Цього року Piano Day символічно припав на Міжнародний День музики 1 жовтня. Всіх шанувальників Короля інструментів було запрошено на три фортепіанні речиталі: Речиталь 1, присвячений творчості Бориса Лятошинського, Речиталь 2 із творами Олександра Щетинського та джазовий концерт Івана Тараненка під назвою «На крилах янголів».
Речиталь 1. Маестро і Його чорно-біла Величність.
Відкривав фортепіанний марафон речиталь 1, присвячений 125-річчю від дня народження Бориса Лятошинського. Познайомити слухачів із фортепіанною спадщиною Лятошинського було доручено відомому львівському композитору, піаністу та музикознавцю Олександру Козаренку. Київська публіка давно полюбила Козаренка за особливий львівський шарм, за інтелігентну і водночас чуттєву манеру гри. Музикант є відомим в Україні дослідником і активним популяризатором музики Лятошинського, тож уявити за роялем когось іншого, коли мова йде про музику Бориса Миколайовича, було б вкрай важко. Концерт розпочався о 15.00, тому очікувати аншлагу в будній день на цей час було б марно. Тож речиталь відбувався в інтимній атмосфері – майже порожня зала, напівтемрява, виконавець і Його чорно-біла Величність.
Маестро вочевидь відчув цю особливу атмосферу, адже складалося повне враження, що в цей момент для нього не існує, ані публіки, ані зали – лише він, рояль і музика Лятошинського. Часом навіть здавалося, що знаходишся не на концерті, а на генеральній репетиції.
Програма концерту дещо відрізнялася від попередньо заявленої. Розпочатися концерт мав із Сонати, яка б презентувала ранній період творчості Лятошинського. Натомість Олександр Козаренко одразу розпочав із найвідоміших фортепіанних творів композитора – 11 прелюдій з трьох опусів: Трьох Шевченківських прелюдій op.38 та Прелюдій з op. 38-bis та 44. Завершити речиталь мав віртуозний Концертний етюд-рондо, проте після невеликої паузи було анонсоване виконання власного твору Козаренка – «П’яти писанок для фортепіано». Презентація власних творів на сцені «Київ Музик Фесту» не є винятковим явищем, проте, коли порушується цілісна концепція концерту – присвята творчості одного композитора, – питання про доречність такої вставки все ж постає. Проте після зворушливих слів «З Лятошинського почали, Лятошинським й завершимо» маестро поставив репризу та виконав на біс одну з прелюдій.
Вкрай рідко можна побачити, щоб піаніст грав із такою любов’ю та пієтетом до постаті композитора і його музики. Тому виразності та натхнення виконанню Козаренка точно не бракувало. Але враження, ніби це не концерт, а репетиція, не полишало не лише через інтимність виконання, а й через велику кількість технічних неточностей. Через таку зворушливу і щиру любов до музики автора звісно хотілося закрити на це очі, але після кожного невдалого пасажу недостатня обіграність програми все більше давалася взнаки. Але, як кажуть за океаном, who cares, якщо публіці сподобалось.
Речиталь 2. Intelligent perfomance та зразковий тандем
Перейняв естафету наступний речиталь, який знайомив слухачів із фортепіанною музикою харківського композитора, що нині живе та працює в Києві, Олександра Щетинського. Цю нелегку місію було доручено композитору і піаністу Олегу Безбородьку, якого із Щетинським об’єднує давня творча співпраця. Чому нелегку? Скажімо відверто, для публіки, яка зазвичай відвідує фортепіанні концерти, межа сприйняття – це Рахманінов та Скрябін. А далі начебто ніхто для фортепіано нічого і не писав. І винуватити її в цьому не можна, достатньо лише поглянути на афіші концертів. Тому для сучасних композиторів виносити на широкий, вихований на класиці та романтизмі, загал свої твори – це завжди ризик почути в коридорах, що грали «какую-то очень странную музыку»(с). На деяких обличчях в глядацький залі було помітне серйозне напруження, вочевидь через ті ж самі думки, а хтось напруження не витримав і просто залишив залу. Прямо посеред виконання.
Проте у випадку з Олександром Щетинським мова про орієнтацію на смак публіки ніколи не йшла. Зараз дуже люблять говорити слово «нішевий», коли мова йде про щось особливе, розраховане на свою, вузьку, аудиторію. Не будемо вживати вираз «нішевий композитор», адже музика Щетинського є давно визнаною не тільки в Україні, а й у Європі, проте це абсолютно самобутній митець, який знає свого слухача. Зрештою, практично уся сучасна академічна музика розрахована на більш обізнаного слухача, який має хоча б загальне уявлення про те, яким чином розвивалось мистецтво у ХХ-ХХІ ст, ну або хоча б не мружиться презирливо, коли чує замість кантиленної мелодії суцільні кластери, гру по струнах і інші «знущання над інструментом»(с).
Усі твори, які прозвучали на сцені, були об’єднані концептуальністю та філософсько-споглядальним характером. Твори-присвяти «Світ ловив його» (епітафія Григорію Сковороді) «Подвійний відблиск» (прелюд пам’яті Шостаковича) символізують роздуми стосовно долі митця. У творі «Моління про чашу» композитор переосмислює відомий релігійний сюжет – молитву Христа у Гетсиманському сад. Композитор не обмежує себе наявними формами чи законами музичного розвитку. Музика Щетинського – це справжня містерія звука. Спостерігаючи за тим, як народжується та розвивається чергова музична думка, ніколи не знаєш, яких обрисів вона набуде.
Олега Безбородька можна сміливо назвати амбассадором фортепіанної музики Олександра Щетинського, адже саме йому композитор довіряє власні твори на всіх концертах та фестивалях. Музикант продемонстрував на сцені 100-відсоткове intelligent performance – максимально осмислене і виважене виконання, із увагою та повагою до авторського тексту. Знання і розуміння закладених в кожен твір смислів настільки вражало, що складалося повне враження того, що на сцені виступали двоє – і піаніст, і композитор (Олександр був присутній у глядацькій залі). Тандем Щетинський – Безбородько має всі шанси увійти до визнаних дуетів «композитор-виконавець», так само як Гленн Гульд та Іоганн Себастьян Бах, Еміль Гілельс та Людвіг Ван Бетховен.
Речиталь 3. Янгольский джаз від Ivan Taranenko Musclub
На третьому концерті, який отримав назву «На крилах янголів» за однойменним твором винуватця концерту, давали джазу в прямому сенсі Piano Jazz Trio у складі Івана Тараненка (ф-но), Назара Стеця (контрабас) та Олега Пахомова (ударні). В аранжуванні для тріо прозвучали фортепіанні твори засновника бенду, Івана Тараненка. Якісний джаз у виконанні першокласних музикантів – це саме те, що хотілося послухати наприкінці важкого робочого дня. Вочевидь, публіка, яка помітно заповнила залу у порівнянні із попередніми концертами, поділяла цю думку.
Всіх учасників тріо об’єднує різноплановість. Іван Тараненко – київський композитор, викладач кафедри композиції в НМАУ ім. П. І. Чайковського, засновник Міжнародного фестивалю академічної та сучасної музики «Фарботони». Є автором академічних та джазових творів для різних виконавських складів. Останнім часом композитор активно розвиває та просуває ф’южн-проєкт «Музика Української Землі», до якого залучає найкращих музикантів з різних куточків України.
Назар Стець – без перебільшень, один з найвідоміших контрабасистів України, який давно зарекомендував себе, як музикант, якому підвладні абсолютно різні стилі, жанри, і композитори. Він першим в Україні знайомить публіку із рідкісними творами, активно пропагує сучасну музику і на кожному концерті доводить, що контрабас – це не лише оркестровий акомпонуючий інструмент, а й сольний, із широкими технічними можливостями. Назар регулярно виступає із камерними ансамблями, джаз-бендами та фолк-гуртами, зокрема із Ivan Taranenko Musclub, частиною якого є Piano Jazz Trio. До речі, розкішного контрабаса Назара відчутно не вистачало, але це виключно питання до звукорежисури.
Іван Тараненко- Олег Пахомов
- Назар Стець
Ім’я Олега Пахомова так само часто зустрічається на афішах джазових та академічних концертів і фестивалів. Олег є учасником знаних колективів, таких як оркестр Національної опери України, ансамбль «Київські віртуози» та ін., його регулярно запрошують до цікавих музичних проєктів. Що можна ще додати про досвідченого музиканта, який задавав ритму не лише ансамблю, а й всьому концерту і публіці, і робив це максимально красиво?
Легкі для сприйняття твори Івана Тараненка припали слухачам до душі. Програма концерту давала можливість розслабитися та поринути в ностальгічні роздуми під лаунжеві композиції «На крилах янголів», «Сон закоханої дівчини», Nostalgic Syndrome або ж прокинутися під енергійну «Коломийку-Роксолану» і подрайвувати під ритми босанови. Слухачі радо сприйняли жарт від музикантів – свінговане цитування «Танцю маленьких лебедів» у Basso Ostinato Style. Зрештою, цьогорічний «Київ Музик Фест» через смерть Мирослава Скорика та трагічні події в Чугуєві, мимоволі набув доволі важкого емоційного підтону, тому єдиний в програмі вечір джазу, який послабив психологічне напруження, добре зрезонував із публікою.
Головним секретом тріумфу музикантів була зіграність і справжній кайф від сумісного музикування. Було помітно, що музиканти не вперше грають разом, і добре відчувають один одного. Ідеальний ансамбль, легка атмосфера і контакт із публікою стали гарним завершенням фортепіанного марафону.
Програма фортепіанного марафону охопила доволі широкий стильовий спектр: український модернізм в творчості Лятошинського, сучасна українська академічна музика в творах Щетинського та естрадно-джазова, яку представляє Іван Тараненко. Якщо говорити про часові рамки – це було цікаве протиставлення першої половини XIX ст та першої половини XXI, в якій ми живемо нині. Слухачі мали повну свободу обрати концерт до душі, або ж витримати увесь майже 6-годинний марафон і отримати повну гамму вражень.
Спроба об’єднати три концерти в єдиний концепт «фортепіанних речиталей» видалася дуже цікавою, але провалилася на останньому, адже джаз-тріо – це вже ніяк не речиталь, який передбачає сольне виконання. Логічніше було б подумати над назвами, які б об’єднували всі три концерти, бо чудовий концерт джазу на тлі красивих підзаголовків «Речиталь 1» та «Речиталь 2» виглядав у програмі як третя педаль роялю. Через це склалося враження, що для концерту джазової музики просто не знайшлося іншого місця в програмі фесту. Але це, звісно, дрібниці. Адже головною на фесті завжди була і залишатиметься якісна музика, якої того вечора точно не бракувало.
Текст: Аліна Плахтієнко
Фото: Аліна Гармаш