Чи доводилося вам коли-небудь співати веснянки або водити гаївки? Колись ці пісні лунали в кожному селі: молодь збиралася гуртом, щоб закликати весну й розважитися після тривалої зими. У різних регіонах обрядові дійства набували унікальних рис. Та чи всі традиції дійшли до нас у первісному вигляді і що ми про них насправді знаємо?
Щоб розібратися у розмаїтті весняного обрядового фольклору, ми поспілкувалися з етномузикологинею, викладачкою традиційного співу та співзасновницею гурту «Вільце» Надією Ханіс.
Чи справді Масляна є суто російською традицією, від якої варто відмовитися? Як на Яворівщині колядки перекочували з Різдва на Великдень? Чому на Поліссі поля засівали чоловіки без штанів? Відповіді на ці та інші питання шукайте у тексті.
Чіпляння колодки та весняні колядки
Масниця, Масляна, Колодка, Колодій, волочебні обходи та ранцювання — обряди, які маркують перехідний сезон від зими до весни. Починався він з Масниці — останнього тижня перед Великим постом. Люди намагалися якнайпишніше відсвяткувати період, коли вже не можна було їсти м’ясо, але ще дозволялося молочне та сир.
Останнім часом у нас дуже кенселять Масляну, наче це щось російське. Та ми не повинні відмовлятися від частини своєї культури. Бо млинці як ритуальну страву готують не тільки на територіях, які, на жаль, межують з Росією. Наприклад, млинці є ритуальною поминальною стравою на Правобережній Україні: як на Східному Поліссі, так і в деяких локусах Правобережної України.
Колодій присутній лише у декількох регіонах — на Волині, Північному та Східному Поділлі. Хто такий Колодій? На Черкащині він з’являється як негативний старий персонаж — цілком можливо, що цей образ символізував старий рік, який відходить. На Волині Колодка — це персонаж, з яким жінки гуляють цілий тиждень. Вони ходили одна до одної в гості чи до корчми і проводили обряд народження Колодки. (Колодка — це поліно, шматочок дерева). У понеділок Колодка рождалася, у вівторок хрестилася, потім виходила заміж — і так аж до того моменту, коли Колодка вмирала.
З Масниці починався період залицянь, які дуже яскраво проявлялися на Великдень, а далі пара могла вже побратися, наприклад, після жнив, влітку. Головне — аби не під час посту. Тому шлюбна і залицяльна тематика, пов’язана з пошуками пари, зі стосунками дівчат і хлопців, дуже яскраво проявляється у весняних піснях.
Саме на масничний тиждень була традиція обв’язувати стрічками Колодку і чіпляти її неодруженим парубкам або незаміжнім дівчатам. На Чернігівщині, Східному Поліссі Колодку часто чіпляли саме молодиці, а на Поділлі її могли чіпляти дівчата хлопцям, які їм подобалися, щоб потім хлопці відкуплялися — дарували хусточку або стрічечку.
Наші предки вірили, що плодовитість молодих людей впливає на плодовитість землі.
Тобто, якщо молодь довго не одружувалася, то і земля могла бути суворою і не давати плоди. Дослідникам Середнього Полісся траплялись дуже цікаві спогади селян про те, що саме в ранній весняний період, у час сівби, чоловіки засівали поля в самій сорочці, себто — без штанів. На думку вчених, така особлива «близькість» чоловіка із землею мала спонукати другу на більшу щедрість та плодовитість.
Ранцівки, або волочебні пісні трапляються лише в одному регіоні — у Львівській області, на Яворівщині. За сюжетикою вони нагадують колядки, але виконуються на Великдень. Цьому є своє пояснення: раніше Новий рік припадав приблизно на весняне рівнодення. Чи було так у всіх словʼянських племен — невідомо. Але оскільки наші предки були землеробами, їм було важливо відсвяткувати початок нового аграрного року, який починався від весняного рівнодення.
Вважається, що весняні колядки перейшли на Великдень через потужну християнізацію цих земель. Під час строгого посту не можна співати пісень, тому весняні колядки — ранцівки — перебралися з весняного рівнодення на Великдень і стали волочебними. Хоч сьогодні ці пісні виконуються під час обходу дворів на Великдень, та ми можемо бачити в них основні сюжетні маркери колядок: багато з них адресні, тобто співаються на членів родини.
Власне весняний репертуар
Українська етномузикологиня Ірина Клименко поділяє весняний репертуар на декілька груп, залежно від часу та місця виконання.
Заклички — перші ранньовесняні пісні, які виконуються щойно почне танути сніг. До речі, прихід весни в різних регіонах визначали по-різному: одні — за змінами в природі, інші орієнтувалися на народно-православний календар. Наприклад, на Чернігівщині часто кажуть, що весна приходить на Явдохи (1 березня). З православними святами пов’язана ціла вервечка уявлень. Кажуть прямо такими приказками: «На Явдохи — води по боки», «Явдоха з водою, а Юрій з травою», «Якщо курка на Явдоху нап’ється, то на Юра вівця напасеться». Адже Юрія — це свято, на яке перший раз виганяли пастися худобу, тому було важливо, аби у цей день було багато трави.
Отже, з приходом весни або від Благовіщення можна було вибігати на узвишшя і співати заклички. Це найдавніші весняні твори, адже вони мають найбільш примітивну та архаїчну будову з двох-трьох нот. Чому вважається що можна співати від Благовіщення? Можливо, через семантику Нового року, а можливо, тому, що в православній традиції в цей день Великий піст трохи попускається і навіть дозволяється їсти рибу. Також вважається, що саме на Благовіщення змії вилазять із землі і саме від цього дня можна чіпати землю.
Перед Благовіщенням також були важливі дати. 9 березня — свято Сорока Святих. На цей день пекли жайворонків — випічку у вигляді пташок. Діти бігали з ними на узвишшя, підкидали випечених пташенят та закликали весну. Це була своєрідна візуальна магія: лет печеної пташки імітував лет справжніх пташок, спонукаючи їх швидше прилетіти. А от 17 березня відзначали Теплого Олексія. На Чернігівщині вважалося, що весна приходить або від Явдохи, або від Теплого Олексія, бо він теплий, тепло приносить ніби.
Основні місця виконання закличок — будь-які підвищення: гірки, стоги сіна, дахи хат, драбини, дерева. Кудись піднімалися і звідти співали гучних пісень для заклику весни й тепла. Заклички були найбільш поширені на Поліссі — особливо на Східному та Центральному, а також частково на Західному та інших етнорегіонах Правого берегу, але вже «точково».
Після приходу тепла вже немає сенсу співати заклички, тому починається гульня. Весняні ігри — хороводи, танки, ягілки, гагілки, маївки — найчастіше розпочиналися з Великодня. Етномузикологи вважають, що спершу функція хороводів була ритуально-магічною: рухи за сонцем, змійкою, кривулькою мали пробудити природу. Крім того, хороводи ніби поєднують між собою три світи: підземний (світ предків), наземний (світ живих людей) та небесний (світ духів). Проте сьогодні ритуально-магічна функція не підтверджується традицією. Вже тривалий час хороводи мають розважальний характер. Ці ритуали перетворились у радісні гуляння молоді, дітей, підлітків.
У змісті танків, ігор та хороводів переважають дві теми. Перша — аграрна. Це отримання врожаю, імітація сільсько-господарської діяльності (сівби, борони, збирання врожаю, смерті й воскресіння природи). Особливий хоровод «Стріла» мав оберігати село від блискавок. Друга тема, найбільш популярна, — продовження роду (гра у вибір пари).
У цих піснях поєднуються різні елементи, які разом із фольклористами, філологами і етномузикологами вивчають і хореологи. Адже тут поєднуються поетика і музика (як база, ґрунт, основа), а також хореографія — певні рухи, пантоміма.
Наступна група весняних пісень — передирки. Зазвичай передирки співають на весіллі, зокрема між свашками і дружками. Це особливі ритуальні сварки родів перед примиренням. Власне, ці невеличкі пісні-сварки й називаються передирками. У весняній традиції також існують пісні подібного напряму, але з весняними мелодіями та іншими об’єктами суперечок. Вони будуються на опозиціях між соціально-віковими групами: старі (баби) — молоді (дівчата), заміжні молодиці — незаміжні дівчата, свої — чужі (село на село або куток на куток), дівчата — хлопці.
Навесні часто бувало, що молодь сходилась на кордонах сіл і співала такі передирки «село на село»: спочатку одна сторона співала лайливу передирку про сусіднє село, потім інша сторона відповідала кривдникам. У деяких регіонах це супроводжувалося ритуальними бійками між хлопцями.
Проводи русалок та Водіння Куста
Весняні пісні зазвичай співають до Петрівки, зокрема, в тих місцевостях, де святкують Купала. Ми звикли вважати, що Купало є загальнопоширеною традицією, але насправді воно поширене не по всій Україні. Там, де святкували Купала, веснянки співали до початку Петропавлівського посту, бо уже звідти починали співати петрівчані і купальські пісні. Водночас у місцевостях, де Купала не було, його заміною виступали обряди Русального тижня. Обряди цього періоду виконували до кінця Зелених святок, відповідно весняні пісні співали включно до завершення цих обрядів.
Саме на Троїцький (русальний, гряний, громний) тиждень, за народними віруваннями, у світ приходили русалки. У кожному регіоні, де збереглися уявлення про русалок, їх трактування можуть дещо відрізнятися. Це духи померлих не своєю смертю чи за тяжких обставин, або душі нехрещених дітей.
Русалки як демонологічні персонажі поширені на більшій частині Полісся та суміжних регіонів (як то, до прикладу, Переяславщина), але ритуал Проводів русалок існував лише на Східному та Центральному Поліссі. На Київщині їх «проводжали» в понеділок після Трійці, але в інших локусах трапляються згадки про те, що русалок проводжали наприкінці Троїцького тижня.
При цьому завжди виконували спеціальних русальних пісень разом із усіма веснянками, які існували у традиції того чи іншого села. Селяни проводжали душі померлих до бору (території, де раніше ховали людей, коли ще не було окремо відділених кладовищ) або до кладовища гучним співом та спеціальними хлопавками, які мали на меті розігнати русалок, витіснити їх шумом та силою звуку у «той світ», де вони й повинні бути.
На територіях, де святкували Трійцю, обряди проводів русалок зазвичай не були поширені, хоча уявлення про них могло існувати. Проте там, де є святкування Трійці обов’язковим елементом є клечання — традиція прикрашання оселі зеленню.
У цей період в північній частині Західного Полісся (на Пінщині) зустрічається оригінальний обряд Водіння Куста. Для цього обряду обирали найкрасивішу дівчину (зрідка й хлопця могли взяти), яку повністю обтикували кленом, щоб не було видно обличчя і не впізнали хто це. Люди водили Куста по хатах, співали спеціальних пісень та збирали дарунки — своєрідну «коляду». Вважається, що Куста треба було провести по всьому селу і вивести за його межі. Наприкінці дня дівчину залишали в полі, і вона мала самостійно звільнитися від зелених прикрас та повернутися до села непоміченою. Це — відгомін давніх жертвоприношень.
Традиції сьогодення та вторинні гурти
На щастя, Захід України береже традиції. І на Західному Поділлі, і в зоні Карпат на Великдень у селах та містечках люди виходять на вулиці, водять хороводи та співають пісень. Проте, на жаль, на більшій частині України цей репертуар або майже забутий, або перебуває у критичному стані. Села вимирають, економічні умови не сприяють тому, щоб люди залишалися там жити, тому багато хто змушений виїжджати. Однак нині молодь в містах переймає та перевозить із сіл традиції, пісні та обряди. У Києві живе багато молоді з різних куточків України, які нині співають народні пісні та відтворюють обряди.
Зараз я обіймаю посаду старшої наукової співробітниці в Національному центрі народної культури «Музей Івана Гончара». Цьогоріч ми вже вдруге організовуємо Великодній фестиваль у Софії Київській. У програмі плануються водіння з гостями хороводів, спів, а також весняні ігри. Долучаючи багатьох до спільного святкування Великодня, ми намагаємося відтворити у Києві традицію, що була втрачена у міському середовищі, коли всі збиралися на Великдень біля церкви. Подібні ініціативи також відбуваються у Львові — у Національному заповіднику «Шевченківський гай».
Серед тих, хто активно популяризує пісні весняного циклу, можна згадати вторинні гурти. Зокрема, це гурти «Володар», «Михайлове чудо» та «Вільце», в якому співаю і я.
Що почитати та подивитися про весняні обряди?
Раджу читати роботи Маргарити Скаженик — у неї є чудові дослідження про весняні пісні на території басейну річки Уборть. Також варто слухати лекції на платформі «Рись» — там багато матеріалів про різні жанри української народної музики.
Корисними будуть і відкриті архіви, такі як «Проект Поліфонія», «Народні пісні України», «Цифровий архів фольклору Слобожанщини» та «Електронний архів українського фольклору». На YouTube можна знайти проєкт «Баба Єлька», хоч веснянок там небагато, але це доволі гарний відеоархів, який відображає сучасний стан традиції.
А для справжніх поціновувачів є ще сайт відомих етномузикологів, етнопедагогів та видатних виконавців Передстепової Правобережної вокальної традиції Олександра та Наталі Терещенків. Якщо хочете глибше зануритися в тему, на сайті ви зможете знайти глибоке і цікаве дослідження пана Олександра щодо веснянок Кропивниччини (до більшості текстів подані й аудіоматеріали, тож можна все не тільки подивитись, а й послухати).
Читайте також: