Наприкінці травня до Києва з концертом приїхав латвійський піаніст Андрейс Осокінс. Від початку повномасштабного російського вторгнення він послідовно підтримує Україну. У 2020 році піаніст заснував у Ризі музичний фестиваль Osokins Freedom Festival, який після початку великої війни присвячений Україні: у концертних програмах звучить українська музика, виступати запрошують українських виконавців і виконавиць, а кошти з продажу квитків спрямовуються на гуманітарну допомогу Україні та підтримку українського війська.
Ми поспілкувалися про паралелі в історії латвійської та української музики, про музику й політику, про особистий вибір музиканта під час війни. Напередодні інтерв’ю я запропонувала Андрейсу послухати три фортепіанні твори українських авторів, написані в різні періоди XX-XXI століть. Із міркувань про цю музику ми й розпочали розмову.
Слухаємо українську музику
Микола Колесса. «Фантастичний прелюд», 1938
Видно, що композитор дійсно розуміє інструмент, знає, як писати для фортепіано. Мені дуже подобається, як у цій музиці поєднується стабільність (адже гармонічна ідея ніби щоразу повторюється в партії лівої руки) і красиві емоційні імпровізації у партії правої. На перший погляд може видатись, що це імпресіоністична музика, але згодом розумієш, що твір значно романтичніший за своєю природою. Я дійсно був вражений діапазоном емоцій у цій п’єсі. Зазвичай, коли у фортепіанному творі так багато сонористичних елементів, кольорів, ця краса — дещо холодна. Так буває з музикою Дебюссі — іноді здається, що це прекрасне звучання треба споглядати ніби здалеку. А в Колесси музика дуже емоційна й тепла.
У латвійській фортепіанній музиці щось подібне: багато наших композиторів ще на початку ХХ століття перебували під впливом Шопена, Шумана. Вони також знали і нову музику з Франції, того ж Дебюссі, застосовували його ідеї. Але все одно ця музика залишалася романтичною за природою, втім — із деякими елементами сучасної музичної мови.
Володимир Загорцев. «Ритми», 1967/1969
Мені подобається, що в цій музиці є експерименти зі звуком, з гармонічною організацією, і водночас цей твір дуже приємний для виконання. Тобто музика становить інтерес не тільки для музикознавчих досліджень, але й для виконання і слухання. Звісно, виконавець має бути дуже добре знайомий з авангардними ідеями європейських композиторів середини ХХ століття. Певно, піаніст, який спеціалізується на романтичній музиці, буде намагатися відтворити «Ритми» емоційно, але сама музика цього не потребує.
Мені складно провести паралелі з латвійською музикою. У нас направду дуже мало композиторів писали в авангардному руслі. Латвія — і так маленька країна, а в період окупації Совєтським Союзом багато наших людей культури були заарештовані і відправлені до Сибіру. Тож навіть у 1960–х створювати авангардну музику було досить ризиковано.
Загорцев пише музику з такою свободою від соцреалістичної традиції. У латвійській музиці про авангард можна говорити, певно, десь із кінця 1980–х. А в 1960–х натомість наші митці намагалися поєднати латвійську національну пісенну традицію з деякими новими ідеями, що з’явилися в музичній мові ХХ століття. Наприклад Паулс Дамбіс або ж Петеріс Плакідіс — вони представляють напрям, який ми у Латвії називаємо новою хвилею.
Віталій Вишинський. «Коли ми були наївні», 2024
Мені дуже подобається цей цикл. У латвійській музиці теж чимало творів, написаних ніби про дітей або для дітей. Іноді дуже важко зрозуміти, чи композитор пише дещо простіше, щоб цю музику могли виконувати діти, чи, можливо, він хоче, щоб ця музика була начебто наївною, зворушливою, без значних кульмінацій. У циклі «Коли ми були наївні» композитор втілює ідею музики про дітей у дуже свіжій фортепіанній фактурі. Це дійсно різнобарвний цикл, він зовсім не простий. Це простота, створена з великим знанням.
Про особисте відкриття української музики
Я не був добре знайомий з українською музикою раніше. У Латвії ми маємо добрі зв’язки з країнами Європейського Союзу, тож я багато знаю про музику, наприклад, Естонії, скандинавських країн тощо. Про українську музику в нас відомо значно менше. Тому мені було дуже важливо зокрема й на нашому фестивалі в Ризі дати слухачам змогу почути твори Лисенка, Лятошинського, Сильвестрова, Скорика та інших українських композиторів.
Я ніколи не грав твори українських авторів раніше, тому зіграти українську музику в Україні — це був великий виклик для мене. У Києві я виконував зокрема «Кітч-музику» Валентина Сильвестрова — і це не випадково. У грудні 2022 року Сильвестров приїхав до Латвії. Звучала його музика, а пізніше була зустріч із композитором. Я підійшов до нього з нотами «Кітч-музики» і попросив автограф. Сильвестров розповів мені, що ця композиція дуже тісно пов’язана з Латвією.
В часи Совєтського Союзу у Латвії відбувався музичний фестиваль. Виконувалися і твори Сильвестрова. Після одного з концертів він сів за інструмент і почав імпровізувати. Деякі музиканти, яким пощастило це почути, зацікавилися його грою — це було щось дуже свіже, дуже чутливе і красиве. Він відповів, що це просто імпровізація, а не завершений твір, а ті, хто слухав його гру, сказали, що цю музику треба обов’язково записати й опублікувати. Так з’явилася «Кітч-музика».
Я був дуже схвильований, коли почув цю історію від самого композитора. Це було так зворушливо. Тож я вирішив, що повинен зіграти цю музику в Києві, адже вона наче пов’язує певним чином наші країни.
Про латвійську музику для новачків
Від початку XIII століття територія Латвії перебувала у сфері впливу Німеччини, тож інтелектуальне та культурне середовище на цих теренах творили німці. Латвія має розвинену фольклорну традицію, але професійна музична сцена, створена самими ж латвійцями, почала формуватися аж у другій половині XIX століття. Зокрема, почали з’являтися професійні музичні товариства. Цей розвиток був тісно пов’язаний із формуванням традиції проведення пісенних фестивалів, актуальної донині.
У цей час з’явилися й перші оркестрові композиції латвійських авторів — ще не симфонії, тільки оркестрові п’єси. Перша латвійська симфонія була написана у 1886 році, перша опера — у 1920, через два роки після заснування Латвійської Республіки.
Фортепіанна музика, звісно, з’явилася в Латвії трохи раніше, наприкінці XIX століття. Наприклад, твори Язепса Вітолса, який заснував і очолив музичну академію в Ризі (1919 рік — ред.). Також для латвійської музики знакова постать Язепса Мединьша. Він написав цикл із 24 прелюдій для фортепіано, названих «дайна» — це назва латвійських народних пісень. Цей цикл, з одного боку, написаний у стилі Шопена й Шумана, а з другого — тісно пов’язаний з латвійською культурою. Мединьш писав його протягом усього життя, яке склалося дуже драматично. В останні свої роки він втік від совєтської окупації і помер біженцем у Швеції.
Також треба сказати про композиторок у латвійській музиці. Зараз багато жінок пишуть музику. Першою відомою латвійською композиторкою була Люція Гарута. У неї дуже красива фортепіанна музика в стилі Дебюссі і, можливо, Равеля, багато дитячої музики. Також кантата «Dievs, Tava zeme deg!» («Боже, Твоя земля горить» — ред.), яка була написана і вперше виконана під час Другої світової війни — воєнні дії розгоралися просто за стінами будівлі, у якій відбувалася прем’єра. Зараз ми сприймаємо цю музику як дуже важливий документ доби.
В середині XX століття не так багато наших композиторів писали музику в авангардній манері. У цьому плані цікавою видається творчість Вольфганга Дарзіньша. Більшу частину життя він провів у США. У його музиці багато новаторських ідей. Можна провести паралель із Бартоком. Але Дарзіньш, як на мене, набагато щиріший, ніж Барток, він не такий антиромантичний.
Із сучасної музики я би порадив слухати Петеріса Васкса — можливо, найвідомішого нині латвійського композитора. Він представляє ту традицію, яку ми називаємо новою простотою або новою сакральною музикою (як і Арво Пярт. До речі, Васкс — великий друг Пярта). Музика Васкса тісно пов’язана з латвійською пісенною традицією, втім, опрацьованою в самобутній манері сучасною музичною мовою.
Звичайно, імена, які я назвав — це наче перший крок у знайомстві з латвійською музикою. У нас є багато чудових композиторів, особливо зараз — Артур Маскатс, Юріс Карлсонс, Андріс Дзенітіс, Крістапс Петерсонс, Раймондс Тігулс та інші.
Що вирізняє латвійську музику
Дуже важливу частину латвійської культури становить пісенна спадщина. Ми маємо величезну колекцію пісень, зібраних у різних регіонах Латвії на початку XX століття, особливо під час першого періоду незалежності — з 1918 року до совєтської окупації 1940 року. Це наше коріння і наш автентичний голос. Тому багато композиторів, які зараз пишуть дуже авангардну музику, як, наприклад, Андріс Дзенітіс, включають у свої твори цитати з латвійських народних пісень. Звісно, коли ця музика виконується десь у Берліні чи Нью-Йорку, тамтешня публіка не розуміє значення цих слів. Але для нас це дуже важлива частина історії, це наш погляд на те, як латвійський музикант може виразити себе зараз.
Також ми маємо дуже потужну традицію хорової музики, започатковану наприкінці XIX століття. Власне, наш національний рух почався з хору — люди збиралися разом і гуртувалися навколо співу. Латвійські хори — одні з найкращих у світі. Багато сучасних латвійських композиторів пишуть чудову хорову музику — дуже інноваційну, з великою кількістю найрізноманітніших сонорних ефектів. Наприклад, Ерікс Ешенвалдс — видатний майстер такої музики. Я думаю, вкоріненість в народну пісенну традицію і широкий спектр хорової музики — це найважливіші ознаки, за якими можна сказати: «о, це латвійська музика».
Що дивитись, слухати і читати, щоб краще пізнати Латвію
Якщо треба вибирати один фільм, то я би радив дивитися мультфільм «Потік» (Flow), який цьогоріч отримав Оскар і зібрав чимало інших нагород. Це мультфільм про тварин, у ньому зовсім немає слів, втім він демонструє потужні ідеї про те, як ми можемо взаємодіяти у ситуації всесвітньої катастрофи.
Щодо музичного твору. Якщо ви досвідчений слухач чи слухачка класичної музики, то я би радив послухати Другу симфонію Петеріса Васкса. Це надзвичайно складна і надзвичайно красива композиція.
Але якщо ви новачок у класичній музиці і будь-який музичний твір називаєте піснею, то я би радив починати з п’єси Емілса Дарзіньша «Меланхолійний вальс». Цей композитор дуже талановитий, він написав музику для голосу з фортепіано, для хору, а також чотири симфонічні мініатюри. Всі вони були знищені. Дарзіньша критикували за плагіат у його творах. Можливо, через це він пішов із життя в дуже молодому віці. На диво, ноти «Меланхолійного вальсу» збереглися. Композитор писав, що тема цього твору прийшла до нього, коли під час вечірньої прогулянки йому здалося, що він бачить Богородицю. Зараз це, мабуть, найвідоміший і найчастіше виконуваний у світі твір латвійського композитора.
А от одну книгу вибрати складно, бо в нас дійсно багато чудових авторів — як класичних, так і сучасних. Все ж, я порадив би читати книжки Анни Брігадере. Вона написала багато казок, які можна читати і дітям, і дорослим. Дуже цікава її філософська автобіографічна книга «Бог, природа, робота». Думаю, ця книга може бути цікавим способом пізнання культури Латвії і життя латвійських інтелектуалів XX століття.
Фестиваль у Ризі на підтримку України
Вже понад три роки моя діяльність тісно пов’язана з Україною. Після початку повномасштабної війни фестиваль, який я заснував у Ризі, переформатований для підтримки України. Цей фестиваль має чотири основні цілі.
Перша — дати змогу українським музикантам і артистам, які приїхали до Латвії після 24 лютого 2022 року, знайти своє місце в Ризі, дати їм сцену, можливість працювати з латвійськими музикантами і завести друзів у професійному музичному середовищі Латвії.
Друга мета — дати можливість цим людям відволіктися від новин про війну. Щоб вони не тільки думали про проблеми, про те, що вони далеко від дому, але й могли збиратися разом на концертах, слухати музику, емоційно долучатися до нашої культури.
Третє важливе завдання — створити у латвійської публіки ширше уявлення про українську музику. Тому в програмах концертів чимало творів українських авторів.
Четверта ціль сформувалася дещо пізніше. Це була благодійна ініціатива допомоги українським солдатам — забезпечення їх їжею у спеціальних пакетах, що мають функцію підігріву. Це дуже зручно, особливо взимку, адже можна розігріти їжу без електрики чи вогню. Ми розпочали цю ініціативу в жовтні 2022 року і за ці три роки забезпечили близько 29 тисяч комплексних наборів.
Після кожного концерту глядачі мене запитували: як ми можемо допомогти Україні? Коли я запропонував цю ідею, тисячі людей долучилися до її втілення — а для Латвії, яка має два мільйони населення, це дуже і дуже багато.
Так, протягом перших двох років повномасштабної війни викристалізувались ці чотири цілі фестивалю. Згодом з’явилася ще одна — дитячі табори з майстеркласами. Протягом цього навчального року ми провели два табори майстеркласів — у жовтні і в квітні. До майстеркласів долучаються підлітки віком 12-16 років. У цьому віці дуже важливо визначитися хочеш ти бути музикантом чи ні. Тож, гадаю, цінно було дати дітям можливість пожити хоч трохи без сирен повітряної тривоги і необхідності щоразу йти в укриття, натомість — попрацювати з нашими педагогами, виступити на сцені. Ми завжди наголошуємо, що чекаємо цих дітей як дорослих митців, які запропонують власні цікаві концепції.
Фестиваль був заснований раніше, ніж почалася повномасштабна війна. Від початку він не був пов’язаний з Україною. Але після повномасштабного російського вторгнення ми відчули, що музика має стати інструментом для об’єднання людей у Латвії, а також дати потужний меседж усьому світові, що Латвія разом з Україною.
Ми в Латвії не тільки розумом усвідомлюємо ситуацію в Україні, але й переживаємо її серцем — ми також були під совєтською окупацією протягом 50 років, ми знаємо, наскільки це темні часи, сповнені насильства і невинних смертей.
Українці зараз борються за свою свободу, за землю, за рідний дім, за власні сім’ї, але також — за майбутнє Європи й усього світу. Тому ми повинні підтримати вас настільки, наскільки це взагалі можливо.
Кошти з продажу квитків на події фестивалю йдуть на пожертви Україні. Окрім допомоги військовим це також і гуманітарна допомога, яку наші волонтери привозять у Київ, Чернігів, Миколаїв та інші міста — автівки, різноманітне обладнання, генератори. Після трагедії на Херсонщині 2023 року ми передавали човни.
Також ми збираємо кошти на утримання тварин на прифронтових територіях. Багато людей, рятуючись від обстрілів чи від окупації, не мали змоги забрати з собою домашніх улюбленців. Тож на вулицях залишилось багато собак і котів. У Латвії є потужна організація, яка опікується бездомними тваринами. Ми вирішили, що маємо так само допомогти тваринам і в Україні.
Наш фестиваль — далеко не єдина організація в Латвії, яка системно займається допомогою Україні. Ви знаєте, що Латвія належить до країн, які надають Україні найбільшу допомогу відносно свого ВВП. Ініціатива нашого фестивалю була корисною в тому, що ми могли розповісти людям, куди конкретно можна спрямовувати свою допомогу: багато людей у Латвії читали новини, щиро хотіли допомогти, але не знали що саме і як можна зробити. Протягом цих трьох років ми говоримо з людьми, пропонуємо їм різні сфери, де вони можуть долучитися до допомоги Україні.
Що робити з російською музикою
Я вважаю, що російська культура має бути на паузі зараз. У нас на фестивалі поставало питання російської музики в репертуарі. Здавалось би, є ж російська музика, не пов’язана ані з теперішнім режимом у Росії, ані з КГБ і більшовицьким режимом тощо. Та відколи ми виступаємо саме для української аудиторії, я зрозумів, що будь-яка російська музика може бути дуже болючим тригером, адже вона асоціюється з танками, ракетами та воєнними злочинами імперії зла. Зрештою, Росія використовує культуру як інструмент впливу і пропаганди, а музику — як зброю.
Ми не можемо запитати російського композитора ХІХ століття на чиєму він боці у війні. Може, такі композитори і засудили б російське вторгнення — ми ніколи не довідаємося.
Російська пропаганда використовує Чайковського, Рахманінова та інших композиторів, щоби створити образ великої російської сили, яка хоче видаватися доброю, але насправді такою не є.
Коли ви зараз виступаєте, особливо — перед українською аудиторією, це не можна не враховувати.
Свого часу ми міркували над доцільністю твору Стравінського у концертній програмі. Хотіли виконати його музику, написану вже під час перебування в США, вона ніяк не пов’язана з російською культурою.
Для мене взагалі музика Стравінського є антибільшовицькою. Тож ми думали, що виконати цю музику — гарна ідея. Але потім ми подумали про це більш зважено і все ж вирішили, що ні, українські слухачі можуть сприймати це зовсім не так зараз — і замінили твір Стравінського у програмі твором Бріттена. І загалом ми ухвалили рішення, що на фестивалі у нас російської музики не буде. Я вважаю, що це правильне рішення.
Натомість ми створюємо програми з творами композиторів різних стилів і епох, які, можливо, раніше не так часто виконувалися у Латвії. Така позиція фестивалю як організації.
Звісно, для кожного окремого музиканта грати чи не грати російську музику — це питання власної совісті. У сучасному світі неможливо заборонити щось виконувати — адже вам не потрібен державний дозвіл, щоб організувати концерт або просто викласти в мережу відеозапис зі своєю грою. Я можу ухвалювати рішення тільки сам за себе.
У 2022 році виповнювалося 150 років від дня народження Алєксандра Скрябіна. Я створив програму з його музики, презентував її у січні й на початку лютого в Латвії. Коли почалася велика війна, я припинив грати цю музику. У мене було дуже дивне відчуття, адже я присвятив багато часу і зусиль для вивчення цієї програми.
Але я не міг продовжувати просувати російську культуру в той час, коли росіяни руйнували іншу країну.
Я не хочу, щоб мій концерт спричинив страждання моїм слухачам, навпаки — щоб ця музика давала відчуття натхнення, єднання. Коли я виступав у філармонії в Києві, виконуючи латвійську й українську музику, то відчував, що ця музика дійсно об’єднує. Можливо, слухачі чули твори латвійських композиторів уперше, але реакція все одно була дуже емоційна. У той момент я зрозумів, що й незнайома музика може бути значущою — головне, щоб вона була чесною, людяною і виконувалася щиро. Тоді вона може об’єднувати людей.
Мистецтво, політика і російські артисти
Співпраця з російськими митцями зараз — дуже складне питання. Я вважаю — і це офіційна позиція фестивалю, — що сучасні російські митці повинні публічно озвучувати свою позицію щодо війни. І вони повинні робити це так, щоб їх дійсно було чутно. Дехто може запитати: чому це ми просимо людей висловлюватися на цю тему, адже війна, можливо, не є частиною їхнього життя тощо. Але артикулювання позиції — це те, що формує культурну атмосферу і ставлення до цієї війни в усьому світі.
Для нас ситуація абсолютно очевидна, але для людей, наприклад, у Франції чи в інших західних країнах, можливо, не все чітко зрозуміло. Може бути, що ці люди не усвідомлюють, чому триває ця війна, хто агресор. Звичайно, європейці занепокоєні своїм фінансовим становищем. Іноді взагалі звучать тези, що війну треба зупинити, бо вона заважає вести бізнес. Люди не розуміють суті цієї війни.
Саме тому на фестивалі ми співпрацюємо з людьми, які чітко виступають проти війни та проти режиму Путіна. Наприклад, серед них є російська актриса Чулпан Хаматова (до початку повномасштабної війни підтримувала Путіна на виборах, після повномасштабного російського вторгнення емігрувала до Латвії — ред.) — в перші місяці війни вона дуже голосно і чітко заявила, що засуджує дії Росії, виступала в Ризі з кількома антиросійськими виставами.
Існує думка, що музиканти і митці загалом повинні триматися подалі від політики, не коментувати політичну ситуацію і не висловлювати свою позицію, бо вони начебто не є експертами в цій темі. Я вважаю, що політика стосується кожної людини. Вона відіграє дуже важливу роль у суспільстві. Ви не можете абсолютно відокремитись від політики — так само, як не можете цілком відокремитися від суспільства. Бо ви живете у цьому суспільстві, користуєтесь його благами. Тож у важливі для суспільства моменти ви маєте артикулювати свою позицію щодо країни, в якій живете.
Читайте також: