Зіходить ніч на витишений сад…
Глибокий вересень шумить крилом качиним,
І за вікном, у листолет відчиненим, —
Червоних зір червоний зорепад.
з «Елегії» Миколи Вінграновського
Ніч. Скільки всього вміщує у собі ця пора доби. Лиш замисліться: із чим вона у вас асоціюється? Зі спокоєм від маминої колискової? Замріяним спогляданням зір? Чи, може, з примарними сновидіннями? Хоча сьогодні, на жаль, для багатьох ніч повʼязана з сиренами тривоги, що бездушно розтинають тишу.
Та є одна риса, що обʼєднує всі ці досвіди: вночі все набуває відтінку ефемерності. Японські народні повірʼя кажуть, що з настанням сутінків кордони між світами стають тонкими, і потойбіччя може «зустрітися» із живими. Чи так воно є — невідомо, але ми добре відчуваємо, що під темною пеленою чіткі обриси стираються й постають в інших формах.
Ніч завжди була натхненням для мистецтва: літератури, живопису, театру, кіно і, звісно, музики. Та сьогодні ми слухатимемо саме нашу, українську ніч. Найближчу й найвідвертішу — поетичну до морозу по шкірі, хвилюючу до болю у грудях.
У цій добірці — десять творів українських композиторів, що зображають ніч у різних її проявах. Можливо, серед них ви впізнаєте ту найріднішу вашому серцю.
Вечір. Сильвестров
Магія ночі починається ще з вечора. Теплі акварельні барви сутінків змʼякшують, стишують, спиняють невпинний день.
Валентин Сильвестров мав такий досвід у своїй творчості. За словами композитора, експериментальний авангард його ранньої творчості згодом перемкнувся на тиху метафізичну музику. У цьому «перемиканні» є щось дуже життєве. Адже після гамірного дня, коли ти і там, і тут, маєш сотню справ, розмов, думок — вгамовуєшся, заземляєшся й дозволяєш собі слухати — себе й світ довкола. Тоді вечірнє споглядання перетворюється на медитацію — як «Вечірня серенада» з циклу «Тиха музика».
Читайте також:
Колискова. Барвінський, Щетинський, Юшкевич
Пригадайте ніч очима дитини. Вечір минув, усі важливі справи пора завершувати, але ж не хочеться — ще стільки незакінчених і непочатих ігор! Та ти безсилий перед проханням мами, а повіки — перед чарами колискової. Вона, мов мʼяка ковдра, спадає, вгамовує, голубить та відпускає у сновидіння.
Українська колискова — це музика, що леліє, оберігає й закладає в душу дитини любов до Батьківщини. Саме так, мабуть, було у житті Василя Барвінського. Його батько Олександр — діяч освіти, що впроваджував українську мову в школах Галичини, а мати Євгенія — співачка й піаністка, котра з раннього дитинства залюбила композитора в музику й, власне, у колискову.
Читайте також: Василь Барвінський: композитор без меж
Навіть попри важкі удари долі, завдані совєтською владою, Барвінський все одно звертався до, здавалося б, дитячого жанру, який насправді був місцем безпеки та любові.
Той самий діалог Сну та Дрімоти з уже згаданої «Ой, ходить сон» сьогодні оживає в «Колисковій» Олександра Щетинського. У часи, сповнені болю й страху, ми знову, як і Барвінський, повертаємося до української народної пісні — до оберегу, що дарує спокій.
Ця музика особливо зворушує тим, що звучить лагідним, притишеним, розповідним голосом віуели — іспанського шестиструнного інструменту доби Відродження, для якого, ймовірно, не писали понад 400 років.
Ще одне плекання української народної колискової постає в обробці Сергія Юшкевича «Котик», більш відомої як «Котику сіренький».
Ця композиція увійшла до альбому «Музика Харкова», записаного харківським піаністом Максимом Шадьком. Виконавець зазначив, що політональна обробка колискової звучить «дещо алегорично-сюрреалістично». Мов у сновидінні, слухач може спробувати прогулятися разом із сіреньким котиком цією безтілесною примарною (аудіо)доріжкою.
Читайте про альбом: Фортепіанний реліз «Музика Харкова». Ніжність, якої стане на всіх
Ноктюрн. Борткевич, Людкевич
Якщо серенада — це вечірнє зізнання в коханні, то ноктюрн приходить пізніше, коли місто занурюється в темряву, а серце вже віддане спогляданню місячної ночі.
Ноктюрн Сергія Борткевича має програмну назву «Діана» — ймовірно дану на честь богині місяця. Твір був присвячений дружині югославського посла Наталії Хапоніч, яка влаштовувала музичні вечори в посольстві та запрошувала Борткевича грати там. Власне ця музика випромінює вдячність і ніжність. Неквапливо, мов кільця на воді, вона розстеляється, змінюючи форму місяця у відображенні.
А ноктюрн Станіслава Людкевича переносить нас в атмосферу галицької ночі. Серед сплетіння нот оживає українська народна пісня «Ой, не світи, місяченьку». Як і її текст, ноктюрн сповнений туги, хвилювання й ніжного спомину, що де-не-де освітлюється місячним сяйвом. Водночас ця музика і про відлуння молодості композитора: це тріо для скрипки, альта та фортепіано було написане, коли Людкевичу було всього 26 років.
Читайте також: У лабіринтах спадщини Станіслава Людкевича
Нічна музика. Луньов
Нічна музика для струнних Святослава Луньова зовсім не про затишок вечора, материнську любов у колисковій чи романтику ноктюрну. Навспак — парадоксальність і експериментальність тут пронизують кожну частину твору: Вечірнє вторгнення, Колискова серенада, Глибока еклога (еклога — жанр пасторальної поезії), Нерегулярний світанок.
Ця ніч бентежить, полохає і неодмінно інтригує.
Читайте також: Святослав Луньов. Музика пам’яті, музика надії
Голос ночі. Іщенко, Грабовський
«Нічні тіні» Юрія Іщенка — постромантичне прочитання поезії Михайля Семенка. Образність слів та музики пронизана містичними настроями та мінливим, тривожним спогляданням. Сам Іщенко ніколи не залишав програмних нотаток, але зі слів його учениці, композиторки Алли Загайкевич, відомо: «Юрій Якович говорив про цей твір та інші, написані на слова поетів ХХ століття, як про спробу пережити поезію Розстріляного Відродження як поезію забороненої краси — надто вишуканої й поетичної, щоб продовжувати існувати в радянські часи. Мова співу виразно відповідає ранньомодерній добі й нагадує мову Бориса Лятошинського (в якого він навчався)».
Читайте також: «XX сторіччя» в музиці Юрія Іщенка
Вокальний цикл Леоніда Грабовського — «Пастелі» на вірші Павла Тичини — погляд на цикл доби: ранок, день, вечір і ніч. І поет, і композитор створили палітру тембрів, яка зображає миттєвості швидкозгасаючого дня.
Якщо перша частина циклу сповнена спалахів і блискавок, що летять від крайнощів до крайнощів («Ранок», «День»), то друга — вгамування, згасання — це сонористична замальовка, що важлива не контуром, а забарвленням, відтінками і настроями.
Читайте також: Слухати українську музику: «Пастелі» Леоніда Грабовського
Опера «Ніч». Максим Коломієць
Квінтесенцією цієї добірки стає опера «Ніч» (2021) Максима Коломійця — монументальний жанр, що торкається монументальної пори — ночі.
Ця опера є сучасним поглядом на пісню «Ніч яка місячна». Лібретист Тарас Фролов розповідає про ніжні почуття хлопця і дівчини, які знаходять і втрачають одне одного в різні епохи — на ярмарку XIX століття, під час Другої світової війни та в сучасному метро.
Ніч у творі стає не просто часом доби — вона вбирає спогади, пристрасті і втрати героїв, поєднуючи минуле і сучасність у єдиному емоційному просторі.
Читайте також: Максим Коломієць: «Вхопити красу в ракурсі, якого ніхто не бачив»
Тішить, що зразків української музики на тему ночі значно більше, ніж вмістилося у цій добірці. Але, на жаль, багато творів не записані або збережені лише у неякісних записах. Маємо надію, що це лише питання часу. А наразі наслуховуємся тим, що маємо — а маємо таки немало: містичного, ніжного, парадоксального, осяяного й затемненого…
То як, знайшли тут «свою» ніч?
Читайте також: