Контекст і підтекст музики Мирослава Скорика

Мирослав Скорик. Фото Мар'яни Валько

У намаганні осмислити та осягнути значення творчості Мирослава Скорика у нашій культурі ми звернулися до трьох українських композиторів, піаніста та музикознавиці і поставили їм чотири питання:

  1. Як з роками змінювалося ваше ставлення до музики Мирослава Скорика?
  2. В Україні почали роботу над підручником з української музики. Бюджет обмежений, терміни скорочені. Вам доручили написати про один з творів Мирослава Скорика, який підтверджує його статус видатного українського композитора. Що це за твір, і як би ви його описали?
  3. Чи можна було б вписати цей твір у підручник зі світової історії музики, який впорядковує група західних музикознавців? Хто з композиторів був би сусідом Мирослава Скорика у цьому підручнику і чому?
  4. Поради для новачків: як правильно слухати музику Мирослава Скорика?

Олександр Щетинський, композитор

1. Ставлення до окремо взятих творів не змінювалось: те, що подобалось раніше, подобається і зараз, а те, що не було мені близьке, залишилось таким і сьогодні. Вперше я почув його музику у віці 12 років і відтоді дуже люблю і ціную ті його опуси кінця 60-х – початку 70-х рр., де він не вдавався до стилізації чи популізму, а писав сучасною музичною мовою і не цурався показувати тонкий інтелект і винахідливість. В них я чую буяння творчого начала, нестандартний виразний тематизм, стислість і продуманість розвитку, ретельно пророблену фактуру, цікаві розв’язання в оркеструванні. Пошук молодого композитора поєднаний тут із майстерністю і гарним смаком.

2. Це Перший скрипковий концерт, написаний 1969 року 31-річним композитором. Твір має три частини (Речитатив, Інтермецо і Токата), написаний дуже лаконічно (загальна тривалість лише 15-16 хвилин). Кожна наступна фраза пропонує новий поворот музичного наративу, нову експресію – завжди неочікувану і водночас природну і логічну. Музична мова балансує на межі розширеної тональности й атональности, деякі розділи (зокрема, ІІ частина) написані в додекафонній техніці. Різноманітно використані технічні й експресивні можливості скрипки, а рафіноване, темброво мінливе оркестрування мерехтить модерними барвами. Драматична сповідь першої частини доповнюється відстороненими «об’єктивними» хоралами й тембровими нашаруваннями другої, а швидка третя частина розгортається як протиборство особистости і грубої зовнішньої сили, що кінець кінцем таки здобуває перемогу: відчайдушні зойки соліста тонуть у глузливому «витанцьовуванні» оркестру.

3. Чому ні? Твір має гарні шанси зацікавити укладачів. Сусідами Скорика, напевно, стануть київські аванґардисти, а розділ підручника вочевидь був би присвячений оновленню в музиці СРСР 1960-70-х рр. Такі книжки, до речі, вже існують, і декілька прізвищ українців до них таки потрапили.

4. Починати треба точно не з «Мелодії». Я би порадив набагато кращого й цікавішого Скорика. Варто познайомитися зі старим виконанням Першого скрипкового концерту (Олег Криса, Держоркестр України, дириґент Володимир Кожухар), виданого на моно-платівці невдовзі після його створення, або з пізнішим, що його О. Криса здійснив на початку 1980-х із московським Великим симфонічним оркестром Ґостелерадіо під керуванням Юрія Никоненка. Обидва записи лишаються для мене еталонними, бо виконавці зрозуміли драматизм і трагічність твору, а їхня майстерність і увага до найдрібніших деталей партитури зумовили відмінний артистичний результат.

Так само якісним є й перший запис Карпатського концерту для оркестру у виконанні Держоркестру під керуванням В. Кожухаря. Це ще один мій улюблений твір композитора – барвистий, дотепний і живий, хоча й дещо поверховий.

Любителі легкої ретро-музики отримають задоволення від джазових пісень Скорика в автентичному виконанні львівського гурту початку 1960-х «Веселі скрипки». Елеґантні мініатюри «Не топчіть конвалій», «Намалюй мені ніч» та ін. – в них є свій шарм, аромат тієї доби.

Олег Безбородько, композитор

1. Я не пам’ятаю коли вперше познайомився з музикою Мирослава Скорика. Мабуть під час навчання в училищі, а можливо ще набагато раніше через музику для кіно. В музиці завжди вражали щедрий мелодійний дар, образна яскравість, структурна та інструментальна вигадливість, доступність, поєднання різних стилів та культурних шарів. Дуже багато творів, як-от Гуцульський триптих, Карпатський концерт, Перший фортепіанний концерт, Бурлеска, Коломийка, Партита № 5, Мелодія відразу закарбовувалися в моїй музичній і емоційній пам’яті і вже не залишали її.

З часом ставлення не змінювалося. Проте через зниження пріоритетного місця авангардного напряму в моїй власній свідомості творча позиція Скорика з часом ставала для мене більш переконливою у якості одного з певних орієнтирів композиторської діяльності.

2. «Карпатський концерт». Скорик неймовірно винахідливо відтворює музичний пейзаж Карпатських гір і втілює його  в компактній і структурно ясній музичній формі.

3. Так, можна. Бернстайн, Болком, Свірідов, Раутаваара, Тань Дунь. Вони усі писали й пишуть музику, в якій поєднюються фольклорна, модерністична и популярна ідіоми.

4. Почати з фільму Параджанова. Потім Перший фортепіанний концерт, Бурлеска, Перша скрипкова соната, Карпатський концерт. Далі не має значення.

Станіслав Христенко, піаніст

1. Моє перше знайомство з постаттю Мирослава Скорика відбулося в дитинстві у музичній школі на підсвідомому рівні, адже в тому віці такі речі саме так сприймаються. «Ось є такі найвидатніші композитори: Бах, Моцарт, Бетховен, Шопен, Прокоф‘єв, Кабалевський, Скорик…» і так далі. Пізніше я грав його «Бурлеску», знав про П’яту Партиту, але таке, свого роду «енциклопедійне», сприйняття його творчості у мене було багато років, оскільки я не вчився в училищі та вишах в Україні та не вивчав його творчість детально в освітньому процесі (сподіваюся, що в Україні це все ж таки відбувається). Все змінилося під час роботи з Олександром Пірієвим та UkrArtists над KharkivMusicFest-2018, коли Мирослава Скорика запросили у Харків для авторського концерту з його джазових творів. Тоді я познайомився з самим Мирославом Михайловичем та зовсім новим для мене напрямком його творчості: творами з естрадно-джазовими елементами.

Я бачу творчість Скорика як багатогранну єдність. Саме в цьому і є її особливість та цінність

В той момент я послухав багато його творів, намагаючись зрозуміти, як можливо поєднати таке різноманіття естетик в постаті однієї людини. Тоді я вперше відкрив Скорика як живого композитора та людину. Навіть мріяв замовити йому новий фортепіанний концерт. Але вирішив почати з вивчення його останнього концерту для фортепіано з оркестром для участі у проєкті UkrArtists, де були виконані всі три фортепіанні концерти в один вечір. Це сталося в Києві у березні 2019 року. Ще раз я мав нагоду грати цей концерт у вересні 2018 року у Львові. Обидва рази у присутності автора. В тому числі на репетиціях. Саме через пізнання його класичної творчості та особисте знайомство для мене ожив Мирослав Скорик. І сьогодні є таким же живим.

2. Було б набагато легше писати про Мирослава Скорика, якщо б він писав для переважно для одного інструмента (наприклад, Шопен), або переважно в одному жанрі (багато, наприклад, оперних композиторів). Творчість Скорика для мене – безкінечний пошук та експерименти, інколи дуже небезпечні, що викликають неприйняття колегами та слухачами, бо багато з них мають свої композиторські стереотипи. Саме тому мені здається, що в творчості Скорика немає одного твору, що поєднав би весь його композиторський стиль. Можна взяти, наприклад, його музику до фільмів (включаючи ту ж «Мелодію»). Але для мене не менш важливими є інструментальні концерти. А джазові та естрадні твори?.. А транскрипції та обробки?.. Я бачу творчість Скорика лише як цілу багатогранну єдність. Саме в цьому і є її особливість та цінність.

Стосовно «українськості» його музики. Ще з радянських часів ми звикли, що композитори «працюють для Батьківщини» і є її власністю. Я бачу Скорика особистістю, людиною, митцем, що шукав, мріяв та працював. Як і багато композиторів, він отримував освіту в різних закладах, подорожував, використовував музичний матеріал різних культур. Він народився у Польщі (у Львові, що в ті роки був у складі Польщі), жив в Радянському союзі, Австралії та Україні. А кому офіційно його спадщина буде належати, буде залежати від України як держави. Чи буде вулиця, Культурний центр та концертний зал або навіть літак чи аеропорт імені Скорика в України? Чи він радше з‘явиться в столицях інших держав?.. На сьогодні я, на жаль, бачу видатного композитора Мирослава Скорика, як фігуру без приналежності до будь-якої з країн. Далі подивимось.

3. Оскільки я не є музикологом, мені важко відповісти на це питання професійно. Можу сказати с точки зору сприйняття української музики та композиторів із-за кордону. Коли треба писати про класичну музику будь-якої країни, неможливо переслухати записи або передивитися партитури (коли записів часом просто немає) всіх творів композиторів, що пов‘язані з цією країною. Орієнтиром стає саме популярність (виконання) тих чи інших творів в репертуарі культурних установ цієї країни. Незалежно від геніальності тих чи інших творів, про які люди з інших країн можуть ніколи не дізнатися. Я поки не впевнений, як групі музикологів вибирати у свій підручник українського композитора. Я не бачу постійного виконання творів сучасних визнаних українських композиторів на сценах Філармоній та Оперних театрів України (за декількома винятками). Я не впевнений, що творчість Скорика, інших його колег, а значить і композиторський внесок у світову літературу, можна в повній мірі побачити, поки на афішах кожної Філармонії кожного сезону ми не бачимо інструментальні концерти Скорика, постанови балетів та опер в оперних театрах, фільми з його музикою в прайм-тайм на телебаченні, вулицю та учбові заклади з його ім‘ям, музей його творчості та інше. Приклади такого вшанування перш за все своєї національної музичної спадщини (а не тільки особистості композитора) є і на заході, і на сході.

4. Творчість Мирослава Скорика дуже різноманітна. Для когось навіть занадто різноманітна. Неможливо дати рецепт для кожного. Моя особиста порада: не починати з одного твору, щонайменше три-чотири різних жанрів. Вони скоріш за все будуть дуже різні. Для мене особисто інструментальні твори є найціннішими. Але впевнений, що смаки дуже різні. Під поверхнею з нот «Мелодії» є багато дуже цікавого.

Золтан Алмаші, композитор

Сприйняття музики Скорика в моєму житті пройшло цікаву еволюцію. Почнемо з того, що Мирослав Михайлович був для мене першим живим «повноцінним» композитором. Був ще Пендерецький, якого я регулярно бачив по польському телебаченні: я виріс у Львові, виховувався на польському телебаченні, а коли був у бабці в Закарпатті – то на угорському. Йдеться про моє дитинство, 80-ті роки, дрімучий совок. Ну і Шнітке, на прем’єру альтового концерту у Львові у виконанні Башмета я не пішов, бо мої однокласники говорили що то «смур». Досі про це жалкую, ця подія могла би каталізувати мій музичний розвиток значно раніше і потужніше, ніж це сталось в реальності.

Але ми про Скорика.

«Музика, яка синтезує надбання сучасної музики і старої традиції»

З тих трьох живих композиторів, про яких я знав, Скорик очевидно був для мого дитячого сприйняття абсолютним чемпіоном. Він був для мене на одному рівні з класиками, яких я вивчав у школі, і я пишався, що Україна має найкращого у світі сучасного композитора, я справді так думав. Мені подобалася його музика, це була сучасна музика «для людей»! З елементами джазу, між іншим!

І ця ж Мелодія, знову ж таки! Перший мій досвід гри сучасного українського композитора у камерному оркестрі… Це було як перше кохання!

Потім, звісно, все різко змінилось. Консерваторія, фестиваль «Контрасти», мій викладач Ланюк, що відкрив мені Лютославського, Сильвестрова, Станковича, Мессіана. Класика авангарду у живих виконаннях. Мінімалізм. Пярт. Перший досвід гри сучасної музики на сцені.

Ставлення до Скорика різко змінилось до різко негативного, в кращому разі до іронічного. Моє оточення мене до цього спонукало, не дуже любила творча тусовка Скорика. Але під кінець 90-х я вчився думати самостійно, захоплення радикальною композиторською мовою зійшло нанівець, я почав, зрештою, працювати над власним стилем і почав цінувати професіоналів, у яких цей стиль є.

До них, безумовно, належить Скорик. Тепер я відчуваю до нього пієтет, кращі його твори назавжди у моєму внутрішньому плей-листі.

2. Я би включив у підручник його Перший віолончельний концерт. Це просто еталон музичної форми (все на своєму місці, нічого зайвого). Індивідуальна музична мова. Досконале оркестрування, дуже органічна взаємодія сольного інструменту з оркестром. Сама сольна партія, яку приємно грати.

Музика, яка синтезує надбання сучасної музики і старої традиції. Музика, де є мелодія, я дуже люблю, коли в музиці є мелодія.

3. Ось на це питання у мене відповіді немає. Ми живемо в час, коли є дуже велика кількість потужних композиторських постатей. Мені здається, що підручників має бути багато.

Тут ще проблема в тому, що на музичній карті світу Україна є такою трохи білою плямою. Я вірю в це, що ми одні з найкращих, але музикологи в Берклі можуть навіть не знати про країну Україну. Одним словом, це болюче питання, на яке у мене немає відповіді. Чи достойний Скорик? Безумовно, достойний, на мою думку. Але не кожний композитор має стільки хейтерів, як Скорик, що цікаво! У цьому він гідний конкурент Пендерецького! До речі, у цих фігур є багато спільного! Ну ок, в підручнику вони будуть поруч, Скорик і Пендерецький!

4. Для новачків Скорик є легким автором. Як я вже казав, він писав сучасну музику «для людей».

Для неофіта я би складав таку послідовність – якщо це люди старшого віку, то почав би з його естрадних пісень, всіх тих конвалій, намальованих ночей тощо. Потім би порадив подивитись фільм «Високий перевал», виключно заради Мелодії: там ця п’єса звучить у різних аранжуваннях і навіть гармонізація відрізняється від того варіанту, до якого ми звикли. У фільмі значно все вишуканіше.

Потім – «Тіні забутих предків», тут все в комплексі, музика як частина містерії. Потім можемо перейти до Карпатського концерту! Згодом, на контрасті – його джазові п’єси для фортепіано з оркестром ­дуже люблю ці мініатюри. Далі – Диптих для квартету. Перші два скрипкові концерти. Ну і вершина – Перший віолончельний концерт! Як бонус – Партити і Сонати для скрипки і фортепіано.

Олена Дерев’янченко, музикознавиця

1. Я познайомилась із музикою М.Скорика в той час, коли композитор вже був на піку слави, був визнаний музичною громадськістю як один із класиків української музики ІІ половини ХХ століття. Всі твори, які вивчались у студентські роки, які лунали з концертної естради, викликали у мене величезне захоплення. Не буду оригінальною, але я також, як і багато хто, у свій час «перехворіла» знаменитою Мелодією, яку навчилася грати і виконувала вдома «для душі». З часом, враховуючи професійні обов’язки викладання історії української музики ХХ століття, мої знання творчості композитора розширювались і поглиблювались в міру доступності матеріалів. Адже з’явилося більше можливостей почути музику композитора в концертах і онлайн платформах, вийшла монографія відомої львівської музикознавиці, професора Любові Кияновської, численні інтерв’ю з Маестро. Вивчаючи ноти і партитури творів М. Скорика, я кожного разу переконувалася у високому професіоналізмі автора, майстерності тематичної роботи, надзвичайній винахідливості і художньому смаку. Цієї думки дотримуюся і зараз, адже завжди прагну не стільки оцінювати твір, скільки, перш за все, зрозуміти художній задум композитора.

«Сходження по вертикалі смислів опери «Мойсей» дає мислячій людині можливість осягнути універсальні філософські та духовні сенси буття, інакше подивитися на проблему становлення української нації і роль лідера у ньому»

2. Неприпустимою хибою було б вважати, що можна оцінити творчість будь-якого композитора, виключно за одним, нехай і дуже гарним твором. І хоча в історії музики траплялися «композитори одного твору», я абсолютно переконана, що це не випадок М. Скорика. У спадщині митця кожен може знайти твори, які йому більше до вподоби, адже музика Маестро різноманітна, як саме життя. Якщо б мені довелося говорити про масштабність творчої особистості М. Скорика, одне з його вершинних досягнень, я напевне обрала б оперу «Мойсей» – твір, який сам композитор в одному з інтерв’ю назвав своєю лебединою піснею. На основі сюжету однойменної поеми І.Франка, яку літературознавці вважають «другим заповітом українського народу» (за Ю. Шерех-Шевельовим), митцем вибудувано багаторівневу, смислоосяжну, алегоричну за формою концепцію, котра, як в справжніх шедеврах елітарного мистецтва, розрахована на поступове заглиблення в змістовні надра при кожному повторному, вдумливому сприйнятті. Сходження по вертикалі смислів цього твору дає мислячій людині можливість осягнути універсальні філософські та духовні сенси буття, інакше подивитися на проблему становлення української нації і роль лідера у ньому.

3. Опера «Мойсей», безумовно, достойна того, щоб бути представленою на сторінках іноземних підручників світової музики. Зокрема, читачів може зацікавити порівняння трактувань образу старозавітного пророка Мойсея в творах різних епох і видів мистецтв. Щодо сусідів по підручнику, то ними можуть стати відомі композитори європейських національних шкіл ІІ половини ХХ століття (П.Етвош, К. Пендерецький, Д.Лігеті, Р.Щедрін та ін.).

4. Не одноразово буваючи на авторських концертах М.Скорика, спостерігаючи за реакцією учнів і студентів (у тому числі іноземних) на різножанрові твори композитора, я переконалася, що музика митця вже розцінюється як своєрідний український музичний бренд і завжди гарно сприймається слухачами. Комунікативна відкритість музики, її доступність для слухача є усвідомленим естетичним переконанням М. Скорика. Тому порада одна – слухати, сприймаючи серцем, віддаючись емоційним поривам, які природно будуть виникати, і обов’язково отримувати задоволення від процесу сприйняття.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *