Чотири мільйони українців — це багато? Лише 9,7% від загальної кількості осіб. На 1 січня 2022 року — налічувалося 41 мільйон 167 тисяч 335 українців. Згідно зі Зведеним звітом закладів загальної середньої освіти на початок 2021/2022 навчального року, за парти сіли 4 мільйони 240 тисяч 358 учнів. Ці майже 10% через 9–11 років плавно перекочують у залишкові 90 і активно впливатимуть на українське суспільство.
Освіта України — які пріоритети?
У програмах ЗОШ України відводиться перше місце вивченню державної мови і математики. Напрямок зрозумілий: випускники базової середньої освіти повинні чудово володіти українською і розв’язувати тригонометричні задачі. Однак який відсоток українців може похизуватися такими навичками? А от знатися на музиці — хочеться усім, бо слухати, виконувати і любити її — такого бажання в українців не відібрати.
Але музиці в школі відведена незначна роль, аж сьома у списку обов’язкових дисциплін. Дивимось Типову програму для 1–2 класу, де перелік предметів такий: Українська мова, Іноземна мова, Математика, Я досліджую світ, Дизайн і технології, Інформатика, Мистецтво і Фізична культура. Так, у старших класах цей перелік дещо змінений: Мови і літератури, Суспільствознавство, Мистецтво, Математика, Природознавство, Технології, Здоров’я і фізична культура.
І перший, і другий перелік показують важливу деталь нинішньої ситуації в освіті українських дітей: немає стержневого переконання, що фізичне і духовне здоров’я майбутньої нації — однаково важливі! І якщо їх занедбати — суспільство очікує деградація на усіх рівнях.
Читайте також: Новий національний план музичної освіти Британії: як «сила музики змінює життя»
При чому за цією системою кожна школа може обрати предмети, які будуть викладатися: або інтегрований курс «Мистецтво» — 2 заняття на тиждень, або два окремі предмети — «Образотворче мистецтво» і «Музичне мистецтво» — обидва по 1 годині на тиждень. Усі ці мистецькі предмети починають «розчинятися» після закінчення 7 класу, адже, за Типовою освітньою програмою, у 8–9 класах вивчається «Мистецтво», яке в 10–11 класах потрапляє в категорію «за вибором», де перед учнями постає питання: обрати Інформатику, Мистецтво чи Технології.
І, здається, вибір очевидний — після 7 класу в ЗОШ діти забувають, що в школі може викладатися «Музичне мистецтво», але ж співати на шкільних святкуваннях комусь-то потрібно…
Програма з Мистецтва у ЗОШ
Програма з мистецтва у ЗОШ написана гарно — папір витримує красиві формулювання і пропозиції. Зокрема, візьму до уваги лише 1 рік вивчення предмету. Відвідуючи одне заняття на тиждень з мистецтва (що включає ще образотворчі заняття та ін.), на завершення 1 класу дитина повинна:
- співати вокальні вправи, дитячі пісні (зокрема музичний фольклор) у відповідному настрої, характері;
- дотримуватися правил співу (постава, дихання);
- відтворювати прості ритмічні послідовності (створені з половинних, четвертних та восьмих тривалостей;
- виконувати пісні «в ролях», відтворюючи образ мімікою, пластикою рухів;
- створювати елементарний ритмічний супровід до пісні;
- добирати тембр інструменту (трикутники, бубни, барабан, сопілка, ксилофон тощо) для передачі
відповідного образу; - грати в ансамблі прості композиції (трикутники, бубни, барабан, сопілка (за умови дотримання гігієни
користування), ксилофон тощо); - імпровізувати голосом (музичні, мовленнєві інтонації), на музичних інструментах;
- орієнтуватись в поняттях музичної грамоти (нота, нотний стан, звук, тривалості (ціла, половинна, чверть,
восьма), метр, розмір), мати уявлення про запис нотного тексту; - брати участь у колективному виконанні творчого задуму; у шкільних мистецьких заходах (концертах, виставках, інсценізаціях тощо).
І цей перелік викликає скептичну посмішку, адже не усі першокласники у музичних школах (які спеціально пройшли відбірний конкурс і успішно склали іспити зі Спеціальності і Сольфеджіо на завершення 1 класу) можуть виконати запропоноване вище. Особливо показова позиція щодо гри на музичних інструментах: у якій українській ЗОШ є весь перелік музичних інструментів і де саме діти на уроках мистецтва грають у складі оркестру?
Із останніх спостережень: на одній із співбесід (в українському столичному приватному (!) ліцеї) директорка мене сповістила, що в закладі серед музичного обладнання є декілька фортепіано (у класі музики і хореографії) та одна велика колонка для визвучування шкільних заходів і декілька мікрофонів (здається, звуковий мікшер нею навіть не згадався). Коли я запропонувала креативні ідеї, як можна збагатити заняття музики завдяки залученню більшої кількості різних інструментів і обладнання, отримала відповідь — «тільки за ваші кошти» (хоча приватний заклад дуже гарно фінансується). Тобто ситуація не викликає натхнення, адже за 20 років (згадую уроки музики в свої шкільні роки) — майже ніяких зрушень як в державних, так і в приватних закладах. Чому ми, «співоча нація» — так принижуємо уроки Музики в ЗОШ?..
Музику відносять до наук про Число і музиканти підтвердять, що вона тісно сплетена із математикою. Ймовірніше, не просто так у системі середньовічної університетської освіти septim artes liberalis (з латинської — «сім вільних мистецтв»). Музика розташовувалася поруч із Арифметикою, Геометрією і Астрономією. Однак, безсумнівно, Музика — це мистецтво вічного. Це те, що виховує духовність, без якої істоту важко назвати людиною.
Баталії навколо матеріального і духовного такі ж древні, як і наш світ. Але, спостерігаючи за ходом історії помітно, що матеріальне швидко проходить. Особливо зараз з цим важко сперечатися, адже, війна швидко розводить ці категорії по різні сторони. Недарма Григорій Сковорода писав про дві натури, притаманні людству: матеріальну (видиму) і духовну (невидиму). І залежно від того, яку із них людина плекає, такий і матиме результат. Цікаво, як би змінилася українська нація, обравши пріоритетом невидиме? Риторичне питання.
Фінансування ЗОШ України
У 2021 році Нова українська школа за рішенням Кабміну отримала «1 мільярд 421 мільйон 334,9 тис. грн. субвенції місцевим бюджетам. З них — 1 мільярд 21 мільйон 334,9 тис. грн. видатків розвитку, за рахунок яких закуплять:
• засоби навчання та комп’ютерне обладнання, меблі (для 1-х класів НУШ), для навчальних кабінетів початкової школи (або структурних підрозділів закладів освіти, що забезпечують здобуття початкової освіти) на суму 986 мільйонів 334,9 тис. грн.;
• комп’ютерне та мультимедійне обладнання, пристосування для навчальних кабінетів, засобів навчання, зокрема навчально-методичну та навчальну літературу, зошити з друкованою основою, їхні електронні версії й з аудіосупроводом для пілотних шкіл — 35 мільйонів гривень.
Крім того, за 400 мільйонів грн. проведуть супервізію (26 мільйонів 378,4 тис. грн., 6,6%) та підвищення кваліфікації педагогічних працівників для вчителів закладів як початкової, так і середньої загальної освіти (373 мільйонів 621,6 тис. грн., 93,4%)».
Але у документі ні слова про музичне обладнання. Виникає логічне запитання: звідки школа повинна отримати перелічені музичні інструменти у Типовій програмі з Музичного мистецтва? Придбати за власні кошти? Їх повинні купувати батьки? Школа має шукати спонсорські вливання? Чи дітям пропонується використовувати підручні засоби і грати на ложках, стаканах, каструлях і так далі? Далі — ще складніше.
Фінансування спеціалізованих музичних закладів України
Якщо у ЗОШ Музиці відводиться скромне місце у питанні фінансування, тоді що відбувається з фінансуванням у спеціалізованих музичних закладах України? 27 червня 2017 року опублікований звіт про результати аудиту ефективності використання коштів державного бюджету, виділених Міністерству культури України для надання музичної освіти за 2015–2016 роки. На перших сторінках читаю, що попередні аудити — не принесли ніякої користі: «більшість із рекомендацій Рахункової палати, зроблених за результатами аудитів 2011 та 2013 років Мінкультури <…> не реалізовано.
Тож проблеми залишаються, а порушення у сфері мистецької (музичної) освіти набули системного характеру»! Ба, більше того, «планами роботи Мінкультури на 2015–2016 роки заходи щодо вирішення проблем розвитку і функціонування музичних навчальних закладів не передбачалися!».
У 2015–2016 роках для надання музичної освіти державою було виділено 852 222,6 тис. грн. Для музичних та мистецьких шкіл Мінкультури спрямувало 136 062,6 тис. грн, однак, зазначається, що «матеріально-технічна база навчальних закладів фактично не розвивалася. Музичні інструменти не придбавалися, нотний та літературний музичний фонд не оновлювався. Кошти з державного бюджету на капітальний ремонт майже не виділялися».
Виходить, музичні школи взагалі виживають за рахунок благодійних внесків? «За відсутності належної уваги з боку Мінкультури до проблем функціонування музичних шкіл понад 25 років їх матеріально-технічна база не оновлювалася, що призвело до її моральної і фізичної зношеності. Будівлі музичних шкіл потребують капітального ремонту, меблі, сантехніка, м’який інвентар — повної заміни. Крім того, за даними річних інвентаризацій музичних шкіл, у навчальному процесі використовуються музичні інструменти віком понад 40 років (з 1961–1970 років), які використали свій ресурс і потребують заміни.
В результаті в навчальному процесі учнями використовуються власні музичні інструменти. Ремонт інструментів теж здійснюється виключно за рахунок батьків та спонсорів. Таким чином, забезпечення інструментами музичних шкіл перекладено на батьків та благодійників». А що уже говорити про навчальну літературу, якої, по суті, іноді взагалі немає?
Із вищими музичними навчальними закладами ситуація не набагато краща, хоча, зауважу, що матеріальне забезпечення все ж ліпше, ніж у музичних школах. Тому й у Висновках аудиту багато всяких «незадовільних» оцінок реального перебігу справ, які у Пропозиціях доручено вирішити різним міністерствам. Уже 2022… а «віз ще й досі тут».
У вересні хочеться мріяти…
Мріяти про оновлені Програми з Музичного мистецтва, про оновлені класи Музики в ЗОШ, про оркестри в школах, про повноцінні заняття співу і гри на інструментах, про адекватне фінансування, про всенаціональний розвиток когнітивних здібностей. Адже дуже скоро той, хто сьогодні сидить за партою, буде сам формувати Програми, слідкувати за розподілом і використанням грошей. Яку націю ми виховуємо? Духовно і фізично здорову? Чи замучену від алгоритмічних задач? Невже нас, українців, яких постійно супроводжує музика, влаштовує такий перебіг справ із музичної освітою наших дітей? Чому ми нехтуємо тим, що закладено у наших генах? Може, час повернутися на 180º і взяти курс на оновлення?
Так, війна привнесла колосальні ментальні зміни, але, можливо, це на краще для нас? Можливо, пора поставити «не стіну, а вітрила, раз подув вітер змін»?