На початку грудня ми публікували фрагмент розмови із Леонідом Грабовським про перше європейське виконання вокальним ансамблем Alter Ratio його кантати «Temnere Mortem». Сьогодні публікуємо новий фрагмент цього інтерв’ю з особливого приводу — 91-річчя композитора.
Попри тривалу ізолязію Грабовського, його творчість стала важливою частиною європейського контексту нової музики. У цій розмові композитор ділиться деталями роботи над циклом опер та розповідає про вдосконалення авторського алгоритмічного методу.
Леонід Грабовський: Останні п’ять років я працював як звичайно, але в якийсь момент фрустрація від того, що відбувається в Україні, трохи мене паралізувала. Я зараз борюся з цим паралічем. Завдання, які переді мною стоять, вимагають, щоб мені було не 90 років, а принаймні не більше як 60, адже мені конче потрібно мати відповідну енергію для того, щоб усе це реалізувати.
У мене ще на початку 70-х років виник задум циклу опер, пов’язаних із Гоголем. Його ідея розвинулась майже в той момент, коли я остаточно усвідомив свою систему композиції — якою вона має бути і на чому будуватися.
Річ у тім, що Юрій Іллєнко під час роботи над своїм «Вечором на Івана Купала» тримав як настільну книгу «Мастерство Гоголя» — знамениту теоретичну працю Андрія Бєлого, одного з провідних теоретиків європейського символізму. Коли він закінчив працю, то повернув її в бібліотеку, і тоді я взяв її читати.
Читайте також: «Криниця для спраглих» Юрія Іллєнка у спогадах композитора Леоніда Грабовського
На основі цієї книги народився мій задум: показати особливий шлях Гоголя — від «Страшної мсти» — українського яскравого світу, повного життя, барвистого, зі всілякими чудесами, легендами та міфами, до похмурого, осіннього, однобарвного світу «Мертвих душ».
Бєлий підкреслює, що весь світ Гоголя спирається на ці дві вершини — приблизно так, як європейська симфонія існує між Дев’ятою Бетховена і Восьмою Малера.
Згодом зрозумів, що потрібно мати дві основні опери та перехідну, проміжну частину в ролі розробки, якщо називати їх у традиційних поняттях сонатної форми. У цих рамках поступово відбувається перетворення одного світу у другий.
Тож третя опера — найбільш завершена на цей час. Фактично, «Мертві душі» вже готові. Вони створені дуже просто: там діють тільки манекени, музика теж «манекенна», автоматична, базується на найпростіших формулах, гамах, арпеджіо, етюдах, вокальних вправах і так далі. Вона рухається однорідними восьмими тривалостями від початку до кінця. Триває така автоматна черга, сказати б опера-токата, менш як годину, близько 50 хвилин.
Перші оперні твори Леоніда Грабовського з’являються вже на початку 1960–х — «Ведмідь» та «Пропозиція», обидва з власними лібрето за однойменними водевілями Антона Чехова. Звернення до чехівських сюжетів у цей період було викликане святкуванням його ювілею, однак показово, що жоден оперний театр України так і не включив до свого репертуару опери з чехівським першоджерелом.
Попри це, у другій половині ХХ століття в українській музиці з’являється кілька таких творів: «Вірочка» Юрія Іщенка (1971), «Ведмідь» Грабовського (1963), робота над «Пропозицією» (1962–1964), а згодом — «Палата №6» Володимира Зубицького (1982). Як у своїх працях зазначає Олена Зінькевич, на тлі канонічних зразків «великої опери» в руслі «БСС» (большого советского стиля) ці твори виглядали різко контрастно — як за масштабом, так і за художньою логікою.
За принципом контрасту, тепер я взявся за «Страшну мсту». Це дуже багатопланова історія, яка вимагає складних операцій, багатогранних сумішей мого власного «словника» і фольклору. У мене є свій метод роботи з українським мелосом, який я розумію містично, у поєднанні з більш загальними принципами моєї композиції.
Суть роботи зараз — знаходження рівноваги між зрозумілістю і сприйнятністю та експериментальною новаторською гілкою. Це те, над чим я зосередив свої сили. Мені це дуже цікаво. Я не дуже сподіваюся, що буде можливість це поставити без довгих зволікань в Україні.
Моєю ідеєю було показати занепад людини, яка покинула рідну країну і подалася в чуже місто, де злякалася і намагалася втекти.
Гоголь ненавидів Петербург, зиму, підлоту… Ця моральна і духовна криза призвела до його занепаду і вкоротила йому життя. Про це можна знайти згадки в роботах Дмітрія Мережковського.
Важливою рисою творчості Леоніда Грабовського є розробка алгоритмічних методів композиції, що формувалися ним ще з 1960–х років як інструмент організації матеріалу, який дозволяє досягти структурної логіки. У 2020 році для нашого видання композитор згадував про задум написати книгу, яка б пояснювала створену ним техніку.
Читайте про це: Леонід Грабовський: «Великий стиль вимагає багатого словника»
Зараз основний матеріал цієї книги вже існує. Я розіслав її кільком колегам, спеціалістам і композиторам із проханням дати відгук, уточнити, що слід додати або розширити. Досі ніхто не відповідає — це мене дивує.
Моя музика рідко звучить в Україні. Частково тому, що мої ноти майже відсутні у бібліотеках українських консерваторій і філармоній. Втім, це не непереборна перешкода: я можу надсилати електронні копії творів на будь-який запит, про що оголосив вже досить давно через медіа. Ситуація з популярністю нових творів невтішна — дуже мало людей готові слухати нову музику, ходити на філармонійні концерти. Проблеми сучасної освіти та культури помітні з 1970-х років: якість освіти знижується, загальна музична освіта слабшає, і це відчутно не лише в Україні, але й на Заході.
Я створив власну систему чи метод композиції, який дозволяє оперувати величезним «словником» музичних структур, звукорядів і функцій. Зокрема, зросла кількість моїх звукорядів від однієї групи (104 звукорядів) до 27 різноманітних груп по 104 в кожній. У сумі вийшло близько 2808 різних звукорядів на мішаних групах інтервалів та 8164 ритмічні фігури — тріолі, квінтолі та інші мультіолі, як ми з колегою вирішили назвати всю уявну множину таких фігур
У моїй книжці буде короткий вступ на 23–30 сторінок, де пояснені принципи, а також велика група додатків з усіма звукорядами, ритмічними фігурами, комп’ютерними кодами. Чи буде додано більше деталей тексту — якщо дочекаюсь від колег яких-будь сугестій. Програміст допоміг зробити це досить просто та зрозуміло.
Однак дослухаючись до звісток про розвиток штучного інтелекту, я думаю, що все-таки вчасно розробив свою систему, тому що далі, гадаю, вона вже і не буде потрібна.
Читайте також: