Останнім часом мистецька спільнота в Україні активно відповідає на запит суспільства щодо національної ідентифікації і самоусвідомлення. На противагу масовій культурі, де споживачу дедалі активніше проштовхують російський продукт з помийної ями візуальних і аудіальних відходів, академічне (попри спірність цього визначення назвемо його саме так на противагу масовому) мистецтво впевнено тримає курс на звернення до національних витоків, віднайдення тих самобутніх рис, які нарешті відокремлять нас в очах світової спільноти від пострадянського простору.
Іноді ці пошуки заводять геть не в той бік, і в результаті ми отримуємо псевдоунікальний і псевдонаціональний мистецький продукт, який фактично використовує нав’язані радянщиною образи і штампи. Проте загальна динаміка все ж є позитивною, і кожного сезону з’являється все більше проєктів і подій, які виводять розуміння нашої культурної ідентичності на геть інший рівень.
Завдяки діяльності УКФ та меценатських інституцій митці різних галузей мають можливість реалізовувати різні за задумом та масштабами проєкти: від загальнонаціональних та міжнародних до камерних локальних. Серед них особливе місце займають проєкти, що досліджують унікальні зразки історико-культурної спадщини країни, вивчають засади формування нашої культури і шлях її становлення, а також впливи на неї загальносвітових мистецьких процесів. Одним з таких проєктів є освітня програма формації Open Opera Ukraine «Open Partes: Комунікація без меж».
Унікальна спадщина українського музичного бароко
Open Opera Ukraine — команда професіоналів і однодумців, об’єднаних любов’ю до барокової музики. Їх проєкти завжди вражають сміливістю задумів і майстерністю їх втілення. Мистецький світ ще й досі пам’ятає їх резонансні прем’єри — спочатку опери Генрі Перселла «Дідона та Еней» у 2018 році, а потім Генделівської «Ациса і Галатеї» в 2019-му, феєричні концерти «Контратенорова сієста», концерт Емми Кіркбі та україно-австрійський проєкт «Бах єднає».
«Open Partes. Комунікація без меж» — продовження партесної історії від формації Open Opera Ukraine, яка розпочалася вона в 2019 році з ґрунтовних досліджень партесної спадщини в проєкті «Musica Sacra Ukraina: партесний вимір». Проєкт став буквально творчою лабораторією, яка об’єднала фахівців — музикознавців, культурологів та релігієзнавців — задля розшифрування та опрацювання в архівах партесних творів українського композитора Миколи Дилецького та анонімних авторів XVII-XVIII ст. Його основною метою була активізація інтересу музичної спільноти до цього унікального явища української музичної культури доби бароко і сприяння подальшому його вивченню та інтеграції до концертного репертуару.
Про те, що це за спадщина і чому так важливо про неї знати, розповіла наукова консультантка, співаторка програми, лекторка проєкту «Open Partes. Комунікація без меж» Євгенія Ігнатенко.
Партесний спадок є вагомою часткою української музичної культури XVII– першої половини XVIII століть. На жаль, цей спадок досі є малознаним, недостатньо дослідженим і малодоступним для виконавців і слухачів. Переважна частина партесних творів перебуває в архівах, чекаючи на розшифрування, наукове опрацювання і видання.
Те, що видано завдяки зусиллям науковців — Ніни Герасимової-Персидської, Мирослава Антоновича, Євгенії Ігнатенко, Наталії Плотнікової, Ірини Герасимової, Ольги Шуміліної — переконує в тому, наскільки прекрасною, досконалою і актуальною є українська партесна музика. Саме це надихає учасників партесної лабораторії Musica sacra Ukraina. Ми хочемо зробити цю музику сучасною і актуальною — у сенсі знаною і зрозумілою частиною нашого музичного життя.
Партесний шлях: від архівів до освітньої програми
Наступним кроком партесних досліджень Open Opera Ukraine був запис та онлайн-презентація диска із десятьма партесними концертами Миколи Дилецького та трьох концертів анонімних авторів XVII-XVIII ст., а також створення двомовного сайту із детальною інформацією про партеси та можливістю прослухати аудіозаписи. Потім були успішні концерти в Києві та Одесі, які засвідчили високий інтерес аудиторії до цієї музики.
Після декількарічних пошуків, досліджень і опрацювань команда зрозуміла, що про партеси мають знати якомога більше людей, і тому настав час заговорити про них вголос на всю країну. Так виникла ідея проєкту «Open Partes. Комунікація без меж».
Для реалізації проєкту командою було обрано чотири міста: Чернігів, Острог, Кривий Ріг та Сєвєродонецьк. Вибір цікавий і нетиповий для ідеї об’єднання різних куточків України, яка частіше реалізується в квадраті Київ-Львів-Одеса-Харків. Подібний вибір команда обгрунтувала наявністю фахового учбового закладу та потужної хорової спільноти, зацікавленої в набутті унікального досвіду виконання партесної музики.
Про те, як народився задум цього проєкту і про тонкощі перебігу його реалізації, ми поговорили з програмною директоркою Open Opera Ukraine, керівницею проєкту і співавторкою програми Анною Гадецькою.
Протягом певного періоду Open Opera Ukraine зосереджувались на бароковій опері. Що змусило змінити вектор пошуків в бік українських партесів? Що зацікавило вас в цій спадщині?
Від початку опера мислилась нами як жанр, що поєднує можливості інших напрямів та форматів. Ми обрали барокову оперу як головну царину діяльності, відповідно мислимо цей простір як відкритий до різноманітних барокових форматів і пов’язаних із ними контекстів. З моменту заснування Open Opera Ukraine проводить концерти барокової музики, програми яких презентують не лише оперні, а й інструментальні твори. Ми постійно думали над тим, що може представляти українську барокову лінію, і в певний момент наважилися на партеси.
Чому саме наважилися? По-перше, через те, що на разі не маємо розгалуженої традиції виконання партесів, на яку можна опертися. По-друге, наявна незначна кількість матеріалу, який би дозволяв реконструювати виконавський бік цього явища. По-третє, необхідно було з’ясувати, якою мірою ми можемо використати наші знання і досвід виконання західноєвропейської музики, як вони працюватимуть у партесах. Плануємо й надалі рухатись в цьому напрямку, сподіваюсь, що партеси матимуть довге життя всередині Open Opera Ukraine паралельно з рештою актуальних напрямів нашої діяльності.
Як виникла концепція проєкту? Чому команда вирішила не просто дати декілька концертів по всіх містах, а виступити саме з комплексною освітньою програмою?
Розмірковуючи над цим напрямком, ми зрозуміли, що для його успішної реалізації маємо віднайти формат, який поєднуватиме практику і теорію, експериментальність із набутими знаннями, просвітництво із практикою кураторства. Звідси виникла ідея лабораторії — простору, який природно виходить із припущення та експерименту, що його перевіряє. Рухатись від однієї ідеї до наступної, набувати у процесі досвід та розуміння і зрештою мати фідбек щодо пропонованого результату. Цей шлях відбився в останньому проєкті лабораторії «Open Partes. Комунікація без меж». Саме отримання фідбеку було одним з наріжних завдань цього проєкту — потреба зрозуміти якою мірою наші уявлення щодо партесів резонують із думками різних професійних спільнот, які точки перетину маємо для більш інтенсивної взаємодії між спільнотами.
Віднайдений формат лабораторії одразу дозволив вірно сформулювати компоненти, з яких складається проєкт: по-перше, це взаємодія наукової і виконавської складової , по-друге, це перетин локальних традицій церковного співу (наша художня керівниця Наталія Хмілевська з юнацтва співає і регентує в церковному хорі) із відомими західноєвропейськими зразками. Тож ми рухаємося від осягнення того, що співаємо, у бік реалізації звучання в різних акустичних умовах. Прагнемо познайомитись та поспілкуватись із тими, кому цікава мандрівка партесами. Освітня складова в тих чи інших виглядах представлена в усіх проєктах Open Opera Ukraine, оскільки це дієвий спосіб встановлювати комунікацію.
Реалізація програми припала на зріст захворюваності на ковід, коли в багатьох містах почали застосовувати епідеміологічні обмеження. Як це вплинуло на проєкт і яким чином виходили зі складних ситуацій?
Звісно, карантин вносив безпосередні корективи, бо якщо коледж зачинявся, а у нас там були заплановані всі заходи, то треба було терміново кудись їх перенести і відповідно відпрацювати комунікацію по місту, яка не була запланованою, адже проєкт планувався завчасно і всі домовленості було сформовано ще до початку реалізації. Звісно, зміни, що їх треба зробити за такий короткий час — це завжди проблема.
Утім, хочу відзначити, що за умови зацікавленості спільноти все пришвидшується та полегшується. Нам сприяли і в пошуку альтернативних локацій, і у створенні комфортних умов. У кожному з міст ми зустріли зацікавлених та небайдужих людей — керівницю хору Чернігівського музичного коледжу, пані Марину Гончаренко, ректора Острозької академії пана Ігора Пасічника, директорку Криворізького обласного музичного коледжу пані Людмилу Ракитянську і завідувачку навчально-виховною частиною пані Тетяну Кривохижину, директорку Сєвєродонецького музичного коледжу пані Марину Яворську та керівницю хору коледжу пані Ольгу Міхалєву. Якщо є віра у проєкт та така прекрасна команда як у нас, то зустрічна підтримка неодмінно долучиться.
Українське бароко? Ні, не чули.
Протягом жовтня команда мандрувала чотирма містами, втілюючи основну ідею проєкту – згуртувати професійну спільноту довкола вивчення дійсно унікального культурного спадку, поділитися набутими знаннями і досвідом його виконання із молодими музикантами та колегами, показати, що для партесів не потрібне особливе місце, обрана аудиторія чи виключні голоси — вони доступні і зрозумілі для кожного.
На перший погляд може видатися, що ідея занадто абстрактна, пафосна і взагалі не зрозуміло, чому раптом всім так потрібно знати про партеси. Але якщо замислитись над тим, що ми взагалі знаємо про мистецтво українського бароко, зокрема його музичну спадщину, можна дійти невтішних висновків. В той час як західноєвропейське бароко давно має сталі асоціації (архітектурні шедеври Берніні, Версаль, в музиці – Бах, Гендель, Скарлатті і багато інших), українське обмежується приблизними уявленнями про козацьку добу і пов’язані із нею іконопис та храмобудування. Музика? Ні, не чули. Саме партеси і є тим визначним явищем музичного мистецтва XVII-XVIII століть, здатним репрезентувати українське бароко на світовому полі, адже являє собою унікальне поєднання практик західноєвропейського і східноєвропейського церковних співів, якого не було в жодній іншій традиції.
Звідси приходить і розуміння необхідності комплексного підходу в вивченні такого явища як партеси, який і продемонстрували Open Opera Ukraine у трикомпонентній концепції програми: лекція, майстер-клас та концерт. Не просто професійно заспівати партеси, а й розповісти, як вони історично виникли, як формувався їх стиль, пояснити, як вони мають правильно звучати і чому класична манера хорового виконання не відповідає суті партесів — лише за умов багаторівневого занурення, на думку команди проєкту «Open Partes: комунікація без меж», можливо повністю осягнути красу і неповторність партесної музики.
Своїми рефлексіями щодо проєкту і спілкування із аудиторією поділилася авторка програми, художня керівниця і хормейстерка Наталія Хмілевська
Наталю, на майстер-класах вам доводилося фактично вперше працювати із колективами, ще й над таким складним матеріалом, як партесний концерт. Яким чином вдавалося налагоджувати творчий контакт і знаходити спільну мову за такий короткий час?
Я не ставила на меті працювати над специфічними хоровими завданнями: вибудовувати інтонацію, працювати над звучанням, натомість планувала приділити увагу стилістичним аспектам. Звісно, спочатку був певний дискомфорт, тому що я для хористів теж була новим диригентом, не тільки вони для мене новими учасниками. Але я намагалася створити дружню атмосферу, шукала способи налагодження прямого контакту: ставила питання, просила в учасників реакції, щоб це не виглядало як мій монолог, а відбувалася жива творча взаємодія, і вони так само могли вносити свої пропозиції щодо того, над чим ми працюємо. Формат відкритого майстер-класу як раз передбачав цей творчий посил з обох сторін.
Зрозуміло, що повністю осягнути партеси за 1,5 години було неможливо. Що для вас було приорітетною метою в роботі з колективами? Що вони перш за все мали зрозуміти про партеси і специфіку їх виконання?
Головне, чого мені хотілося б, це щоб вони запам’ятали цей досвід, цю музику, бо багато для кого власне назва «партеси» була новинкою, і моєю метою було, щоб вони з ними познайомилися саме в живому процесі виконання. Іншим важливим моментом, який мали зрозуміти учасники майстер-класів, це те, що засадничу функцію в партесах виконує сакральний текст, на який покладена музика. Від будови і змісту тексту залежить вибудовування всієї концепції, стилістики твору, тому ми розбирали текст дуже детально.
Мені було важливо, щоб вони зрозуміли цей взаємозв’язок змісту тексту і того, що автор закладає в композиції, як він змінює всі засоби музичні виразності відповідно до цього змісту: гармонію, фактуру, посил, характер, напрямок мелодії. Наступним моментом, який я намагалася донести, була важливість безперервної пульсації в цій музиці, і ця пульсація має бути на більш крупних тривалостях, а не на дрібних, як ми звикли в музиці більш пізнього періоду. Потім вже працювали над змінами фактури з акордової на імітаційно-поліфонічну. Все це властиве бароковій музиці і партесам зокрема, цьому я і намагалася навчити.
Чи були у вас протягом проєкту особисті інсайти? Можливо щось змусило інакше поглянути на партесну спадщину і відкрити в ній щось нове для себе?
Це все ще потребує осмислення, оскільки проєкт щойно закінчився. Звісно, дуже багато вражень від спілкування і концертів на різних локаціях. Цікаве спостереження виникло під час роботи з колективами: молоді голоси, навіть ще дитячі по суті, адже в музичних коледжах навчаються зовсім юні співаки, надзвичайно пасують до партесної музики. І мене дуже вразило, наскільки природно вони в ній звучать.
Мені здається, що ця музика могла би увійти до репертуару музичних коледжів, бо вона ніби створена для цього віку. І, звісно, я вкотре переконалася, що партесам треба бути і поширюватись у нас, тому що в них є велике багатство. І, можливо, ще не всі це розуміють, але вже інтуїтивно відчувають — і діти, і педагоги. І хоча ми лише на початку популяризації партесів в країні, ми переконані, що нам вдасться закохати в цю музику.
Читайте також:
• Втрачені спогади: «Gruppo di famiglia in un intero» Лукіно Вісконті
• Музика в умовах тоталітаризму. Заборонено, нелегально, шкідливо