Що нам відомо про лютневе мистецтво? А про його розвиток в Україні? Майстер, виконавець та дослідник старовинної музики Степан Тихоненко докладає чимало зусиль, аби ця сторінка історії не залишалася невідомою. Свої знання та напрацювання він втілив у проєкті «Лютня в Україні», що має на меті популяризацію Львівської табулатури та лютні як історичного й сучасного інструмента.
В інтерв’ю дослідник занурює нас у контекст лютневого мистецтва в Україні, розповідає скільки років треба готувати матеріал, перш ніж почати майструвати лютню, та як покупка рукопису в антикварній крамниці Відня майже століття потому стала ключем до реалізації проєкту «Лютня в Україні».
Історія лютневого мистецтва: від ренесансу до бароко
Спершу потрібно розібратися, що ми розуміємо під поняттям «лютня». Бо в широкому сенсі — це будь-який музичний інструмент, що має резонаторний корпус та шийку, поверх яких натягнуті струни. А у вузькому — це струнно-щипковий інструмент, що мав велику популярність у Європейській культурі ХІІІ–XVIII століть. Більшість дослідників вважають, що лютня має східне походження — її трансформація є результатом історичного перетворення на європейській території арабського інструмента альʼуд або уд.
Лютні бувають різних розмірів та налаштувань: від маленької (дискант або сопрано) до великої басової — такі ансамблі (консорти) існували в європейській виконавській практиці другої половини ХVI століття.
В Україні найдавнішою формою лютні може називатися українська кобза.
Цей інструмент також має вигнутий корпус, шийку, струни, приструнки і грається «щипком», не застосовуючи плектри. Тож українськими лютністами можемо вважати кобзарів і бандуристів.
Що стосується поширення європейської лютні в Україні, я спираюся на дослідження Івана Кузьмінського, музикознавця, доцента кафедри старовинної музики Національної музичної академії, воїна ЗСУ, який загинув у бою на Луганщині у квітні 2023 року. У своїх наукових статтях він наводив відомості з історичних документів про лютністів-іноземців, що були на службі у київських воєвод та губернаторів за часів Речі Посполитої.
Розквіт лютневого мистецтва відбувався з початку XVI століття, він пов’язаний з іменем Франческо да Мілано. A закінчився цей період творчістю англійського лютніста Джона Доуленда. Він є завершителем ренесансних музичних традицій європейської лютні. Ренесансна лютня трансформувалась і до середини XVII століття з’явилася барокова. Змінилося налаштування, збільшився корпус, кількість струн. Набули поширення інші різновиди лютень з довгими басовими струнами: кітарон, архлют, теорба, що застосовувалися у перших європейських операх.
Наразі відоме лиш одне ім’я українського лютніста епохи Бароко — Тимофій Білоградський з Черкащини (близько 1720 – близько 1782) — виконавець на бароковій лютні, ймовірно грав і на торбані та теорбі (різновиди лютні), мав чудовий голос. Він народився та виріс в Україні, але, на жаль, прослужив більшу частину свого життя при російському імператорському дворі. Як дуже здібного музиканта, його відправили в Дрезден навчатися в Сільвіуса Леопольда Вайса — одного з найкращих лютністів усіх часів, якого називали «Бахом лютні».
До наших днів зберігся манускрипт — збірка барокових творів для лютні, яку приписують Тимофію Білоградському (на жаль, рукопис зберігається в Москві).
Львівська табулатура — виняткова знахідка з антикварної крамниці Відня
Львівська табулатура — це унікальна музична пам’ятка епохи Відродження, яка з середини XVI сторіччя заповнювалася протягом кількох десятиліть у Кракові. У 1936 році рукопис був придбаний для Бібліотеки Львівського університету в антикварному книжковому магазині Відня.
Це невеличка антологія, що складається з близько 60 творів для лютні: вокальної, танцювальної та авторської музики, здебільшого анонімної. Частина цих творів належить перу великих майстрів західної вокальної поліфонії, серед яких Клоден де Сермізі, Якоб Аркадельт, Клеман Жанекен, П’єр Сандрін, Орландо ді Лассо, Тома Крекійон, Жак ду Бершем та інші. В оригіналі табулатури зазначено лише двох авторів — Джованні Паколоні та Валентина Бакфарка. Але дослідники ідентифікували твори ще двох — Бенедикта де Друзіни та Джона Доуланда.
Вокальні твори в табулатурі поліфонічні. А оскільки лютня має обмежені поліфонічні можливості, лютніст мусить записати та зіграти вокальний текст так, щоб можна було почути основні властивості цієї музики. Цей спосіб називається інтабуляцією — перекладення музики з нот у табулатуру. На жаль, імена лютністів, що використовували цей метод залишилися невідомими.
Цікаво, що Львівська табулатура містить висловлювання, афоризми, вірші латиною, італійською та польською мовами, різні графічні зображення, як от відкрита долоня, що є однією з форм музичної педагогіки, яка давала учню зрозуміти, на що слід звернути увагу під час гри.
Львівська табулатура була відома вузькому колу дослідників починаючи з кінця 30–х років. Її першою дослідницею стала львівська музикознавиця польського походження Марія Щепанська, яка склала повний список творів та визначила імена деяких відомих ренесансних композиторів, котрі не вказані в рукописі.
Але можна сказати, що про Львівську табулатуру Україна дізналася завдяки музикознавиці Лідії Корній і композитору Мирославу Скорику. У 1962 році Лідія Корній розшифрувала і переклала на ноти три фантазії з Львівської табулатури, ще не знаючи, що їх автор Джон Доуланд. А Мирослав Скорик зробив аранжування цих фантазій для струнного оркестру. Вже в 1981 році було видано «Три фантазії для камерного оркестру з Львівської табулатури XVI століття», але тоді цей матеріал не отримав значного зацікавлення, ймовірно через застій совєтських часів.
Проєкт «Лютня в Україні»: чому і як
Запустити проєкт «Лютня в Україні» саме зараз мене мотивувало усвідомлення, що я вже не молода людина, а отже треба поспішати. Особливо коли триває війна і фактично відбувається занепад культури, в боях гинуть митці. Зокрема мене дуже вразила загибель дослідника Івана Кузьмінського. Це змусило пришвидшувати свої наміри і робити те, що можу: популяризувати Львівську табулатуру та лютню, як історичний і сучасний інструмент. Завдяки фінансуванню Українського культурного фонду я почав реалізовувати цю ідею.
Кожна з частин проєкту — дослідницька, практична та творча — була по-своєму складна. Щоб ознайомитися з табулатурою наживо, я поїхав до Львова, отримав дозвіл у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка, кілька днів переглядав оригінал (він не відреставрований, тож доводилося бути дуже обережним) і придбав його електронну копію.
Мусив ознайомитися з усіма існуючими дослідженнями щодо манускрипту. У цьому мені дуже допомогла дисертація мого давнього товариша, музикознавця Леві Шептовицького, присвячена Львівській табулатурі — вона була наче «біблія» для мене.
Практика, а саме процес створення лютні — це цілий світ. Спершу потрібно було знайти креслення ренесансної лютні другої половини XVI століття. Я придбав копію креслення типового європейського семиструнного інструменту італійського майстра Венделіо Венере. Далі я купив необхідні інструменти, матеріали і почав майструвати. Практично усе це відображено у мініфільмі, де я показав основні етапи роботи.
А третій етап — творчий: виконати твори з Львівської табулатури на виготовленій лютні. Я зробив збірку з 10 п’єс, які вибрав і переписав з електронної версії рукопису — довелося трішки редагувати, оскільки в оригіналі є помилки. Підсумок творчої складової проєкту зафіксований у відеозаписі.
Зараз до мене все частіше звертаються музиканти за консультаціями щодо репертуару для лютні, особливостей техніки гри на ній, а також щодо виготовлення музичних інструментів. На презентацію мого проєкту в бібліотеці імені Василя Стефаника у Львові приїхало багато молодих музикантів з Києва, Харкова, Дніпра, аби побачити оригінал Львівської табулатури. Спілкуючись з молоддю, я бачу, що зростає цікавість до лютні і лютневої музики. Тож потрібно підтримувати цей інтерес, продовжувати різносторонню дослідницьку та просвітницьку діяльність.
Лютневе виконавство в Україні — яке воно сьогодні
Наразі складно говорити про професійних концертних лютністів в Україні. Але я знайомий з музикантами, які знаходяться на початку цього шляху. Це київський гітарист Ігор Тарновецький, який грає на теорбі у складі ансамблю Національного будинку музики. Олексій Терновий, який веде факультатив лютні в Дніпровській музичній академії, а також викладає класичну гітару. Він виступав на гітарному фестивалі як лютніст, виконуючи п’єси з Львівської табулатури. Олег Чухліб, випускник-гітарист Харківської академії мистецтв, який зараз закінчує магістратуру в Німеччині як лютніст. Він навчався в найвидатніших сучасних італійських та німецьких лютністів — це справді талановита і кваліфікована людина.
Майстрування: до чого слід бути готовим/-ою
З європейських фахових навчальних закладів і ремісничих шкіл щороку випускаються десятки майстрів, що спеціалізуються на виготовленні музичних інструментів. Лютневих майстрів та фахівців із історичних інструментів менше, але в Україні їх одиниці — через відсутність системи професійного навчання. Я ж зосереджений виключно на виготовленні струнних музичних інструментів за історичними технологіями та зразками.
Усього мій доробок складає близько 80 інструментів (струнно-щипкові та струнно-смичкові): готичні арфи, ручні вієли різних форм та розмірів, віоли да гамба, віолон, барокові скрипки, два торбани, декілька лютень тощо. Найбільше я виготовляв віоли да гамба та вієли.
Перший музичний інструмент за оригінальною технологією я створив на початку 90-х років — це була басова вієла, з цільної дошки явора. Щодо виготовлення лютні — спершу не все вдавалося. Створення лютні є довготривалим складним процесом — усе залежить від матеріалу (деревини), наскільки він сухий і витриманий. Наприклад, деревина явора після зрізання має бути витримана хоча би п’ять-шість років. Розетка (прорізний акустичний отвір на верхній деці) вирізається не лобзиком, а спеціально заточеним ножем. Тож якщо розетка складна за формою — лише на неї можна витратити місяць. На виготовлення лютні я витрачаю від трьох місяців до пів року.
Проєкт «Горянська вієла» — відродження інструмента з фрески XIV століття
Усе почалося з фрески із зображенням музичного інструмента, схожого на скрипку, яку я помітив у Горянській ротонді. Це невеличка церква в передмісті Ужгорода, побудована протягом X–XIV століть, особливістю якої є унікальні фрески, що датуються XIV–XV століттями.
Це було в мої молоді роки — я ще не знав, що це зображення вієли, тож не звернув на неї увагу. А потім, у 2019 році, Іван Кузьмінський наштовхнув мене на ідею реконструювати цей інструмент. Я зацікавився та почав готуватися до гранту від УКФ, який отримав у 2023 році.
Прагнучи відтворити й налаштувати інструмент згідно з історичними джерелами та технологіями, я опрацював чимало наукових статей, досліджував зображення музичних інструментів того часу, порівнював і аналізував. У процесі натрапив на книгу домініканського монаха й музичного теоретика Ієроніма Моравського (XIII століття), де детально описано п’ятиструнну вієлу. Я здійснив налаштування за його вказівками.
Зробивши антропоморфні заміри, тобто замірявши довжину своєї руки і порівнявши з рукою ангела, що тримає вієлу, я з’ясував, що розміри виготовленого мною інструмента відповідають розмірам вієли з фрески. Тобто вона була змальована в натуральну величину.
Курси історично інформованого виконавства в Європі
У 90–х роках я навчався грі на лютні у професорки Зігрун Ріхтер (Німеччина) та викладача Trinity College London Браяна Райта (Чехія). Навчатися за кордоном було легко: до тебе гарно ставляться, допомагають, роблять дуже професійні зауваження.
Про високу якість свідчить і те, що в європейських музичних закладах протягом року викладають курс історії нотації — студенти розуміються на історичних джерелах, можуть прочитати «з листа» будь-який оригінал і переписати сучасними нотами. У нас такими вміннями, на жаль, мало хто володіє. Але відсутність на той час можливості здобувати якісні знання в Україні лише мотивувала мене продовжувати вчитися та популяризувати лютню та давню музику.
На цей момент я граю на лютні вже понад 30 років — сконцентрувався на роботі у власній майстерні, створив ансамбль старовинної музики, влаштовував концерти та провів декілька фестивалів давньої музики, у яких брали участь українські та європейські музиканти.
Що далі. Від факультативу до фестивалю
Я мрію записати аудіодиск улюблених лютневих п’єс. Виготовити для себе таку лютню, котра влаштовуватиме мене своїми акустичними властивостями. Хотів би бачити розвиток лютневого мистецтва в Україні: для початку, щоб відкрився лютневий факультатив у провідних музичних академіях України. Щоб була видана Львівська табулатура і таким чином стала доступною кожному охочому. Теж важливо, аби молодь почала цікавитися майструванням старовинних інструментів — я готовий ділитися своїми знаннями.
Мрію про проведення Всеукраїнського лютневого фестивалю, на якому збереться бодай 10-15 лютністів, як іноземців, так і українців. Ну, і щоб лютня утвердилася як сучасний професійний інструмент. Уся моя діяльність спрямована на популяризацію музики від середньовіччя до бароко. Сподіваюся це сприятиме глибшому усвідомленню багатовікових взаємозв’язків між музичними культурами України та Європи.
Читайте також:
- «Джазова імпровізація близька до кобзарської традиції». Перформанс бандуриста Юліяна Китастого
- Розкрити загадки давніх українських монодій: проєкт «Візантінославіка»
- Марек Топоровський про давню музику, історичні інструменти, навчання аматорів і польсько-українські зв’язки