У проєкті Pandemic Media Space Марек Холонєвський, польський композитор, саундартист, професор Краківської академії музики, презентує свою лекцію про види мистецтва, які виникли в час глобалізації суспільства та застосовують Інтернет, мережеві технології як мистецькі складові. Ми зустрічаємось в просторі Zoom-кімнати пана Холонєвського — лампа позаду нього, хитаючись, вимальовує мерехтливі тіні та задає тон винахідливості композитора у розмові.
Почнімо з визначень. Коли ви розпочинали свій шлях в електроакустичній музиці, вона здавалася чимось дуже авангардним. Але водночас була і є електроніка, акусматика…
Коли ми говоримо про авангард, ми думаємо про щось прогресивне, що стоїть на фронтирі мистецької діяльності, і водночас є її звичайною історією на всі часи.
На всі століття.
Так і є. Для тих, у кого діяльність пов’язана з сучасним мистецтвом — це все звичні речі і не сприймаються як авангард. Якщо говорити про musique concrète П’єра Шеффера, то в середині ХХ століття він насправді не був першим. Погляньмо на італійських футуристів початку ХХ століття, коли вони винаходять знамениті Intonarumori, інструменти у вигляді дерев’яних коробок з однією струною всередині, що видають міський шум, шум різних машин.
Луїджі Руссоло, так.
Оцей час був справжнім авангардом, хоча ви можете сказати, що в тому ж 1913 році музика Стравінського, «Весна священна» була значно скандальнішою, ніж Intonarumori, але саме Intonarumori були більш ексцентричними, поза мейнстрімом. Також Антоніо Руссоло писав і неоромантичні п’єси для звичного камерного оркестру, такі як Corale, Serenata, вони вражають. Можливо, варто було б говорити про авангард у дуже-дуже минулому часі, ніж говорити про авангард щодо електроакустичної музики. Також щодо електронної та електроакустичної музики, то це майже синоніми, але ні: електронна є більш популярною, її використовують в клубах.
Коли ми спеціально використовуємо eлектроaкустичну музику, ми конкретніше ставимося до змісту, переносимо сенс на більш практичну, студійну чи лабораторну площину. Студія — це звукова лабораторія, де композитори проводять експерименти, щоб отримати і почути нові звукові рішення. Тоді як в «класичні часи» результат відтворюється лише на концерті.
Якщо говорити про такі категорії, як електроакустична музика та медіаарт, які мають багато спільного. У чому їхня різниця і чи в цих нових обставинах медіаарт перейшов у поняття Net Art, як пропонується у вашій лекції? Як посилатися на цей термін?
Звичайно, це не одне і те ж саме. Коли ми говоримо про медіаарт, це передбачає певне посередництво. Коли ж ми хочемо його описати, то маємо справу з різними медіавиявами, починаючи від аудіо та відео. У нас є на вибір різні терміни: історичний — «інтермедіа», або сучасний— «мультимедіа». Інтермедіа — більш витончена, та передбачає значно ефектніші речі, аніж мультимедіа. Мультимедіа є скрізь, коли ви поєднуєте текст зі звуком, зображенням.
Також можна використовувати термін «аудіовізуальна композиція», — як правило, ми думаємо про звук та відео, але ми говоримо про більше, про міждисциплінарну діяльність митця. Набагато конкретніше застосування має термін «мережа». Ми одразу розуміємо, що йдеться про Інтернет як про віртуальний простір, або про мережу. І різниця є, адже коли ми говоримо про мережу, не очевидно, що мова йде про Інтернет.
Свою лекцію, яка відбудеться у суботу, я починаю з одного зі своїх ранніх проєктів, Telephone Concert, коли три міста були з’єднані телефонною лінією, і три ансамблі у трьох різних містах Відня, Торонто, Варшави таким чином були пов’язані між собою, наче в формі трикутника. У кожному місті в цьому просторі знаходилось три аудиторії. До речі, телефонна лінія не створювала таких затримок у звуці, як Інтернет. Концерт був у 1984 році, і ми могли чути один одного, якість була досить низькою, але хоч у нас не було порівняння, це захоплювало.
Тож з мережею — це вже інша історія, ви можете собі уявити, що ансамбль розділений, наприклад, по кількох кімнатах, але вони з’єднані звичайним дротом, тож можуть представляти NetArt. І під час моєї мережевої конференції кілька років тому ми також мали справу з цією концепцією, виконуючи схоже в Академії музики в різних кімнатах. Або іноді ми використовуємо Skype для нашого локального зв’язку.
Була дивовижна американський ансамбль під назвою HUB із Сан-Франциско, вони виступали з однієї сцени, але спілкувалися, були підключені через Інтернет, тож ми побачили зв’язок на екрані за ними. Вони були дуже близькі один до одного, але зосереджені на власній діяльності із підключеними на сцені навушниками. Це також був приклад NetArt. Я говорю про це, тому що, звісно, добре перевірити кілька різних моделей, але в основному мова йде про NetArt. Але в умовах пандемії настав час мислити по-іншому, тому, можливо, нам слід поговорити про медіапростір пандемії (pandemic media space, як нове поняття — Д. С.)
Насправді в наш час NetArt стає для нас все більш важливим і повсякденним. Чи рівень актуальності, необхідності в мистецтві за цей час став вищим чи навпаки знижується? Я маю на увазі, що ми не можемо ходити до концертних залів, як зазвичай, і набагато більше часу проводимо з Інтернетом, що дозволяє нам бути лише споживачами деяких звичних речей.
Це нова форма спілкування, ментально. Нас «хакнув» Інтернет і «кешували» технології, ми постійно в цьому перебуваємо. Нові покоління стають більш залежними від Інтернету . Це і добре і погано водночас.
Я зараз працюю над своїм фестивалем Audio Art (існує з 1993 року в Кракові — Д. С.), який розпочнеться наступної п’ятниці. У ньому є дві основні локації, ми будемо багато говорити про трансляції, стрімінг, субстрімінг, у нас будуть концерти в Гаазі, Відні, Берліні, Монреалі — онлайн! І будуть лекції з різних локацій та вистави у віртуальному просторі, як Mozilla Hubs тощо. Тож ми будемо пов’язані у віртуальному просторі з людьми, що знаходяться у фізичних просторах.
Ці люди зустрінуться у віртуальному просторі, але будуть представлені там під своїми аватарами, саме так працює Mozilla. Тож такі різні проєкти, що стосуються присутності та співпраці в мережі. Кожного тижня ми маємо зустріч групою друзів в середу о 8 годині вечора, тому це не велика різниця, коли ми зовсім близько — на відстані одного кілометра, або в Штатах чи Канаді… До пандемії це було дивовижею, тепер це більш природно. Ми прийняли, змирились. Це обов’язково.
На мою думку, ми не повинні боротися. Звичайно, нам слід мріяти про інші варіанти, і насправді ці варіанти часто легкодоступні, але в багатьох випадках ми не використовуємо їх. Спробуйте уявити акцію в парку, де люди тримаються на відстані декількох метрів — це ж можливо. Всі оркестри можуть грати «пленерну» музику, можливо, не зараз, через погоду. Але ця можливість не була використана у повній мірі. Або інша ідея полягає в тому, щоб поїхати у великі порожні промислові простори, де можна здійснювати всю необхідну нам мистецьку діяльність.
Або те, що ми робимо, — ми сидимо у своїх кімнатах. Зі своїми студентами ми будуємо експериментальні студії в їхніх місцях, як коробку, і всередині коробки у мікромасштабі ми маємо копію простору, він реальний, тільки менший. Ще одне рішення. Усередині ми будуємо щось штучне, але фізичне, матеріальне. Протягом другого семестру ми багато працюємо з записами, шумами, ми фокусуємось на видимому, не чутному у звичайному режимі. Це один з альтернативних, очевидних глобальних просторів.
Під час фестивалю я намагаюся зробити електроакустичний музичний марафон, включаючи багатоканальні п’єси. Ми використовуємо OBS Studio для стрімінгу, і вона зберігає можливість трансляції багатоканального аудіо. У багатьох моїх друзів є багатоканальна система, де вони можуть слухати акустичну музику, як у звичайному просторі.
Класична музика користується більшою популярністю, ніж електроакустична. За яких умов ситуація може змінитися?
Коли кажуть, що відмінності між класичною та електроакустичною музикою підлягають обговоренню, я кажу і так і ні, тому що певний момент найкраще, як на мене, це не намагатися описати. Коли ми змішуємо їх у двох частинах концерту, у багатьох випадках слухачі просто приймають це як належне. Я завжди пропагую цей метод: ми маємо справу з мистецтвом, не розділяючи різні його форми.
Як ви оцінюєте розвиток електроакустичної музики в Україні?
Я знаю, що у вас є більше обмежень, ніж у нас, у нас є великі міста, які беруть участь у цьому, у 2005 році я заснував Товариство музики, яке фактично є польською секцією Міжнародної конфедерації електроакустичної музики (Марек Холонєвський — президент CIME, Міжнародної конфедерації електроакустичної музики — Д. С.).
Я подорожую по всьому світу, обставини складаються по-всякому, але насправді, щоб керувати електроакустичною музикою, вам не потрібна велика установа. Керувати симфонічним оркестром — це виклик, керувати невеликим ансамблем — це угода, але керувати електроакустичною студією — це питання технологій та простору. Навіть коли у вас немає оркестру, у вас є 4 динаміки, і ви можете це зробити. Особливо в пандемічний час. Нам потрібне лише деяке програмне забезпечення.
У цьому проєкті Pandemic Media Space бачимо різний погляд на ситуацію, і це дуже важливо.
Ми повинні бути гнучкими та захищати себе. Щоб повернутися до нормального стану, ми повинні мати змогу прийняти ці складні обставини. Бо наш світ у будь-якому випадку буде іншим. Багато речей змінилося повністю і ми рухаємось назустріч цим змінам. Фактично цей момент та місце є єдиними сучасними формами нашого світу, говорячи метафорично. Відстань із минулим стає все більшою.
Марек Холонєвський — засновник і співзасновник багатьох гуртів, включаючи Freight Train (з Пйотром Біконтом та Кшиштофом Кніттелем), Studio MCH, DoubleMark (з Марком Полішуком), CH&K&K (з Кшиштофом Кніттелем та Влоджімєжом Котонським), mc2 duo (з Марцелем Хижинським), Infinity Quartet (з Кейр Норінґер, Р’ян Завел і Рафалом Мазуром), Natural Plastic (з Амі Кнолс), Kinetic Trio (з Влоджімєжом Кіньорскім і Рафалом Мазуром), dizzy kinetics (з Лукашом Шаланкєвичом), Infinity Trio (з Мілошем Лучинським та Лукашем Шаланкевичом), що дає концерти та записує альбоми. З 2008 року секретар, а з 2011 року – президент Міжнародної конфедерації електроакустичної музики CIME / ICEM. З 2010 року директор Аудіосферної лабораторії Департаменту інтермедії Академії образотворчих мистецтв імені Яна Матейка в Кракові. У 2012 році співзасновник науково-мистецького колективу GrupLab.
Розклад онлайн-лекцій від Pandemic Media Space:
7 листопада – Global and NetArt projects. Лектор: Марек Холонєвський (PL)
8 листопада – Застосування алгоритмів в медіа-арті. Лектор: Георгій Потопальський (UA)
14 листопада – Подвійна лекція відомих медіа-артистів Остапа Костюка та Євгена Ващенка
21 листопада – Способи деформації образу. Лектор: Артур Ліс.
Слідкуйте за оновленнями у Фейсбуці.
Проєкт Pandemic Media Space відбувається за підтримки програми House of Europe