Концерти старовинної музики в Україні традиційно збирають чималу слухацьку аудиторію, надто ж ті, котрі представляють авторитетних закордонних виконавців. Так, 19 жовтня 2021 р. у катедральному Соборі Св. Олександра відомий колектив Wrocław Baroque Ensemble під орудою Анджея Косендяка представив вокальні та інструментальні твори польських авторів часів першої Речі Посполитої (1569-1795 рр.). Ансамбль спеціалізується на виконанні маловідомого репертуару Центральної Європи, насамперед на музиці польських композиторів ренесансу та бароко. Його засновник і керівник – диригент і педагог Анджей Косендяк, доктор габілітований, професор вроцлавської музичної академії ім. К. Ліпінського, директор Національного форуму музики ім. В. Лютославського у Вроцлаві, один з найактивніших музикантів і організаторів музичного життя в Польщі. Колектив співпрацює з видатними інструменталістами та співаками з європейських країн, провадить активну концертну діяльність, а записані ним численні альбоми мають престижні нагороди.
Щиро пораділа за польських колег: досвідчені першокласні виконавці — вокалісти та інструменталісти, прекрасні копії старовинних інструментів, бездоганна організація репетиційного та концертного процесу, якісні промоція та технічний супровід концертів. Варто зазначити, що виступ відбувався в непростих акустичних умовах Собору Св. Олександра з властивими їм сильною реверберацією, безпосередньою залежністю звучання від обраної точки розташування виконавців, а також зумовленою цим складністю взаємодії між окремими групами великого складу. Втім, ансамбль чудово впорався з такими викликами, і ми почули злагоджене та виважене звучання цікавої і дуже різної за жанрами та стильовими напрямами музики польських майстрів кінця XVI–XVIII століть. Особливе захоплення публіки викликало натхненне і тонке виконання Великодньої Меси («Missa Paschalis») Мартіна Леополіти — львів’янина, одного з найяскравіших представників польської ренесансної музики.
Попри враження від власне почутого (а може й завдяки йому), цей концерт став приводом для рефлексії щодо актуального стану справ в українському виконавському мистецтві, зокрема в історично-поінформованому його секторі.
Чому ми (українська професійна музична спільнота), маючи за плечима понад 25 років усвідомленого і вмотивованого руху в цьому напрямку (а сталого інтересу й того більше), ще й досі не можемо похвалитися наявністю колективів на кшталт Wrocław Baroque Ensemble, які б спеціалізувалися на виконанні старовинної музики і мали належне фінансування для функціонування на постійній основі? Чого нам не вистачає? Державної підтримки? Регулярного відчутного фінансування? Впровадження в музичних вишах відповідної спеціалізації та наявності високопрофесійних викладачів барокових струнних, духових, щипкових тощо? Професійного музичного менеджменту? Все так. Існує також інша суттєва проблема – впевненість самих музикантів в тому, що барокова спеціалізація сама по собі (без основного фаху піаніста/скрипаля/флейтиста тощо, який гарантовано дозволить сісти в оркестр, викладати, бути концертмейстером) не забезпечить виживання в Україні. На жаль. І це надзвичайно гальмує.
До прикладу, клас клавесина НМАУ імені П.І. Чайковського, який функціонує вже понад 25 років, випустив чимало (за українськими мірками) висококласних клавесиністів. Переважна більшість з них офіційно працює завдяки своїм фортепіанним дипломам. Але при цьому вони регулярно грають сольні клавесинні концерти, реалізують солідні проєкти, отримують лауреатство престижних міжнародних конкурсів, захищають дисертації і публікують наукові роботи з відповідної тематики…
Риторичне питання «а скільки взагалі потрібно клавесиністів (органістів/барокових скрипалів/лютністів тощо) в нашій країні?» було «залізним» аргументом проти відкриття фахових класів барокових інструментів в закладах музичної освіти всіх рівнів. Навіть факультативне викладання далеко не завжди вважалося доцільним. На щастя, останнім часом ситуація відчутно змінюється і ми спостерігаємо надзвичайну зацікавленість широких професійних і аматорських кіл та зростальний запит на компетентних виконавців в галузі історично-поінформованого виконавства.
Увага польських колег до власної музичної спадщини вражає: в активі Wrocław Baroque Ensemble 12 (!) альбомів з польською музикою XVI-XVIII ст. В нас же, на превеликий жаль, існує гострий брак саме вітчизняного інструментального барокового репертуару (на відміну від вокального – партесів), хоча немає жодних сумнівів в тому, що історично на українських теренах інструментальна музика повсюдно звучала в міському середовищі та в панських маєтках. Найімовірніше – авторства переважно композиторів Західної та Центральної Європи, але й українських також. І це – частина різнобарвного пазла нашої культурної спадщини. В цьому контексті я вважаю неконструктивною і несправедливою відмову від «українськості» Бортнянського та Березовського (попри всі проблемні місця і риторичні питання цієї дискусії).
Ми не можемо змінити (швидко або взагалі) багато об’єктивних речей. Натомість мусимо працювати з тим, що маємо, і активно розвивати обраний напрямок.
Протягом останніх десятиліть українська історично-поінформована спільнота отримала досвід численних успішно реалізованих проєктів (виконавських, освітніх, мистецьких), в тому числі — міжнародних. Тож, попри наявні проблемні моменти, час відкоригувати звичну оцінку ситуації: досить вважати, що ми ще не дозріли, ще не готові, не можемо, не маємо історичних традицій тощо. Слід впевнено рухатися далі, брати на себе відповідальність і не боятися порівнянь. Маємо клавесиністів, скрипалів, віолончелістів, вокалістів, чий рівень експертності в даній галузі беззаперечний і дозволяє очолити відповідні класи у навчальних закладах. Навмисно не називаю імен і не наводжу конкретних прикладів: оминути когось буде несправедливо, бо внесок і зусилля кожного важливі в рівній мірі.
Пишаюся і надихаюся моїми колегами, дорослими і зовсім юними, котрі ретельно досліджують музику минулих епох, опановують її стилістику та виконавську специфіку, відвідують майстер-класи, зрештою, вкладають у все це значний власний фінансовий ресурс. Щиро захоплююся студентами-струнниками, котрі купують барокові смички (!) і вчать поза академічною програмою твори XVII-XVIII століть в a1 = 415 Hz(!!!). Насамкінець, наважуся стверджувати, що за належної підтримки українські музиканти вже сьогодні здатні сформувати високопрофесійні та успішні стаціонарні барокові колективи, які достойно витримуватимуть сувору конкуренцію із західноєвропейськими колегами.
Читайте також:
• Галаганівський (сокиринський) вертеп як сучасний перформанс
• Безмежні партеси від Open Opera Ukraine: від Чернігова до Сєвєродонецька
• «Амадока» мовою сучасної академічної музики. Досвід трьох композиторів