Сексуальне у музиці, або як заблукати в електроакустичному «Лабіринті насолод» Максима Шалигіна

Maxim Shalygin. Photo by Anna Reshetniak


— Часто композитори порівню
ють творчість з кулінарією чи сексом. А які в тебе виникають асоціації?

Я думаю, тут можна знайти різні метафори, це залежить від типу музики. Якщо вже проводити паралель творчого процесу із сексуальним актом, тоді точно — кожний окремий жанр потрібно порівнювати з певними сексуальними техніками, позами тощо. Сподіваюся, хтось напише таку статтю колись. Це все жарти, звісно, але мені складно відповісти. Напевне, я займаюся музикою, тому що нічого іншого не приносить мені такого вишуканого задоволення.

Максим Шалигін в інтерв’ю, 2018 рік

 

Два роки потому та місяць тому 17 вересня українсько-нідерландський композитор Максим Шалигін презентував електроакустичний альбом Maze of pleasures (укр. «Лабіринт насолод»), що «досліджує тему любові у всіляких її проявах: від ніжного споглядання коханої до дикої пристрасті, що межує з агресією». Написані впродовж семи останніх років п’ять треків альбому втаємничують в інтимну історію від From the other side beyond the mirror («З іншої сторони дзеркала»), крізь Sexual («Сексуальне»), Holy Drill («Свята дриль») та Seduction («Зваблення») до власне Maze of pleasures («Лабіринт насолод»). Ці композиції стануть провідником у класичну (але не надто «праведну») електроакустику для тих, хто чекає нагоди відвідати наступний київський Технобал, та позбавлять незайманості сучасною електронікою вуха тих, хто у довгому шлюбі з романтичними ноктюрнами філармонічних залів. Музичні доріжки на різний смак чіпляють мало не кожного слухача, а тематика альбому підбурює блукати у лабіринті звукової пристрасті щодовше.

Обкладинка: Anna Lee

Та шлях до омріяного почуття чи жаданої насолоди не завжди схожий на Паризький лабіринт Бельведер. Навіть частіше за все це — лабіринт до Келиха вогню, лабіринт, що змінює та поглинає тебе. Відчуття такої спустошеності не полишає у першому треці альбому From the other side beyond the mirror, котрий за настроєм, можливо, навіть ближчий до початку іншої частини кіновсесвіту «Гаррі Поттера» — «Ордену Фенікса»: випалена трава, поодинока гойдалка, самотність. Пронизливі свисти, наче від руху потягів, на фоні яких з’являються мірні гітарні акорди, стають тлом для співу високого чоловічого голосу у стилістиці середньовічних хоралів (виконує, до речі, автор). 

Здається, що вибір звукового супроводу для самотньої нічної подорожі додому вірний, аж доки у музичне розгортання не включаються настрашливі постріли. Та схоже, що це не остання омана з треком, адже його артхаусна відеоверсія, увімкнена вже глибокою ніччю, змушує утиснутись у подушку не гірше за «Носферату».

Постріли натякають на наслідок самотності, а от її причини  можна опоетизувати цитуванням рядків середньовічного куртуазного «Роману про Троянду»:

Недовго марив я

Тим духом. Амур з мене

Мішень зробив, й на частини

Розбити моє серце владний;

Три рази вистріливши поспіль,

Мене він знову катувати радий.

* Переклад — Ліза Сіренко

У романтичних симфоніях (під совєтською призмою) ліричний герой йде забуватися «в народ», у сучасній музичній парадигмі цю функцію може виконувати рейв. Тож другий трек альбому Sexual починається мікстом електронних стилів techno, breakbeat та 8-bit music. Брутальна, дика, стервезна, манлива — такою постає сексуальність фонічно, тоді як композиційно — все за правилами гри. Доволі жорстка музично, але все ж «прелюдія» (від лат. ludus — «гра») до основного семплу треку закінчується гіпнотичним промовлянням «sexual». Водночас цим «sexual» і починається гра: неспішні чергування зациклених електронних епізодів змінюються частішим перемиканням музичних «планів», багаторазовим повтором все менших і менших фрагментів, «two … five … seven, eight»… Стоп «рейв». На заміну йому з’являється звуковий еквівалент блаженства (яким його можна було б уявити): середні та високі частоти, гармонічний лад на клавесині зі старовинними прикрасами та хроматичний лад на фортепіано, східні мотиви дудука та відгомін вічного «рейву», чий шлейф не полишає навіть у моменти млості.

Максим Шалигін. Фото: Анна Решетняк

Нескінченність «рейву» (чи прагнення до нього) підтверджує й наступний трек — Holy drill — «місце сили» ритму в альбомі. Безкомпромісне ритмічне свердління вух, відчуття прискорення обертів, невпинне збільшення амплітуди та реверберація, що зводить з розуму… Така динаміка треку, однак, не виключає й «відпочинків» від машинної ритмічної стихії в органно-вібрафонному звучанні та мотивах дудука і навіть співу, котрі нагадують про попередні треки. 

Ідея нескінченності у композиції має й більш об’єктивні обґрунтування, а саме — історія появи треку та його кіноверсія. Музика Holy drill замовлена для танцювального виступу на честь відкриття тунелю в Роттердамі. Та релігійні вподобання інвесторів завадили перформансу, що і зумовило першу частину назви «Свята дриль». Друга частина пояснюється основним музичним матеріалом для композиції — звук дрилі. Як зазначив Максим Шалигін, це механічне обертання віднайшло інші паралелі у футуристичному фільмі, відзнятому композитором на власний смартфон, а саме — зв’язок із рухом млина, що є символом Нідерландів, де живе автор. На будь-якому етапі знайомства із треком, перегляд його повної кіноверсії (наприклад, у записі ефіру Gaudeamus Muziekweek 2020) збагатить візуальну уяву цієї музики новими асоціаціями:

Передостанній трек має назву Seduction, хоча більш конкретним визначенням для цієї музики, здається, є «siren song» (укр. «пісня сирен»). Якщо Sexual відкриває погляд на цілісну композицію акту задоволення, а Holy drill уявити відображенням рухів для його досягнення, то Seduction — це зосередження вглиб передгри. Та все ж чекати на ласкаве пещення вушок спокусливою музикою (особливо, в контексті попередніх треків альбому) було б украй наївно. Тому надповільний ритм музики ніби дражнить, випробовує на терпимість, немов спеціально розтягнутий у часі. А нанизані на ритм фонізми включають грубі, «шершаві» для слуху епізоди та фрагменти звабливого співу зі східними інтонаціями і характерними ударними — наче дисонанси перші очікують розв’язання в опіумні другі та врешті-решт переходу в останню композицію альбому.

Вікторія Вітренко. Фото: Олівер Роекл

У завершальному треці Maze of pleasures слухачеві справді належить пройти лабіринт різноманітними аудіальними враженнями. Спочатку композиція кидає місточок до історії, з якої розпочався альбом — яскраві ударні звуки, наче відлуння пострілів, з’являються тепер на фоні тривожного пульсу електронних звучань. Далі — поворот на стежку симфо-метал гурту Nightwish, зі стилем якого можна було б порівняти поєднання жорстких електронних звучань та доволі високого вокалу у виконанні мультиспівачки Вікторії Вітренко (можна почути слова: «make me shake from love and lust» — «змусь мене тремтіти від любові та хіті»). Логічне продовження доріжки веде углиб грубого, навіть хардкорного репу на кшталт Rammstein чи Deichkind («liebe mich, lieb’ ewig, nimm mein Herz, mach’s selig» «кохай мене, кохай вічно, візьми моє серце, зроби його благословенним»). Спроби повернути убік швидкого та ніжного шепоту («летаю, летаю, лежу или таю» — «літаю, літаю, лежу або тану») лише сильніше заплутують у доріжках агресивного скандування німецькою. Але через певний час блукання музичний лабіринт все ж виводить на фінішну пряму до жаданого — просвітленого співу. От тільки як тепер знайти вихід назад?..

Яким чином виглядає ваш шлях до любові та пристрасті? Чи то лабіринт Бельведер, чи то Лабіринт до Келиха вогню: щоб отримати задоволення від блукання та безболісно повернутися до точки відліку, варто керуватися правилом іншого лабіринту — Кноського лабіринту Мінотавра. Лише замість золотої нитки обрати музичним провідником Maze of pleasures Максима Шалигіна та без зайвих сумнівів рушати до звукового екстазу.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *