10 вересня Національний будинок музики відкрив 42-ий концертний сезон масштабним музичним проєктом — Вечірньою (Vespro della Beata Vergine) Клаудіо Монтеверді, котру виконала Капела ім. Бориса Лятошинського під керівництвом запрошеного італійського диригента Антоніо Греко. Про роботу над складним багаторівневим полотном Вечірньої, досвід співпраці з Джоном Еліотом Гардінером та спілкування з українськими музикантами Антоніо розповів у розмові за кілька днів до концерту.
Отже, поспілкуємося, перш за все, про вас. Якщо ми спробуємо виконати пошук англійською чи українською, ми не знайдемо, на жаль, всієї інформації про вас. Італійською можна, але не кожен українець її знає, тому було б непогано, якби ви розповіли про свій творчий досвід.
Антоніо Греко: Почну зі свого навчання. Я закінчив клас фортепіано, але коли мені було 14-15, я любив Шопена, Ліста. Але я відкривав для себе і Баха та Монтеверді. Я родом із Кремони, міста Монтеверді. Я співаю все своє життя, адже ще коли я був хлопчиком, я співав у хорі «Pueri cantores» у соборі. Коли мені було 15 років, я почав співати багатоголосся з дорослим хором собору, у нас був великий аматорський хор. Маестро познайомив нас з Палестриною, Орландо ді Лассо та Монтеверді. Нас було сімдесят людей, котрі співали Палестрину. Це був чудовий досвід, який відкрив мені шлях до іншої музики.
Я любив старовинну хорову музику. Тоді ж відкрив для себе «Орфея» у виконанні Ґардінера і «Страсті за Матвієм» у версії Караяна, де Кріста Людвіг виконує «Erbarme Dich». Я переконався, що хочу бути з музикою в житті. А потім почав вивчати композицію, хорове та оркестрове диригування, потім хорове диригування в ренесансної та барокової музики. А ще я вчився співу та basso continuo.
Ви справді musicus, за традиціями Відродження — людина, яка повинна творити в музиці все.
Антоніо Греко: Так, у цьому вся суть. Це те, що мені подобається і чого я навчаю. Це як uomo racinentalis, як Леонардо, цей тип. Художник, але не тільки. Старовинна музика потребує багатьох перспектив і багатьох поглядів. Для мене це важливо. Я заснував свій хор Costanzo Porta, з яким ми виграли конкурс Гвідо д’Ареццо. Тоді мені було двадцять років, а моїм друзям з хору — від чотирнадцяти до сімнадцяти. Після конкурсу ми почали виступати на професійних фестивалях. Через десять років я заснував оркестр старовинних інструментів Cremona Antiqua і навіть школу для навчання дитячого хорового співу, що, зрештою стало моєю роботою. Я мав і багато іншого досвіду хорового диригування в італійській опері.
Так, ви працювали не лише над старовинною музикою, а й з операми Моцарта, Россіні, Верді. Це цікаво, тому що ви спеціалізувалися на старовинній музиці, але брали в роботу всі стилі. Як це можна поєднати?
Антоніо Греко: Я вважаю, є дві головні речі. Перша — la parola in musica — слово в музиці. А друга — контрапункт, те, що мені подобається найбільше. Це можливість жити так, як хочеш, але за стрункими правилами, що створюють гармонію з іншими. Це мій спосіб життя, який, я переніс на музику, він допомагає увійти в інший репертуар. Очевидно, що я не починав як експерт зі старовинної музики, я вивчав її вже після двадцяти. Звісно, я виконував її, але… Знаєте, в Італії цією музикою не проживеш. Можливо, за останні десять років щось змінилося, але недостатньо.
Впродовж десяти років я був хормейстером Opera Lombardia. Це чотири-п’ять театрів, де в кожному — стільки ж оперних прем’єр за сезон. Так, з двома хорами у мене було сорок виступів за чотири місяці, і це величезний стрес, тому що іноді випадало репетирувати дві опери одночасно, наприклад, «Турандот» у Мілані та «Дон Паскуале» в Брешії. Зрештою я зупинився: мені пропонували бути хормейстером у трьох великих театрах, але італійської опери в моєму житті вже було достатньо. Водночас я почав диригувати бароковими операми на фестивалях. Я наважився змінити своє життя ще до того, як почав викладати в консерваторії.
А у 2015 році Гардінер подзвонив мені…
Я хотів запитати вас про цей досвід. Це була постановка трьох опер Монтеверді та Вечірня.
Антоніо Греко: І Bach Project у 2018 році. Пізніше він запрошував взяти участь в інших його проєктах, але того ж дня мене покликали у Токіо диригувати оперою Алессандро Скарлатті. Тож я вирішив йти своєю дорогою. Ще він кликав мене на великий проєкт про Монтеверді, його фільмували. Але у мене була постановка «Коронації Поппеї», і це було для мене важливіше.
Коли ми говоримо про Вечірню, я думаю про запис Гардінера. З цього твору він розпочав свій проєкт Monteverdi Choir. Ви говорили з ним про музику, про якісь думки щодо того, як побудувати цю величну річ? Тому що це дійсно величезний і масштабний твір.
Антоніо Греко: Так. Я говорив із Гардінером про різні проблеми. Я почав працювати з ним у 2015 році, він хотів запросити десять співаків для підготовки проєкту опер Монтеверді в 2017 році в Ла Феніче у Венеції. Я був справді щасливий. Ми багато часу проводили разом. Але ми ніколи не говорили про те, як будувати цей твір, тому що я бачив, як він це робить. Вечірню вони грають щороку. Я приїхав, дві репетиції – і концерт.
Якось після репетиції він запитав у хору: «Я не пам’ятаю, скільки вас зі мною працювали над Вечірнею раніше?». П’ятеро. Інші були такі ж, як я. Це виглядало як його звичайна Вечірня, тому що, звісно, всі знали його трактування. Потім ми записали «Повернення Улісса» у Вроцлаві. Прекрасні дні.
Поговорімо про фестиваль у Кремоні, де ви щойно грали Вечірню. Я розумію, що це батьківщина Монтеверді, але, окрім цього, про що саме цей фестиваль?
Антоніо Греко: Фестиваль започатковано у 1993 році, тому цього року він був тридцятим. Монтеверді не був таким популярним у Кремоні та й в Італії загалом. Австрійські чи англійські дослідники відкрили та дослідили цей період. Я пам’ятаю, що на одному з перших фестивалів був Джон Елліот Гардінер з Вечірнею. Це був справді чудовий концерт. Я не міг уявити, що він знову повернеться в Кремону, щоб знову грати Вечірню, і мені випаде можливість грати з ним.
За ці тридцять років багато чого змінилося. Зараз у Кремоні люди знають, що ми маємо одного з десяти найбільш значимих композиторів у західній музиці. І цей фестиваль був важливим для мене, тому що я почув чудових виконавців і почав робити власні проєкти як професійний виконавець. Фестиваль регулярний – проходить щороку. Триває два або три тижні залежно від того, хто ним керує. Я головний диригент з 2021 року, з моїм ансамблем Cremona Antiqua ми зробили багато проєктів, але головним був «Орфей» минулого року. Прикро, що на професійний запис у нас не вистачило грошей.
Вечірня складна не лише за масштабом, а й за стилем. Вона поєднує традиції епох Ренесансу та Бароко, prima prattica, seconda prattica. Щоб працювати з нею, у вас повинен бути якийсь ключ.
Антоніо Греко: Я думаю про себе: так, моє життя проходить у ХХІ столітті, але я людина XX століття. Те саме стосується Монтеверді. Якщо ми будемо думати про Клаудіо Монтеверді як про композитора епохи бароко, то ми блукаємо манівцями. Ми маємо підходити до нього як до композитора епохи Відродження, який мав сильну особистість аби створити нове бачення музики. Отже, очевидно, нове бачення було політичним і культурним. Змінювалося мистецтво, архітектура. Але якщо ви почнете з періоду музики Відродження, як-от Філіп де Вітрі, у вас з’явиться історична перспектива. Багато разів я бачив музикантів, котрі починають з пізньої музики XVIII століття. Це не працює. Ви повертаєтеся, але це неможливо. Якщо повертатися звідти — для нас буде все нове. Ви можете пропустити винахідництво, креативність і те, що є найбільш енергійним і потужним, з великим масштабом інновацій.
Це як інакше поглянути на «Мистецтво фуги» Баха, для італійців — на «Божественну комедію» Данте Аліг’єрі. Це такі моменти в історії, коли одна людина могла взяти все культурне життя і помістити його в оперу, в книгу, і це те, що Монтеверді зробив у Вечірній. Як я вже сказав, він узяв відому раніше музику та створив нову, використовуючи григоріанський хорал, який є основою кожного псалма, але залученого у різний спосіб. У Magnificat кожен номер має цілісний cantus firmus. Але в Dixit Dominus такого немає. Там cantus firmus схожий на Пікассо: шматочки тут і там. Вони то зникають, то знову з’являються в basso continuo і так далі. Винахід неймовірний. Є також Nisi Dominus, де cantus firmus має 16 тонів і після фрази (співає) все відбувається.
Що зумовило ваше рішення приїхати в Україну під час повномасштабної війни? І як вам працювалося з українськими музикантами?
Антоніо Греко: Я прийняв це рішення через дружбу. У липні я брав участь у проєкті «Le Vie dell’amicizia» разом з Ріккардо Муті, Богданом Плішем та хором Національної опери України. Це був насичений тур для всіх, але було відчуття, що ми знаємо один одного давно. Наприкінці туру він сказав мені, що у нього є ідея великого проєкту – у вересня зіграти Вечірню у Києві. Мені довелося подумати 5 секунд. Я просто сказав: «Як я можу це повідомити це своїм батькам». Вони поділяють мої погляди на життя, і я не знав цього тоді, але у мене був лише один спосіб продемонструвати, що я дійсно з вами, і для мене важливо підтримати вас.
Мені дуже приємно працювати з українськими музикантами. Всі чудово справляються зі своєю роботою, а Наталія (хормейстерка проєкту Наталія Хмілевська – О. О.) добре підготувала хор. І тромбони, і струнні… Маючи техніку, можна все. Все, що вам потрібно робити, це любити те, що ви повинні робити. Але з технікою та інтелектом можливо здійснити великі речі.
Читайте також:
• Opera Aperta готує прем’єру в Музеї Ханенків
• Трансформація «Пригод Піноккіо» у Національній опері: Буроккіо чи Пінотіно?