«Радій у Бозі, співай під музику, гуляй, як я роблю».
(Григорій Сковорода в листі до М. Ковалинського
Харків, 29 листопада 1762 р.)
Добігають останні дні ювілейного року Григорія Савовича Сковороди. 300 років тому народився філософ та містик, який закликав пізнавати себе. Музика була для нього улюбленою справою і супроводжувала все його життя. Сковорода розраджував друзів піснями і зцілював їхні тривоги грою на флейті. Як старозавітний цар Давид, він поєднував слово і музику на прославу Творця.
Співак
Григорій Сковорода мав чудовий голос. Ще дитиною він ревно студіював основи співу в дяка та співав у церковному хорі. Відтоді й протягом усього життя ірмос сьомої пісні Івана Дамаскина «Троє Твоїх отроків…» залишився для нього улюбленим, і повсякчас міг зринати з його вуст. Під час навчання в Києво-Могилянській академії, завдяки неабиякій музичній обдарованості, Сковороду відібрали альтистом до придворної капели імператриці Єлизавети. Там його можна було почути не лише на церковних службах, але й під час коронації імператриці, на заручинах Катерини ІІ та Петра ІІІ, в оперних виставах, як от прем’єра «Милосердя Тіта» Й. А. Гассе в Москві 1742 року.
Грець
Окрім співу Григорій Сковорода чудово грав на різних інструментах. Це було звичним явищем для тогочасного музичного виховання. Ізмаїл Срезневський у статті «Уривки із записок про старчика Григорія Сковороду» (1833) запевняє, що він так майстерно володів грою на сопілці, що міг відтворювати переливи щебету птахів. Ще він грав на флейті-траверсо. Леонід Ушкалов у монографії 2017 року пише і про «дуже коштовну флейтузу зі слонової кістки». Крім того, в руках Сковороди можна було побачити ще й скрипку, бандуру та гуслі.
Композитор
Про те, що Сковорода писав музику, можна натрапити в спогадах про нього. Михайло Ковалинський — «найдорожчий друг» та «любитель муз», як сам називав його Сковорода — у біографічній повісті про філософа згадував: «Він компонував духовні концерти поклавши на музику деякі псалми, а також вірші, що їх співають під час літургії, і ця музика сповнена простої, але поважної гармонії, проникливої, чарівної, зворушливої.» Григорій Квітка-Основ’яненко, який теж був знайомий зі Сковородою, приписував йому авторство піснеспіву «Христос Воскрес», канону «Воскресеніє день», наспіву «Іже херувими». Натомість Григорій Данилевський заперечував ці твердження, але обстоював думку, що Сковорода писав канти.
Ті пісенні зразки, які дійшли до нас як «Сковородині», збереглися завдяки усній традиції співу кобзарів і лірників, тому вкрай складно підтвердити достовірність музичного тексту та його авторство. До сьогодні «Служба на вісім голосів» XVIII століття з Києво-Софіївського собору, що підписана «Грицькова», викликає жваві дискусії. В 1971 році Інна Комарова вперше висловила припущення щодо ймовірного зв’язку рукопису зі Сковородою. На цьогорічній міжнародній науково-практичній конференції «Україна. Європа. Світ» дослідниця Ольга Шуміліна проаналізувала текстову складову служби, і виявила невідповідність між лексичними традиціями богослужбових текстів часів Сковороди й варіянту, який представлений в рукописі. Це вагомий крок до розв’язання історичної загадки.
Вчитель музики
В листах Сковороди до Ковалинського вигулькують окремі згадки, які наводять на думку, що у період викладання в Харківському колегіумі філософ керував хором. Про це свідчать такі рядки: «Сам я проводитиму з хлопцями навчання в супроводі органа, тим часом подбай про те, щоб трохи підготувати до співу по нотах нашого Максимка» (початок вересня 1762). І ще: «Я приведу із собою і велику частину хору, тобто моїх співаків-хлопців» (2-га пол. травня — поч. червня 1763).
Тоді ж Сковорода «переспівує» для своїх студентів езопівську байку про вовка та ягня, додаючи ідею “несродності праці” через вкраплення в сюжет музичного мотиву. Ягня перед загибеллю просить вовка зіграти на флейті. Цим воно відволікає хижака, на якого враз кидаються пси:
«Навіщо ж я, дурень, та став капельмейстром,
Родившись на світ усього лиш кухмейстром!
Було б мені кози справлять до просолу,
А не музичну заводити школу…»
Цікаво, що в повісті «Близнята» (1855) Тарас Шевченко закарбовує образ Сковороди як вчителя музики в переяславській родині. У філософа направду був вихованець з тих теренів, на ім’я Василь Томара. Проте інформації про їхнє музикування не збереглося.
Позаяк відомо, що Сковорода послуговувався музикою і як своєрідною терапією. Коли Михайла Ковалинського бентежило питання смерти, наставник, привівши його до цвинтаря, «часом співав там що-небудь добротливе, а часом, відійшовши до сусіднього гаю, грав на флейтравері, залишивши молодого друга між поховань самого, начебто задля того, щоб здалеку йому було приємніше слухати музику». Цей спосіб допоміг юнакові переосмислити своє ставлення до смерти й позбутися надокучливого страху.
Філософ музики
«А чого б ти чекав від чоловіка, який усього себе навіки присвятив музам, як не того, що стосується самого тільки вдосконалення душі?»
(Г. Сковорода в листі до Кирила [Федора Ляшевецького], 1761)
Музика пронизує тексти Сковороди: трактати й діялоги переплітаються з «симфоніями» й «хорами», цикл поезій розростається в «Сад божественних пісень», в байках вовк виграє менует на флейті, а птахи «полегшують свою працю піснею».
«Душа наша як птах», — цитує Григорій Сковорода рядок із псалма Давида в передмові до притчі «Вдячний Єродій». З цієї думки можна проглянути не лише сковородинівську ідею «невловности», але і його покликання в оспівуванні Бога своїм життям. Біблія для філософа є «інструментом». Про це він пише в трактаті «Наркіс. Розмова про те: пізнай себе», де називає Святе писання «солодкі гуслі Божі». А втім, мудрець підкреслює: «мистецтво у всіх таємницях інструментів не варте гроша без любови».
«На початку було Слово». Отже, щоби пізнати Слово — необхідно почути Слово, але перед тим — неодмінно пізнати самого себе, чи то пак почути самого себе. У цьому був переконаний Григорій Сковорода. Недаремно в його творчості переплелись слова і звуки, які й досі відлунюють до нас крізь товщу століть.
Читати про Сковороду і музику:
- Сковорода Г. Буквар миру. Книга для сімейного читання. Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2015. 320 с.
- Сковорода Г. Повна академічна збірка творів / За редакцією проф. Леоніда Ушкалова. Харків–Едмонтон–Торонто: Майдан; Видавництво Канадського Інституту Українських Студій, 2011. 1400 с.
- Сковорода Г. Наркіс. Розмова про те: пізнай себе // Григорій Сковорода. Твори: у 2 т. / Григорій Сковорода. Київ: АТ “Обереги”, 1994. (Гарвард. б-ка давнього укр. письменства). С. 150–195.
- Ушкалов Л. Ловитва невловного птаха: Життя Григорія Сковороди. Київ: “Дух і літера”, 2017. 368 с. (серія «Постаті культури»).
- Шреєр-Ткаченко О. Григорій Сковорода – музикант. Київ: Музична Україна, 1972. 94 с.
Читайте також:
• Бортнянський проти імперії в «Скорбній симфонії» Косача: художня вигадка чи історична правда?
• Музичні візії поезії Михайля Семенка. Дайджест за сто років
• «Танґо смерті» Юрія Винничука: зберігаючи пам’ять поколінь