Хто б міг подумати, що мультиплікація є частиною неформальної музичної освіти, а особливо — першим кроком до знайомства із симфонічною музикою, театральним світом та оперними співаками.
Одразу варто уточнити, що західноєвропейська та українська анімації мають спільну основу: історія будується навколо конфлікту персонажів, а музика підсилює цей розвиток, часто буквально дублюючи дію (зміну настрою, рух або наростання напруги у сцені). Проте відмінність полягає у самій природі цієї музичної мови.
У західній анімації (зокрема американській) музика часто спирається на академічну традицію — оперу, використання впізнаваних цитат і складної оркестровки, як це видно у фільмах студії Волта Діснея чи серіях Луні Тюнз.
Натомість українська анімація поєднує кілька пластів: поряд із фольклорною основою активно використовується авторський симфонічний супровід, а також сучасні електронні звучання. У такому поєднанні музика не лише ілюструє дію, а створює багатошарову звукову драматургію. Це можна почути в мультфільмах «Жив-був пес», «Як козаки куліш варили», «Жили собі думки», «Обережно, нерви!». Цих прикладів ще дуже багато і не вистачить декількох статей, аби вписати усі назви.
Читайте також: Мирослав Скорик. Музика, що звучить з дитинства
Можливо, в цій різниці і заховані причини, часом подиву, часом нерозуміння, часом неприйняття українським слухачем-глядачем традиційного оперного мистецтва. Адже з дитинства у нас не було мультиків, де було би зображено оперне дійство, взаємодію традиційних героїв (диригент, співаки, публіка), де звучала би знайома музика із опер, використовувались популярні оперні сюжети, а персонажі озвучувалися із залученням оперних арій.
Структурно герої українських мультфільмів комунікують між собою через оперну традицію: наявність соло чи ансамблевого епізоду рухає розвиток історії, проте прямих оперних цитат або майже немає, або вони відсутні взагалі. Утім, це жодним чином не позбавило українські мультфільми шарму чи якості. Навпаки, попри відсутність належного фінансування, українським аніматорам вдавалося створювати неймовірні картини з виразним самобутнім стилем. Просто без опери.
Тож у цій статті я хочу зануритися у взаємозв’язок оперного мистецтва та західної анімації.
Оперно-симфонічний Дісней
Я виросла на мультиках Студії Волта Діснея, і, відверто кажучи, не уявляю свого дитинства (та й сьогодення) без них. На касетах початку 2000-х років музичні номери в мультиках не дублювались через фінансову затратність — за що я вдячна! — і це дало мені змогу запам’ятати своїми дитячими вушками оригінальний дубляж героїв.
Згадайте мультик «Білосніжка та семеро гномів», який вийшов у 1937 році. Більшість героїв озвучували професійні оперні співаки. Юна принцеса звучить у досить театралізованій манері — з гіперболізованими інтонаціями та перебільшеними емоціями (порівняно із сучасною анімацією) і співає колоратурним голосом. Білосніжка також і говорить голосом оперної співачки Адріани Казелотті (Adriana Caselotti).
Після прем’єри мультфільму Адріану внесли у чорний список студії Дісней, бо не хотіли, аби її голос асоціювався з будь-яким іншим продуктом, окрім «Білосніжки». Український дубляж вийшов у 2010 році, Білосніжку озвучила Анжеліка Савченко. Проте деякі моменти оригінального дубляжу, які потребували оперного виконання і були складні технічно (крайні ноти, трелі), так і залишились в оригінальному звучанні.
У 1940 році студія Дісней створила перший анімований фільм зі стереозвуком — «Фантазія», у якому прозвучали фрагменти відомих симфонічних творів: музика Баха, Бетховена, Понк’єллі, Шуберта, Дебюссі. Це були своєрідні анімовані кліпи з музикою, завдяки яким під час перегляду і прослуховування, асоціативний ряд народжується швидше і надовше залишається в пам’яті. Спочатку, «Фантазія» вважалася провалом та помилкою. Але, час показав, що це був витвір мистецтва. В українському дубляжі мультфільм вийшов лише у 2010 році.
Особливе місце займає 15-хвилинний мультфільм «Кит, який хотів співати в Метрополітен Опера», також відомий як «Віллі — оперний Кит». Він вийшов у 1946 році одразу після «Фантазії» як її невеличке доповнення. Тут all inclusive: не тільки оперний голос, але й історії про оперну «кар’єру», образ імпресаріо, різновиди чоловічих голосів (тенор, баритон, бас), образ театру, та ще й якого — аж цілого Метрополітена.
Головного героя, Кита, озвучує оперний співак Нельсон Едді (Nelson Eddy). Тут цитуються арія Фігаро із опери Россіні «Севільський цирульник» (це улюблений музичний фрагмент, який використовуватиметься в інших анімаційних фільмах), секстет із опери Доніцетті «Лючія ді Ламермур», фрагмент арії Каніо із «Паяців» Леонкавалло, дует Трістана та Ізольди із однойменної опери Вагнера, фрагмент із опери «Фауст» Гуно. Нормальний такий набір як для анімованого фільму, розрахованого на дітей! Але цей мультфільм досить сумний. Я не хочу спойлерити, проте все, що пов’язане з оперою, чомусь майже завжди закінчується сумно. «Його спів був дивом, а люди звичні до див».
Одразу так і не помітиш, але в мультику «Коти Аристократи» (1970) головна героїня Герцогиня, власниця котиків, мадам Аделаїда Бонфамій, колись була оперною співачкою і навіть першою виконавицею ролі Кармен у однойменній опері Жоржа Бізе. Її зображено в типовому образі оперної співачки в літах: коти, хутро, боа, прикраси, патефон і спогади про минулі оперні успіхи. Екранний образ Герцогині доповнюється цитатами із опери «Кармен».
Якщо взяти до уваги мультик «Красуня і Чудовисько», який вийшов у 1991 році, то можна простежити деякі зміни в озвучуванні головних персонажів, жінок особливо. Бель тепер не співає академічним голосом. Лише місіс Пот зберігає класичне, академічне звучання. Проте, і на щастя (ви зрозумієте, чому), роль Гастона озвучує актор та професійний оперний співак Річард Вайт (Richard White) — я вважаю цього персонажа в оригінальній озвучці окремим витвором мистецтва. Гастон — яскравий приклад гротескності не тільки візуально, але й аудіально. І це прекрасно!
Популярні оперні цитати
У 1952 році компанія Ворнер Бразерс випустила семихвилинний анімаційний фільм «Магічний Маестро» («Magic Maestro»). Основною оперною цитатою є арія Фігаро із «Севільского цирульника» Россіні (знову), у виконанні Карлоса Раміреза.
У серії Луні Тюнз «Севільський кролик» не тільки звучить музика із «Севільского цирюльника» Россіні, але й зображається сам сюжет — у дещо викривленому, комедійному мультяшному стилі.
А у 1957 році та сама студія випустила «Що таке опера, Док?» («What’s opera, Doc?»), де знову оркестр, диригент, фраки, закулісся і — Вагнер. Музика Вагнера, Россіні та Бізе є однією з найчастіше цитованих не тільки в «Багсі Бані», але й у «Том і Джеррі».
Тенденція використання оперної музики в анімованих фільмах збереглася дотепер, хоча й дещо змінилася, порівняно з минулим століттям. Де-не-де ще можна чути, наприклад, фрагмент арії Лаурети із «Джанні Скіккі» Пуччіні (мультфільм «Лука», 2021), але вже не як елемент розвитку історії, а як окрему частину, не пов’язану із сюжетом і ту, яка не має впливу на розвиток подій.
Ідея знайомства зі складною музикою через яскраві картинки, захопливі історії та персонажів, які не тільки запам’ятовуються, але й залишаються в серці, не вичерпалася. Вона є. З плином часом вона змінює форму, змінює підхід, але не зникає. Мені б дуже хотілося, аби ми також звернули увагу на можливість популяризації оперного мистецтва через анімацію. Між бажанням та результатом є велика відстань, утім, навіть один крок назустріч ідеї скорочує цю дистанцію.
Читайте також: