Пам’ять про людину складається зі спогадів тих, хто був поруч: зі спільної роботи й розмов, випадкових епізодів, звичок і фраз, які з часом набувають іншої ваги. Один пам’ятає її голос, інший — якусь фразу, третій — спільну поїздку чи вечір у студії. Окремо ці спогади можуть здаватися випадковими. Але якщо зібрати їх разом, між ними починає проступати людина. Так із голосів колег і друзів у цьому тексті постає Назгуль Шукаєва — унікальна співачка, що відійшла цьогоріч 23 травня на 53-му році життя.
Назгуль Шукаєва народилася й виросла в Казахстані, музичну освіту здобувала в Москві, а більшу частину свого творчого життя провела в Україні. Вокалістка, авторка музики й перформерка, вона працювала на перетині джазу, традиційної та сучасної академічної музики, багато імпровізувала й експериментувала з можливостями людського голосу. Її вокальна практика охоплювала різні способи роботи з голосом — від сопрано до горлового співу в техніці «кай». Назгуль заснувала етноджазовий проєкт Asia Tengri та Nazgul Shukaeva Project, співпрацювала з українськими й закордонними музикантами та виконувала твори сучасних композиторів.
Спогадами про Назгуль для цього тексту поділилися люди, які працювали й виступали разом із нею: піаністка й композиторка Влада Бучко, керівниця вокального ансамблю Alter Ratio Ольга Приходько, вокалістка Марічка Штирбулова та композитори Opera Aperta Ілля Разумейко й Роман Григорів.
«Людина особливого відчуття світу»
«Я приїжджала до неї додому, ми пили чай, сиділи біля річки, говорили про життя, реінкарнації душі, енергії, а потім десь приблизно пів годинки грали», — згадує Влада Бучко. Разом із Назгуль вони записали альбом Inspiration, а ці зустрічі стали частиною роботи над ним. Вони могли починатися з розмов про життя, а продовжуватися слуханням води, вітру й запахів навколо. У студії музикантки запалювали свічки й медитували, перш ніж перейти до запису.
«Мабуть, нас із Назгуль об’єднувало спільне бачення музики — розуміння, що вона з’являється задовго до того, як ти починаєш її створювати, а саме — у тому, як ти мислиш. Мислення первинне в усьому. Те, як ти комунікуєш із зовнішнім світом, — це основа», — говорить Влада.
Сам процес вони намагалися не контролювати й не обмежувати наперед, залишаючи музиці можливість скластися безпосередньо в момент виконання. Влада описує цей підхід як створення умов, із яких музика народжується сама: «Ти створюєш умови, де вона не може не народитися».
Люди, які працювали з Назгуль, не раз згадують її особливий спосіб взаємодії зі звуком. Особливо помітним він ставав там, де поєднувався з академічною музичною традицією.
«У Назгуль був абсолютно інший досвід і абсолютно інший погляд на роботу зі звуком», — згадує Ольга Приходько. Для ансамблю Alter Ratio ця відмінність була особливо цінною: за словами Ольги, одним із його основних принципів було виходити за межі «дуже консервативного академічного досвіду» й шукати інші способи роботи зі звуком, виконавством і станом музиканта на сцені.
Читайте також: Ольга Приходько: «Ми створили Alter Ratio, щоб наповнити своє життя і життя навколо новими сенсами»
Назгуль багато виконувала сучасну академічну музику, маючи водночас джазовий виконавський досвід. Складні партитури вона значною мірою засвоювала на слух: спершу конструювала в голові звуковий образ і лише потім співвідносила його з нотним текстом.
«Вона почувалася як джазовий музикант на джем-сейшені навіть із такою складною сучасною музикою. У неї була свобода, вона піднімалася над партитурою — саме те, що має бути в новій музиці. Ти маєш як виконавець присвоїти цю музику собі, і тоді вже вільно її виконуєш. Так, у неї могли бути якісь помилки, неточності, але це не так важливо, як ця свобода і розуміння того, що якийсь ефект у партитурі, якийсь ритм — це лише засоби передачі стану, характеру», — ділиться Ольга Приходько.
У творах, насичених розширеними вокальними техніками, Назгуль завжди намагалася віднайти глибинний сенс. Так про це згадує Ольга Приходько:
«Для неї було важливим розуміння того, навіщо це, що я несу людям, чи дає це їм добру, життєву енергію, чи, навпаки, негативну. Вона оперувала цими поняттями — енергія, характер, сенс того, що робиш».
Розмови про енергію для Назгуль не обмежувалися метафорами. Вона практикувала те, що сама називала «відновленням звуком», а Ольга описує її практики як поєднання психології, роботи з енергією, містики та різних духовних традицій. Водночас, згадує вона, Назгуль залишалася християнкою.
Один із таких епізодів Ольга пам’ятає з роботи над проєктом із музикою Мередит Монк. Через складну організацію та велику відповідальність цей період був для хормейстерки особливо стресовим. На одній із репетицій вони говорили про це з Назгуль.
«Вона каже: “Я зараз тобі проведу таку техніку відновлення. Вставай, повернись спиною, я зараз зроблю так, щоб ти відчула якесь полегшення, наснагу і просто зніму з тебе частину цього стресу”. Я не пам’ятаю, чи це спрацювало, але вона справді одразу принесла якусь підтримку і, напевно, все ж таки полегшення — зробила свої магічні речі», — згадує Ольга.
Ці уявлення впливали й на те, як Назгуль співала. Вона говорила про «лікувальну» складову співу не лише мовою енергій чи містики, а й пов’язувала її з фізичними властивостями звуку — вібраціями та частотами. Назгуль вважала, що різні способи звуковидобування можуть по-різному впливати на стан слухача, і зважала на це під час виступів.
«Ми навіть це обговорювали, коли робили імпровізації на концертах: як краще, з якого звуку, з якої висоти почати, щоби був позитивний ефект на публіку», — говорить Ольга.
«Це була справжня Назгуль»
Цей спосіб сприймати звук Марічка Штирбулова помітила чи не з першої зустрічі з Назгуль. Вони познайомилися під час роботи над Opera Lingua Романа Григоріва та Іллі Разумейка. До цього Марічка вже знала творчість Назгуль, стежила за її діяльністю й бувала на концертах.
«Рома та Ілля сказали мені, що запросили до співпраці Назгуль Шукаєву. Для мене це було: “Ого, вау, вау”, бо я знала її творчість. І вже за кілька днів у нас була перша репетиція», — згадує Марічка.
На одній із перших репетицій вони працювали зі скляними кульками, якими грали по струнах рояля. «Назгуль одразу почала фантазувати, що це якісь планети, що це якісь макро- і мікрокосмоси, які перетинаються», — згадує Марічка.
Перша ж репетиція, за словами Марічки, «в концентрованому вигляді» підтвердила її уявлення про Назгуль:
«Є відчуття, що вона володіла окремим світом, мала якесь сакральне знання, сакральне вміння, перебувала в інших світах, але водночас була дуже-дуже в цьому світі й дуже-дуже присутня тут і зараз із людьми, з якими перетиналась».
За цим відчуттям «окремого світу» стояв і життєвий досвід Назгуль, про який вона багато розповідала близьким і колегам. Марічка згадує, що Назгуль сама пов’язувала окремі події свого життя з усвідомленням певної «сили» чи появою особливого «зв’язку зі світом».
«Її життя було дуже непростим, дуже насиченим. Інколи здавалося, що вона переповідає якийсь фільм, якийсь трилер. Але вона це все завжди з усмішкою переказувала. І вона сама говорила: “Після того моменту я усвідомила свою силу”, “Після такого моменту в мене з’явився зв’язок зі світом або ще з якимось потойбіччям”.
Вона дійсно містила в собі багато, осягала багато. І це, звісно, відображалося в її співі, в її здатності відчувати і створювати музику».
Своєю чергою, Ольга Приходько згадує, що найповніше Назгуль розкривалася там, де мала простір для імпровізації: «Ми найбільше любили ті моменти, коли ансамбль імпровізував гармонії, а вона імпровізували разом із нами. Це було найкраще, що ми робили».
Так само Ольга згадує їхню роботу з джазовими стандартами, для яких створювала аранжування, а Назгуль імпровізувала: «Ми обговорювали зазделегідь певні параметри, а далі був просто вільний джем-сейшен. Вона заряджала нас усіх завжди».
Іноді простір для такої свободи вимірювався не хвилинами, а годинами. В опері Genesis Романа Григоріва та Іллі Разумейка Назгуль мала окрему сцену в Китайській залі музею Ханенків. Там вона працювала з ґудженом — традиційним китайським струнним інструментом — і протягом шести годин імпровізувала голосом. «Це була найособливіша кімната», — згадує Ілля.
Ми анонсували цей проєкт: Opera Aperta готує прем’єру в Музеї Ханенків
«Вона приходила і заповнювала простір»
У спогадах про Назгуль поруч із музикою раз у раз з’являються й зовсім буденні деталі. Влада згадує її хаотичною, часом по-дитячому імпульсивною — і такою, що постійно запізнювалася:
«Я пам’ятаю історію, як вона запізнилася на п’ять годин, і я увесь цей час її чекала. Ми їхали виступати в Одесу, домовилися на дванадцяту — вона приїхала о п’ятій. Вона завжди запізнювалася, завжди.
Назгуль дуже мила. Якось із тобою починає говорити, щось пояснювати — і будь-яке роздратування сходило нанівець».
Роман Григорів згадує ще одну побутову особливість Назгуль — вона не вміла паркуватися:
«Я постійно випарковував. Я хоч не водій, але доводилося постійно випарковувати. Якось заїжджала, а вже виїхати назад… Але вона давала собі раду, тому що в неї було дуже багато друзів».
А Марічці особливо запам’яталася одна з поїздок до Лондона. Після складної дороги вони чекали на людину, яка мала їх забрати, а Назгуль тим часом пішла до супермаркету:
«Її нема й нема, і вже всі її чекають, приїхала ця автівка… І тут Назгуль несе дві величезні торби. Там все — сир, фрукти, овочі, якісь ласощі на всіх нас на тиждень. А в нас і так купа речей, інструменти. Ми приїжджаємо, підіймаємося з валізами пішки на п’ятий поверх, бо немає ліфта — і там виявляється, що ми не туди приїхали. Ми беремо всі речі, спускаємося назад і вже від’їжджаємо, і тут Назгуль: “Я продукти забула!”. Вона забула ці обидві торби, які ми ледве туди дотягли! Ми дуже довго з цього сміялися. Але в цьому — вся Назгуль».
Їжа взагалі часто з’являється у спогадах про Назгуль. Вона запрошувала друзів до себе додому й готувала для них, а під час гастролей, якщо музиканти жили у квартирі з кухнею, могла прокинутися раніше й зробити сніданок для всіх. Роман згадує її день народження вдома — з човном, друзями, пловом, брускетами, солодким і пирогами. А найсмачніший плов у Києві, переконаний Ілля, готувала саме Назгуль. Він твердить:
«Назгуль приходила і заповнювала простір. І годувала людей — і фізично, і психологічно».
Для Марічки за цими побутовими проявами стояла одна з важливих рис Назгуль — бажання віддавати:
«Так вона жила, і так вона працювала, і так вона творила. Це відчувалося і в професійній співпраці. Оця віддача — і в будь-яких речах, і ця їжа, і ці пироги, і волонтерство».
Після початку повномасштабного вторгнення Назгуль активно волонтерила. Одним із її постійних напрямків був Херсон, куди вона сама возила необхідну допомогу. Марічка згадує:
«Вона їздила на Херсонський напрямок доволі часто. Були люди, з якими вона там постійно контактувала, збирала від них запити щодо продуктів, ліків. Потім це все завантажувала в машину і їхала.
В останній період вона волонтерила, не шкодуючи себе — заради інших. Це точно».
«Я досі не знаю, як вона встигала все. Сім’я, діти, багато проєктів, багато роботи, гастролі. І для неї це не було чимось на кшталт “Боже, Боже, треба встигнути”. Вона цим насолоджувалась, у цьому було багато життя.
Я не раз питала її, як вона все встигає, і її відповідь була: коли ти наповнюєшся любов’ю і робиш усе з великою любов’ю, тоді знаходиться сила», — каже Марічка.
Окремо співачка згадує про свідомий вибір Назгуль перейти з російської на українську. Це рішення вона втілювала дуже послідовно, хоча спочатку процес давався їй непросто. Марічка ділиться:
«Її українська була часто не бездоганна, часто з помилками, але те, як вона взагалі не зважала на це, дійсно вражало. Вона говорила українською на концертах, не боялася зі сцени з помилкою щось сказати або, говорячи українською, вжити росіянізм. Потім могла трішки щодо цього бідкатися. Але вона не відступила від цього шляху — і на концертах, і у своїх дописах у соцмережах, і у своїх відео,
Іноді під час гастролей Назгуль писала допис і перед публікацією просила мене перевірити на помилки. Це було дуже зворушливо і дуже цінно».
«Де була її межа»
Говорячи про те, що Назгуль залишила після себе, Ольга Приходько водночас і шкодує, що Назгуль не мала достатньо можливостей, аби розкритися повною мірою. Розмірковуючи про це, Ольга знову згадує Мередит Монк — мисткиню, з якою порівнює Назгуль. Монк мала інституційну підтримку, власну фундацію й можливість роками розвивати та представляти свої роботи. Втім, у сфері, в якій працювала Назгуль, можливостей для втілення масштабних проєктів було значно менше:
«У нас завжди були плани: і такий проєкт давай, і такий, особливо якісь перформативні речі, спектаклі, імпровізації. Але завжди не було достатньо грошей і незрозуміло було, звідки їх брати. Для незалежної сцени це завжди проблема».
Наостанок — Влада Бучко ділиться тим, якою в її пам’яті залишиться Назгуль:
«Я запам’ятаю таку душу, для якої цей світ був максимально складним, але з яким вона віртуозно справлялася саме завдяки музиці і своїй внутрішній силі. Я запам’ятаю її неймовірно гарною жінкою, неймовірною мамою, з безмежною любов’ю і терпінням, якимось інтуїтивним радаром.
Мені хочеться, щоб оцей не до кінця зрозумілий, не до кінця прояснений спогад про Назгуль таким і залишався. От коли ти дивишся на небо, бачиш хмаринки і не можеш зрозуміти, як вони окреслюються, де їхня межа. Я хотіла би так само пам’ятати про Назгуль. Ти не знаєш, де була її межа, де все це було і як, але ти дивишся на цю хмаринку і насолоджуєшся тим, що бачиш».
Читайте також:
- Бандурист та імпровізатор Володимир Войт. Довга розмова про відродження традицій і нову музику
- З якої ти пісні? Довга розмова зі співачкою Мар’яною Головко
- Де і як живе український джаз. Розмова з басистом і композитором Костянтином Іоненком