Danapris String Quartet 30 вересня та дует Ігоря Завгороднього й Андрія Павлова 1 жовтня на Міжнародному фестивалі сучасної музики «Контрасти» стали самотнім острівцем досконалих виконань сучасної музики. Самотнім не тому, що на фестивалі такої музики мало (зовсім ні), а тому, що слухати її все ще наважуються нечисельні відчайдухи.
Здавалось би, найкраща можливість познайомитися з цими творами — концерт, але, якщо ви не планували слухати, а Фестиваль не зберігає записи у зв’язку зі збереженням авторських прав, то читайте цей репортаж про те, які твори лунали і ремарки до них.
30 вересня, Danapris String Quartet
Квартет у складі Андрія Павлова (перша скрипка), Ігоря Завгороднього (друга скрипка), Катерини Супрун (альт) та Віктора Рекало (віолончель) представив концентровану сучасну програму у Львівській національній філармонії. Першим твором став Сьомий квартет Сальваторе Шарріно, створений як спеціальна композиція для Міжнародного квартетного конкурсу Паоло Борчіані (1999) і досі вважається одним із найпопулярніших у своєму жанрі. Стиснута композиція насичена імітаціями усіх голосів, які через гру різними динамічними нюансами приводять до експресивності висловлення, близького експериментам Шарріно з вокалом, відкрила вечір на найвищому рівні.
Цього року минає десятиріччя зі смерті композитора-шістдесятника, якого на минулих «Контрастах» вшановували концертом піаніста Євгена Громова. У кожній з чотирьох частин «Маленького квартету» український митець-модерніст Володимир Загорцев, що незаслужено рідко стає учасником музичних програм, знаходить особливий мінімалістичний пульс, ритм своїх формотворчих рішень. Андрій Павлов проводить паралелі твору із Квартетом-піколо Валентина Сильвестрова та композиціями Антона Веберна. Так, глибока та послідовна робота з мелодичними та гармонічними структурами пов’язана із яскравим композиторським стилем, що увібрав у себе і вишуканість, і економність, що були тонко втілені колективом із назвою, що перекладається як «Дніпро» (Danapris).
Далі прозвучав Officium Breve in Memoriam Andreae Szervánszky для струнного квартету Дьордя Куртаґа, що містить риси «гіперінтенсифікації музичної тканини», за висловом Андрія Павлова. У 15 частинах твору використаний матеріал «Канону» та «Кантати» Антона Веберна разом з творами Ендре Шерванскі (в останній частині), тому твір і носить таку присвяту. У передмові Куртаґ пояснює це: музична мова Веберна формувала музичний стиль Шерванскі останніх двох десятиліть життя. У творі він використав не тільки цитати першого, а і його принципи та техніки композиції.
З анекдоту, де всесвітньо відомий квартет шукає двох скрипалів та віолончеліста, виник Danapris String Quartet — а якщо без жартів, то його ініціаторкою стала Катерина Супрун. Квартет досить молодий, але всі його учасники мають величезний досвід сольних виконань — особливо це відчувалось в струнному квартеті №1 Métamorphoses nocturnes Дьордя Ліґеті, що закривав концертний вечір. Контрастно та авангардно — виконання було поза всякими похвалами не через ідею «метаморфоз», що стала провідною у тематиці фестивалю, а через саме втілення трансформації найменших інтонаційних елементів твору. 17 коротких розділів, об’єднаних єдиною ідеєю викликали щедрі оплески та полум’яне «Браво!!!» з залу. Так, музика другої половини XX століття, класика в тому числі й українського авангарду, нечасто звучить на сценах у такій якісній подачі. Причина може критися ще й у відсутності попиту на сучасний мистецький продукт. За прямою трансляцією концерту на YouTube-каналі Львівської національної філармонії стежили ледь не 20 осіб.
1 жовтня, «Втаємничені голоси скрипок»
У один з вечорів 1979 року музичний критик та журналіст Леонардо Пінзауті сказав своєму співрозмовнику-композитору, що крім дуетних п’єс Бартока, для скрипалів в репертуарі більше нічого немає. Тож невипадково іменем Бартока Лучано Беріо назвав перший номер 34-частинного циклу дуетів для 2 скрипок. У День кави і музики Завгородній та Павлов зіграли «Вибрані дуети» — короткі музичні шедеври, в які автор вкладав і методичну сторону твору. Кожен номер фокусується на певних технічних прийомах, взятих зі словника музики XX століття. Оскільки музичний матеріал кожної п’єси максимально сконцентрований, у скрипалів є тільки короткий відрізок часу, щоб переконати слухачів у майстерності. 1 жовтня для прийняття останнього вистачило кількох перших секунд. А далі йшли композиції, в яких фігурували образи тих людей, яких композитор знав за життя: 6. Bruno (Мадерна, п’єса зі згадками «функціональної» музики, яку вони компонували в 1950-х), 9. Marcello (Панні), 13. Jeanne (Панні), 14. Pierre (Булєз), 17. той самий Leonardo (Пінзауті), 21. Fiamma (Ніколоді), 28. Igor (Стравінський), 34. Lele (Д’Аміко) та 24. Aldo (Беннічі). Для Беріо відношення, які виникають між виконавцями, пов’язуються з театром: дві протилежності через взаємодію утворюють нову сцену довкола себе. Третій же елемент фіналізувався у драматургії концерту через появу електроніки.
На ранок Алла Загайкевич написала у одній із соцмереж: «Вчора в мене, як у композиторки, був справжній день музики. Справжнього музикування. Такого рідкісного в наш час порозуміння. Ігор Завгородній та Андрій Павлов втаємничено грали(ся) з Ivry Gitlis, вітрами та пташками. Остап Мануляк чаклував з мікрофонами, а Сергій Горобець та Юрко Булка — з просторами — видимим та прихованим. Заздрю Богдану Сегіну, що може запросто покликати на вечір у філармонію митців такого рівня… Хай живе музика».
З чого можна зробити висновок: якби у Беріо був фейсбук, він також би запостив пару вдячних слів і при цьому відзначив певну векторність концерту через звертання до фольклорних мелоінтонацій. Твір для двох скрипок та електроніки «Втаємничені голоси скрипок» (2017) звучав особливо: певна циклічність, у якій інструменти починають, а електроніка підхоплює, утворювала щоразу інші якості звука на кожній спіралі розгортання твору та наприкінці розчинилась у верхніх регістрах. До твору авторка створила поетичну анотацію:
«Втаємничені голоси — це приховані вітри
Вони мають власну пам’ять і власну течію.
Постій на цьому березі..
Чуєш?.. »
А про свої «Багателі» для 2 скрипок Максим Шалигін розповідає таке: «…виросли з моєї дивної прив’язаності до цього інструменту. 2 скрипки – склад, який дозволяє розкрити уяву композитора і слухача до неймовірної глибини, внаслідок того, що звучить все оголено, лінійно, без тембральних подушок й інших трюків, можливих в більших складах.
8 струн і 2 смички. Всі емоції як на долоні. Для мене цей нескінченний цикл є вкрай захопливою подорожжю, де я досліджую граничні стани і часом дуже химерні образи».
Вони складаються з п’яти частин: багатель, арія, токата, крик та вальс, де разом із відголосом класичних та некласичних ознак, проявляється і рішучий виклик постчасу. «Багатель» побудована на поліфонічних прийомах, «Арія» спрямована на стан медитативності, «Крик» — стає експресивним завданням віртуозності в дуетній грі…
Концерт феєрично завершився цим циклом.
Богдан Сегін, артистичний директор Фестивалю в одному з інтерв’ю каже: «Таку музику ви більше ніде не почуєте. У нашій країні — це перша ознака неформатності. А причина в глобальній державній культурній політиці чи її відсутності, в розумінні чи нерозумінні, що таке мистецтво і культура, і що потрібно для розвитку суспільства, щоб воно прогресувало, а не деградувало чи стояло на місці».
Отже, для того, щоб сприймати цю музику, потрібно, власне, частіше слухати її — тим самим підтримуючи чудових виконавців, які її грають.
Фото: Анастасія Іванова