4 грудня 2022 року — визначна дата для української музичної культури. Саме цього дня 100 років тому в нью-йоркському Карнеґі-холі відбувся виступ Української республіканської капели під керівництвом Олександра Кошиця. Цей концерт був частиною світового туру капели, головною метою якого була промоція на міжнародній арені ідеї культурного й політичного суверенітету України.
Саме на цьому концерті у Нью-Йорку американські слухачі вперше почули «Щедрика» — легендарну і нині всесвітньо відому хорову обробку української пісні Миколи Леонтовича. Проте, це далеко не єдине значення й досягнення турне Капели. За роки гастролювання хор дав концерти у 200 містах 17 країн світу. Це був потужний крок української культурної дипломатії у часи боротьби України за своє право на самоідентифікацію та самовизначення.
Сьогодні Україна, як і сторіччя тому, виборює свою незалежність на власних умовах, а культурна дипломатія є потужним рушієм цієї боротьби. Цю вікову історичну арку неможливо оминути: зараз, як і 100 років тому, голос України лунає по всьому світу.
До річниці концерту Капели Кошиця Український інститут, Razom for Ukraine та Ukrainian Contemporary Music Festival за підтримки Міністерства закордонних справ України, Посольства України в США, Генерального консульства України в Нью-Йорку, Постійного представництва України при ООН анонсували великий концерт «Notes for Ukraine», що відбудеться у той самий день в тому самому місці — 4 грудня у Карнегі-Холл. Частина коштів за квитки буде спрямована на «Відбудову України» через платформу Президента United24.
Однією з організаторів цієї події є Лія Бетстоун — американська музикознавиця, що спеціалізується на перетині музичного мистецтва, філософії та політики. Вона є авторкою монографії «Mahler’s Nietzsche: Politics and Philosophy in the Wunderhorn Symphonies», а нині досліджує українську музику ХХ століття. Також Лія є художнім керівником Ukrainian Contemporary Music Festival, який, починаючи з 2020 року, щорічно відбувається в Нью-Йорку.
Лія приїздила в Київ на початку жовтня, саме тоді й відбулася наша розмова.
Як ви прийшли до вивчення української музики, що стало причиною?
Лія Бетстоун: У мене є українське коріння, родина моєї мами походить з України, мої прадідусь та прабабуся емігрували в США 100 років тому, і вже четверте покоління моєї родини живе тут. Я не була частиною діаспори, і тому багато не знала про Україну. Під час навчання в університеті я була членкинею українського клубу, бо мене цікавило дізнаватися більше про моє коріння, мою культуру. Це було важливо для мене особисто.
Пізніше, вже як музикознавиця, я замислилася: «Окей, чому я не знаю композиторів з України?». Я розуміла, що є українські композитори, але в англомовній літературі майже нічого про них не написано, тому вивчати українську музику досить складно. Наприклад, Чайковського, Прокоф’єва та Стравінського ми сприймаємо завжди як частину виключно російської музики, і я розумію чому, хоча зв’язки з Україною в них є, але вони складніші.
Я була в Києві влітку 2019-го і досліджувала музику після Майдану: що було зроблено, яку нову музику виконували. Я дізналася про багато цікавої музики та багато тем та проєктів. Це смішно, що у США ми не знаємо про цю музику та культуру. Нью-Йорк — це найважливіше місто сучасної музики, а там люди не знають нічого.
Яку музику ви для себе відкрили?
Лія Бетстоун: Я тоді познайомилася з Любою Морозовою, вона розповіла мені про різні проєкти з сучасними композиторами, розповіла також про свої проєкти, що стосувалися культури різних регіонів України. Це все дуже креативно і цікаво. Інколи у США нам здається, що ми найпрогресивніші, найсучасніші, найцікавіші, і це окей, можливо, але є дуже багато також цікавих речей в Україні і я думаю, що американцям будуть цікаві українські проєкти та українські композитори. Я це знаю, бо наш фестиваль має успіх у Нью-Йорку.
Як у вас виникла ідея створити фестиваль української музики в Нью-Йорку?
Лія Бетстоун: У мене є фінансова підтримка, що передбачає дослідження в Україні. Обов’язковою частиною цієї підтримки є те, що ти мусиш щось публічно зробити.
Тобто вам надали кошти на дослідження української музики, і на частину цих коштів ви маєте виділити на якусь публічну подію, правильно?
Лія Бетстоун: Так. Я зустрічалася з Людмилою Юріною і вона мені сказала про фестиваль у Техасі. Я подумала: «Окей, це добра ідея, чому ні? Фестиваль української музики у Нью-Йорку це буде як “public outreach”». Це чудова можливість зробити щось велике й важливе, що матиме успіх та буде позитивно сприйняте. Захотілось щорічно робити фестиваль і зараз ми готуємо четвертий фестиваль. Він проходитиме у березні.
Чи відбувався фестиваль у березні 2022 року?
Лія Бетстоун: Так. Темою нашого фестивалю був ландшафт. Відбулося три концерти, пов’язані з цією темою, а також академічні дискусії про природу в українській культурі.
У музикознавстві зараз є спеціалісти у галузі eco-musicology (екомузикознавство — M. T.), це дуже нова течія. Це все про ідею як музика робить щось з природою та навколишнім середовищем, про тему змін клімату, про те, як композитори використовують музику, думаючи про природу. І очевидно — в українській культурі природа та ландшафт є дуже важливими. Це видно у мові, в літературі, а також у музиці. У нас було три концерти, кожен з творами про цю тему.
Цього року все відбувалось трошки інакше, ніж зазвичай. В лютому розпочалась повномасштабна війна… Але ми отримали підтримку від американської спільноти і було можливо все зробити без безпосередньої присутності гостей з України. Ми мусили трошки змінити деякі деталі, але небагато. Кілька композиторів з України не змогли приїхати до Америки на фестиваль, але навіть не зважаючи на це, українські композитори були найкращі, наприклад — Алла Загайкевич. Ми презентували її твір Nord/Ouest разом за участі композиторки. Хоча але вона не могла бути у Нью-Йорку, проте вона зробила новий запис і виконання все одно відбулося: звучав запис електроакустики та барабани наживо, також частина live-елементів була на записі. Це було супер, це неймовірно, що вона змогла зробити цю роботу в такий час.
Алла Загайкевич — Nord/Ouest, Ukrainian Contemporary Music Festival 2022
Як сприймають глядачі та слухачі у Нью-Йорку сучасну українську музику?
Лія Бетстоун: Аудиторія сприймає українську музику з великим зацікавленням. Я розумію, що сучасна музика — це дуже нішева штука, але коли приходять люди, які її люблять, то це завжди «Вау!», тому що це музика з України — вона дуже інакша, дуже цікава. А у темі природи та ландшафту, я думаю, українська музика та українські композитори є найкращі, бо сама ця тема для нашої української культури є надважливою.
Так, це нормально, що люди, наприклад, вивчають Гріга та Сибеліуса — це все дуже наближено до теми eco-musicology, але я думаю, що найкращі зразки цього напрямку є саме в Україні. Ми маємо найкращі твори про цю тему і я думаю, що американці розуміють це.
«Мені здається, що є багато паралелей між Лятошинським та Коплендом, особливо в ідеях використання народної музики в сучасному контексті»
Фестиваль у 2023 році планується зробити на честь Бориса Лятошинського, вірно?
Лія Бетстоун: Так, цей рік буде 55-річчям після смерті композитора, це важлива дата. Лятошинський — це батько української сучасної музики, на мою думку.
Для нас дуже важливо, коли американці грають українську музику. Я знаю, що в Україні є прекрасні музиканти-виконавці і, можливо, вони найкраще розуміють українську музику, це очевидно, але для просування та популяризації важливо, щоб американські музиканти самі познайомилися з цією музикою через виконання.
Вони ж подумають: «Ого, це добра музика, можливо у своєму наступному концерті я виконаю щось Лятошинського!». І, чесно, у Нью-Йорку в нас є дуже гарні музиканти та спеціалісти у сучасній музиці. Загалом, я думаю, що композитори, яких ми грали у фестивалі, були дуже щасливі, отримавши записи.
Чи буде у фестивалі щось ще, окрім музики Лятошинського?
Лія Бетстоун: Так, буде також музика його учнів та учнів його учнів, які також мають зв’язки з Лятошинським. Тобто три покоління композиторів класу Бориса Лятошинського.
Також у наступному фестивалі ми спробуємо зробити щось нове у нашому останньому концерті. У нас буде тема «Діалоги». Я подумала: «Окей, це прекрасно, що ми презентуємо українську музику, але також для американців було б цікаво це сприймати, коли вони слухають її у контексті того, що вони вже знають». Отже, на наступному фестивалі у програмі буде Лятошинський та Шенберг, а також Лятошинський та Копленд. Мені здається, що є багато паралелей між Лятошинським та Коплендом, особливо в ідеях використання народної музики в сучасному контексті. Я сподіваюсь, що американські слухачі відчують це.
Цей концерт відбуватиметься у неділю і це найскладніший день, адже зазвичай у всіх є інші плани на вечір. Якщо ти був на концертах і в п’ятницю та в суботу, то можливо ще й в неділю — це забагато. Зважаючи на це, я багато розмірковувала — що б могло зацікавити американців? І я думаю, що тема «Діалоги» дуже влучна, до того ж вона висвітлює українську музику не як щось окреме, а як частину загальносвітового контексту, як частину діалогу з усім світом. А зараз цей діалог особливо важливий, бо я думаю, що багато людей західного світу — німці, французи, американці — сприймають сфери впливу східноєвропейської музики виключно як російські.
Перед війною я думала про програму концерту: Лятошинський — Шостакович, але після початку повномасштабного вторгнення я подумала, що ні — це не обов’язково, є інші зв’язки, цікавіші й менш очевидні. Значно краще й доцільніше зараз показувати, що українська музика має зв’язки з австрійською музикою чи американською музикою. Не обов’язково шукати зв’язки виключно через російську музику і через її призму. Так, це правда, що вони існують, але зараз — досить.
«…сьогодні Україна — символ свободи в усьому світі, всі сприймають Україну як дуже cool, дуже сучасну країну, але я хочу показувати її довгу тяглу історію»
Можливо, я зараз поставлю не зовсім професійне запитання як до музикознавиці, але чи є у вас щось улюблене в українській музиці?
Лія Бетстоун: Це складно сказати, це як обирати поміж дітей… Але для мене є дуже цікавим, якими прогресивними та сучасними українські композитори є зараз і були раніше. Зараз я працюю над музикою Юзефа Кофлера і я ловлю себе на думці: «Окей, це де в чому нагадує Шостаковича, але створено на тридцять років раніше», — а люди не знають нічого про Кофлера. Це незнання існує і з музикою композиторів-шістдесятників, а також і з сучасними митцями. Люди не знають, яка провідна музика в Україні є.
Мені здається, що з історично Україна вважалась периферією, всі найцінніші здобутки привласнювала метрополія, проте з мого досвіду — найважливіші творчі зрушення та знахідки відбуваються саме на “периферії”. Тому Україна — це місце, де зібрано дуже багато різних митців, це як ідеальне місце для креативності. І коли ти думаєш про багато важливих діячів, таких як Малер, наприклад, — він також з периферії (він народився у Богемії, Чеська Республіка). Так, він працював у Відні, був директором Віденської опери, але його коріння не у центрі. Часто, коли я думаю про якихось креативних людей, я помічаю, що вони дуже рідко походять з культурних центрів.
Це велика тема мого дослідження — ідея про стосунки центра та периферії. Це стосується і постколоніалізму також, бо ми маємо дуже багато казок про історію, які були нам розказані з центру. Те, що ми зараз усвідомлюємо як імперські наративи. Я думаю, що серед істориків також є люди у центрі імперії, але вони не можуть розказати the whole story. Люди у центрі завжди думають, що вони найкращі та найрозумніші, це як у Нью-Йорку — ми найкращі, ми найважливіші [сміється], і чому ми повинні цікавитися іншими людьми? Але я вважаю, що саме на периферії люди інші й саме тому там виникає можливість створювати щось повністю нове, відмінне й цікаве.
Як ви обираєте тему фестивалю? Щодо теми Лятошинського — тут зрозуміло, це продиктоване ювілейною датою. А як це відбувалося з попередніми фестивалями?
Лія Бетстоун: У нас було вже три фестивалі. Роблячи перший фестиваль, ми не знали, чи будуть далі інші, тому він був без теми, просто — Festival of Ukrainian Contemporary Music. Другий був присвячений тридцятиріччю Незалежності, третій — Ландшафти, четвертий — на честь Лятошинського. Гадаю, що тема майбутніх фестивалей буде залежати від того що буде важливо та цікаво для України, як от про Незалежність, або постать Лятошинського. Але також я думаю й про те, що буде цікаво для американців: про ландшафт — зараз у музикознавстві це very sexy topic, це eco-musicology. Так, це тренд, і я хочу, щоб люди розуміли, що Україна може бути частиною цього тренду також.
А зараз тема Лятошинського, особливо під час війни, однозначно буде цікава американцям, особливо у контексті довгої історії української музики. Так, сьогодні Україна — символ свободи в усьому світі, всі сприймають Україну як дуже cool, дуже сучасну країну, але я хочу показувати її довгу тяглу історію. Я думаю, що для американців, які цікавляться музикою, буде розкрито цю ідею, що Україна — це не тільки сьогодні, що є багато цікавого у минулому — музиканти та композитори, і що вони є частиною довгої історії.
Цей фестиваль — це мікс між тим, що буде цікаво Україні та того, що буде цікаво американській аудиторії. У мене є багато ідей на майбутні фестивалі, наприклад — музика та фільми. Але мусимо трошки зачекати та аналізувати, що буде цікаво та актуально презентувати кожного року.
Зараз ви пишете книгу про українську музику, але ваша перша книга присвячена постаті Густава Малера. Розкажіть, будь ласка, про неї.
Лія Бетстоун: Моя перша книга про Густава Малера та вплив німецького філософа Фрідріха Ніцше на його перші 4 симфонії. Це моя дисертаційна робота (PhD). Це дуже цікаво — досліджувати симфонічну музику у політичному контексті Відня того часу. Мене завжди цікавили зв’язки між політикою та музикою, це моя тема.
Ви напевно чули популярну у деяких колах тезу, яка під час війни постає з новою силою: мистецтво поза політикою. Як ви до цього ставитеся?
Лія Бетстоун: Ні, я ненавиджу, коли так говорять, коли відокремлюють мистецтво від інших сфер життя і коли його намагаються ніяк не пов’язувати з політичними реаліями. Так не може бути, це не історичне правило, по-перше. Ти не можеш бути виконавцем чи будь-яким мистецьким діячем без політичних поглядів. Ти людина, ти живеш у світі — все це впливає на тебе.
Ваша майбутня книга про українську музику називатиметься «At 30: Four Waves of Ukrainian Music in the Twentieth Century». Можете розказати детальніше про зміст та роботу над нею?
Лія Бетстоун: Так, це була моя ідея для postdoc у Віденському університеті, але зараз через війну я змінюю тему трошки. Я фокусуюся тільки на першій хвилі, а саме на українському модернізмі. Зараз, очевидно, складніше вести дослідження в Україні, багато архівів в бібліотеках не працюють, деякі матеріали нелегко дістати. І також я вважаю, що нині є велика цікавість до історії української музики, тому необов’язково давати лише overview, загальний огляд, як от «100 років музики в Україні». Я думаю, будуть люди, які хотітимуть читати книгу про покоління українських композиторів-модерністів і лише про це, не узагальнено, а детально. Це практичне рішення — я повинна працювати з джерелами, які у мене вже є, адже зараз я не можу бути, наприклад, у Харкові та вести там дослідження.
Я вважаю, що аудиторія змінюється, люди проявляють більше зацікавленості в довгій історії української музики, а не лише у висвітлюванні highlights, основних моментів. Думаю, зараз англомовна аудиторія хоче знати більш глибоко та більш ретельно, тому я концентруюся саме на періоді модернізму, а не на огляді цілого століття. Можливо, в майбутньому я досліджуватиму наступні епохи: шістдесятників, музику після Незалежності, — але у цей момент є можливість написати щось глибоке про модернізм. До цього буде цікавість, якої можливо не було б перед війною. Це приклад того, як світові події змінюють орієнтири досліджень. Це жахливо, ця війна… Але зараз є можливість навчати людей, розповідаючи повніше про історію України.
Чесно кажучи, я презентувала лекції на конференції у Греції — про Кофлера та про Лятошинського, була невеличка стаття. Тоді представник з Oxford University Press запитав у мене чи буде книга, адже вони дуже цікавляться та хочуть публікувати інформацію про це, в них є великий інтерес. Тобто, хоч зараз і жахливий час, але є можливість розповідати світу про українську музику. У мене багато змішаних почуттів про таку можливість у такий час, але загалом — це важливий момент, коли я можу і мушу щось робити для України, про Україну. Цей мій проєкт почався ще перед війною і зараз я можу ще більше просувати українську культуру. Зараз культура як зброя.
Чи знайомі ви з представниками української музикознавчої спільноти? Можливо ви маєте з кимось творчі та наукові контакти?
Лія Бетстоун: Так, я знайома з Іриною Туковою, Юрієм Чеканом. Зараз у Відні Лідія Мельник, ми знайомі. Також я знаю Олену Корчову, хоч і не особисто, але я маю її книгу про музичний модернізм.
Ми плануємо конференцію у Відні у травні про Україну в музичній історії і я дуже сподіваюся, що Чекан, Тукова та інші українські експерти зможуть бути на цій конференції та презентувати свої дослідження.
Наша найулюбленіша колядка прийшла до нас з України!
4 грудня 2022 року у Карнегі Холлі відбудеться великий концерт «Notes from Ukraine» з нагоди 100-річчя світового турне Капели Олександра Кошиця, північноамериканської прем’єри «Щедрика». Досить символічною є ця часова арка: 100 років тому і зараз — і тоді, і сьогодні Україна виборює своє право на незалежність та протидіє російській пропаганді й шкідливим імперським наративам, і культурна дипломатія відіграє досить важливу роль у цій боротьбі. Розкажіть більше про цей концерт
Лія Бетстоун: Цей концерт є співпрацею між Ukrainian Contemporary Music Festival, Українським Інститутом та американською організацією Razom for Ukraine за підтримки Міністерства закордонних справ України, Посольства України в США, Генерального консульства України в Нью-Йорку, Постійного представництва України при ООН. Важливо, що ця програма має зробити три речі. Перше — презентувати українську хорову музику, адже це унікальні та дуже цікаві традиції. Багато американців, якщо вони не перебувають у середовищі діаспори, не знають про українську хорову музику. Я думаю, це було метою туру й сто років тому. Ми хочемо зробити паралельну роботу з туром Кошиця.
Друге — це презентація сучасної української музики. Знову, як і у Кошиця, звучатиме сучасна музика, що покаже не лише давні традиції, а й новітній етап розвитку, нові дуже гарні зразки хорової музики — як от твори Сильвестрова, Польової, Гаврилець.
Третє — показати, як українська музика впливає на американську музику і як ці дві традиції взаємодіють та розвиваються разом. Це дуже важливо, щоб люди розуміли, що українська музика та українська культура у США існує не лише у діаспорі, а є також повноправною частиною загальної культури. Наша найулюбленіша колядка прийшла до нас з України! Але є й інші приклади. Я думаю, що загалом ця програма повинна показувати, як музика може бути засобом спілкування зі світом під час війни та під час не_війни — завжди.
Ми дуже багато думали про програму. Це мікс творів з першого концерту, що відбувся 100 років тому, сучасної хорової музики, традиційних колядок та щедрівок, а також сучасної хорової музики з України, але англомовної — Максим Шалигін та Святослав Луньов написали твори англійською мовою. Також програма включає твори американських композиторів, які мають зв’язки з Україною, наприклад, Леонард Бернcтайн та Ерік Вітакер — це дуже відомий американський хоровий композитор, він навчався з Вірко Балеєм у Лас-Вегасі.
Також ми представляємо як музичний мешап між «Ой ходить сон» і «Summertime» Гершвіна. Ми хочемо сказати, що наші зв’язки — це не тільки «Щедрик». «Щедрик» — це топ, це дуже важливо для нас, це частина нашої культури також, але це не все. Я думаю, зараз особливо дуже важливо, щоб американці розуміли, що Україна — це не далеко, це не «інакше».
Виконуватиме програму відомий хор з США і український хор «Думка» в Нью-Йорку, а також дитячий хор «Щедрик» та капела бандуристів. У хорі діаспорян є багато нащадків співаків з хору Кошиця, тому що багато співаків тоді не повернулися після гастролей назад, бо не хотіли повертатися у Радянський Союз.
У другій частині програми співатиме найкращий американський хор «Трініті Вол-Стріт» — вони професіонали, найкращі у Нью-Йорку спеціалісти у сучасній музиці, і ми дуже щасливі, що вони співатимуть з нами. Цей колектив виконуватиме твори Шалигіна та Луньова. Я сподіваюсь, що вони матимуть гарне враження від участі у нашому концерті й захочуть і надалі брати українську музику до свого репертуару. Тож можливо й у наступних різдвяних концертах також звучатимуть Шалигін та Луньов. Це як у фестивалі: для мене дуже важливо, щоб американці грали та співали українську музику. Я думаю це не єдиний шлях, але важливий крок у просуванні української культури
Фіналом концерту буде світова прем’єра нового твору американського композитора Тревора Вестона — це дуже цікавий хоровий композитор, він знав Мирослава Скорика, бував у Львові та Києві, а зараз пише твір на слова Сергія Жадана. І це вже мешап сучасних культур — сучасний американський композитор та сучасний український літератор — вони разом створюють щось потужне.
Чи знайомі ви з сучасною українською літературою? Що вам подобається?
Лія Бетстоун: В мене недостатньо часу на читання, на жаль, але, звісно, я цікавлюся українською літературою: Жадан, Костенко… Також мене дуже цікавить Микола Хвильовий, бо він є частиною модернізму. Є багато чого читати, але я не впевнена, що моя мова вже на достатньо доброму рівні, щоб прочитати книгу цілком…
Так, звісно, я розумію, це просто моя цікавість. Дякую вам.
Лія Бетстоун: Я б хотіла подякувати Збройним Силам України, що ми маємо змогу сьогодні говорити про культуру. Це найважливіше.
Читайте також:
• Олексій Шмурак: «В музиці мені подобається парадоксальність, крихкість, багатошаровість»
• Павло Гінтов: про вплив російської пропаганди на США та головну мету українських музикантів
• Видатний виконавець середньовічної музики Бенджамін Беґбі слухає українську класику