«Чим вище розумові здібності та рівень освіти окремих індивідуумів,
тим різкіше відрізняються їхні смаки та погляди
і тим менше шансів,
що вони одностайно приймуть якусь конкретну ієрархію цінностей»
Фрідріх Авґуст фон Гаєк
Після процесу декомунізації, активна фаза якого почалась під час Революції Гідності 2014 року, почався процес остаточної дерусифікації — пов’язаний з повномасштабним вторгненням армії російської федерації на територію України. Це цілком закономірне явище. Перейменування топонімів та прибирання пам’ятників імперського минулого є спробою відповіді на запити суспільства.
В українському академічному музичному житті також гостро постало питання про назви навчальних закладів та концертних установ, про відмову від курсу російської музики в музичних коледжах та вишах, про репертуар — як в навчальному процесі, так і в концертній практиці. Це, без перебільшення, дуже важливо. Але для того, щоби дійти в цьому процесі до логічного завершення, треба об’єднати декомунізацію та дерусифікацію, задля остаточного розв’язання споріднених проблем, пов’язаних з імперським минулим. Тому що наслідки окупації вочевидь є однаковими, незалежно від того, яку назву має імперія — СРСР чи государство Російскоє.
Пропоную проаналізувати історію виникнення та трансформації феномену присвоєння почесних звань, обговорити причини виникнення такого явища як головної ознаки радянської сфери культури та відповісти на питання, чому таке ганебне явище досі залишається в системі державотворення України як спадок УРСР.
Історія традиції
Історія виникнення традиції присвоєння почесних звань в СРСР бере свій початок в 1919 році. Першими такими званнями були «Заслужений артист Республіки» та «Народний артист Республіки». Як відомо, договір про створення СРСР був підписаний після об’єднання РФСР, УРСР, БРСР, ЗРФСР в 1922 році, тобто перші почесні звання з’явились ще до проголошення радянського союзу. В УРСР 10 серпня 1931 року звання «Заслужений артист Республіки» трансформувалось у звання «Заслужений артист УРСР», а звання «Народний артист Республіки» з 13 січня 1934 року — в «Народний артист УРСР». Також 13 січня 1934 року було введено звання «Заслужений діяч мистецтв УРСР».
24 серпня 1991 року Верховною Радою УРСР був проголошений Акт про Незалежність України. З 1992 року абревіатуру «УРСР» у всіх почесних званнях замінили на назву новоутвореної країни. А 29 червня 2001 року — за президентства Леоніда Кучми було прийнято «Положення про почесні звання», які юридично закріпили де-факто наявні назви. Перелік заслужених і народних артистів та діячів мистецтв незалежної України знаходяться у відкритому доступі, в ньому тисячі прізвищ.
В чому ж причина такого масового явища, яке дуже схоже на суспільне божевілля?
Причини та наслідки
Одним з гасел комуністичної революції в росії був використаний лозунг часів Французької революції. Цей лозунг — «Свобода, Рівність, Братерство» — знайомий кожному. Різноманітні політичні течії дають своє визначення цим тезам. Тлумачення цих, і не тільки цих, тез і складає ті наріжні камені, на яких будується ідеологія політичних рухів. Досвід сумної історії СРСР говорить нам про те, що комуністична ідеологія, на відміну від багатьох інших політичних течій, не давала ніяких визначень, а просто змінювала зміст подібних постулатів на протилежний. В літературі яскраво це продемонстрував англійський письменник Джордж Орвелл. Не стало винятком і декларування рівності.
Від перших кроків створення «нового суспільства» виникла потреба маркування ідеологічно вивірених «граждан», пов’язаних з мистецтвом, та відокремлення «своїх» від інших за допомогою матеріальних та соціальних благ. Подібні гражданє, своєю чергою, задавали потрібний країні вектор «рівняння ліворуч». Тобто проголошення рівності в культурній сфері соціалістичної республіки не відбулася від самого початку.
Незалежній Україні система звань дісталась в спадок. Ідеологічне наповнення цих відзнак відійшло у минуле. А от соціальна складова почесних звань стала чи не найголовнішою метою їхнього здобуття. Так, в 90-ті роки це було дуже важливо. Виживання багатьох артистів залежало від таких надбавок до зарплатні чи пенсії. Але від початку 2000-х і до сьогодні ситуація кардинально змінилась та набула майже абсурдних форм. Досить часто серед музикантів почали траплятись Заслужені артисти, яким ледь перевалило за двадцять. Або Народні артисти, які працюють в симфонічному оркестрі філармонії або оркестровій ямі оперного театру.
Тільки з початком видачі звання «Народний артист України» представникам попкультури, такі події почали супроводжуватись медійними обговореннями й навіть скандалами. Активіст Дмитро Сінченко, журналіст Дмитро Лиховій та інші відомі люди — публічно висловлювались з приводу хибності звання «Народний артист України». Здебільшого подібна критика стосувалась невизначеності критеріїв оцінки діяльності «людей мистецтва», ступеню «народності» того чи іншого виконавця та корупцією при формуванні чергового списку номінантів. Про повне скасування почесних звань публічно висловлювався співак Олег Скрипка, який сам у 2005 році відмовився від звання заслуженого артиста.
Також ця тема підіймалась автором цієї статті на «Першій асамблеї діячів Культури України», яка відбулась в приміщенні Міністерства Культури України під час Революції Гідності 23 лютого 2014 року. Та поки що скасування почесних звань не має достатньої підтримки — як в мистецькому середовищі, так і в суспільстві загалом. Тому проговорення тези про скасування будь-яких почесних звань в медіапросторі — є необхідною та важливою.
Демонтаж?
Для остаточного завершення процесу декомунізації та дерусифікації у сфері академічної музичної культури, потрібно демонтувати корупційні системи управління радянського зразка, побудовані на традиції надання почесних звань. Підтвердженням цієї тези служить той факт, що досі важко уявити людину в керівництві державної системи управління — на посаді ректора, генерального директора, художнього керівника, головного диригента і т.д. — без звання.
Ефективне лікування вимагає усунення причин хвороби. Саме такий підхід здатен побороти корупцію, кумівство та невігластво — не тільки в культурній сфері, а й загалом в керівних системах всієї країни.
Читайте також:
• У Бучі росіяни замінували фортепіано 10-річної дівчинки
• Російська культура vs звірства російської армії в Україні: який між ними зв’язок?