Харківська Схід Опера продовжує бавити живою музикою та оффлайн-виконанням і кількість відвідувачів з концертами більшає. 2 серпня відбулася друга подія з циклу «Fresh Ukrainian/ Український фреш». На відміну від першого концерту «FreshBack/ Фрешбек» (читайте рецензію від The Claquers — «Композиторський FreshBack: чи свіжий фреш?») цей вечір обʼєднав літературний та музичний проєкти Схід Опера Хаб. Skhid Opera Ensemble на чолі з диригентом Сергієм Горкушею презентував твори учасників та переможців Другого конкурсу композиторів, створених за один місяць цього літа.
FreshLullabies: чому колискові?
Другий концерт циклу «Fresh Ukrainian/ Український фреш» мав назву «FreshLullabies/ Колисковий фреш», тобто присвячений «новітнім українським колисковим», як зазначили організатори концерту. Однак чому виникла ідея спрямувати композиторів на написання саме колискових — після концерту розповів Сергій Горкуша:
«У минулому році у нас був проєкт — Харківська музично-театральна резиденція “Синій птах. Повернення”. Він був спрямований на розкриття процесу написання нової опери. Звісно, “Синій птах” створювався, в першу чергу, на основі п’єси Моріса Метерлінка. У ній дитячий сюжет (який може бути і не зовсім дитячим). Тож ми тоді планували написати колискову, яка була б одним із номерів опери. В той самий час у нас виникло таке питання: а що таке власне українська колискова? Ми знаємо народні колискові, ми знаємо сучасні колискові (поп-зірок, до прикладу). У проєкті “Літературна партисипація” ми залучали літераторів до створення текстів колискової, зібрали близько 22. І в мене зʼявилася думка: здорово, якби ці тексти були покладені на музику. Таким чином, у нас відбувався вже Другий конкурс композиторів. Композиторам треба ж написати щось вокальне, оскільки проєкт має оперну специфіку? Ми обʼєднали “Літературну партиципацію”, якою керувала Наталка Маринчак (вона ж стала кураторкою проєкту FreshLullabies — Л. С.), та конкурс композиторів. Ця програма (концерту FreshLullabies — Л. С.) виникла з того, що обовʼязковим пунктом було написання колискової на задані тексти. Так ми отримали пʼять колискових до конкурсу та ще одну поза його рамками. І ми плануємо цей проєкт залишати відкритим, текстів багато і тема досить широка».
Насправді, жанр колискової не зникав з обріїв української класичної музики. Навіть за останнє століття можна прослідкувати зацікавлення колисковою від двох «С» Стеценко та Степового, в обробках народних пісень Кошицем і Леонтовичем до двох «С» Станковича та Сильвестрова (у творчості третього «С» Скорика прямих звернень до колискової немає, хоча певні риси жанру безумовно знайдуться). Однак, окремої пильної уваги, окрім як від дослідників та виконавців фольклору, колискова не дістала. Тож проєкт FreshLullabies є можливістю подивитися на цей жанр як виконавцям, так і слухачам з різних точок зору, при чому очами (чи вухами?) сучасних поетів, поетес, композиторів та композиторок.
Не просто концерт
«Сьогодні дуже важливо зберігати абсолютну тишу під час концерту», — було зазначено у програмках і це не примха. Адже концерт мав цілісну форму, навіть аж занадто ідеальну, але це повинно було спрацювати, якби… Якби не бажання публіки нарешті поаплодувати живому виконанню, або ж незламна інерція (як і у співаків вклонятися, попри єдину лінію виступів). Концерт розпочався та закінчився інструментальним соло у виконанні піаністки Марини Семко. Якщо до наявності останнього твору української композиторки Олени Сєрової питань не виникає, то початок концерту з Колискової Петра Чайковського (варто нагадати, концерту новітніх українських колискових) — доволі неочевидний та навіть дуже суперечливий, що й зумовило прохання до диригента прояснити мету такого інтро концерту:
«Взагалі не було такої мети — наголосити на тому, що Чайковський — український композитор, але контекст програми, контекст, в якому ця колискова виконувалася, скажімо, актуалізує це питання».
Питання до виконавців щодо таких епізодів програми є логічним, але можливо, в першу чергу, варто ставити питання дослідникам, особливо у «контексті» випуску збірника статей «Чайковський: Україна на карті життя і творчості» (за участі професорів Національної музичної академії).
Поміж тексто-музичними колисковими звучали суто поетичні інтерлюдії у виконанні Наталії Маринчак із гармонічним супроводом ансамблю. Йдучи кожен раз з різних місць у залі пані Наталя виголошувала тексти колискових з декламаційно-повчальною інтонацією (певно пробуджуючи тих, хто встиг подумати заснути). Однак, таке чергування тексту і музики мало свою «драматургію» — третя, четверта та п’ята вокально-інструментальні колискові звучали підряд, стали щільною концентрацією музичного у концерті.
Дорослі колискові не для сну
Результат синтезу поезії і музики у створенні колискової — пісні для дітей (за генезою) — вийшов зовсім не колисковим. Та чи повинні колискові мати лише ужиткове значення і відповідати критеріям пісні для заколисування? Напевно не завжди. По-перше, навряд чи багато українських матерів сьогодні заколисує дитину не під Фіксиків. По-друге, навряд чи мами, котрі все ж співають дітям, мають камерний ансамбль у коморі. Та й в принципі, багато ужиткової за призначенням музики мало розвиток окремо від своєї функції, твори набували автономності (зокрема, прелюдія, танці). Але певні особливості колискової, лише ті, що власне визначають її як колискову (помірність, у напівголосу, кантиленність, заколисуюча інтонація тощо) — повинні бути. Цю «магію» жанру спочатку знищили вокалісти, знову ж через інерцію, але тепер — інерцію співати оперним вокалом з насиченим вібрато. Ще, звісно, «підкачала» тенденція (чи академічна традиція) деяких співачок концерту вдягатися, як на сольний концерт у палаці «Україна», що зовсім недоречно у камерно-ліричний вечір колискових (особливо коли ансамбль сидить в однакових, але різнокольорових «демократичних» футболках з лого Схід Опера).
- Фото - Олександр Шахматов
- Фото - Олександр Шахматов
- Фото - Олександр Шахматов
- Фото - Олександр Шахматов
Дорослості проєкту FreshLullabies додавали бачення композиторів жанру колискової. Звісно, що деякі тексти колискових самі провокували на написання іноді депресивної музики, а з першого погляду взагалі нагадували колискові-епітафії. Але у деяких випадках, такий емоційний план був ініціативою композитора. Справедливо буде згадати, що жанр ужиткової колискової, специфіку якого перебирали і класичні композитори («Полюбила я на печаль свою» Сергія Рахманінова), може мати суперечливу деталь. Так, ці пісні співалися для навіювання сну дитині, містили прості інтонації та напівказковий текст. Проте коли мати залишалася у темряві наодинці з дитям, то заколисуючи його жінка мала можливість «виливати душу», виговорюватися про те, що наболіло, бо ніхто не почує, а дитина не зрозуміє. Тож у такому контексті майже усі колискові концерту стали дуже серйозними, смислоутворюючими опусами.
Перша колискова Олени Шевченко-Міхаловської на слова Ольги Тернової виявилася найсвітлішою з усіх, у флейтово-вібрафонних тонах, і що важливо, з доцільною наративністю зі зміною відтінків у музиці, яка передавала зміни у тексті. Той самий текст був обраний іншим автором — Євгеном Золотухіним. Його композиторський внесок у колискову був мінімальним, три строфи вокалістку супроводжував лише трикутник, а потім (неочікувано) соло валторни на фоні тремоло струнних. Можливо саме таке тривале невтручання інструментальним супроводом зачаровувало б. Але насичений оперний вокал Олени Старікової не зовсім (читати: зовсім не) пасував невагомості музики.
Неочевидний вибір тексту був у Вікторії Шинкаренко, та тут певно треба казати ще й про неочевидність тексту для колискової Максима Кривцова. Його поезія може слугувати супровідним текстом до картин Босха, однак, саме такий незвичний синтез й приваблює. І вишукано-терпкі гармонії ансамблю з підголосками струнних прикрасили естетику вірша, як і вокальна партія зі сповзаючими по півтонах закінченням фраз — здається, найцікавіша за мелодикою вокальна партія цього вечора.
Дещо морокувата внаслідок низьких регістрів, глісандо струнних, використання контрабасового тембру вийшла колискова у Юрія Пікуша на вірші Тетяни Островської. А тембри високих інструментів ансамблю (скрипки, флейти) додали містичності, яка відповідала і образам тексту (Примара Морана, з якою «залишишся навічно»). Однак, у цій колисковій композитор використав не лише спів, але і виразне промовляння тексту. Щоправда, від цього ставало ще моторошніше. Схожою «колисковою» вийшла Mein herz brennt (у фортепіанній версії) у Тілля Ліндеманна з Rammstein. Таке бачення пісеньки дитині розширило межі колискової в концерті у несподіваному напрямку.
Найпростішим шляхом у написанні колискової пішов композитор Дмитро Малий, використавши поезію Галини Матвєєвої. Мелодія у гуцульському ладі, флейтові награші з підголосками скрипки, гармонізація фрігійського тетрахорду у басу, передбачувані відхилення (вибачте за терміни, але тут це важливо). Колискова нагадувала скоріше втрачену сольну арію з опери «Запорожець за Дунаєм» (тут якраз оперний вокал був доречним). Але в цьому — і позитивна сторона, бо вийшла справді дуже традиційна оперна арія у жанрі колискової, навіть з вокалізом і перегукуваннями інструментів у Коді. Можливо, це спроба композитора писати в оперному стилі, адже Дмитро Малий став переможцем Другого конкурсу композиторів і тепер в нього є нагода поставити власну оперу.
Твір другого переможця цьогорічного конкурсу — Midnight song Сергія Вілки на слова Анастасії Велес — був останнім серед новітніх українських колискових. Після усіх драматичних і академічних, світлих і моторошних колискових музика композитора перемикнула слухачів на приємну легку джазову хвилю. Остинато фортепіано, тарілочки, труба з сурдиною, дихання в інструменти, завершення з’їжджаючими глісандо… А й справді, відома на весь світ колискова Клари Summertime є джазовою — дивно, що колискових у цьому стилі ми знаємо не так багато. Доречі, Сергію Вілці, як Олені Шевченко-Міхаловській, пощастило з виконавицею — Анна Помпєєва чи не єдина у концерті співала більш наближено до естетики колискової.
Проєкт FreshLullabies виявився захопливим та інтригує почути подальші літературно-музичні колаборації. Навіть сама ідея взяти один жанр та запропонувати створити тексти та музику у ньому сучасним митцям різнобічно показує ресурси цього жанру. У випадку з колисковими це було де в чому відкриття — якими вони можуть бути недитячими, «страшилками» та врешті-решт, неколисковими. А можливо, є сенс розширювати своє розуміння колискової як не лише пісні для дітей?