Партнерський матеріал
Чи знаємо ми, якою була музика у житті українців п’ять, шість, сім століть тому? Першим спадає на думку музичний фольклор — справді пишно представлений у нашій культурі й значно культивований як один із її стовпів. Однак українська музика того часу не обмежується народною традицією — історично вагомою на наших теренах постає професійна музична творчість.
Здавна вона була пов’язана із сакральною музикою, що звучала у релігійних обрядах і була чи не повсякденною частиною життя людини.
Про українську духовну музику барокового, класичного і романтичного періодів (XVII–XIХ століть) ми знаємо досить багато. І хоча ще багато імен композиторів цих епох залишаються невідомими, ситуація не йде у жодне порівняння з прірвою у свідомості, яка постає навіть у професіоналів, коли йдеться про музику монодичну, що передувала появі багатоголосної.
Красномовно це ілюструється часом, відведеним на вивчення тисячолітньої традиції одноголосного співу в провідних київських музичних вишах (навчальний курс «Історія української музики»): приблизно чотири–п’ять академічних годин у Національній музичній академії України і дві–три години — у Київській муніципальній академії музики імені Глієра. Тож професійні музиканти постають хіба що трохи менш безпорадними порівняно з любителями музики, а звідси — недостатність виконання й аудіозаписів, що могли би вплинути на нашу обізнаність у цій сфері.
Певні кроки у подоланні такого стану справ все ж робилися: організовувались фестивалі православної духовної музики, з’являлися як аматорські, так і професійні колективи, що виконували монодії, а в межах «ІРМОС. Давні духовні напіви України» за участі співачки Наталії Половинки та режисера Сергія Ковалевича було виконано і записано наспіви з українських стародруків і рукописів.
Сьогодні відбувається виведення справи оприлюднення монодії на інший рівень — історично інформованого виконавства, базою для якого є ґрунтовне дослідження рукописів.
Саме це є основним принципом проєкту «Візантінославіка», що зовсім скоро презентує церковний одноголосний спів за українськими рукописами кінця XVI–XVIII століть у Києві.
З чим саме працює проєкт з такою назвою? Відповідь криється за справжньою детективною історією, шлях розкриття якої не тільки дозволяє привідкрити сторінки старовинних українських манускриптів, але й приводить до традиції церковних співів іншої, далекої країни. Отже, почнемо з самого початку.
Українські рукописи: загадка
Наразі в архівах України (зокрема, в Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені Вернадського) і поза її межами (Національна бібліотека Румунії тощо) зберігаються безцінні українські музичні пам’ятки — збірники літургічних співів на весь богослужбовий рік — Ірмолої (від грецького «ірмос» — рядок гімну). З кінця XVI століття музика в них записувалася київською квадратною нотацією — першою формою європейської п’ятилінійної нотації на східнослов’янських землях.
Для мінімально знайомих із нотною грамотою людей такий запис є відносно зрозумілим навіть сьогодні, проте уявна доступність не позбавляє рукописи таємниць. Серед них — анонімні піснеспіви з грекомовним текстом, записаним кирилицею, а також приписами: «грецький», «по грецьку».
Ще з другої половини ХІХ століття дослідників хвилювало питання: чи справді це греко-візантійські зразки? З одного боку, Русь прийняла християнство з Візантії й надалі мала тісні зв’язки з Константинопольським патріархатом (Київська митрополія підпорядковувалась йому до 1686 року), тож поява греко-візантійських мелодій є цілком логічною. З іншого — в подібних випадках, коли таку музику залучали до сакральної практики різні народи (зокрема серби, валахи, молдовани), її записували зовсім інакше: текст фіксували грецькою абеткою, музику нотували візантійськими невмами, врешті-решт, вказували імена грецьких композиторів. Отже, що за піснеспіви, названі «грецькими», записані в українських рукописах і чи існують їх «оригінали» — до останнього часу ніхто не відав.
Візантійська музика: місія нездійсненна
«Імперія ромеїв» — саме так називали свою державу жителі Східної Римської імперії (IV–XV ст.). Позначення ж «Візантія» щодо неї поширилося вже після її падіння й зберігає пам’ять про початкову назву столиці імперії — Константинополя (Візантій). Впродовж майже всього свого існування ця держава мала статус центру східного християнства. Не дивно, що у Візантії розвинулася впливова традиція сакральної музики, яку називають зараз візантійською.
Однак не варто піддаватися спокусі співвідносити музику із часом існування Візантії. Витоки цієї практики сягають ще часів Античності, а пізня межа відсутня, адже музика на віки пережила імперію й дотепер панує в церковній традиції Греції.
Візантійська музика є принципово одноголосною — в центрі постає мелодія, що рясно прикрашається мелізмами. Однак на практиці до мелодичного голосу додається ще нижній («ісократима»), який підтримує основний, протягуючи опорні звуки ладу. В давніх письмових джерелах ісократима ніколи не фіксувалася — вона імпровізувалася співаками. Східний колорит піснеспівів багато в чому обумовлюється будовою грецьких звукорядів («іхосів»), що включають не лише звичні для європейців тони і півтони, але й різноманітні мікротонові співвідношення між звуками.
Для запису візантійської музики використовується незвична для нас сьогодні система знаків — невм. Якщо в сучасній п’ятилінійній нотації фіксується точна висота кожного звуку, то в грецькій — мелодичний хід на певний інтервал. Кожен знак несе своє експресивне навантаження, «енергію», тож усі вони мають власні назви («петасті́», «іпорої» тощо). До цього додаються окремі символи для запису ритміки, мелодичних прикрас, що в комбінаціях породжують нові несподівані значення.
Як видно, візантійська музика презентує інакший світ музичного мислення, тож тепер стає зрозуміло, чому вирішення питання походження «грецьких» піснеспівів з українських Ірмолоїв до недавнього часу було «місією нездійсненною»: підступитися до нього без специфічних знань — неможливо.
Розв’язка
Вивченню українських та візантійських монодій присвячена багаторічна праця музикознавиці Євгенії Ігнатенко, яка навчалася візантійській музиці в Греції у видатного співака і вчителя Лікургоса Ангелопулоса. Її дослідження дозволили підняти завісу таємниці: вдалося віднайти греко-візантійські прототипи значної кількості піснеспівів.
Це збагатило історію української музики новими іменами, фактами і контекстами. Зокрема, стало відомо, що на наших теренах виконували творіння таких видатних візантійських композиторів XIII–XV століть як Іоанніс Глікіс і Мануїл Хрісафіс. У процесі дослідження грекомовного репертуару несподівано вдалося атрибутувати твір молдавського композитора XVI століття Євстатія — протопсалта монастиря Путна, що додатково розширило панораму культурних контактів наших предків. Такі знання нарешті уможливили повноцінне представлення «грецьких» монодій з українських рукописів публіці. Саме ця музика і постає в центрі уваги проєкту «Візантінославіка», ініціаторкою та керівницею якого є Євгенія Ігнатенко.
Над тим, щоб наукові відкриття «зазвучали», працюють співаки Павло Бєльський, Павло Москаленко, Микола Джуфер і Руслан Кірш, який є також продюсером проєкту. Усі члени команди відвідували навчальний курс Євгенії Ігнатенко «Візантійська музика: теорія і практика» у Національній музичній академії України, що стало поштовхом до їхньої особистої зацікавленості цією музикою та фундаментом фахового підходу до неї.
Проєкт передбачає не лише архівну та дослідницьку роботу, а й — що надзвичайно важливо — живе виконання та аудіозапис відновленого монодійного репертуару. Піснеспіви зазвучать в акустичному просторі однієї з найбільших святинь України — Софії Київської, в якому їх імовірно й виконували 400–500 років тому.
Співак Павло Москаленко так описує свої враження від роботи над проєктом:
«Це як дізнаватися про свій рід: ким були твої предки, де вони жили і чим займалися. Це дає усвідомлення, хто ми є сучасні».
Втім, дослідження «музичного родоводу» — справжній виклик навіть для професіоналів.
«У вокалістів у консерваторії багато років формують складну систему правильного видобування звуку, але вона зовсім не підходить для монодій. Це зовсім інша, древніша культура, можливо, простіша у плані вокальної техніки, але це і дивно — наскільки непросто буває бути простим. Як у євангеліста Матвія: якщо не станете, як діти, не ввійдете у Небесне Царство», — додає співак Павло Бєльський.
Публіка зможе поринути у велич простоти давніх співів на концерті-презентації проєкту. Згідно з принципами історично інформованого виконання, монодії прозвучать однорідним чоловічим складом співаків. Для формування власної інтерпретації виконавці пройшли шлях ретельного вивчення й порівняння українських та візантійських нотних записів.
«Наші рукописи часто не містять певних важливих позначок, скажімо, гласу, відомість про які передавалася усно. Саме порівняння з візантійським прототипом допомагає “зібрати пазл” і виконати цю музику сьогодні», — зазначає керівниця проєкту Євгенія Ігнатенко.
Крім цього, у виконанні враховуватимуться принципи саме усної традиції візантійського співу — імпровізація ісократими, мелодичне орнаментування тощо.
На концерті-презентації можна буде почути давні піснеспіви грецькою та церковнослов’янською мовами, які звучали у церквах і монастирях на історичних українських землях:
— «Достойно єсть» («Άξιον εστίν») з українських рукописів XVII–XVIIІ століть — одна з найвідоміших молитов Богородиці, яку віруючі підносили й підносять до сьогодні;
— «Діва днесь» («Ή Παρθένος σήμερον») з українських рукописів кінця XVI–XVIIІ століть — різдвяний кондак, автором якого вважається святий Роман Солодкоспівець (VI століття), буде виконаний грецькою і церковнослов’янською мовами;
— «Іже Херувими» («Οἱ τὰ Χερουβεὶμ») з українських рукописів XVII–XVIII століть — піснеспів, який можна назвати музичною кульмінацією літургії, прозвучить за авторством Євстатія, протопсалта молдавського монастиря Путна (XVI ст.);
— Припіли з українських рукописів XVІІ–XVIII століть — величання святим на Господських і Богородичних святах, зокрема Володимиру Великому, Іоанну Богослову, а також Святій Трійці, Благовіщенню Пресвятої Богородиці тощо.
Учасники проєкту не лише заспівають, але й розкажуть про те, що і як вони виконують. Це дасть слухачам змогу повністю зануритися у плинність містичного обряду наших предків, і відчуваючи те саме, що й вони, глибше усвідомити фундамент нашої ідентичності.
Концерт-презентація проєкту «Візантінославіка» відбудеться 17 листопада о 18:00 у Національному заповіднику «Софія Київська».
Проєкт підтримується громадською організацією «Ігнеа Корда» і є переможцем грантової програми Per Forma, яку здійснює платформа Kyiv Contemporary Music Days за підтримки Performing Arts Fund NL та Міністерства освіти, культури та науки Нідерландів для розвитку сектору перформативних мистецтв в Україні.
Читайте також: