Валентин Сильвестров — постать, яка не потребує представлення серед музикантів (та й не тільки). Сергій Буковський — постать, яка не потребує представлення серед кіношників (та й не тільки). В один із днів 49-го Київського міжнародного кінофестивалю «Молодість» відбулася прем’єра фільму Буковського про Сильвестрова. Тандем майстрів вилився у майже тригодинне полотно-триптих: «Вірус виразності», «Зона пам’яті» та «Алилуя».
Переповнений (за карантинними мірками) зал «Гегемон» у кінотеатрі «Жовтень» свідчив про неабиякий інтерес фестивальної публіки до прем’єри. Хоч варто уточнити про прем’єру саме у форматі кінозалу — перші онлайн-покази фільму відбулися ще навесні під час фестивалю «Docudays». Утім, оффлайновий формат заслуговує особливої уваги.
По-перше, звук. Музика Сильвестрова більшою мірою вимагає не слухання, а вслухання. Важко зрозуміти, чи можливо це у концертній залі із неодмінними приступами кашлю серед публіки та пошуками цукеркових фантиків з-поміж сотень речей у сумочці. Формат звучання open-air, на жаль, також знищує фактурні нашарування творів композитора. Чи не найкращим варіантом (думка, звісно, суб’єктивна) для «тихої» музики Сильвестрова стає запис і його слухання за допомогою якісного обладнання. Об’ємний звук кінотеатру в цьому випадку — подарунок для вух.
По-друге, зображення. Буковський зняв не звичну біографічну документалку, а справді художній витвір. Мабуть, момент перетину творчих поглядів режисера та композитора відбувається саме тут: Буковський так само вдивляється у світ, як Сильвестров вслухається в нього. Види Русанівки, зйомки закинутих дач Будинку творчості композиторів у Ворзелі, кадри квартири Сильвестрова — все виглядає дуже тепло. Може, таке враження склалося через відповідний фільтр, але віриться в те, що вирішальними були акценти, проставлені в кадрі.
Композиція стрічки — майже музична. Тричастинність із репетиційними крайніми розділами та монологічним середнім утворює дуже логічну структуру, яка детально презентує постать композитора. Без додаткових коментарів та спогадів, а отже, без надмірного пафосу. Власне, відсутність у стрічці натяків на возвеличення живого генія яскраво вирізняє роботу Буковського серед інших документалок про Сильвестрова. Глядачеві надається змога стати спостерігачем і зробити власні висновки щодо постаті на екрані. А висновки можуть бути різними. Чи ні?
Валентин Сильвестров: «Собор — це Вавилонська вежа, яка усвідомила свою обмеженість»
Цікаво було спостерігати за глядачами в залі (багато для кого фільм міг бути першим знайомством із композитором). Перша частина стрічки фіксує процес запису творів Сильвестрова капелою «Думка» під керівництвом Євгена Савчука та хором «Київ» під батутою Миколи Гобдича. Коментарі композитора щодо виконання його власних творів викликають у залі легенький сміх — мабуть, від того, що разючої різниці звучання від цих ремарок не відчувається. Але так було лише на початку. Чим далі зал видавався єдиним організмом, в якому панувала суцільна тиша, в якій звучала музика Сильвестрова. Складалося враження, що прохання про тишу під час запису поширилося крізь екран глядачам фільму.
Репетиційний процес, на якому присутній Сильвестров — це завжди цікаво. Поміж музикантів давно складаються легенди про вимогливість (певно, надто м’яке слово у цьому контексті) Валентина Васильовича до виконання усіх вказівок його партитур. Ці легенди набувають візуального втілення вже з перших хвилин стрічки: композитор без рівняння на регалії та заслуги колективу досить жорстко критикує звучання капели «Думка». Євгену Герасимовичу Савчуку «дісталося» найбільше. Чи справедливо — вирішувати глядачеві.
Ідейним лейтмотивом стрічки стає Вавилонська вежа, зображена на картині Брейгеля та «збудована» на кухні Сильвестрова із книг і партитур. «Собор — це Вавилонська вежа, яка усвідомила свою обмеженість», — резюмує композитор, а згодом демонструє солом’яну фігурку, що оздоблює його власну Вавилонську вежу. Чи все ж собор?
Монологічна частина фільму дещо дивує: жодного ексклюзиву, а деякі формулювання навіть дослівно повторюють інтерв’ю, книги Сильвестрова та про Сильвестрова. Утім, повтор тут, радше, не прикра помилка, а цілковита впевненість та ствердження своїх позицій. Музика Сильвестрова вже давно вийшла за рамки музики та перетворилася на музично-філософську концепцію. Фільм Буковського — це чудова нагода познайомитися, заглибитися у концепцію тим, хто не чув цих ідей раніше.