Уявімо собі доброчесного бюргера, який після поживного сніданку прямує до своєї кірхи. Осінь (чому саме осінь? Почекайте трохи…), неділя (ну, це зрозуміло, бо служба недільна), гарна погода (це як раз не обов’язково, але мені так захотілося). На вулиці сонечко, кірха затишна, лавка зручна, можна трохи помріяти про щось приємне. Ба навіть трохи подрімати…
…аж раптом звідкись лунає: «Прокиньтеся, голос до вас кличе!». Тобто, зрозуміло, лунає німецькою: «Wachet auf, ruft uns die Stimme». Зрозуміло також, що ситуація, яку я описую, уявна. Вона радше годиться для кіношної казки, ніж для життя будь-якого доброчесного бюргера.
Але прислухаємося все ж таки до хоралу «Wachet auf, ruft uns die Stimme» («Прокиньтеся, голос до вас кличе»). Філіпп Ніколаї написав у 1599 році вірш із трьох строф, маючи на увазі, що цей вірш можна буде співати на відому мелодію майстерзінгера Ганса Сакса Silberweise («Срібний тон»). Вірш Ніколаї, який дуже скоро став популярним лютеранським хоралом (саме популярним: лютеранські хорали могли бути не менш популярними, ніж яка-небудь сучасна масова пісня, бо вони і є масовими піснями — лише для церкви) коментує євангельську притчу про десятьох дів — п’ять мудрих та п’ять нерозумних. Цю притчу читали у двадцять сьому неділю після Трійці — ось до чого мені була потрібна осінь!
Висновок цієї притчі, як його викладає євангеліст Матвій, такий: «Тож пильнуйте, бо не знаєте ні дня, ні години, коли прийде Син Людський!». Звернімо увагу на це «не знаєте ні дня, ні години» — скоро зрозуміємо, для чого.
До цього хоралу з його популярною мелодією звертався, серед інших, Дітріх Букстегуде — композитор, чиєю музикою молодий Бах захоплювався аж настільки, що на пів року пішов до Любека, щоб лише мати можливість послухати гру свого кумира та повчитися у нього. Це окрема цікава історія, але зараз не про неї, а про те, що Букстегуде написав аж дві кантати на хорал, про який у нас зараз йдеться.
Бах також написав кантату «Wachet auf, ruft uns die Stimme» (в каталозі його творів це BWV 140). Кантата має сім частин. У заключній частині мелодія хоралу викладається послідовно, без будь-яких вставок — майже так, як це було зроблено в хоральній прелюдії «Ich ruf zu dir». Але є важлива відмінність: у фіналі кантати всі чотири (а не три, як в прелюдії) голоси майже постійно співають/в тому самому ритмі, утворюючи своєрідні акордові «стовпи»:
(Якщо ви отримували хоча б середню спеціальну музичну освіту, ви зараз майже неодмінно зі здриганням пригадали чотириголосні задачі з гармонії. Так, ви не помилились: задачі з гармонії в радянських підручниках — це нащадки саме таких хоралів, гармонізованих — тобто розписаних на чотири голоси — для потреб виконання протягом протестантської церковної служби. Але ці нащадки страшенно понівечені та позбавлені розумної цілі — як і все, до чого дотягувалась брудна лапа «радянської культури».)
В хоральних прелюдіях Бах майже ніколи не викладав мелодію хоралу послідовно, рядок за рядком: хоральна прелюдія «Ich ruf zu dir» у цьому відношенні є винятком.
Зазвичай в хоральних прелюдіях Бах розглядав кожен рядок — кожну фразу, якщо користуватись професійною термінологією — окремо, придивляючись до таких поворотів мелодії, на які при наскрізній чотириголосній обробці просто неможливо звернути увагу. Хоральна прелюдія коментує хорал приблизно так, як богослови коментують біблійні тексти. Саме так Бах робить у четвертій, центральній частині кантати «Wachet auf, ruft uns die Stimme».
Ба більше: він починає цю частину не з мелодії хоралу, а з якоїсь цілком нової мелодії. Зазвичай цю мелодію виконують нешвидко, граціозно, витончено та обережно — ніби вона зображує тих п’ятьох мудрих дів. Навіть ходу басів, без якої у Баха коментарів до хоралу майже не буває, намагаються в цьому випадку зробити не такою важкою.
Наприкінці першої фрази баси навіть починають немов би ледь помітно пританцьовувати. І тоді початок хоральної мелодії, що абсолютно неочікуваним втручається у друге проведення цієї витонченої мелодії, звучить як справжнє сповіщення про прибуття Нареченого. У другій строфі тексту Ніколаї, що її використовує Бах у цій частині, йдеться саме про те, що сторожі на стінах Сіона сповіщають про Його появу. Ось як це зазвичай звучить:
Інколи, правда, цю мелодію виконують більш рішуче та наполегливо, щоб вона символізувала тих таки сторожів на стінах. Але від цього вступ мелодії хоралу не стає менш неочікуваним:
Баху вочевидь сподобався ефект, який йому вдалося отримати від сполучення двох настільки несхожих мелодій. Звідки ми це можемо знати? А звідти, що Бах зробив з цієї частини кантати органну хоральну прелюдію BWV 645. Ця прелюдія відкриває відому збірку, яку називають Шюблюрівськими хоралами.
Тут майже нічого не змінилося в порівнянні з кантатою. Лише мелодія хоралу тепер виконується на органі, а слова до неї можна домислити з будь-якої строфи хоралу.
Бузоні зробив чудову обробку цієї хоральної прелюдії для фортепіано. Він дещо змінив — спростив — структуру, створену Бахом, але це дивним чином допомагає сучасним слухачам. Мабуть, сучасній людині все ж таки легше слухати, коли кількість повторів у музиці зменшується, а в деяких місцях з’являються невеличкі акордові «солодощі».
…хоча навіть з усіма цими оздобами можна грати бузонівську обробку строго та молитовно — як це робить Перайя:
З кількості зроблених мною тут посилань на музику легко зробити висновок, що цей твір мені дуже подобається. Мабуть, навіть більше, ніж подобається. І тут я маю зізнатися: багато років тому, коли я вперше почав вчити цю хоральну прелюдію у цій обробці, я зіткнувся з неочікуваною проблемою: мені ніяк не вдавалося запам’ятати, де саме вступає мелодія хоралу. Тому прийшлося на довгий час відмовитися від виконання цього твору на сцені. А потім прийшов час замислитись, чому так сталося.
Як я вже казав, хоральну прелюдію можна — мабуть, і треба — сприймати як певний аналог богословського коментаря до біблійного тексту або, точніше, до тексту якоїсь молитви — дуже добре відомої та у певному сенсі універсальної. Баха з багатьох причин можна вважати чи не найкращим з музикантів-богословів: зокрема, він вмів тлумачити лютеранські хорали дуже оригінально та різноманітно. Що ж можна знайти у цьому його тлумаченні гімну Ніколаї?
Цілком зрозуміло, що кожен знайде щось своє. Я можу розповісти лише про те, що знаходжу я сам. Можливо, комусь це допоможе у власних пошуках.
Євангельська притча — про чудо, якого хтось просто чекає, а хтось готується до нього. Але чудо, навіть очікуване, відбувається не тоді, коли на нього чекаєш, а тоді, коли воно трапляється. На те воно й чудо. Мабуть, Баху дуже добре вдалося передати — принаймні, мені — цю раптовість чуда, якщо я так довго намагався запам’ятати ті місця, де на нього можна натрапити.
Але це не все. Чудо — воно цілком незвичайне, величне та взагалі чудесне. Дивовижне. Чи обов’язково воно трапляється у певних місцях та при певних обставинах? Ця хоральна прелюдія вчить — принаймні, мене,— що ні, не обов’язково. Чудо не обов’язково трапляється, коли доброчесний бюргер молиться або просто мріє про нього у кірсі. З чудом можна зустрітися де завгодно. Його можна зустріти, навіть неспішно прогулюючись, на що в цій прелюдії натякають баси. Але це чудо не обов’язково повинно цілком змінити хід життя: воно може збагатити життя, не змінюючи його радикально. Чудо може бути майже звичайним. Треба лише бути до нього готовим.
Читайте також:
• Зброя наша — не лише фізична, а й духовна. Про Реквієм з минулого