було важливо діяти саме у вебі, щоб зробити свій маленький внесок у «деколонізацію» цього простору від монокультури «монетизованої уваги» на користь мистецьких форм висловлювання і створення індивідуальних, незалежних просторів. Мене в цьому сенсі дуже надихає нет арт, хоча я не насмілюся назвати свою роботу чисто нет-артовою.

Другим важливим елементом у творі «Ь?» для мене став голос. Власне, уся композиція базується виключно на голосах моїх друзів, які хворіли на коронавірусну хворобу і видужали. Крім того, я дотримувався ще двох принципів: по-перше, це мали бути голоси людей, які не є музикантами чи акторами; по-друге, є лише невербальний аспект голосу — я не використовую слова.

Мене цікавив індивідуальний, навіть тілесний вимір пережитого пандемічного досвіду. І оцифрований звуковий сигнал — це такі ж дані, як і будь-які інші. Немає принципової різниці, це просто певне значення, яке змінюється в часі. Ми надаємо даним сенсу в момент інтерпретації. Моя композиція — це інтерпретація даних про голос, емоційний стан і тіло людини, зібраних з допомогою мікрофона.

Голос — це одна з речей, яка внаслідок пандемії була поміщена у тісні рамки. У відеоконференціях він ніби стає «двовимірним», «плоским», втрачає свій зв’язок з простором і тілом. Кодеки віддаленого авдіозв’язку часто суттєво звужують спектральне багатство сигналу. Мені хотілося «визволити» голос із цієї «плоскості».

Першим етапом було опрацювання записів. Частина матеріалу попередньо опрацьовувалася в SuperCollider, частина залишалася практично без змін. Далі — програмування на JavaScript, використовуючи Web Audio API за посередництвом бібліотеки Tone.js. Подальша обробка звуку і композиційна логіка працює «на ходу» у вебпереглядачі на комп’ютері слухача/слухачки.

Бравзер все ще є не настільки стабільним середовищем для синтезу/обробки звуку, як, приміром, SuperCollider. Він не дає гарантії, що на кожному пристрої композиція буде працювати 100% стабільно. Наприклад, поки що вебпереглядачі на смартфонах не забезпечують достатньої швидкодії для цієї композиції, тому її варто відкривати на комп’ютері.

Але це не повинно нас відштовхувати — чим більше буде реального використання вебу для звуку, тим більше веб до цього пристосовуватиметься. Я очікую, що невдовзі з’являться потужні спеціалізовані інструменти для роботи зі звуком на базі Web Assembly (вже сьогодні можна працювати, наприклад, з Faust, є також спроби компіляції SuperCollider і Csound у Web Assembly), і ми зможемо робити ще складнішу обробку сигналу на менш потужних пристроях прямо у вебі.

Юрій Булка. Фото: Сергій Горобець, ліцензія cc by-sa 4.0

Pandemic Media Space для мене став насамперед імпульсом. Це проєкт, який зібрав людей із двох країн і поставив перед нами запитання, а це — чудовий інструмент для запуску процесу творчого синтезу. Для мене це було запитання про те, яким чином я усвідомлюю 2020 рік і зміни, які настали внаслідок пандемії у системі координат різних часових і просторових масштабів. Чим є ця подія в контексті аномальних змін клімату, що тривають уже десятки років? Або як це впливає на досвід одного прожитого дня однієї людини? І як це змінить людство у довготерміновій перспективі? 

Не менш важливо те, що Pandemic Media Space як вебплатформа відразу рішуче заявила про себе саме у площині перетину вебу і мистецтва. Це може здаватися просто технічною деталлю (ми всі начебто звикли працювати з вебом у побуті), але це важливий аспект проєкту в контексті продовження і розвитку певної традиції медіаарту в Україні.

Мені складно сказати, чи можна говорити про чергову велику зміну парадигм саме зараз. Тут ідеться скоріше про безперервний, ітеративний синтез індивідуальних творчих парадигм. Джон Кейдж говорив, що він у своїй творчості ставить запитання, а не дає відповіді. 

На мою думку, суть Pandemic Media Spaceстимулювати творче осмислення того еволюційного і цивілізаційного моменту, у якому ми зараз опинилися, щоб наше «сьогодні» було плідним ґрунтом для наших потенційних «завтра». Хтозна, може нас там чекає багатство нових музично-синестетичних мов!

 

Конрад Генца

Головне, що мені сподобалось в ідеї Pandemic Media Space — те, що композиції повинні створюватися як коментар до явищ реального світу. Це означає, що результатом може бути щось більше, ніж абстрактна музика, що впливає лише на наші емоції. Для мене така ситуація досить нудна, а цей простий жест — починати з даних, що описують нашу реальність, дозволяє перемістити композицію на глибший рівень, забезпечуючи безліч різних — музичних та немузичних — пластів. Згідно з моєю роботою, відправною точкою є теорії змови. Коротко кажучи, моя ідея полягала в тому, що твір повинен бути дуже довгим і незручним, щоб ніхто не слухав його цілком.

Як тільки з’являється усвідомлення, що теорія змови є просто менш вірогідною явно теорією, тоді ми можемо лише заявляти про безпорадність і розповідати жарти. Але й у протилежному та ширшому значеннях, це не так вже й погано. 

І початкові припущення цікаві. Я думаю, що занадто рано судити про значення та вплив цієї платформи на цю мить, але можу сказати лише, що це був один із найцікавіших проєктів, над яким я працював останнім часом, і він поставив багато цікавих питань. Pandemic Media Space все ще перебуває у процесі самовизначення, але після завантаження творів на платформу ви зможете відповісти самі, чи є від цього користь. 

 

Остап Костюк

Я хотів зробити свій твір «1,5 метри» максимально простим. Його заголовок розкриває тему фізичного вимірювання соціального дистанціювання, яке рекомендоване Міністерством охорони здоров’я України. Врешті-решт, я використовую дані про вітер, оскільки вітер — це потік повітря, яке ми звично поділяємо як люди. Так само як і звук, який ми звикли сприймати природно у порухах повітря.

Під час роботи над твором я дивився деякі фільми Кіма Кі-Дука. Він помер від ускладнень від Covid-19, 11 грудня минулого року. І мені дуже сподобався саундтрек до фільму «Самаритянка» та і сам фільм. Мені здається, музика до фільмів — це не зовсім самостійний музичний твір, адже вона доповнює картинку, працює на неї, створює атмосферу. Тому я старався зробити щось подібне у своєму творі. 

Там лише 4 основні доріжки, як у класичних магнітофонних записах, мінімум ефектів і компресії. Просто хотілось передати атмосферу, динаміку. Дещо вийшло зовсім випадково, я так і залишив. А у фільмі «Самаритянка» мені сподобалась музика, я її зараз слухаю просто в плеєрі. 

Для мене Pandemic Media Space є шансом побачити, як працюють інші люди, що їх цікавить, які техніки вони використовують, чим хто живе. Для мене це також був перший досвід онлайн лекцій, зокрема у програмі Zoom. Ця технологія жахлива, особливо коли доходить до якості звуку, але все-таки краще, ніж нічого. Співчуваю музикантам, які грають онлайн концерти в пустих кімнатах перед камерою. Дуже непросто грати без живого зв’язку із публікою. 

Кожного разу, коли я думаю, що чогось не станеться, воно трапляється. У випадку, коли я намагаюся побачити перспективи цього проєкту, то звикаю до думки, що він триватиме. І почуваюся глибоко переконаним щодо дистанції між нами, спричиненої технічним прогресом та зростанням інформації, яку ми сприймаємо щодня, соціальним дистанціюванням, зривом спілкування між політичними лідерами у багатьох питаннях. Все це спричиняє насильство та безвідповідальну поведінку щодо Землі, на якій ми всі разом існуємо. Щоб подолати майбутнє, нам потрібно бути обережнішими та уважнішими один до одного.

 

Міхал Яноха

Твір, який я створив для платформи Pandemic Media Space, називається Polska 2020 (Польща 2020). Ми з іншими учасниками проєкту маємо можливість творчо використовувати безліч різноманітних даних. Це нагадує мені про те, як статистика стала частиною нашого життя у 2020 році.

У своїх творах я віддаю перевагу роботі з живим або попередньо записаним звуком та відео, але цього разу я хотів створити специфічну «цифрову атмосферу». Тому весь візуальний шар — це графіка, а не фотографії чи записи. Я вважаю це важливим для 2020 року: там ми всі жили зовсім інакше, ніж раніше, наше соціальне життя стало в основному цифровим, наша робота та повсякденна діяльність стали цифровими. Щодня нас оточували цифри та статистика, особливо та, що пов’язана із ситуацією пандемії. Цей рік був також дуже важливим для соціально-політичної ситуації в Польщі.

Міхал Яноха. Фото: Marije van den Berg

Моя робота має дві версії: перша — це аудіо/відео фрагмент, а друга — інтерактивний патч Max/MSP, який ви можете використовувати як інструмент і по-своєму відтворити музику та картинки Polska 2020.

Найбільша цінність Pandemic Media Space — це створення актуального простору, присвяченого музиці та мистецтву. У складні часи цих місць надзвичайно бракує. Платформа має шанс стати одним із таких, підготовлених для онлайн глядачів та слухачів мистецтва.

Писати для такої платформи надзвичайно надихає, але також вимагає великих зусиль. Інтернет, як і будь-яке інше середовище, вимагає від композитора продуманих дій у процесі створення та розуміння.

Браузерне мистецтво, вебмистецтво, мережеве мистецтво — ми вже знаємо багато підходів до арту, створених в Інтернеті (або з його використанням). Pandemic Media Space є оригінальним, оскільки дані доступні для всіх. Я сподіваюся, це стане поштовхом для подальшої мистецької діяльності, такої як алгоритмічна музика чи стохастичні музичні конструкції на основі даних.

 

Данило Перцов

Чесно кажучи, допоки не був запущений сайт, я й гадки не мав, з чого і як мені те все ліпити. Перед тим мені доводилося працювати з даними — останні кілька років майстрував складну систему на базі зоряних спектрів у Max/MSP/Jitter, але ідея проєкту стосувалася Землі. Ковідна статистика мене не цікавила: дивився на ютубі різні матеріали про погоду, бавився з атрактором Лоренца, але нічого конкретного не міг придумати. Аж коли я відкрив уперше той сайт, сама його структура навела на певне передчуття: ти сидиш десь у Гоа на пляжі, водночас у Києві мете сніг, водночас у Кейптауні реве шторм — власне, із того «водночас» виникла композиційна ідея

Десь у паралельному світі є чуваки, для яких оте одночасне буття складає матеріальне єство, вони сидять неважливо де, а водночас у далеких краях живуть осібно частини їхніх ділових тіл, мов щупальця восьминога: як то кажуть — «працюють його гроші».

Данило Перцов

Дещо подібне, певен, відчувають і деякі успішні композитори — як-от покійні авторки пісні Happy birthday to you, Браян Іно, що скомпонував заставку для Windows, а також невідомий мені автор до мажорного акорду, з котрим стартує Mac. В цьому загалом полягає людська цивілізаційна ідея — її можна розглядати і як повернення у первісний, археопротерозойський стан життя, коли ти розмножуєшся спорами та розповзаєшся навколо міцеліємдещо подібне, до речі, робимо зараз і ми у нашому пандемічному проєкті. 

Отже, я вирішив за основу взяти чотири точки на мапі — так звані офшори: Беліз, Кіпр, Італія та Нью-Джерсі; відповідно одразу вималювалася і назва — «Інвестиційна Кліматологія». Тема інвестицій загалом є певним сакрумом для політичних еліт, а оскільки погода й клімат, в тому числі й інвестиційний, є речами доволі хаотичними та непередбачуваними — ми всі пам’ятаємо про ефект метелика, що керує ураганами, повнями та пожежами — я вирішив додати в назву ще літеру «з», щоби в ній містився натяк на катастрофічну природу цієї матерії. 

Врешті, логічно вималювався інструментарій твору — у якості протагоніста мав виступити рояль. Навчений гірким досвідом, я намагався писати якнайпростіше, натомість збільшив кількість роялів до чотирьох. В ідеалі хотілося б, звісно, щоби можна було зіграти кожну партію одним пальцем. І у фінальній частині звучить переможна Тема Пальця, проста і низхідна, на противагу висхідній Темі Інвестиції, з якої починається твір. 

Спочатку я розробляв генеративні системи — їх планувалося дві: щось на кшталт арпеджіатора з фм-синтюком та спектральний генератор ембіенсу на базі сонячних спектрів. У фортепіанній партії використовується лише один параметр — тиск

Тут мене надихнула модальна система Леоніда Грабовського, якого я вважаю своїм містичним гуру: я прирівняв магічне число 1023, яке називається «однією атмосферою», до іонійського пентахорду — 1111 у тернарній системі, і таким чином отримав послідовність ланцюгових ладів, у яких вільно компонував як заманеться, хіба дотримуючись вигідності для виконавства. 

Спочатку я постановив собі за правило змінювати комбінацію ладів щовісім тактів, як один день спостережень — оскільки остаточний пакет даних я стягнув з сайту рівно під Новий рік, у мене вийшло 127 записів з моменту запуску сайту. Потім я придумав собі зворотню прогресію — чим ближче до фіналу, тим ця міра більш стискається, доходячи до однієї чверті. Ця макроструктура мала узгодити паралельну роботу людини й машини, щоби в результаті вийшло щось на кшталт концерту для фортепіано з оркестром, але задум втілився лише наполовину.

Pandemic Media Space був запланований в тому числі і як певний засіб виживання, як спосіб зберегти життя тим спеціалістам, які найбільш залежні від публічного життя, отже найбільш постраждали від пандемії — музикантам. Тобто це не просто якась естетська гра на злободенній темі, не концептуалізація цієї цивілізаційної катастрофи — це насамперед майданчик для ефективної співпраці, оаза, в котрій можна ще якийсь час лишатися музикантом, артистом, людиною, не відчуваючи необхідності ставати кур’єром, вантажником або грабіжником. 

Але для мене, як не парадоксально, це перше проникнення у «доросле» музичне життя. Можна сказати, я все життя був пандемічним композитором. Саме цей проєкт вперше надав мені можливість попрацювати за своєю профільною спеціальністю. Звісно, було кілька прецедентів раніше, навіть трансляція на Першому каналі моєї «Гіркої Зорі», яку мені замовив Сергій Проскурня і за гонорар від якої я купив собі комп’ютер, на якому була створена врешті ця сама «Кліматологія». 

У самому артистичному маніфесті та творчому завданні, сформульованому пандемічним артпростором, як на мене, нічого особливо нового немає — це мейнстримна парадигма, у якій зараз рухається усе медіамистецтво. Я не згоден з Мановичем, що віднині все має бути геть інакше, але поділяю захват перед відкриттям живої тканини Всесвіту в естетичних вимірах. Нас оточує, крізь нас вібрує і з нами живе велична пісня Космосу, яка надається нам у потоках цифр, образів, звуків, у плетінні генів та еволюції матерії, вона водночас вічно стара і вічно нова, і це велике чудо, що ми доросли до тих часів, коли ми стаємо в стані збагнути цю неймовірну велич.

 

Павел Малиновскі

Цей фантастичний проєкт став для мене натхненним творчим викликом. Я роздумував, як обрати правильний інструмент для твору, маючи на увазі, що через пандемію неможливо спланувати безпосередню взаємодію з аудиторією. Тому я вирішив скласти стереодоріжку, яку кожен міг би слухати на своїх пристроях, незалежно від технічного оснащення або ізоляційних обмежень.

Основним натхненням для The Empty Mall Lo-fi Serenade став інтернет-феномен реміксування вічнозелених рослин (класичний приклад — «Африка»), щоб імітувати їхнє відтворення в покинутих торгових центрах. Ця проста процедура призводить до зворушливого музичного образу туги та самотності. Емоційний аспект цих реміксів був блискуче описаний Джіа Толентіно в New Yorker у 2018 році. Відсутність взаємодії із загальнодоступними громадськими місцями, включаючи їхні унікальні звукові властивості, стає ще помітніша через локдаун.

Павел Малиновскі.
Sannhet Studio

У представленому творі я вирішив ще більше розширити цю ідею: створивши кілька незалежних штучних звукових просторів з реверберацією, через які й фільтрувався музичний матеріал. Я розпочав зі створення декількох хіп-хоп треків. Вибрав цей ностальгічний жанр, оскільки за часів ізоляції його заспокійливий характер стає для мене надзвичайною підтримкою (див. плейлист Уілла Сміта на карантині). Потім музика була надіслана до згаданих раніше, віртуально побудованих кімнат з реверберацією. Я працював з ідеєю «замороженого» часу, тривалого занепаду та повільної деконструкції тембрів lo-fi.

Я розглядаю Pandemic Media Space як чудову платформу для обміну своїми творчими думками та ідеями. Це була велика підтримка й натхненна зустріч з багатьма чудовими артистами. У тому числі з координаторами проєкту: Аллою Загайкевич, Мареком Холонєвським та Антоном Стуком.

Вважаю, що Pandemic Media Space став важливим і яскравим віртуальним місцем для творців музики. Інструменти, підготовлені колегами-інженерами та музикантами, виглядають дуже перспективними. Включення даних до композиції може багато обіцяти, і це, безумовно, додає ще один глибинний шар творам. Я радію, що зараз відкривається стільки творчих можливостей.


Проєкт Pandemic Media Space реалізований за підтримки Європейського Cоюзу за програмою House of Europe


The Claquers живе завдяки нашим читачам. Підтримайте нас на Patreon

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *