18 травня 1944 року почалася насильницька депортація кримськотатарського народу, організована совєтським режимом. Формальним приводом для операції під кодовою назвою «Сюргун» (вигнання) стало необґрунтоване звинувачення кримських татар у масовій колаборації з нацистською Німеччиною.
За даними НКВС, у період з 18 до 20 травня 1944 року було депортовано 191 044 кримських татар. Операцію проводили за участі близько 32 тисяч співробітників НКВС, НКДБ та військових. Людей силоміць вивозили з домівок, давали кілька хвилин на збори, садили у вантажівки, а потім — у вагони для худоби. Без належних умов, води та їжі, в антисанітарії, тисячі кримських татар помирали ще в дорозі. За підрахунками Меджлісу кримськотатарського народу та істориків, протягом перших років після депортації загинули до 46% переселених.
Пункти примусового переселення розташовувалися переважно в Узбекистані, а також у Казахстані, Таджикистані, на Уралі, в Сибіру. Протягом десятиліть кримським татарам було заборонено повертатися до Криму. Вони були позбавлені базових прав: паспортів, права вільного пересування, права на освіту рідною мовою, свободи зібрань.
Реабілітація кримських татар почалася лише наприкінці 1980-х років під тиском міжнародної спільноти та внаслідок масових протестів самих кримських татар. У 1989 році Верховна Рада СРСР офіційно визнала депортацію незаконною. Масове повернення до Криму почалося після 1991 року.
У 2015 році Верховна Рада України визнала депортацію кримських татар актом геноциду. 18 травня визнано Днем пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу. Цей день вшановується на державному рівні та відзначається в Україні і світі як символ незламності, боротьби за права корінного народу Криму та відновлення історичної справедливості.
Сьогодні пропонуємо дізнатися більше про традиційну музичну культуру кримських татар.
Голоси Криму
Традиційна музика кримських татар формувалася в умовах багатонаціонального Криму — під впливом тюркських, ісламських, перських, візантійських і кавказьких культурних нашарувань. В її основі — одноголосний спів, сольний чи ансамблевий в унісон, здебільшого — з імпровізацією.
У кожному регіоні Криму побутували свої пісенні жанри. Наприклад, у степових районах поширеними були пісні типу йир — одноголосні співи a capella з діатонічною мелодикою, здебільшого на родинно-побутові теми.
У південному та гірському Криму поширені тюркю. Ці пісні складніші за структурою і технікою виконання — вони мають широкий діапазон, багату мелодику, насичену хроматизмами і прикрасами. Тюркю часто виконуються соло або невеликим ансамблем у супроводі струнно-смичкових інструментів.
Унікальне музично-літературне явище кримськотатарської культури — епічні пісні й дестани, тобто героїчні оповіді. Найвідоміші серед них — «Едіґе», «Кьороглу», «Чорабатир» — формують уявлення про етику доблесті, гідності, боротьби за справедливість, відвагу перед ворогом. Герої дестанів зазвичай подорожують, долають випробування, ведуть битви, керуючись внутрішнім кодексом честі.
Образність у таких творах складна й багатошарова: кінь уособлює вірного супутника і провідника між світами; орел і сокіл — силу, прозорливість, духовну висоту; пугач — мудрість, пророче бачення; ворона — символ багатозначний, з одного боку — нещастя, з іншого — знак удачі, якщо має білу мітку. Змія часто постає в амбівалентній ролі: як мудра і справедлива істота, що вимагає поваги.
Такі пісні традиційно виконували ашики — співці, які самі складали, співали і акомпанували собі на сазі — струнно-щипковому інструменті, схожому на лютню. Подібно до українських кобзарів, ашики своєю творчістю передавали історію, зберігали пам’ять народу.
Гідність у русі. Танцювальна мова кримських татар
Танцювальна культура кримських татар вирізняється мінімалізмом рухів: не емоційна експресія, а самовладання. Саме ця стриманість стала візуальним маркером ідентичності.
Класичний приклад традиційної кримськотатарської танцювальної культури — танець хайтарма, у якому поєднуються плавна, майже ковзна хода, ритмічні кроки та вивірена пластика рук. Жінки у танці рухаються стримано, з округлими лініями помахів рук, закладених на рівні грудей або плечей. Чоловіки — зібрані, підкреслено стримані, іноді з демонстрацією балансу й сили в ногах.
Для святкового репертуару характерний тепселі кой, або танець з тепсе — мідною тарілкою, яку танцюрист встановлює перед собою й вибиває по ній ритм каблуками. Цей танець у минулому виконувався юнаками під час весіль як своєрідне «танцювальне змагання»: він демонстрував спритність, почуття ритму, силу тіла та відчуття простору.
У танцях жінок важлива не зовнішня експресія, а внутрішня емоційна виразність, особливо через руки та поставу. Наприклад, у весільному яшмакли кой (танець з фатою) молода дівчина з покритим обличчям рухається повільно й ритмічно, демонструючи стриману грацію. Такі танці виконувалися суто в жіночому колі або як частина розділеного танцювального простору, де чоловіки й жінки не контактували фізично, але створювали спільну хореографічну дію, що виражала злагоду й повагу.
Пісні депортації
Пісні періоду депортації були глибоко персональними, а водночас — колективно зрозумілими. Головні теми — далека дорога і туга за рідним домом — втілювалися через образи вагону, тіні матері, темного поля, чужої мови. Центральним героєм пісень стала людина в дорозі.
У цей період з’являлися десятки пісень, де вперше вжито слова «депортація», «вигнання», «повернення». Часто це глибоко травматичні, але й надзвичайно поетичні свідчення живої пам’яті.
Музика депортації здебільшого побутувала акапельно — інструменти були недоступні або заборонені. Прості мелодії, кілька рядків тексту, повтори, нерідко — риторичні запитання до Криму, Аллаха, померлих. Часто пісня набувала значення ритуалу: кожен спів — як молитва, акт опору, момент повернення — хоча б у пам’яті.
Одна з найвідоміших пісень цього періоду, «Ey Güzel Qırım» («О, прекрасний Крим»), — неофіційний гімн вигнання:
Ey güzel Qırım, seni severim,
Canım feda olsun sana.
(«О, прекрасний Крим, я люблю тебе,
Душу свою віддав би тобі»)
Російська анексія Криму стала черговою трагічною сторінкою в історії кримськотатарської культури. Події останніх років створили значні перешкоди для її вільного розвитку на півострові. Обмеження культурної діяльності, вимушена еміграція та утиски національної ідентичності нагадують про циклічність історичних травм, які кримськотатарський народ переживав у минулому. Збереження і поширення кримськотатарської культури в Україні відбувається головно завдяки активній позиції кримських татар, які переїхали на материкову Україну після окупації півосторову і докладають зусилля, аби голос Криму звучав.
Читайте також: