«Навіщо за це взагалі братися людині, яка навіть не музикант?» — скептично написала в чат Л.
«Моцарт 2.0.» подарував мені силу. А такі речі дорогого варті», — прочитав я на сторінці В.
Протилежні погляди на нову книгу Доржа Бату зібрані — можна і самому братися за читання. А відносний час процесу “ковтання” книги спробую заповнити контекстуальними передісторіями.
Дорж Бату — справжній громадянин світу, людина, котра поєднує в собі не лише різні культури (бурятсько-монгольське коріння, життя в Україні та США), а й професії (історик-сходознавець за освітою, згодом журналіст, математик, зрештою, письменник). І справді, академічної музичної бази у цьому списку немає. Утім, новий роман письменника присвячений трьом музикантам з родини Доржа: батьку-віолончелісту, мамі-музикологу та донці-піаністці. Крім того, автор одразу розповідає про активне спілкування та консультування із Павлом Гінтовим та Оксаною Линів — знаними у світі українськими музикантами.
Чи завжди про музикантів писали лише музиканти? Звісно ж, ні. Згадати хоча би «Доктора Фаустуса» Томаса Манна, де зустрічаємо роздуми не лише про психологію композитора, а й аналіз творчості митців минулого. Марсель Пруст у своєму романі «У пошуках втраченого часу» також намагається словами передати суть Вентейлевої сонати та пояснити, чому вона так западає в душі героїв. Ну і, звісно ж, Олександр Пушкін, котрий «маленькою трагедією» «Моцарт і Сальєрі» на довгий час зіпсував репутацію останнього з цієї пари композиторів. А фільм «Амадеус» Мілоша Формана закарбував уявлення про заздрісника та вбивцю Сальєрі, тож музикологам досі доводиться спростовувати подібні твердження.
Про перші два приклади часто спілкуються в інтелігентних колах, але, як в анекдоті, ніхто ці романи насправді не читав. П’єса Пушкіна, здається, взагалі доводить, що ліпше письменникам не втручатися в біографії композиторів. Але чи вистачає роботи самих лише музикологів для популяризації вічного-академічного? Чи буде людина, в плейлисті якої є трек Моцарта «Музика ангелів” або ж «Реквієм за мрією», читати наукові статті чи багатотомні монографії? А як щодо бестселера?
Перший дзвінок
Дорж Бату після успішного «прокату» дилогії про Франческу може похвалитися уже цілком сформованою аудиторією, котра, звісно ж, читатиме нові твори автора. Зважаючи на тематику його попередніх романів, до читання «Моцарта 2.0» теоретично можуть долучитися «технарі», котрі лиш побіжно чули про класика та навряд чи заражені вірусом снобізму щодо його непорушно величного образу. З іншого боку, варто розуміти, що професійна музична спільнота також не пропустила момент появи книги на прилавках і готова оцінювати автора, читаючи книгу з лупою в руках.
Письменник вміло маневрує серед такої широкої аудиторії. По-перше, Дорж Бату з прискіпливістю історика розділяє факти, що трапилися з Моцартом за його життя, із фікшном про пригоди композитора у сучасному Нью-Йорку. До того ж усі персоналії, іншомовні терміни, локації, історичні довідки автор терпеливо пояснює у зносках.
По-друге, сам роман — це знайомство читача із жанром опери. Книга складається з увертюри, дій, картин, антрактів. Учні початкових музичних навчальних закладів особливо зрадіють епіграфам-темпам, за допомогою яких, не відриваючись від книги, вони можуть засвоїти питання колоквіуму.
По-третє, — також на втіху тінейджерам — «Моцарт 2.0» додає до читання елемент інтерактиву. QR-коди на полях – це посилання на youtube-сторінку автора. Читач прямо посеред розділу може побачити, як виглядає описане в книзі місце та ще й почути коментарі Доржа про взаємодію героїв із цим місцем. Окремої уваги заслуговують твори Моцарта, що також доступні за посиланнями. Важливо, що серед записів — лише українські виконавці, а репертуар ненав’язливо поєднує найпопулярніші твори композитора із тими, що не надто відомі слуху вищезгаданої широкої аудиторії.
Другий дзвінок
Роман «Моцарт 2.0» — це пригода, у якій сплітаються багато соціальних тем: життя іммігрантів у США, кримінальна історія наркоторговців, згадуються проблеми расизму, рух фемінізму та права ЛГБТ-спільноти. Загалом, досить-таки реалістичний зріз сучасного /не лише/ американського суспільства.
Гортаючи сторінки роману, на думку спадають прийоми кінокоміксів «Марвел» щодо можливостей персонажів переміщатися у просторі та часі (у книзі крім власне Моцарта у ХХІ столітті опиняються Коко Шанель, Лоренцо да Понте та четвертий Президент США Джеймс Медісон), а також з’являється натяк на створення Доржем свого власного літературного музично-космічного всесвіту.
Кумедні ситуації та фірмовий моцартівський гумор «нижче пояса» переплітаються зі щемливою історією про вірність та дружбу, а біографічно-пригодницький роман поєднується із детективом. Тож, кожен у книзі знаходить бажане, принагідно додаючи до скарбнички усю палітру наявних жанрів.
Третій дзвінок
«Моцарт 2.0» — книжка, яка «ковтається» за кілька годин. Тож, справді, публіка, звикла до вдумливого та повільного читання грубих томів, може сприймати роман як явище, яке не варте уваги. Але після прочитання книги Доржа Бату хочеться заперечувати цій думці та заохочувати друзів-немузикантів (та й музикантів, чому ні?) так само «ковтнути» заради того, щоб «пірнути» у творчість Моцарта, а згодом «плавати» у сучасному контексті академічної музики.