У квітні 2023 року Центр музики молодих організував у Києві майстер-класи “Liminal spaces” для композиторів нової генерації. Десять авторів написали невеликі партитури для камерного ансамблю. Композитор, лектор і педагог Олексій Шмурак консультував учасників проєкту і прочитав профільну лекцію (лінк на відео — в кінці тексту). Спеціально для The Claquers автор підготував її текстуальний конспект.
Композиторська освіта в українських консерваторіях будується на запозичених або з минулого, або з інших культур догмах і уявленнях. Фактично будь-який реальний студент композиторських факультетів отримує декілька суперечливих парадигм:
- традиціоналістську від педагогів;
- більш інноваційну, але при цьому в чомусь бюрократичну і лицемірну від грантово-інституційного простору;
- цинічно-реалістичну, багато в чому боягузливу і «стерильну» від ринку, бізнес-структур.
Ці три парадигми погано поєднуються одна з іншою.
Чи існує об’єктивна реальність, в якій музика створюється і сприймається?
Спробую відповісти на це запитання, майже не залучаючи естетичні і по можливості обережно залучаючи ідеологічні фактори.
Беззаперечно на створення, мислення і сприйняття музики в останні десятиліття сильно вплинули технології. Рояль і скрипка не змінилися, як і фізіологія вокалістів; не з’явилося нових нот на п’ятилінійному нотоносці; але радикально змінилася техніка запису, обробки, зведення, відтворення музики; з’явилися нові способи агрегації і розповсюдження, нові конвенції структурування музики у просторі, часі і мисленнєвій мапі.
Зазначу декілька явищ, які проявилися повною мірою саме в останній технологічний період (15-20 років):
- Потоковість. Зараз майже виключене дискретне, «окреме» сприйняття подій в складній структурі; часті зміни темпу і гучності; несподівані переривання; великий динамічний діапазон (різниця між гучним і тихим).
- Повноспектральність. Слух звик сприймати «нормальною» ту музику, яка буде використовувати в доброму зведенні повний набір частот, можливих для людини. Особливе значення отримали низькі частоти («качовий бас»), раніше майже недоступні користувачам в домашніх умовах. Це вплинуло не тільки на комерційні жанри, але й на сприйняття музики в цілому.
- Диференційованість й одночасно інтегрованість. Ні, це не парадокс. Якісна сучасна звукорежисура мусить забезпечити видимість і розпізнаваність кожної з ліній у міксі. Але й не менш важливим є тембральна інтегрованість, «пасування» одного тембру до іншого.
- Грувовість і психоакустична опрацьованість. Сучасна музика стала значно тілесно орієнтованішою; вона піклувається про адекватне сприйняття тілом і психікою (які, звісно, не відділені одне від іншого). Знову ж таки, це не тільки про комерційний танцювальний жанр.
Та власне, чи можна зараз взагалі говорити про електроніку і акустику як про дві непов’язані сфери? Думаю, що ні. Підсилення, обробка, режисура існуючого, синтез «з нуля» та інші методи настільки вросли в норму створення і сприйняття звуків, що час вже говорити про взаємопроникнення сутностей і характерів поведінки електроніки і акустики. Електроніка стає все більш живою, а механічні інструменти зі «справжньої» фізичної реальності — все більш електронно тюнінгованими (підлаштованими).
Звісно, музика сприймається не тільки в навушниках і колонках вдома, але й на публічних заходах. Якщо спробувати визначити сучасну класичну музику як продукт і домовлену ситуацію, то зростання якості розважального продукту в інших жанрах вплинуло і на «нас». Відвідувач волів би отримати від концерту сучасної класичної музики відчуття імерсивності (зануреності вглиб стану, історії) і синестетичності (спільності впливу різних медіа, уваги до візуального, просторового, тілесної емпатичності).
Загалом, я бачу тенденцію збільшення ролі театрального і перформативного дискурсу в музиці. Сумна нестача (принаймні, в Україні) відповідних знань, підходів і практик гальмує розуміння багатьма сучасними композиторами і виконавцями музики як ритуалу з комплексним розумінням простору, сцени, персонажів-перформерів, ролі світла. Фактично для сучасного відвідувача захід нотної музики — це ситуація багатьох фетишей, тобто підсиленої цікавості до музичних інструментів, звукових приладів, тіл виконавців, нот (партитур), фігури диригента і так далі.
Окрім окремих ситуацій — заходів, артистів, спільнот, майданчиків тощо, — є і метаситуація, яку можна було б назвати інформаційною травмою. І, ні, йдеться не про російську війну проти України, чи про якійсь конкретний сюжет політичного чи ідеологічного протистояння. Це про біологію: ми не змінилися, а інформаційна реальність змінилася кардинально. Подразників і ситуацій з необхідністю реагувати стало більше, а часу на осмислення і переживання — менше. І це не про слабкість людської природи, а про розумне використання ресурсів.
Сучасна людина звикла до наднасиченості, але й комфортності. Її треба певною мірою розважати, але й поважати також. В цій історії немає етичного виміру, оскільки це не наслідок якогось зловісного плану; це адаптація користувачів, виробників, спеціалістів і самого середовища до нових цифр і щільностей.
Для навігації у цьому новому просторі нам легше сприймати персонажів, тобто не стільки непередбачуваних особистостей, скільки спроєктовані маски. За відсутності як державної політики в цій сфері, так і окремих стабільних інституційних гравців задача робити з себе персонажа і дизайнити свій образ — це задача самого артиста. Зростає роль інтерфейсу (дружньої оболонки, через яку можна орієнтуватися), а мислиннєва мапа нагадує мультивсесвіт, в якому ми перемикаємось між жанрами і метанаративами. Яскравим проявом цього безпосередньо в музиці є семплерність — це не тільки про середовища створення (такі як DAW, діджейські деки, модульні синтезатори тощо), але й про саме розуміння музики. Семплерний спосіб мислення прийшов на зміну класичній тембральній драматургій і мотивному розвитку.
Банальними стали розмови про метамодерн, який замінив постмодерн. Якщо спробувати коротко описати, то метамодерн — це одночасне існування іронічності і духовності, розважальності і повчальності, інфантильності і відповідальності. Комплексна, піднесена і у чомусь герметична «чиста» гра, характерна для авангарду (Булез, Лігеті, Ксенакіс) і постмодерну (Сильвестров, Грізе, Шпалінгер), більше не працює; потрібно приділяти увагу релаксу, дружній атмосфері, переключенню чуттєвих станів.
Через технічні зміни музики стало значно більше; для її створення все менше потрібні люди; вона звучить з все більшої кількості джерел і буквально місць. Кейджівське одкровення, що «все є музикою» більше майже не має сенсу, бо самої музики, тобто організованого з відповідними цілями звуку, стало нині хіба що не більше, ніж немузики. Саме тому замість Кейджа в цю нішу зайшли Wandelweiser з тезами про відсторення від побутової ситуації, цінування чистого слухання і тиши.
Яким є місце сучасної класичної музики на мапі інших явищ?
Думаю, це поєднання згаданих вище принципів з певним «вантажем минулого». Інституції, музиканти, художники інших дисциплін до певної міри продовжують очікувати від сучасних композиторів інтелектуальності, піднесеності, зв’язків з минулим, «класичним».
Позаестетична місія сучасної класичної музики — трансгресія побутової ситуації: вихід за межі звичного розуміння груву, часу, простору, синтаксису, тембру, зв’язків, логіки, тілесності тощо. Сила саме сучасної класичної музики — безпосереднє підключення до тілесного мислення слухача без «гальма» у вигляді зорового спостереження, словесних категорій тощо, але й без жорстких комерційних чи жанрових обмежень чи очікувань. Музика може запропонувати слухачу іншу темпоральність, іншу тактильність, інший фокус уваги до власної фізіології, перегляд звичних процесів в собі; можна сказати, «прокачку» свого тіла в незвичному напрямі.
Що є глибинними причинами для людини писати сучасну класичну музику? Заради чого засвоювати знання в цьому, м’яко кажучи, специфічному напрямі? Я виділяю три фундаментальних цілі творчості: краса, істина, щирість.
- Краса — про пошук стильності, елегантності, власне естетики. Ця ціль — наслідок статевого відбору з відповідними ритуалами, а також направленого пошуку небезпеки і бажаного об’єкту (їжі); і там і там присутня увага до симетричного, найліпшого, що пізніше стає «прекрасним».
- Істина — про іншу категорію, а саме про належне. Організація суспільства потребує тотемізації і табуювання, створення батьківських фігур, міфів, соціальних ігр, фігур обраного і виключеного (вигнаного). Підкорення зовнішнього світу вимагає виявлення закономірностей, загальних принципів, абстрактного мислення, логіки.
- Щирість — про потребу, яка ніколи повністю не задовільниться — про потребу розуміння, прийняття, співчуття, прощення, знаходження «свого». Це про ідентичність, скаргу, жаль, сум, але і про вихваляння, красування.
Всі три цілі — об’єктивні, фізично, біологічно і соціально виправдані. Проте їхня реалізація у висловлюванні, зокрема в музичній творчості, вимагає адекватної артикуляції (відокремлення, розуміння, відповідності).
Музика сприймається живою людиною у часі. Якщо ця музика незвична, вона вимагає певного розуміння драматургії, тобто розташування подій в часі і просторі. Для багатьох явищ сучасної класичної музики буквальна апропріація готових драматургічних схем (шаблонів) з попередніх чи інших сучасних музик може не працювати. Саме тому я пропоную для стратегування драматургії метафори вивчення іноземної мови із засвоєнням нових фонем і морфем, поступової прокачки синтаксису, повторенням, аудіюванням (розпізнаванням на слух вже засвоєнного) і так далі. Зв’язки утворюються не одразу, а тим більше вільна навігація в новій мові.
Оскільки музика — явище позасемантичне (працює не тільки із символами, значеннями тощо) і позалогічне, то значення для її сприйняття має драматургія не стільки «фраз», «мотивів», «ладів» тощо, а, скоріше станів (настроїв, відчуттів тощо). Я б пропонував такі найелементарніші стани, які змінюють один одного і «підживлюють» сприйняття:
- вивчення нового, дослідження;
- бажання змін (жага до нового, іншого);
- задоволення від того, що зміна настала (сатисфакція);
- кайф знаходження всередені (ласка, пестування)
- відсторонене спостереження (нейтральна позиція, обережність);
- відпочинок на переведення фокусу уваги.
Як і будь-яка інша комунікація, музика може працювати із незрозумілим, незвичним, алогічним, суперечливим, та й навіть із «нічим». І грамотна драматургія може створити для слухача ефект приємного обдурення, сюрприза. Але працюючи в цьому напрямі, варто пам’ятати про обмеженість людської уваги і контролю.
Відеозапис лекції: