Литовське флейтове тріо Fleitų 3 досліджує межу між композицією та вільною імпровізацією, трансформуючи звичне звучання флейти за допомогою розширених технік, незвичних тембрів та експериментальних звукових поєднань. Їхні виступи балансують між делікатними звуковими просторами та інтенсивними дисонантними звуковими світами.
Мета Ґабріеле Пелеґрімайте-Каупіне, Саломея Калвелюте та Кріступас Вінцас Ґікас активно виступають у Литві та Європі й співпрацюють із широким колом сучасних імпровізаційних музикантів. 6 серпня тріо дасть концерт у межах фестивалю камерної музики «Дзеркало», що проходить у Львові.
У цьому інтерв’ю ми говоримо про їхній підхід до імпровізації, можливості флейти та пошук спільної музичної мови в ансамблі.
Розкажіть про те, як ви троє зібралися в ансамбль — як познайомилися і з чого почалася ваша співпраця? Думаю, це історія, яку знає не так багато людей, тому було б цікаво її почути.
Кріступас: Ми познайомилися досить природно. Насправді ми давно знаємо одне одного. Двоє з нас почали грати в одному класі, коли нам було приблизно по десять років. Інші двоє також знали одне одного завдяки різним поїздкам і музичним заходам. Зрештою, ми всі троє зустрілися в Музичній академії, де й почали разом репетирувати.
У якийсь момент ми зрозуміли, що поєднання трьох флейт — це щось досить унікальне. Ми почали давати концерти, створювати різні програми, співпрацювати з іншими артистами — і так усе поступово розвивалося.
Мета: Я б додала, що власне ідея тріо виникла, коли ми разом навчалися в магістерській програмі з вільної імпровізації та сучасної музики. Під час навчання ми експериментували з багатьма різними комбінаціями інструментів, і оскільки всі троє цікавилися імпровізацією, вирішили спробувати склад із трьох флейт. Це здавалося водночас складним і захопливим.
Ми зіграли свій перший концерт, нам дуже сподобалося, і після цього продовжили експериментувати.
Саломея: Спочатку ми грали лише на концертних флейтах, але згодом розширили склад інструментів — почали використовувати басову, альтову та концертну флейти.
Ви згадали магістерську програму з імпровізації. Чи могли б ви трохи про неї розповісти? Імпровізація — це не те, що люди зазвичай уявляють як навчальну дисципліну. Як це працює у вашій академії? Як студенти взагалі навчаються імпровізації? Це досить незвична програма, особливо якщо дивитися з української перспективи.
Мета: Це справді унікальна програма. Вона існує лише близько 10-11 років, тому все ще є відносно новою.
Кріступас: Я був або другим, або одним із перших поколінь студентів.
Мета: Так, тому програма ще дуже молода. Ми всі прийшли з різним музичним досвідом — хтось із джазу, хтось із академічної музики. Одним із перших завдань для нас було майже забути все, що ми вже знали, і шукати нові способи самовираження.
Ми навчалися у кількох викладачів. Одним із них був саксофоніст Людас Мокюнас, який також виступав в Україні. Ми також працювали з піаністом і барабанщиком Арнасом Мікалкенасом та композитором Вікінтасом Балтакосом, який більше зосереджувався на сучасній музиці.
Я б не сказала, що наше навчання було дуже структурованим. Воно значно більше ґрунтувалося на слуханні, обговоренні, експериментах і спільному відкритті нового, ніж на дотриманні якогось фіксованого методу.
Особливо цінним було те, що ми брали участь у багатьох воркшопах із музикантами та викладачами з-за кордону. Це давало нам можливість грати разом із ними, вчитися в них і поступово входити у світ вільної імпровізації. До речі, якщо говорити про Людаса Мокюнаса, здається, він виступав разом з українським контрабасистом Марком Токарем. Наскільки я знаю, Марк також кілька разів приїжджав до Литви, можливо, навіть викладати.
Імпровізація ґрунтується на свободі, але навіть свобода зазвичай має певні рамки. Які письмові чи неписані правила ви виробили для свого ансамблю?
Саломея: Так, безумовно. Іноді ми просто обговорюємо все заздалегідь. Іноді навіть записуємо наші ідеї. Ми можемо підготувати невеликі теми, короткі мелодії або прості структури. Інколи це просто малюнок — наприклад, одна лінія з хвилями, — і кожен інтерпретує її так, як відчуває. В інших випадках ми записуємо словесні інструкції. Можемо вирішити зосередитися на певних розширених техніках гри на флейті або домовитися про конкретні способи взаємодії.
Одна з програм, яку ми створили, працювала саме так. Ми просто переходили від однієї розширеної техніки до іншої, дозволяючи кожному переходу природно розвиватися. Зрештою це й стало всією структурою виступу, і, думаю, спрацювало дуже добре.
Інший підхід ґрунтувався на створенні дуже маленьких мелодичних ідей. Якщо я правильно пам’ятаю, це була ідея Кріступаса. Кожен із нас приносив по два-три короткі музичні фрагменти, а потім ми імпровізували навколо них, трансформували їх і перебудовували під час виступу. Зрештою цей підхід став основою нашого другого альбому.
Кріступас: Іноді хтось із нас просто приходить на репетицію з певною ідеєю або образом у голові — чимось, що важко описати словами. Ми пояснюємо цей образ іншим, а потім намагаємося втілити його через звук.
Іноді натхнення приходить безпосередньо з місця, де ми граємо. Ми часто виступали або записувалися в церквах. Такі простори мають дуже характерну акустику, яка одразу породжує музичні ідеї. У таких ситуаціях нам навіть не потрібно нічого обговорювати. Ми просто починаємо грати — і якимось чином усе стає зрозумілим.
Під час виступу бувають моменти, коли все раптом починає рухатися в зовсім іншому напрямку, ніж ви планували спочатку?
Кріступас: Дуже часто.
Мета: Якщо ми заздалегідь підготували певну структуру, то зазвичай залишаємося десь у її межах. Але якщо під час виступу ми знаходимо щось особливо цікаве або грайливе, то можемо повністю змінити напрямок.
Іноді ми взагалі нічого не обговорюємо перед концертом. Просто виходимо на сцену й кажемо: «Подивімося, що станеться».
До того ж у кожного з нас є своє уявлення про те, чим насправді є імпровізація. Для мене імпровізація є досить структурованою. Я сприймаю її як створення форми в реальному часі. Мені дуже подобаються моменти, коли чути, що всі разом свідомо приймають музичні рішення — це відчуття повної єдності.
Водночас надмірне зосередження на структурі іноді може обмежувати свободу. Тому також чудово просто відпустити ситуацію й дозволити виникнути трьом абсолютно різним музичним лініям або несподіваним моментам.
Як ми з Кріступасом не раз обговорювали, іноді після виступу ми розуміємо, що кожен із нас уявляв зовсім інший напрямок розвитку музики під час одного й того самого виконання.
Кріступас: Це правда. Після концертів ми часто обговорюємо те, що відбулося, і часом виявляється, що кожен із нас думав, ніби музика рухається в зовсім іншому напрямку. І все ж якимось чином це чудово працювало. Ці різні внутрішні уявлення про один і той самий музичний момент часто стають частиною того, що робить виступ успішним.
Чи могли б ви трохи розповісти про свої відчуття до та під час концертів? Після стількох років спільної гри ви все ще хвилюєтеся перед імпровізацією, знаючи, що буквально все може статися? І що ви відчуваєте, коли вже перебуваєте всередині музики?
Мета: Думаю, перед виступом ми завжди трохи хвилюємося — не тому, що боїмося, що щось піде не так, а тому, що нам не байдуже. Ми хочемо, щоб виступ пройшов добре. Хочемо отримати від нього задоволення самі й хочемо, щоб його отримала аудиторія.
Перед концертами ми іноді робимо разом невеликі вправи — дихальні, вправи з фізичним контактом, — і вони справді допомагають, тому що зміцнюють зв’язок між нами. Думаю, для імпровізаційної музики це надзвичайно важливо.
Йдеться не лише про інтелектуальний зв’язок, а й про емоційний та фізичний — про здатність відчувати атмосферу навколо себе.
Саломея: Після виступів ми часто обговорюємо конкретні моменти, і це цікаво, тому що ми не завжди переживаємо їх однаково.
Іноді одному з нас дуже сподобався певний фрагмент, а інший зовсім не був у ньому впевнений. Буває, що ми всі відчуваємо повну єдність і разом створюємо щось дуже потужне. А іноді наші враження кардинально відрізняються.
Особисто я під час гри часто втрачаю відчуття часу. Можу грати і не усвідомлювати, скільки часу насправді минуло. Іноді навіть доводиться дивитися на інших, щоб зрозуміти, чи ми вже наближаємося до кінця.
Після виступу ми завжди говоримо про те, що відбулося, і ці розмови дуже цікаві. Те, чи погоджуємося ми одне з одним, залежить від багатьох речей: нашого настрою до концерту, простору, в якому ми граємо, енергії в залі та того, як ми самі себе підготували. Іноді ми просто проводимо трохи часу разом перед концертом — не обговорюємо саму музику, а просто спілкуємося одне з одним і ділимося тим, як почуваємося.
Мета: Я б додала, що наша енергія та емоційний стан перед концертом надзвичайно важливі. Якщо ти напружений через якісь речі, не пов’язані з виступом, це справді може заблокувати здатність грати.
Тому перед виходом на сцену надзвичайно важливо підтримувати одне одного й довіряти одне одному. Якщо ти перевантажений або емоційно виснажений, набагато важче зосередитися, заспокоїтися і повністю зануритися в музику. Емоційна енергія, яку ми приносимо на сцену, дуже сильно впливає на сам концерт.
Саломея: Ми завжди дуже підтримуємо одне одного. Я також пам’ятаю репетиції, на яких ми майже не грали. Спочатку я дивувалася, навіщо ми взагалі зустрілися — адже могли б так само провести цей час десь в іншому місці.
Але згодом я зрозуміла, що ті репетиції були не лише про музику. Вони також були про те, щоб проводити час разом і краще пізнавати одне одного. Цей особистий зв’язок має величезний вплив на наші виступи. Те, що ми справді друзі, надзвичайно важливо.
Поговорімо про ваш альбом Need for Flute. Наскільки я розумію, ваш майбутній концерт у Львові виростає з матеріалу цього альбому. Ви вже багато разів виконували цю музику. Як твори змінювалися з часом? Чи стали вони тепер зовсім іншими порівняно з тим, якими були спочатку? Якби ваш майбутній концерт записали й випустили як альбом, наскільки він відрізнявся б від Need for Flute?
Мета: Насправді запис альбому став завершенням періоду Need for Flute. Спочатку ми написали ці твори, потім багато разів виконували їх під час турів, і вони змінювалися з кожним концертом. Справді, від виступу до виступу вони звучали по-різному.
Кожен твір починається з невеликої музичної теми, але ми настільки вільно імпровізуємо навколо неї, що іноді початкова ідея майже зникає під усім, що виникає в процесі. Ми завжди знаємо, звідки походить музика, навіть якщо слухач не може одразу почути початкову тему.
На момент запису альбому ми вже стільки разів виконали цю програму, що музика певною мірою кристалізувалася. Запис фіксує твори в кінці цього процесу.
Щодо концерту у Львові, я б не сприймала його як презентацію альбому. Думаю, він буде значно більше зосереджений на імпровізації, хоча, звичайно, в ньому природним чином буде присутній весь досвід, який ми отримали завдяки нашому першому та другому альбомам. Принаймні я бачу це саме так.
Саломея: Після виходу альбому ми дали кілька концертів у Литві, презентуючи його. Але навіть тоді ми не просто виконували твори один за одним точно так, як вони звучать на альбомі.
Натомість ми вільно імпровізували, і коли хтось із нас випадково вводив тему з одного з творів, інші її впізнавали й рухалися далі за тим напрямком, куди вона нас вела. Думаю, ми навіть заздалегідь не вирішували, які саме твори будемо грати.
Пам’ятаю наш останній концерт у тій самій каплиці, де ми записували альбом. Було чудово повернутися в цей простір, але музика звучала зовсім інакше, ніж під час запису. Частково це було пов’язано з акустикою, а частково — з присутністю аудиторії, адже прийшло багато місцевих мешканців.
Я навіть пам’ятаю моменти, коли ми не до кінця розуміли, який саме твір граємо.
Можливо, це не зовсім так, адже багато композицій пов’язані між собою. Навіть зараз, коли я слухаю альбом, іноді помічаю, що кілька творів мають схожі тональні центри, схожі звукоряди, подібні настрої й навіть природно переходять один в один — майже так, ніби це одна безперервна композиція. Іноді справді важко зрозуміти, де закінчується один твір і починається інший.
Кріступас: Так, така плутанина під час виступів трапляється досить часто. Один із нас може думати, що ми граємо один твір, а інший уявляє, що ми перебуваємо вже в іншому. Але якимось чином усе одно все чудово поєднується, тому що твори мають спільний гармонічний матеріал або ритмічні ідеї.
Вони природно зливаються. Іноді хтось навмисно вводить фрагмент з іншого твору. В інших випадках комусь лише здається, що це відбувається, і він реагує відповідним чином.
Це дуже красива форма плутанини. Частково причина просто в тому, що ми грали ці твори вже так багато разів. Якби ми виконували їх однаково на кожному концерті, нам самим стало б нудно.
Ми завжди хочемо дивувати одне одного. Хочемо дивувати самих себе так само, як і аудиторію. Саме ця цікавість підтримує музику живою та свіжою. Тому іноді ми навмисно створюємо такі моменти невизначеності, не кажучи одне одному заздалегідь жодного слова.
Готуючись до приїзду у Львів, яку аудиторію ви хотіли би бачити перед собою? Чи очікуєте ви, що слухачі інтелектуально зрозуміють вашу музику, чи важливіше просто її пережити? Як, на вашу думку, людям варто підходити до вашого концерту? Що ви хотіли б, щоб вони знали перед прослуховуванням?
Саломея: Я би просто закликала людей пережити цю музику. Просто бути присутніми, слухати й чути, як три флейти зливаються в одне звучання.
Кріступас: Для мене емоційний досвід набагато важливіший за інтелектуальний.
Мета: Я насправді не маю жодних очікувань щодо того, якою буде аудиторія, і думаю, що це навіть добре. Якщо почати переживати про те, чи сподобається людям наша музика або чи зрозуміють вони її, ці думки можуть заважати власне виступу.
З огляду на класичний контекст львівського фестивалю «Дзеркало» я припускаю, що можуть бути люди, які вирішать піти під час концерту, тому що ця музика просто не для них. І це абсолютно нормально.
Якщо вам щось не відгукується або просто не говорить до вас, не потрібно змушувати себе це зрозуміти.
Водночас я очікую, що будуть і слухачі, які справді цікавляться сучасною та експериментальною музикою. Вони можуть слухати її більш аналітично. І це також цілком нормально. До нашої музики можна підходити з обох перспектив.
Можна просто переживати її емоційно, але також можна звертати увагу на тембри, фактури, взаємодію між інструментами та свідомі музичні рішення, які ми приймаємо під час імпровізації. Це не лише про те, щоб слідувати інтуїції — ми також думаємо під час гри.
Кріступас: Один зі слухачів на нашому нещодавньому виступі сказав мені, що ніколи не уявляв, що така музика взагалі може існувати. Для мене це був один із найкращих компліментів, які я міг отримати.
Яке питання ніхто ніколи не здогадується поставити вам?
Кріступас: Гей, Fleitų 3, як ви підбираєте вбрання для кожного виступу?
Читайте також: