Український скрипаль Олексій Семененко прийшов до визнання через Young Concert Artists Auditions у Нью-Йорку в 2012 році та до успіху на Конкурсі Королеви Єлизавети у Бельгії у 2015. У березні того ж року він був названий Новим Артистом Місяця у США та надалі залишається концертантом-виконавцем по усьому світу. Серед його найближчих українських планів — закриття філармонійного сезону у Києві в травні наступного року. 5-6 вересня у Київському будинку вчених Семененко дав майстер-класи, після яких поспілкувався з музикантами. Організатор події Vere Music Fund.
Першу частину бесіди читайте тут.
Про роботу з диригентами
Річ у тім, що якщо диригент намагається слідувати за солістом, то він вже трошки спізнюється. А коли є відчуття, що диригент випереджає, тоді настає момент єднання із солістом. Пам’ятаю одного диригента з Чехії. Йому було 27, ми грали Бетховена в Бристолі. І він сам ще в дорозі в поїзді мені пропонував свої ідеї. Він так горів, бо був молодий ще, а зазвичай я сам дістаю диригентів.
Був і неприємний випадок в Сіетлі. Василь Петренко — відомий диригент, працює в Лондоні, Ліверпулі, Осло. Мені здавалось, що ось відоме ім’я і тому подібне, але одразу відчув якийсь холод в роботі. А я ще й грав Сібеліуса. І була суцільна стіна, начебто я учень.
Покоління блискучих диригентів, які були диктаторами, як-от Караян, Мравінський, мені здається, завершується. Зараз є більше співпраці й натхнення диригентом свого оркестру на музику. Але, власне, коли ти диригент, то треба поступитися солістові. Така моя думка.
Потреба стати диригентом
Я туди не прагну, тому що знаю, що це величезний «гешефт» такий… По-перше, треба вчитися мануальній техніці — це ж не просто так. По-друге, треба мати хоча б маленький оркестр, треба цим горіти, а я, мабуть, не зовсім палаю бажанням. Навіть якщо квартет, то складно зібрати людей, а оркестр цілий — треба мати величезні організаторські здібності. Я ж буду дратуватися, злитися! (сміється)
Інструмент
Скрипку Страдіварі я віддав, щойно мені виповнилося 30. Зі страховкою у Страдіварі зазвичай ще треба носитися, уважно, увесь час не відпускати від себе інструмент, — адже це $600 тисяч. І тоді я отримав сучасну 13-річну скрипку, її майстер Штефан він Бер. До цього я грав на ще одній скрипці, ще раніше на Аматі. Мою теперішню скрипку мені купили на аукціоні Sotheby’s в Лондоні у 2004 році. Просто «пушка». Але я не помітив «волчка» на струні соль і потім намучився з цим, тому зараз зробив капітальний ремонт та поміняв пружину і гриф. Глянемо, може, вона буде хороша і я гратиму на ній, хоча, звичайно, хотілося б ще італійських… Ця моя скрипка вже коштує $60 тисяч. І тепер нормально, я без стресу.
Гами
Це скоріше звички. Пам’ятаю з семи років і досі переходи — терціями, секстами та октавами. Потім граю подвійні октави, на одній струні, і так я звик, завжди починаю з цього. У мене немає ідеального способу, як займатися. У мене був спосіб ще в школі Столярського зробити з себе фаната і будь-які 10 хвилин йти в куток пограти. Потім кількість переходить в якість. Я розумію, що з 15 до 18 років я був в стінах школи більше, ніж удома. Йшов об 11 вечора, приходив в 6-7 годині ранку. Спеціальність у мене була в 8.30 і я «гартував» сам себе. І люди, які поруч — це теж конкуренція, ми один одного підстьобували.
Але я не кажу, що тільки так потрібно. Потім фізично гризе сумління — а чому ж не позаймався? І про широкий кругозір: я просидів в класі замість того, щоб спілкуватися, займатися чимось цікавим. Ви ж навпаки розвивайтеся, радійте. Силоміць займатися не треба, потім ККД все одно знижується. Тиснеш на газ далі — а далі настає стоп.
Відносини
У мене не було відносин до 22 років. Інна (Інна Фірсова, піаністка, концертмейстер Олексія — Д. С.) — це перші відносини. Але завжди «кров грала», — це не означає, що мені в 17 років ніхто не подобався, просто до відносин якось не доводило. Мабуть, в пріоритеті стояла все-таки гра — поруч висів портрет Ойстраха, його клас, якісь настанови, що треба постійно займатися.
Карантин і сучасна музика
Я радий, що він настав. Все заспокоїлося. І чесно кажучи, повертатися не хочеться. І тоді я думаю, чим ще себе зайняти? Я можу сам складати програми для концертів. Ось є купа музики, і як це скомпонувати? Значить, беремо сонату класичну, потім романтичну і XX століття, ага. Далі що-небудь сольне, чи з сонати Ізаї почати друге відділення? Добре. Зараз я розумію, що треба цікавитися сучасною музикою, на жаль. Ніколи її не любив. А там більше свободи інтерпретації, там можна більше проявити себе, от як Копачинська. (сміється) Якщо написати в наш час щось мелодійне, воно все одно буде на щось схоже: трохи Баха, трохи Шостаковича і ще когось. У нас же зараз механізовано це все, тому й музика така пішла. Я звик, звичайно, серцем, — Чайковський, Брамс. Воно нікуди не дінеться.
Візьмемо навіть цей сучасний твір на конкурсі Єлизавети. Після 4-5 дня розумієш: буде 2-тисячний зал, а виходить лажа якась. Все одно знаходиш логіку, правильні пальці, ще більше пальців. Я малював і розумів, що треба ще пальців. А потім очі вже бачать наперед, і можна грати. В принципі 7-8 днів досить, щоб вивчити. Навіть такі складні речі, як 32-гі тривалості у темпі ?=88. Причому не логічні, а зовсім набакир.
Важливо підказувати слухачам, розповідати про твори. Не просто встав/вийшов/зіграв, а те, що вважаєш важливим — і свої відчуття, і факти. Але не голі, а що ти хочеш сказати твором, і потім ти граєш — і ось точно! (думає публіка). А так в залі ти не знаєш, про що мова, і ти цього не почуєш.
Грати
Як правильно розслабитися? Грати та ходити, грати — наче не ти прив’язаний до скрипки, а вона до тебе. Руки йдуть не знизу вгору, а згори вниз. І ще прості речі, які ми не усвідомлюємо. Твоє тіло і скрипка в тобі. У скрипалів вже і так неприродна постановка — руки витягнуті. Спробуйте зробити якомога природніше, щоб шию звільнити, пограйте з відкинутою шиєю, розслабитися, ходити, дивитися вгору.
Наше технічне століття нас завело на найкомфортніше положення. Ми розледачіли. Але водночас воно найбільш психологічно нестабільне. На жаль, негативні думки роблять негативним життя.
Чакри? Які чакри? Я їх не відчуваю, значить, їх немає. Але якщо я чогось не знаю, то я можу довіряти тим людям, які духовно просунутіші, ніж я у своїх світських проблемах, як встати та позайматися.
Любов до музики й сам процес гри на сцені в принципі страждання не приносить, швидше радість.