Парадоксальність стала однією з визначних рис сучасного мистецтва, зокрема — музичного. Чарльз Айвз пише «Питання, що залишилося без відповіді», а Золтан Алмаші — «Відповіді, що відбулися без запитань». Йоганн Себастьян Бах залишив музикантам у спадок «Добре темперований клавір», а Святослав Луньов створив монооперу «Погано темперовані пісні». Іронічна антитеза до певного «взірця» покладена також в основу твору Ренати Сокачик «Corali Sbagliati» для струнного оркестру, або ж — у перекладі з італійської — «Неправильні хорали».
«Правильний» хорал
Для того, аби простежувати «неправильність» хоралів Ренати Сокачик, необхідно чітко визначити еталон, який руйнуватиме композиторка, адже поняття «хорал» може мати різні, навіть — полярні дефініції. Воно використовується і для означення одноголосних католицьких піснеспівів, і для назви заданого голосу багатоголосної композиції в музиці Середньовіччя і Ренесансу.
Втім, здебільшого слово «хорал» асоціюється у нас із багатоголосним хоровим твором з моноритмічною фактурою. Інакше кажучи — поєднання голосів створює чітку акордову структуру і подальший музичний рух відбувається саме акордами. Звідси — термін «хоральна фактура», ототожнений з «акордовою фактурою». Такий тип викладу повʼязаний із протестантськими хоралами, а точніше — їхніми чотириголосними композиторськими обробками.
Серед авторів таких творів Йоганн Пахельбель, Георг Бем, Дітріх Букстехуде та, звісно, Йоганн Себастьян Бах, хорали якого і вважаються взірцем тієї самої багатоголосної «хоральної» фактури.
Оскільки зі слів самої Ренати Сокачик ми дізнаємось, що «правильним» слід «вважати хорал, у якому всі голоси нотного матеріалу співіснують гармонічно, компліментарно», то саме бахівську модель хоралу ми вважатимемо тим самим мірилом «правильності».
Перша частина. Деструкція
Композиторка цілком виправдовує очікування слухача, розпочинаючи твір не з «правильного» акордового багатоголосся. Голоси струнного оркестру вступають по черзі, ведучи власну мелодичну лінію, до того ж — у різних ладах. Ладова система майже кожного з голосів базується на так званій «білоклавішній діатоніці». Втім, раптово зʼявляється абсолютно чужорідний хроматизм, який стає ще однією ознакою «неправильності».
Згодом композиторка взагалі відходить від «білоклавішної діатоніки», залучаючи хроматику. Ще одна «неправильність» — використання поліритмії, де секстолі в одних голосах накладаються на рух рівними тривалостями — в інших.
Тож, уже перші музичні побудови демонструють комплекс «неправильностей», який виявляється в поліладовості, ритмічній несинхронності та переважаючій ролі горизонталі. У розвитковому середньому розділі, незважаючи на відносну ладову однорідність, панівною залишається горизонталь, що приводить до дисонантного нашарування голосів.
Реприза ж є підсумком всього попереднього розвитку, де голоси — навіть за відсутності того самого «правильного» хоралу — приходять до певної злагодженості, яка виявляється у ритмічній та ладовій синхронності голосів та наявності витриманих звуків, які слугують «передвісниками» «правильної» вертикалі.
Друга частина. Шлях до хоралу
Поява чіткої вертикалі на початку вже є натяком на «правильний» хорал. Втім, це співзвуччя ніяк не можна назвати консонантним, адже воно за своєю природою є кластером із підкресленим акустичним значенням великої септими.
Його багаторазові повторення у партіях низьких струнних слугують тлом та водночас доповненням розгортанню контрастного матеріалу в партіях скрипок. Тут на слухача чекає нова «неправильність»: три голоси «розходяться» по квартах, але якщо висхідна кварта є «правильною» чистою, то низхідна — збільшеною. Вона створює враження помилкового, «неправильного» інтонування очікуваної чистої кварти.
У кульмінації музичний матеріал звучить в одному ритмі та в одній ладовій системі, знаменуючи перехід основного принципу від горизонталі до вертикалі. Утім, «неправильність» цієї вертикалі підкреслює рух голосів один відносно іншого дисонуючими інтервалами.
Третя частина. Підсумок
Вся третя частина є підсумком попереднього розвитку твору. Композиторка звертається тут до характерних особливостей першої та другої частин (як, до прикладу, повернення до поспівок з першої частини, або нашарування кварт та квінт — з другої). Але, разом з цим, ця частина набуває найголовніших рис «правильності» хоралу — прихід до ладової однорідності між голосами фактури та остаточне закріплення гармонічного складу наприкінці.
Концепція Ренати Сокачик видається продиктованою надзвичайним стильовим, жанровим та змістовим різноманіттям сучасної музики, де навіть такі усталені поняття як хорал потрібно шукати.
«Corali Sbagliati» являють собою показ розвитку від поліладової дисонантної «неправильності» з точки зору очікуваних рис хоралу на початку — через активний розвиток шляхом зіставлення різних фактурних принципів та способів звуковисотної організації — до закріплення «правильного» злагодженого звучання голосів фактури.
Але, якщо бути відвертими, то «традиційний» консонанс наприкінці у вигляді мажорного чи мінорного тризвуку так і не зʼявляється — він поступається більш складному вертикальному утворенню. Таким чином, композиторка ніби демонструє, що сьогодні поняття «правильності» — доволі умовне, чим і підсилює парадоксальність назви свого твору.
Читайте також: