«Єлисей Плетенецький, архімандрит Печерський Київський, бажає душеспасительного здоров’я православному роду руському, найулюбленішим синам східної церкви. Отже, заради цієї благодаті у ввіреній мені святій обителі Лаврі Печерській в трудах на благо Господа, який мені сприяє, труджусь і в благочесті церкви східної перебуваю.
А це хочу звеселити серця правовірних синів церкви і в православній вірі утвердити корисними для душі церковними книгами. Найперше надумав випустити невелику книжку, як предтечу, щоб торувала шлях більшим. Адже і перед днем зоря вранішня буває. <…> Важливо це і для святої Печерської Лаври, що в смиренні процвіте добротою молитв і постів, а також явить світові чудотворних праведників, тіла багатьох з яких нетлінними й досі перебувають. Ними Лавра процвіте буйним цвітом»
Єлисей Плетенецький. Передмова до «Часослова»
Такими словами починається «Часослов» 1616 року, виданий у Лаврській друкарні. Ця книжка стала першою, що побачила світ у цих стінах — після неї було чимало видань богослужбових книг, віршів, полемічних текстів, навчальної літератури. Публікувалися як переклади з греки, так і оригінальні твори, написані книжною українською мовою — з часом з’явилися видання латиною і польською.
Активна діяльність друкарні приваблювала до себе усе більшу кількість освічених людей, які долучалися до її роботи у якості авторів, перекладачів, редакторів, граверів тощо. Таким чином Києво-Печерська друкарня стала потужним осередком, що продукував зразки оригінального українського книгодруку у XVII столітті, а Лавра — помітним голосом української культури, чутним по всій Україні та закордоном.
Починаючи від незаконного приєднання київської митрополії до московської церкви 1686 року, діяльність Лаври все більше й більше обмежувалася російськими приписами, аж поки не було знищено її унікальність вщерть. Довгий час Лавру легше було сприймати як спаплюжене й понівечене місце ранішої слави, що усе дужче втрачало зв’язок із реальністю простору і часу. Втім, низка політичних рішень — і Києво-Печерська лавра повернулася до розпорядження української громади. Але чи може вона зайняти помітне місце у просуванні української культури тепер?
Для того, щоб ревіталізувати Лавру як простір українських сенсів, створено зокрема проєкт Lavra Music Space. Його завдання — наситити цей простір звучанням української музики. Перший концерт у рамках проєкту відбувся наприкінці червня. Це був виступ ансамблю Partes із творами Дилецького, присвячений пам’яті музикознавця Івана Кузьмінського, що загинув обороняючи країну від русні. Нинішній сезон Lavra Music Space розпочала 29 вересня концертом «Duo Sonoro. Почуй, як звучить Українська Лавра».
Місце
Києво-Печерська лавра складається з комплексу споруд, що виконували ту чи ту роль у забезпеченні її існування. Одна з таких споруд трапезний собор — приміщення для прийому їжі монахів. Трапеза вважалася однією з частин богослужіння і то чи не найсокровеннішою, оскільки у цей час відбувалося духовне єднання людей — через спільну дію та спілкування.
Розуміючи важливе місце трапези в обряді, особливе ставлення серед монахів вироблялося і до відповідних приміщень: трапезні палати почали оздоблювати, наче храми, і добудовували вівтарі. Відтак функції цього приміщення розширювалися: з одного боку там досі мали місце трапези, а з іншого — здійснювався обряд на рівні з іншими храмами.
Саме у таких просторах розгортався процес пізнання Бога — споглядання нескінченного, цілого й вічного, що відбувалося через безпосередню участь людини у культових діях різного штибу. Простір з подібним семантичним навантаженням було обрано для проведення концерту — Трапезний собор Антонія і Феодосія Печерських.
Музика
Головними дієвцями вечора були Duo Sonoro у складі Андрія Павлова (скрипка) та Валерії Шульги (фортепіано). Цей дует відомий своїми виконаннями камерної музики XX століття, і цього разу вони вдалися до цього репертуару, виконавши українські твори другої половини ХХ–початку XXI століть. І вдало підібрана програма давала змогу зануритися у глибоке й сенсовне сприймання музики.
Починався концерт музикою Валентина Сильвестрова — “Hommage a J.S.B.” для скрипки й фортепіано (2009). У цьому творі-присвяті Баху композитор у цікавий спосіб працює з часом. Кожна наступна фраза, що охоплює все ширший простір, відокремлена паузами від попередньої. Таким чином формована звукова матерія здається тонкою і крихкою, а тиша у проміжках — наповненою сенсами.
Музиканти виявили це таким чином, що кожен звук, кожна пауза повнилася напругою та відчутним накопиченням сил. Досить розріджена музична подієвість у поєднанні з осмисленістю й наснаженістю кожного звука робить проживання часу цього твору особливим — власне, пантеличить похапливого слухача, змушуючи його зупинитися й піддатися току цієї музики, поринути в позачасся.
Напруження і пристрасть відчувалися у наступній Сонаті для скрипки і фортепіано (1964) Володимира Загорцева. Створений модерністською музичною мовою, цей твір відрізняється підвищеним градусом експресії та насиченістю подій, які потребували залучення уваги до найменшої деталі. Гаразд, що Андрій Павлов і Валерія Шульга з увагою ставилися до кожного елементу музичної матерії: найменші динамічні чи артикуляційні зміни дозволили виявити рух у сторону чи то вибухової токатності, чи химерно-витонченої пластики.
У «Постлюдії» для скрипки соло (1981) Валентин Сильвестров працює з маркуванням простору: його фактура складається з кількох відокремлених планів, які не взаємодіють між собою, а з часом розчиняються у просторі. Андрій Павлов вельми майстерно опановував ці переключення з одного рівня на інший, при тому створюючи випуклий звуковий світ, що живе і дихає.
Звукова матерія «Гами Волопаса» (2015) Богдана Сегіна подібна до гетерогенної системи, утвореної звуками різної якості — відмінними за способом звукодобування, регістровим розташуванням, динамікою тощо. Слухання цієї музики — наче уважне розглядання звука з різних ракурсів. При цьому музиканти дбайливо виявляли найменші властивості кожного, а напруга, що виникала упродовж, спокушала слухача упевнено рухатися маршрутом вслухання-розглядання, пропонованим виконавцями.
“Still” для скрипки і фортепіано (2022) Ігоря Завгороднього — утвердження думки, що відбувається на межі людських сил: протягнуті звуки в крайньо високому регістрі у скрипки на фоні невпинного остинато фортепіано, що враз зміняється колисковою, що стишується до повного розчинення. Пристрасний висхідний рух, накопичення у повторенні тієї само структури — енергія потоком струменіла у грі Duo Sonoro. І навіть прикінцева колискова не давала перепочинку, а лиш заціпеніння у розпорошених мелодичних лініях: скрипка, фортепіано, голос..
Таким чином скомпонована програма потребувала неабиякого напруження від слухача для того, щоби бути сприйнятою повною мірою. І тут до речі прилучився ще один дієвець цього концерту — модератор Олексій Шмурак, який у своїх репліках перед кожним твором пропонував свій спосіб сприймання музики. Сам композитор, він робив цікаві зауваги щодо технології, як зроблений той чи той твір. Дарма лише, що його часто розлогі коментарі розпливалися у специфічній акустиці Трапезної палати. Але точно давали змогу переключитися на інше.
Досвід
Ретельне занурення у музику, в унікальні світи, нею конструйовані, потребує від слухача неабиякої зосередженості та уваги — відлучитися на мить від усього зовнішнього і піддатися звучанню. І штука в тому, що на таке глибоке сприймання штовхають самі музиканти, пропонуючи насичену програму у вивіреній інтерпретації.
«Мистецтво не відтворює видиме, а робить видимим» — влучний вислів Пауля Клеє, котрий вказував, наскільки щирий мистецький продукт може розширити межі уявлень того, хто сприймає. Здається, що і в цьому концерті майже усе склалося для того, аби звучання музики у такий спосіб налаштувало слухача, щоби бути чутливим до тонких порухів, до сприйняття незнаного й нового. І це співпроживання музики разом із виконавцями було таким доречним у просторі Трапезної палати.
Хотілося б, аби й надалі Lavra Music Space пропонувала можливість такого глибокого вслухання в музику, і та невелика кількість вже проведених концертів сформувала сталу традицію виконання української музики у цьому просторі. Ті ресурси, що має Києво-Печерська лавра, можуть зробити з концерту унікальний акт взаємодії музикантів та публіки, пропонуючи кожному прожити особливий досвід. І процвіте Лавра буйним цвітом…
The Claquers живе завдяки нашим читачам. Підтримайте нас на Patreon