Першого листопада 2022 року у світ вийшов реліз Георгія Потопальського Hypogonadism. Це, безумовно, важлива подія на мапі культурного життя України під час війни. Пройдуть роки, коли про війну можна буде спокійно говорити як про страшне минуле, а над усіма подіями та суспільними змінами рефлексувати на достатній відстані, — тоді музикознавці майбутнього й простежать основні тенденції, опишуть ключові події. А в нас поки на часі інша місія — занотовувати їх як відмітку на шляху та спробувати співвіднести з навколишньою дійсністю. Тримаючи у думках саме таку мету, пропоную перейти до розмови власне про реліз.
Георгій Потопальський, відомий також під псевдонімом Ujif Notfound, знаний в Україні як медіа артист та електронний музикант. Він співпрацював з формацією Nova opera, створивши електронні партії численних опер проєкту. Окрім того, Георгій брав участь у розробці електронної партії опери «Вишиваний» Алли Загайкевич, прем’єра якої минулоріч відбулася у Харкові. Також за його участі було реалізовано постановку електроакустичної опери «Лімб» у Національній опері України.
Отже, Георгій Потопальський — діяч у сфері медіаарту, електронної та експериментальної музики в Україні, а вищеперераховане — це лише маленька частина зі значного творчого доробку найрізноманітніших проєктів, співпраць та колаборацій, що видалось важливим зазначити, адже контексти важливі — як персональні, так і часові, ситуативні й будь-які інші.
Плівкова аудіокасета
Альбом Hypogonadism пробуджує цікавість задовго до того, як починає звучати перший трек. Наприклад, як давно ви тримали в руках плівкову аудіокасету? А саме на такому фізичному носії є можливість придбати й прослухати альбом. Сам автор так коментує свій вибір:
«Зазвичай це нормальна практика для виконавців так званої інді-сцени — робити релізи на платівках, касетах та дисках. Зараз платівки дуже популярні, тому на заводах вже утворилися черги. Цей реліз треба було випустити якомога швидше, бо лейбл I Shall Sing Until My Land Is Free зроблений виключно під час війни. Його мета — збирати кошти для волонтерів, які потрібні зараз. Ну і взагалі, касета — це такій собі “piece of art”. Тим більш, що в дизайні обкладинки були використані роботи Олексія Сая».
Давайте на хвилинку зупинимося, проговоримо ще раз і вдумаємося: альбом на касеті як спосіб зібрати гроші для волонтерів. Напевно зараз, на десятому місяці повномасштабного вторгнення восьмирічної війни, нікого вже не дивують різні креативні способи донатити й збирати кошти, але відмітити й занотувати для історії це варто. Звичні речі набувають нових функцій та значень на спільному всеукраїнському шляху до перемоги.
Наблизившись на крок до власне музики, неможливо оминути назву та дотичні до усього релізу слова. Процитую уривок з поста-анонсу на Фейсбук-сторінці автора:
«…Вперше в музиці є конкретне послання. Вперше я можу слухати музику власного виробництва. І востаннє, коли я згадаю росію, москву, місце, де я народився і виріс і більше ніколи не буду».
Хоч у цих словах автор говорить про музику, а не про назву й інші тексти, відділяти зміст одного від іншого було б неправильно. На сайті лейблу на сторінці релізу ми можемо знайти такі рядки:
“stay safe at home.
maybe it doesn’t concern you
it might not hit you.
maybe they won’t come for you.
maybe you won’t even notice
or they won’t notice you
no one will know who you are with
no one will ask who you are
live a long happy life
with HYPOGONADISM national leader”
Ujif_notfound
Не наважуся робити переклад, але, сподіваюся, що й без нього зміст цих слів зчитується. А от щодо назви… Hypogonadism. Я не знала цього терміну, але перше ж посилання пошукача красномовно розвіює незнання й додає повноти розуміння цих рядків.
І от нарешті, коли начебто уся ввідна інформація прозвучала й прийшов час говорити про музику, я не знаю, як почати. Єдиний правильний варіант, коли не знаєш, що казати — кажи правду. Так от моя правда: цей альбом — найбільше здивування й найбільш незвичайна штука (вибачте за непрофесійну термінологію), про яку мені колись доводилося писати. Прослухавши альбом цілком, стало ясно, що увесь мій музикознавчий досвід тут не працює, зате — працює життєвий.
Про таку музику, на жаль, не розповідають на парах з аналізу музичних форм, проте про неї говорять люди на рейвах, на великих фестивалях та в андеграундних залах різноманітних експериментально-мистецьких івентів. Взагалі складається враження, що про електронну музику щось глибоко знають і можуть розповісти лише ті, хто особисто був там, ходив тими електронними шляхами, ретельно досліджував старі й винахідливо створював власні. Глядач та слухач ззовні завжди ризикує помилитися, недогледіти, недочути, бо він (слухач) тих шляхів не знає. Та це не причина зупинятись, навпаки — це мотивація йти вперед.
На початку шляху слід визначити систему координат, тобто велику категорію, як от стиль чи стильовий напрямок. Найкращою допомогою тут будуть слова автора:
«Щодо “напрямку”, то в мене немає ніяких стилістичних рамок чи назв. Я взагалі не розумію, як цей стиль можна назвати. Я робив цей альбом вдома на підлозі, тому що через війну та обстріли більш не маю студії. Так що, напевно, це підлогово-авторська техніка».
Так, з поста-анонсу на сторінці Георгія ми дізнаємося, що альбом був записаний протягом одного місяця (травень-червень) у кімнаті квартири, куди було перевезено увесь сетап — у таких умовах і виник Hypogonadism у підлогово-авторській техніці.
Перший трек In Trio можна сприймати як аудіальний й емоційний пролог. Тут поступово наростає цілий масив різноманітних звучань, які асоціюються з багатьма речами, що ми могли чути у період повномасштабного вторгнення — скрежет чогось масивного, сиреноподібний гул… Воєнні часи наповнюють життя новими звучаннями й новими асоціаціями. Загалом перший трек накопичує напругу й у момент кульмінації просто «впадає» у наступну композицію.
Urnext — власне наступний трек. Тут на перше місце виходить ритм — синкопований, але монотонний, що майже не зупиняється протягом усієї композиції. Різноманітні масиви тембрів супроводжують цей невпинний рух, продовжуючи асоціативний зв’язок з першим треком. В останні секунди ритмічний рух припиняється, знову чутно скрегіт…
Раптово у тому самому темпі й майже на такій самій ритмічній основі з’являється Tnt Molfar. Якщо вірити первинній асоціації, що TNT — це тринітротолуол (простіше, тротил — потужний вибуховий матеріал), на нас точно очікує щось серйозне. Дійсно, у цьому треці вперше з’явиться те, чого не було у попередніх композиціях у тембральному плані. У середній частині серед вже звичного скрежету ніби просочиться нове звучання — не агресивне, а скоріше світле. За ним з’явиться новий ритм й маса тембрів, що наростатимуть й крещендуватимуть.
Стрімко починається й трек Trembeat. Тут ніби маємо підказку, до чого прислухатися — трембіта й біт. Від самого початку чутно трембітові виголоси, які неминуче асоціюються з виттям сирен. Але не лише звучання, а й спільна сигнальна функція зближує за значенням ці речі. В якийсь момент, близько середини треку, сиреноподібне звучання трембіти зникає, залишаючи слухачу лише біт, на який накладено голоси. Ці голоси — це семпли з фільму «Тіні забутих предків». Зміст слів розчути складно, але напевно це й не було на меті автора.
На цьому, як мені здається, завершується перша частина альбому. Перші чотири композиції точно варто слухати підряд без пауз — складається відчуття цілісності, де кожен наступний трек є продовженням попереднього.
Друга частина альбому починається треком Napryamok. Напочатку треку немає біта, що викликає відчуття цезури після перших чотирьох композицій. Натомість початкова фаза треку — це гітарні вигуки. До речі, тут використані живі інструменти — так зазначив автор у своєму дописі: «… Вперше для запису я використовував живі інструменти, гітару, бас та баян. Вперше ритм, який завжди ламався, не ламається, а низка звуковисотности повторюється». Окрім відчутної цезури, у треці Napryamok змінюється біт, що додатково підкреслює настання нової фази розвитку цілого в контексті всього альбому.
На відміну від першої частини альбому, треки другої частини не пов’язані спільним темпом та ритмом та не є безпосереднім продовженням один одного. Кожна наступна композиція сприймається опосередковано, але у кожній є щось спільне й вже знайоме з попередніх звучань, а є й зовсім нове.
У композиції Pieta ми знову чуємо голоси персонажів «Тіней забутих предків», що з’являються наприкінці треку й доповнюють загальний тривожний емоційний посил звучання. Трек Reketau продовжує тривожну лінію, що створюються завдяки деякому «конфлікту» у звучанні між різними пластами фактури та раптовими глісандо, що виникають подекуди й ніби прорізають увесь масив звучання.
+1.3 — трек про можливість уважно вслухатися у простір й тембр. Відсутність біта у першій частині й повторюваний умовно мелодичний мотив дає можливість «перепочити» й зосередитися саме на слуханні звуку.
Завершує альбом трек Rostrum. У ньому ніби втілено те, що так хотілося почути після усіх тривожних звучань з попередніх треків. Ця композиція, безумовно, контрастує усьому попередньому альбому, але саме завдяки цьому контрасту й являє собою ідеальне його завершення. Тут класична музична освіта змушує чути «уламки» мажорного звукоряду. Звісно, тут немає мелодії у класичному розумінні цього явище, проте саме з уламків, різних шматочків звуків складається світлий образ, що дуже пасує для фінального враження.
Для мене цей шлях був terra майже incognita, але враження, які трапилися на цьому шляху — це точно те, про що хочеться розказати та поділитися. На сайті лейблу можна придбати альбом на плівці (всі кошти йдуть волонтерам), також послухати можна через YouTube Music.
А якщо хочете дізнатися ідеальне місце для слухання цього альбому, от порада від автора: «В потязі, коли дивишся у вікно як пролітають будинки, стовпи, дроти і з’являється лісосмуга…».
Читайте також:
• Композиторка Марина Денисенко. Грані творчості
• «Будинок “Слово”. Нескінчений роман» — фільм про нездійснене майбутнє. Розмова із Аллою Загайкевич
• Лауреатка «Ґреммі» Надія Шпаченко записала альбом на підтримку України