Внаслідок російського ракетного удару по центру Сум 13 квітня загинула Олена Когут — солістка-органістка Сумської обласної філармонії, піаністка та педагогиня.
У Вербну неділю, одне з найбільших християнських свят, росіяни вчинили черговий терористичний акт, убивши 35 і поранивши близько 130 сум’ян. Дві ракети поспіль влучили в географічний та історичний центр Сум, зруйнувавши кілька історичних будівель, зокрема необарокову садибу Суханових-Сумовських (1895), комплекс споруд університету та приміщення родинного театру.
Зараз Росія продовжує щоденно обстрілювати місто й область. Зокрема 8 червня на Сумщині загинув оперний співак, соліст Одеської опери Владислав Горай, який виконував у регіоні волонтерську місію. З початку повномасштабного вторгнення Росія вбила щонайменше 205 українських діячів і діячок культури (за версією PEN Ukraine).
Спогадами про Олену Когут поділилися її друзі й колеги.
Про музикантку
Олена Когут народилася в сім’ї музикантів. Корінна сум’янка, вона закінчила місцеве музичне училище, а згодом Донецьку консерваторію й асистентуру в Харківському державному університеті мистецтв як піаністка.
На органі почала грати навчаючись у консерваторії. Її наставницею була Наталія Чеснокова. Інструмент одразу припав виконавиці до душі, проте довгий час її основною діяльністю залишалася гра на роялі.
Кар’єру органістки Олена Когут побудувала в Сумах. Тут її знали насамперед як талановиту солістку Сумської обласної філармонії, де майже жоден концерт органної музики не проходив без її участі. Директорка філармонії Тетяна Ластовецька пригадує:
«Олена прийшла до нас працювати у 2017 році — і одразу полюбила наш орган. Та й загалом вона дуже любила свою справу і ревно ставилася до гри: завжди вимагала більше номерів у програмі. Її легкість на підйом і згідливість до всіляких експериментів і авантюр… Якої тільки химерної музики не звучало, коли вона знаходилась на сцені: метал з органом і колоратурним сопрано, органний джаз, поп, рок. І класика, звісно.
Це була найпродуктивніша людина у музичній спільноті Сум. Те, що звичайний музикант може зробити за п’ять років, вона робила за рік. До того ж вона перевиконувала програму у філармонії, маючи ще три місця роботи. Складалося враження, що вона спішила жити й прагнула зробити якомога більше. Наче знала, що станеться в майбутньому. Власне, саме в розквіті своєї кар’єри вона пішла від нас. Зараз вона цілком могла б назвати себе зіркою — вже достатньо експериментувала й мала вдосталь співпраць».
21 квітня сумська спільнота вшанувала пам’ять виконавиці концертом у залі філармонії.
Гру Когут можна було почути і в інших містах України та Європи. Яскравий проєкт, у якому вона взяла участь до повномасштабного вторгнення, — «Львівська органна резиденція» від Львівського органного залу (2021).
Як піаністка Олена також працювала в оркестрі Сумського національного театру імені Михайла Щепкіна, а також у місцевому коледжі та педагогічному університеті, де викладала фортепіано. Її учень, художній керівник філармонії Максим Шолох, пригадує:
«Цьогоріч Олена Когут встигла стати завідувачкою кафедри в коледжі. Через уроки з нею, так би мовити, проходив кожен сумський учень, студент і викладач. До кожного вона мала індивідуальний підхід і для жодного не шкодувала часу і зусиль. Сольно практично не грала — здебільшого працювала концертмейстеркою. Проте рояль довгий час був її улюбленим інструментом.
До речі, Олена трохи грала на клавесині. Було таке, що вона заміняла нашу клавесиністку на одному з концертів. Слухачу здається, що в цьому нічого такого, проте для музиканта публічно заграти на не рідному інструменті — це справді вияв хоробрості. Тоді я переосмислив, що таке повага до людини: почуття, викликане чиїмось сміливим вчинком. Здається, 13 квітня я відчув це знову».
Діти Олени Когут продовжили її справу. Зокрема один із її синів — Вадим Когут — нині грає в популярному українському рок-гурті «Сквер».
«Це був відвертий воєнний злочин»
Точні обставини загибелі виконавиці не висвітлювалися. Однак відомо те, що атака на місто «заскочила» органістку на вулиці. Максим Шолох ділиться своєю версією:
«Наскільки я знаю, один з факторів, що могли спричинити смерть, — ударна хвиля від Іскандера, яка відкинула її на сходи. Мене постійно огортають думки, що якби вона була принаймні за 30 метрів від місця прильоту, або знаходилась у філармонії, то залишилась би живою».
Тетяна Ластовецька додає:
«Було два прильоти поспіль; її вбив другий. Це був відвертий воєнний злочин: вдруге росіяни поцілили в людей, що допомагали постраждалим від першого удару. Ніхто не очікував, що влучання може трапитися знову так швидко, тому всі одразу побігли до потерпілих. Зокрема й Олена. Вона завжди була безстрашною і не боялася викликів.
Під час вибухів, коли в людей зазвичай спрацьовує страх і вони біжать в укриття, Олена вирішила вчинити навпаки, щоб допомогти пораненим. Взагалі в ній і до того проявлялися жертовність і бажання віддавати. Навіть у тому, як вона турбувалася про колег і студентів. Коли вона була поряд, ніхто не почувався голодним і втомленим».
Рятувальники встигли покласти Олену до карети швидкої, проте її серце припинило битися вже на шляху до лікарні.
Спогади про Олену Когут
Сергій Стрельченко, учень Олени Когут, хоровий диригент
Її інтелігентність відчувалася в усьому — в погляді, усмішці, ході, розмові, найменшому русі. Ця «правильність» ніколи не дратувала, а навпаки — видавалася природною. Мені здавалося, що людина мистецтва не може бути іншою. Згодом виявилося, що це не так. Проте Олена Сергіївна лишила мені безцінний приклад порядності та людяності.
Ми вперше зустрілися в музичному училищі, коли я вступив на перший курс. Пам’ятаю, як мене, 16-річного підлітка, який тільки закінчив дев’ятий клас загальноосвітньої школи, вразило те, як Олена Сергіївна зверталася до своїх студентів на «ви». Коли я запитав її, чому вона так робить, вона відповіла: «Ви мій майбутній колега. Можливо, ви теж будете викладати». Це ставлення завжди піднімало мені самооцінку й додавало впевненості.
Настав час, коли я захотів продовжити освіту в консерваторії у Києві. Після першої консультації в новому закладі мені дали зрозуміти, що шансів вступити небагато через сильну конкуренцію. Олена Сергіївна тоді сказала мені: «Хто, якщо не ви, має там навчатися?» Вона цілий рік готувала зі мною програму, не шкодуючи ні часу, ні сил. Згодом під час вступних іспитів підтримувала та вболівала за мене в телефонному режимі.
Я ніколи не бачив її роздратованою чи грубою. Заняття завжди проходили в спокійній, доброзичливій атмосфері. Але в питаннях музичного матеріалу вона була безкомпромісною: жодної помилкової чи неправильно зіграної ноти чи фрази не мало бути. Бувало, ми присвячували весь урок лише одному реченню з усього твору. Пам’ятаю Олену Сергіївну з олівцем у руці та з численними нотатками, які вона робила в партитурі. Ці ноти я зберігаю досі — як пам’ять. Вона з легкістю знаходила лексичний аналог для кожної музичної фрази, щоб пояснити, де саме кульмінація, де дихання, де напруга.
Олена Сергіївна не визнавала підходу «вивчив, зіграв і забув». У якийсь момент вона просто забирала ноти — і я грав напам’ять. Багато творів, які вивчав з нею, пам’ятаю досі.
Вона залишиться в моїй пам’яті не тільки як талановита педагогиня, а як людина з великої літери — шляхетна, принципова, надзвичайно чуйна.
Орест Коваль, органіст, викладач органу, в якого навчалася Олена Когут
Олена справді любила музику. Це було яскраво відчутно у її виконанні і на органі, і на фортепіано. Вона була здібною, технічно вправною та надзвичайно працелюбною музиканткою. Її активність у музичному житті Сумщини вражала.
Наше спілкування оберталося здебільшого навколо питань органного виконавства. Олена була завжди дуже ввічлива: з нею було легко спілкуватись. Вона вміла завоювати прихильність. Хоча її втома та напруження від насиченої музичної та педагогічної роботи були доволі відчутними, вона ніколи не втрачала вродженої привітності.
Олена була відкрита до співпраці з іншими музикантами. Вона виступала як солістка-піаністка з камерним оркестром Сумської обласної філармонії, виконувала фортепіанні концерти різних композиторів. Особливо добре їй вдавалися моцартівські — вони часто збирали повну залу.
Як органістка вона неодноразово виконувала органні концерти в різних країнах Європи. Востаннє це було 2023 року, коли вона самотужки відвезла машиною хор, з яким виступала, за кордон. Зрештою, Олена намагалася розширити органний репертуар у філармонії, чого нам бракувало декілька років. Залишаючись вірною класичній та бароковій музиці, вона додавала в нашу програму і твори Мессіана й Франка, кіно- та попкомпозиції, до яких створювала оригінальні обробки.
Ми з Оленою досить часто виступали у спільних органних концертах. Ми любили представляти публіці декілька різних бачень і концепцій виконання творів. Останнім часом планувалось багато нових концертів, до яких вона мала бути долучена. Наприклад, ми хотіли повернути кросжанрові концерти вже цієї весни. Олена була б яскравою й органічною в таких проєктах. Тому для нас це непоправна втрата.
Читайте також: