Найкращий фільм, Найкращий актор та Найкраща актриса, Найкращий сценарій, Найкраща операторська робота, Найкращий грим та Найкращий музичний супровід – фільм «Маестро» Бредлі Купера, який вийшов у грудні 2023 року на Netflix увійшов до всіх цих номінацій на Оскар 2024.
Фільм «Маестро» продовжує «музичну» лінію в режисерській кар’єрі актора після «Народження зірки» та є художнім відтворенням життєвого шляху американського диригента Леонарда Бернстайна. Окрім Бредлі Купера над фільмом працювали Стівен Спілберг та Мартін Скорсезе. Це зіркове тріо створило кінострічку, яка вже встигла викликати скандали та неоднозначні відгуки. На хвилі минулорічної популярності жанру байопік дехто називає «Маестро» просто заграванням з премією Оскар, проте сам Бредлі Купер відзначає своє давнє захоплення диригентською майстерністю та віддає їй данину в своєму кінотворінні.
Що ж, будемо занурюватися.
Диригент, композитор та просвітник чи просто зірка?
Про фільм ще минулого року з’явилося багато інформації — від передпрем’єрного огляду біографії Леонарда Бернстайна до післяпрем’єрних інтерв’ю та рецензій. Тож одразу перейду до суті.
Один з найпоширеніших фактів про підготовку до фільму «Маестро» — Бредлі Купер вчився диригувати впродовж шести років. Він це робив не лише для того, аби як найкраще відтворити (але не скопіювати) манеру Бернстайна, а й бути спроможним зняти наживо одну з найдовших сцен з диригування в стрічці — виконання Другої симфонії Малера Лондонським симфонічним оркестром під керівництвом Леонарда Бернстайна у Соборі Елая (1976).
Впродовж підготовки до зйомок Бредлі Купера консультував Яннік Незе-Сеген — диригент та піаніст (як і Леонард Бернстайн), музичний керівник Метрополітен-Опера.
Однак чи достатньо шести років для того, аби професійно відтворити процес диригування? Про це поспілкувалася з двома професійними українськими диригентами — Іваном Чередніченко, головним диригентом Львівської опери та Богданом Івахівим, диригентом Луганської філармонії до 24 лютого 2022 року, а зараз — військовим Третьої окремої штурмової бригади.
Іван Чередніченко:
— «Порівнювати “стиль диригування” голлівудського актора з видатним генієм я не можу з однієї простої причини: Бредлі Купер не є диригентом. Шість років вчитися диригуванню потрібно професійному музиканту, для того, щоб оволодіти певними азами професії диригента, на які з багаторічним досвідом буде нашаровуватися майстерність.
Махати руками навчитись може будь-хто, але це не зробить з нього диригента. Адже процес диригування це лише самий вершечок величезного айсберга.
Рівень майстерності диригування має визначатись підготовкою до репетиційного процесу, знанням партитури, визначенням потенційно проблемних місць в роботі з музикантами, розумінням гармонії, оркестровки, значенням тих чи інших стильових та композиторських прийомів та засобів музичного вираження, які в свою чергу дають змогу професійному та майстерному диригенту занурити музикантів та слухачів в світ, який створив композитор написавши симфонію, кантату чи оперу. Диригент в даному випадку має бути «провідником» в цей світ. І чим більше слухач занурюється разом з музикантами і диригентом, тим вище є його майстерність».
Богдан Івахів:
— «Чи достатньо цього часу, аби навчитися диригувати? Це з одного боку очевидне питання, можна відповісти або так, або ні. З іншого боку, всі, хто займався диригуванням, розуміють — тобі може не вистачити всього професійного життя, аби дійти до того рівня, щоб диригувати такою складністю матеріалу, як у Густава Малера.
Я можу лише сказати, що напевно Бредлі Купер не збрехав, коли сказав, що протягом шести років цим займався. Це не був такий цикл, як у музичній академії чи інших навчальних закладах, де викладають диригування два чи три рази в тиждень, а також є постійна практика з оркестром. Я думаю, що протягом шести років Бредлі Купер постійно повертався до засад диригування. Аби передати саму манеру, близьку до Бернстайна — по жестах, по міміці, по динаміці, по мізансцені. І мені здається, що цей час, шість років, Купер займався саме цим, щоб внутрішньо на себе перейняти стиль Бернстайна. Актору це власне вдалося».
Між тим, обидва диригенти зазначили, що представленого матеріалу у фільмі недостатньо для того, аби оцінити умовно професійність Бредлі Купера у диригентстві чи загалом зануритися у особливості професійної діяльності Леонарда Бернстайна:
Іван Чередніченко:
— «Бернстайн безперечно геніальний музикант, композитор та диригент. Тому, фільм про таку непересічну особистість чекав весь музичний світ. Нажаль, мені особисто не вистачало розкриття саме його професійної діяльності: репетицій з оркестром, роботи над партитурою, його думок про музику, підтексти, фразування; психології відносин з артистами оркестрів або оперних театрів. Цього всього просто не було у стрічці. Хоча, я розумію, що широкому загалу, з точки зору режисера, професійна кухня диригента мабуть була б нецікавою.
Мені пощастило свого часу мати змогу переглянути партитури з помітками Бернстайна. Можу сказати, що це був видатний майстер глибокого прочитання музичного тексту та філігранного втілення ідеї композитора. І було б чудово, якби фільм про таку особистість продемонстрував крім абсолютно чітких вимог музичного характеру до диригента, ще такі елементи як харизма, музична інтуїція, воля та психологічна стійкість досягнути того результату, який звучить у тебе в голові, а це далеко не так просто, як може здаватися зі сторони.
Це і є суть професії: допомогти музикантам зануритися в глибини музичного світу. Ключове слово — допомогти. І маестро Бернстайн був майстром у цьому, він “заряджав” кожного музиканта музикою. На мою думку, фільм цього абсолютно не передав».
Богдан Івахів:
— «Цікаво було б побачити, як ці сцени диригування писалися, як реагували самі оркестранти. Бо якщо говорити про манеру Бернстайна, це більше про внутрішню роботу та взаємодію з музикантами. Бернстайн вичерпно знав кожну партитуру, оскільки він сам був композитором колосального рівня. Він вмів, як ніхто інший, зануритися в світ, як це писалося іншим композитором. І відповідно, будучи так само генієм в диригуванні, він знав, якими методами можна досягнути того, що хотів сам композитор. Цим власне і цінні інтерпретації Бернстайна.
Та в таких фільмах, я б сказав, неможливо не зробити десь акцент і не позбавити фільму чогось.
І Бредлі Купер зробив акцент на особисте життя та особистість Бернстайна, продемонструвавши творчі пріоритети диригента та композитора крізь призму жертовності його дружини».
І дійсно, впродовж фільму, у першій половині режисер занурює глядача у побут та особисте життя Леонарда Бернстайна і лише у другій половині стрічки глядач бачить героя у ролі диригента, та лише побічно час від часу стикається з тим фактом (у діалогах та візуально), що він ще й пише музику. Значна ж частина біографії митця — як от популяризація класичної музики на телебаченні, — не висвітлюється зовсім.
Зробивши акцент на взаєминах Леонарда Бернстайна з сім’єю, друзями і дітьми, Бредлі Купер все ж вплітає, «замасковано», композиторський доробок диригента. Більша частина позакадрової музики належить Бернстайну. За весь час глядач чує уривки його опер “A Quiet Place”, “Trouble in Tahiti”, оперети “Candide”, балетів “Fancy Free», “Facsimile”, сюїти “Anniversaries for Orchestra X. For Felicia Montealegre”, музики з фільму “On the Waterfront”, бродвейських мюзиклів “On the Town” та “West Side Story”, симфоній No.2 “The Age of Anxiety” та No.3 “Kaddish”, а також творів “Songfest”, «Mass” та “Chichesters Psalms”.
Крім того, бродвейська творчість Леонарда Бернстайна відображена й в особливостях зйомки. Наприклад, коли герой чи герої виходять з однієї кімнати і різко опиняються в іншому приміщенні. Також кадрове перемежовування основного сюжету фільму та постановки балету “Fancy Free” пророкує складнощі у стосунках Леонарда Бернстайна та його дружини Феліції — глядач має змогу спостерігати, як танцівники роз’єднують пару, метафорично ставлячи творчість композитора та диригента між ним та його дружиною.
Таким чином, Бредлі Купер охопив принаймні три життєві сфери Леонарда Бернстайна: особисту (за сюжетом), диригентську (у кадрі) та композиторську (поза кадром), трохи захопив навчальну — наприкінці фільму, і не залучив просвітницьку. Та про останнє, хоч і побіжно, глядач може дізнатися з документального фільму «Leonard Bernstein’s Reflections». Якщо співставити покадрово — «Маестро» є розширеною версією цього фільму: обидва починаються пізнім інтерв’ю диригента біля фортепіано та продовжуються ретроспективою його життя від чорно-білих кольорів до кольорового телебачення 1970х.
Про цю схожість зауважив у розмові Богдан Івахів:
— «Я відразу провів аналогію з самим документальним фільмом “Reflections”. Тобто роздуми Леонарда Бернстайна. У Бредлі Купера вийшла такий собі “Reflections 2.0” — ширша робота, яка базується на цьому документальному фільмі, але розширює його за рамки власних висловлювань і висловлювань інших людей, додаючи побуту, чим він жив, стосунків з його дітьми та жінкою, побуту в роботі.
Загалом, фільм “Маестро” — фільм-популяризація, адже Леонард Бернстайн легендарна постать ХХ століття для всіх музикантів, тісно пов’язана з мистецтвом. І, власне кажучи, мені видається, що Бредлі Купер просто хотів цю постать відзначити, щоб про неї знову заговорили. Знову підняти його питання, щоб музиканти нового покоління знову звернулися до його творчості, до його інтерпретації, до його лекцій, до його статей, які він писав, до всього його матеріалу і для себе підкреслили, що це видатна постать рівня Малера 100 років до того».
Важко щось додавати наприкінці, але все ж додам — про те, що відгукується зараз. Леонард Бернстайн був євреєм і на початку його кар’єрного шляху багато хто радив йому відмовитися від цього прізвища. Та для диригента було принциповим писати, творити та здобути славу саме під іменем Леонард Бернстайн. Це була його ідентичність, від якої він не збирався відмовлятися — про що він згадував і у документальному фільму, і що демонструє в одній зі сцен фільму «Маестро» Бредлі Купер.
Позиція Бернстайна багато в чому збігається з позицією українців зараз, та й багато років до того. І хоч диригент народився в Америці, можливо така позиція щодо ідентичності — відлуння походження його сім’ї? Адже батьки Леонарда Бернстайна родом з Рівного та ніколи не забували про своє походження.
The visuals and graphics on your website are captivating and enhance the overall experience Telkom University