Берлінський композитор Саґардія відомий своїм багатогранним мистецьким досвідом — від музичних і театральних перформансів до камерних експериментальних композицій, музики до фільмів і популярної музики. У цьому інтерв’ю ми поговоримо про мистецьке життя у Берліні, гранти та їхній вплив на творчі пошуки, зв’язок між наркотиками та музикою, а також про потребу суспільства в сучасних композиторах і композиторках.
— Представтесь, будь ласка, для наших читачів і читачок.
Я називаю себе Саґардія — це мій творчий псевдонім. Працюю композитором, а віднедавна я ще й дипломований дитячий вихователь. Обидві професії займають більшу частину мого робочого часу. Крім того, я займаюсь волонтерством у різних організаціях, зокрема «Initiative Neue Musik» (INM; ініціатива «Нова музика») та «Netzwerk Freies Musiktheater» (спільнота «Вільного музичного театру»).
— Чи могли б ви поділитися історією вашого творчого псевдоніму? Як народився Саґардія?
Це дуже цікава історія. Моя бабуся, Вікторія Елена Мело Саґардія, родом з Чилі, тож я маю чилійське та німецьке коріння. Її ім’я походить від батька моєї бабусі — він був іспанським баском. Колись давно бабуся розповіла мені, що це ім’я дуже рідкісне і ми повинні пишатися ним. Коли вона померла, кілька років тому, — ім’я зникло разом з нею.
Тому я вирішив взяти ім’я Саґардія як творчий псевдонім — як Шер, Мадонна, Трікі чи Мобі. Я провів власне дослідження щодо цього імені і дізнався, що воно означає підвал, де баски зберігають свій сидр. Підозрюю, що мої предки займались виробництвом цього напою. Моє справжнє, офіційне ім’я Єнс здається мені дуже нудним. Тож я подумав, що, можливо, ефектний псевдонім може вирішити цю проблему.
— Розмовляючи з різними людьми про мою музичну творчість, я нерідко чув запитання, чому я вирішив писати «ботанську» музику, яку складно монетизувати. Мені часто пропонують зайнятися танцями, кіно або поп-музикою, які, як кажуть, приносять більше прибутку та перспектив. Тому мені цікаво: чому ви пишете сучасну музику?
Що ж, я не впевнений, що індустрія розваг пропонує більше можливостей. Багато років тому я створював чимало поп-музики, і одного разу я поділився своєю пристрастю до неї з колегою — композитором, професійним віолончелістом з Моцартеуму і любителем цього напряму. Він був дивовижним, дуже талановитим музикантом. Ми разом написали три поп-альбоми і навіть вели переговори з музичним видавництвом, яке пообіцяло зробити з нас зірок.
Але це був дуже складний шлях. Крім того, свобода творчості в поп-музиці обмежена функціональністю та прибутковістю. Не думаю, що обмеження, які накладає поп-музика, можна вважати можливостями. Ти прив’язаний до жорстких капіталістичних умов так званих вільних ринків, і твій обов’язок — виготовляти продукт, який можна продати. Це для мене, в певному сенсі, щось дуже нудотне.
Мої колеги, що досягли успіху в поп-музиці, могли б розповісти вам багато історій про те, як важко було потрапити в цей бізнес. Така кар’єра змальовується в більш приємних кольорах, ніж це є насправді. Нова або експериментальна музика завжди пропонує альтернативи — як історичні, так і естетичні. Існує інтелектуальна сфера, яку ми колективно поділяємо і яка тісно пов’язана з незалежністю та автономією. Виходячи з цього середовища, я змінив свою мету з прагнення бути кінокомпозитором на прагнення стати концертним композитором, зосередившись на експериментальній музиці.
— Тим не менш, у світі сучасної музики важко заробляти на життя лише написанням музики. Конкуренція шалена, а робочих місць для сучасних авторів не так вже й багато. Чи варто сьогодні будувати кар’єру сучасного композитора? Кому насправді потрібна ваша музика?
Це дуже складне питання. Як я можу на нього відповісти? Гадаю, в технологічному і капіталістичному світі більшість професій мають безпосередню мету, а мистецтво саме по собі не практичне. Здається, що всі професії, пов’язані з певною формою автономії мистецтва, є ризикованими, особливо коли йдеться про те, як можна побудувати стабільне життя і стійку професійну кар’єру. Я вважаю, що композитори мають право відхиляти питання про те, кому вони потрібні.
Мені байдуже, кому я потрібен. Я б ніколи не поставив таке питання тому, хто працює в сільському господарстві. До речі, у нас зараз протести в Берліні (оригінальне інтерв’ю англійською було опубліковане 3 березня 2024 року — ред.). Люди, які працюють у сфері сільського господарства, мітингують, перекривають вулиці тощо. Звісно, мені потрібно їсти, але сьогодні, наприклад, мене попросили викладати замість когось, хто захворів — це один з дуже практичних та функціональних моментів. За останні три роки я зрозумів, що музика, театр, кіно, фотографія, живопис і візуальне мистецтво є результатом дуже сильного бажання вижити. Вони потрібні нам, особливо від початку Модерної доби.
Для мене мистецтво — це спосіб існування, і воно так само важливе, як їжа. Необхідне. Якби хтось запитав мене, кому потрібна моя музика, я б відповів, що всім, хто хоче вижити у функціональному, технологічному, капіталістичному, холодному світі, який прагне перетворити кожен аспект життя на алгоритм. Ми, митці, потрібні всім.
— Це переконлива думка. А як щодо конкретної ідеї побудови кар’єри професійного сучасного композитора? Враховуючи вашу попередню позицію про необхідність митців для нашого виживання, чи є сенс у тому, щоб бути сучасним композитором? На відміну від сучасних архітекторів, які будують будівлі та формують міський ландшафт для наступних поколінь, який тривалий вплив мають сучасні композиції? Що б ви сказали підлітку, який хоче стати сучасним композитором?
Я б неодмінно запропонував свою підтримку. Навіть якщо цей шлях не приведе до професійної кар’єри, я вірю в розвиток творчого підходу, який нагадує про те, що завжди існує креативна альтернатива вирішення будь-яких ситуацій. Це, як на мене, дуже важливо розуміти. Мистецтво є викликом у тому, як воно формує уявлення про наш зв’язок зі світом. Мистецтво візуалізує або виражає такі сприйняття.
Я працюю з дітьми. Вони люблять гратися. Їм подобається будувати будинки з лего, але бувають моменти, коли вони хочуть створювати музику. Йдеться про просте бажання поділитися моментом самовираження в унікальний спосіб, що зазвичай не заохочується в повсякденному робочому житті, орієнтованому на меритократію. Ви робите це лише для того, щоб трохи вдарити кулаком по дурному капіталістичному світу, в якому ми живемо (сміється).
Капіталізм — це дуже сильна система, і я думаю, що вона завжди існуватиме. Люди завжди цінуватимуть його силу як спосіб побудови комфортного життя. Однак капіталізм також нудний, нецікавий і завжди залишається незмінним. Те, що ми робимо зараз, — особливе. Навіть це інтерв’ю — це щось дуже особливе, як альтернатива всьому іншому, що відбувається протягом більшої частини дня. Ми повинні працювати правильно, і в нас є лише один шлях? Зовсім ні. На мою думку, кожен, хто «псує» стіну своїм графіті, заслуговує на підтримку (сміється).
— Давайте сприймати це не як псування, а як покращення зовнішнього вигляду стіни в оригінальний спосіб.
Так, так. Альтернативний спосіб вираження (сміється).
— Ви навчались у професора Губера, відомого німецького композитора. Чи не могли б ви поділитися трьома найціннішими уроками, які ви засвоїли від нього?
Я досі намагаюся виправдати ті очікування, яким він мене навчив.
По-перше, професор Ніколаус Губер порадив мені читати набагато більше, все, і читати насамперед філософські твори, що я і робив з моїм першим хлопцем, філософом, тут, у Берліні. Він був моїм філософським наставником протягом майже шести років наших стосунків. Саме він навчив мене читати книжки і розвинув мою пристрасть до книжок. Читання для мене дуже важливе. Іноді воно допомагає мені краще висловлювати ідеї, які я хочу привнести в сферу експериментальної та нової музики.
Другий цінний урок був доволі особистим. Професор Губер порадив мені зберігати свій музичний стиль і намагатися донести через нього політичне послання. З часом це дедалі більше відгукувалося в мені. Наприклад, у своїй музиці я використовував повтори з дедалі сильнішим відчуттям агресії, і йому це подобалося. Професор Губер також радив мені зберігати гумор (сміється). Одного разу я сказав йому: «Пане Губер, я хотів би вистрибнути з вікна, щоб побачити вашу реакцію». Він відповів: «Так тримати!».
Під час останнього семінару перед виходом на пенсію пан Губер поділився зі мною цінною порадою. Він говорив це всім композиторам, які брали участь у семінарі: «Музика пов’язана з почуттями». Для Губерта як композитора-математика, який чує музику в числах і математичних співвідношеннях, це було вражаюче і дивовижне твердження. Озираючись назад, мушу сказати, що це дуже сильна сторона музики Ніколауса Губера. Коли хтось пише музику, він або вона повинні зробити власні почуття зрозумілими і доступними. Потрібно думати про те, як розвинути ідею і концепцію, яка дає доступ до складних почуттів через феноменологію слуху.
— Ви також співпрацюєте з інституцією Initiative Neue Musik Berlin (INM). Чи не могли б ви детальніше розповісти про роль цієї інституції?
Так, я член правління, так би мовити, несу повну відповідальність (сміється). Але якщо серйозно, я пишаюся тим, що входжу до складу цієї організації, і тим, що її учасники довіряють мені і всім моїм колегам. INM була заснована у 1991 році і відтоді займається організацією та фінансуванням концертів сучасної експериментальної музики в Берліні. Ми представляємо інтереси наших членів, які працюють у цій галузі музики за підтримки міської влади Берліна.
Ми отримуємо наш річний бюджет від Берлінського сенату з питань культури і проводимо щорічну програму фінансування, на яку можна подавати заявки. Дотепер організація мала змогу повністю або частково фінансувати від 35 до 45 концертів на рік. Ми робимо багато інших заходів, але це те, про що ми можемо розповісти зараз.
— Чому для міста чи країни важливо мати такі організації?
Ми повинні розуміти, що композитори, які працюють у цій сфері, потребують стабільного фінансування, щоб створювати твори, які підтримують альтернативні, прогресивні уявлення про те, що таке музика. Є багато композиторів, які переходять зі сфери незалежної музики в інституціоналізовані форми великих оркестрів та опер. Більшість з них починали тут, побудували стійкий робочий процес, а потім вже перейшли до більш інституціоналізованого світу.
Однак цей вільний простір потрібно зберегти. INM щороку працює над тим, щоб отримати державні кошти з податків, щоб гарантувати, що цю сферу фінансує уряд. Якщо її не буде підтримувати держава, то всі композитори можуть вирішити, що не варто думати про музику по-іншому, і більшість з них підуть в індустрію. А ми всі розуміємо, що таке індустрія.
Вона хоче створити продукт, продати його, зробити прибутковим та створити спільноту клієнтів. Вона прагне прив’язати вас до продукту і зробити з нього рекламу. Зрештою, вас сприймають просто як корову, молоко якої можна висмоктувати до кінця життя. Іноді мені видається все це таким простим (сміється). Це велика боротьба і виклик, але ми голосно заявляємо про себе і наполягаємо на своєму. Саме тому організація успішно продовжує свою роботу вже понад 35 років.
Варто зазначити, що INM бачить себе не лише як грантову організацію для музичних проєктів, які ми вважаємо важливими, а й як консультативну установу. Коли до нас звертаються урядовці, висловлюючи підтримку музиці, але не знаючи, як узгодити свою підтримку з принципами вільного ринку та переконати платників податків у цінності музики, ми допомагаємо пояснити, надати інформацію та відстояти важливість існування ніші «ботанської» музики.
— З якими викликами стикається INM?
Проблем багато. Ми вперше запровадили мінімальні гонорари для композиторів та інструменталістів у рамках нашої програми фінансування. Співпрацюємо з інституціями, які намагаються підтримувати доступні репетиційні робочі простори, що останнім часом дуже подорожчали.
INM бере участь у спільних стипендіальних програмах, які, до прикладу, підтримують деяких митців і мисткинь, що переїхали до Німеччини після початку російської агресії проти України. Це критичні сфери та виклики, з якими стикається INM. Ми постійно закликаємо політиків до активніших дій. Забезпечення належної оплати та цінування праці митців є надзвичайно важливим.
— Можете поділитися секретом? Який мінімальний гонорар?
Гадаю, нині вона становить 285 євро за робочий день (брутто — ред.). Завдання цього року — підвищити цю цифру до 350 євро, а наступного — 390 євро. Кінцева ціль — встановити мінімальну плату від 450 до 650 євро, щоб композитори могли вести гідне життя. Це приблизно стільки ж, скільки заробляють самозайняті підприємці.
INM запропонувала обговорити це питання з політичним істеблішментом Берліна. У якийсь момент деякі політики звернулися до нас із проханням надати конкретні цифри як основу для законодавства. Пізніше, коли закон був прийнятий, нам довелося відповідно скоригувати наші програми фінансування і наполегливо виступати проти виплати виконавцям гонорарів нижче встановленого мінімального розміру. У цьому і полягає справжня кропітка праця INM.
— Я читав, що у період між 2014 і 2016 роками, тільки в Берліні, щорічно проводили майже 800 концертів сучасної та експериментальної музики. Це свідчить про те, що в місті діє чимала спільнота митців, особливо в галузі сучасної музики. З огляду на обмежену можливість їх підтримки, я пригадую дискусії з колегами з іншої країни про їхні грантові програми. Вони поділилися своїм підходом, в основному, технічними перевірками, які проводяться для забезпечення відповідності вимогам, після чого переможців обирають за допомогою системи жеребкування. Хоча це не єдиний спосіб оцінювання заявок, зважаючи на перенасиченість ринку в Берліні, чи не вважаєте ви, що розподіл грантів, незалежно від їхньої структури, нагадує лотерею? Чи не отримують деякі артисти оплату лише тому, що їм пощастило більше, ніж іншим?
Дуже складне питання, оскільки це завжди боротьба ідей та філософських тверджень. Я думаю, що тут радше переговори, аніж лотерея. Дехто може виражати сильну симпатію до певних митців, але зрештою йдеться про досягнення консенсусу серед журі. Вони можуть виступати за феміністських чи небінарних митців; хтось може згадати про гетеронормативних, наполягаючи на тому, що про них також не слід забувати, і так далі. У Німеччині ми досі маємо жорсткі правила, і журі суворо дотримується письмових положень.
Важливо розуміти, що може виникнути ситуація, коли заявку Саґардія приймали три роки поспіль, і навіть якщо його четверта ідея буде кращою за ті, що були у попередні роки, журі може вирішити не надавати йому фінансування знову, оскільки він уже отримував фінансування три рази поспіль. Я розумію це, тому що я не єдиний, хто має хороші концептуальні ідеї та незалежне мислення. Є багато людей з безліччю хороших проєктів. Тому, маючи обмежені ресурси фінансування, які все ще більші, ніж в деяких інших країнах, члени журі стикаються з проблемою надання всім рівних можливостей. Я не хочу бути членом журі; це жахлива робота.
— За даними платформи Creatives Unite, Німеччина виділяє приблизно 3,7% доходу домогосподарств на культуру, посідаючи друге місце в ЄС після Данії. Враховуючи, що в Німеччині середній дохід домогосподарств більший, ніж у Данії, можна стверджувати, що Німеччина може посідати перше місце за фактичними грошовими показниками. Чому німецький уряд повинен надавати пріоритет підтримці мистецьких ініціатив?
Я не маю чіткої думки з цього приводу. Історично склалося так, що Німеччина мала не найкращий культурний вплив у світі в ХХ столітті. Попередні покоління почали дві світові війни і програли обидві, завдавши величезної шкоди культурній та історичній ідентичності Німеччини. Тому приємно чути, що Німеччина витрачає так багато грошей порівняно з іншими країнами. Я вважаю, що однією з багатьох сильних сторін цієї країни є її здатність організовувати заходи надзвичайно стійким чином. Ми не хочемо починати третю світову війну. Тож, можливо, ми добре знаємося на культурі (сміється).
Якщо я правильно пригадую, в Данії митці, які проводять постійну діяльність протягом трьох років, мають право автоматично отримувати щомісячну плату. У цій країні існує уявлення про культуру, яке набагато прогресивніше, ніж у нас в Німеччині.
Багато років тому я мав стипендію в Парижі, і я був дуже здивований, помітивши, що коли ти говориш про свою роботу митця у кав’ярнях або на зустрічах і зборах, тебе сприймають як когось особливого. Вони не сприймають тебе як: «о, ти митець; ти, мабуть, бідний». Для французького суспільства митець — це хтось з найвищим досягненням у житті. Данія, мабуть, зрозуміла це так само. Гадаю, вони люблять своїх митців. Мені здається, у Німеччині ставлення таке: нам потрібні ці митці (сміється).
— Поговорімо про вашу творчу кар’єру. Я знаю, що у своїх творах ви часто досліджуєте теми, пов’язані з залежністю, особливо наркотичною залежністю. Чи могли б ви детальніше розповісти, чому ця тема має для вас значення?
Протягом останніх трьох років ця тема є головною у моїй творчості. Після приїзду до Берліна у 2007 році, протягом двох-трьох років я занурився у гей-середовище і пережив сексуальне визволення, оскільки раніше я відчував себе дуже пригніченим як гей. Наркотики допомогли мені сексуально виражати себе так, як це раніше було неможливо. Я був би радий мати більше підтримки від сім’ї. Тоді, можливо, я б не мав проблем з наркотиками. Приблизно протягом восьми років я був залежним від синтетичних наркотиків.
2019 року я пішов на реабілітацію, тому що хотів знову мати можливість писати музику. Вживання наркотиків не приносило мені натхнення. Тому мені довелося знайти спосіб вийти з залежності. Через організацію, яка допомагає людям із залежностями, я пішов на реабілітацію на шість місяців, багато дізнався про себе і позбувся залежності. Пізніше я продовжив писати музику. Я навчався у видатних композиторів і мав багато чудових стипендій у своєму житті. Ось чому залежність була катастрофічним досвідом.
Досвід терапії та реабілітації був настільки сильним і інтенсивним, що я не міг виключити його зі свого музичного мислення. Я вирішив визнати це, тому що першим несвідомим поганим рішенням у моєму житті було придушення моєї гей-ідентичності. Другим несвідомим рішенням було потрапляння в залежність. Я не хотів, щоб зі мною знову траплялися якісь несвідомі дії. Ось чому я вирішив свідомо підійти до залежності та знайти ідеї і зв’язки між музикою та залежністю. За останні три роки я багато дізнався про такі зв’язки.
— Як ви підходите до включення цієї теми у свою музику? Досить легко уявити, як залежність можна зобразити за допомогою образотворчого мистецтва чи театру. Музика представляє більш абстрактну платформу, яку визначають висота і тембр звуку. Як ви перекладаєте цю тему мовою музики?
Перше, що я намагався з’ясувати, це як я можу впоратися з почуттями. Я мав навчитися усвідомлювати, що моєю реакцією, наприклад, на критику, були переважно гнів і смуток, з якими я маю дуже сильний зв’язок. Я намагався написати композицію, яка б торкалася цих двох почуттів. Як виразити гнів і смуток за допомогою абстрактних звуків експериментальної музики?
Спочатку я мав відповісти на питання про те, що означає семантика в новій музиці. Це не був типовий підхід до відповіді на питання через прості асоціації на кшталт «це звучання гніву» або «це звучання смутку». Ні! Моя відповідь полягала в тому, що семантика нової музики дуже складна. Коли ви це розумієте, тоді стає можливим побудувати цілком інший спосіб роботи з музикою.
Тож я написав композицію для бас-кларнета, що передає ставлення до мене інших, коли я одночасно злий і сумний. Вони розуміють, що є суміш сильних емоцій, і деякі люди, які хочуть обійняти мене, щоб заспокоїти мій сум, не можуть підійти до мене, тому що в цей самий момент я злюсь. З іншого боку, люди, які намагаються зрозуміти, чому я злюсь, не можуть впоратися з цим, тому що вони відчувають, що я дуже вразливий у своєму смутку. Я усвідомив, що мої друзі та близькі люди постійно були перевантажені моїми почуттями. Я намагався знайти структуру, яка б виражала і давала раду моїм бентежним почуттям.
Також я провів дослідження і з’ясував, що музика та наркотики діють на ті самі ділянки мозку. Це було справжньою несподіванкою. Для залежного від вживання наркотиків — це спосіб впоратися з життям, стратегія виживання. Люди, які вживають наркотики, не прагнуть померти. Цілком навпаки! Вони хочуть вижити, і саме тому вони вживають наркотики. Їм важко знайти себе в житті, де кожен день відчувається як постійна боротьба за існування.
Вживання наркотиків є трагічною стратегією виживання. Якщо деякі люди вважають, що не варто жити без музики, то в деякій мірі це пояснює, чому країна створює такі інституції, як оперні театри, концертні зали, оркестри, музичні школи, музеї та кіно. Вони діють у сфері понять, які не мають практичного значення, але залишаються вирішальними для стратегії виживання. Це предмет мого дослідження і контекст дискурсу, який я створюю зараз. Чи хочете ви зрозуміти, чому я вживав наркотики? Чи хочете ви зрозуміти, чому я пишу музику? Музика і наркотики діють на ті самі ділянки мозку.
— Розкажіть про ті ваші проєкти, які викликали у вас особливу гордість?
Я дуже радий, що в 2022 році зміг реалізувати проєкт під назвою «Wie klingt Sucht?» («Як звучить залежність?»). Це був концерт з п’ятьма моїми композиціями, які я написав на основі свого дослідження про взаємозв’язок між залежністю та музикою. Це була співпраця з ансамблем Adapter.
Другий великий проєкт мав назву «Біологія бажання». Це був концерт-лекція, який я провів у галереї Nemtsov&Nemtsov разом з дуетом Interconnections. Вони виконали чотири мої твори. Один з них — твір для арфи та ударних, який став мені дуже дорогим, одним з найкращих, що я написав за останні роки.
Третій проєкт, запланований на цей рік, передбачає написання твору для ансамблю Maulwerker для шести співаків, електроакустичних інструментів та ударних. Прем’єра запланована на вересень. Ця композиція занурюється в мої емоції, пов’язані з втратою кількох друзів за останні роки. Через свою тодішню залежність я не зміг належним чином вшанувати їх пам’ять. Кілька днів тому помер мій дорогий друг, талановитий віолончеліст, композитор і педагог, якого я знав 25 років. Це буде велика і важлива композиція в пам’ять про цих людей, і це спосіб, у який я вшаную своїх друзів.
Є ще одна важлива річ, якою я хочу поділитися з читачами. Ініціатива «Нова музика» і я особисто, перебуваючи у стосунках з українцем (мій партнер із Києва), намагався допомогти і підтримати українців, які переїхали до Німеччини під час цієї жахливої російської війни проти України. Ми з вами. Я тричі відвідував Київ і дуже радий бути частиною вашої культури через свої стосунки. Я сподіваюся на краще для вас, для вашої країни і буду намагатися зробити все можливе в наступні роки, щоб підтримати українців.
Читайте також: