У наш час джаз має набагато більшого із, скажімо, проєктом Деймона Алборна (Damon Albarn) і Джеймі Х’юлетта (Jamie Hewlett) Gorillaz, або з творчими пошуками композиторів-мінімалістів. Сьогоднішній, сучасний джаз (contemporary jazz) — не про соло, імпровізації та пошук нових композиторських підходів/практик (потрібне підкреслити). Зараз джаз дуже відрізняється від того, що пересічний слухач може собі уявити під цією назвою: свінг (джазовий грув, кач), оркестр, гучні мідні інструменти, твідові піджаки тощо. Вся історія джазу — про трансформацію і про пошук нового; про атмосферу часу, про експерименти. Так, відкинувши певні важливі маркери джаз залишається собою, зберігаючи дух музики дещо елітарної, сучасної, нетривіальної, безумовно цікавої та експериментальної.
У сучасному світі можна знайти музику на будь-який смак. Так, навіть у 2023-му році продовжують існувати біг-бенди та камерні склади музикантів, котрі грають у стилістиці середини 1950-х років; продовжують набирати популярність артисти, що схрещують хіп-хоп та джаз [1]; електроніка та експерименти в джазі стали синонімами творчості артиста Flying Lotus тощо. Втім, дуже важливу нішу, як на мене, займає лейбл британського музиканта та продюсера Меттью Голсола (Matthew Halsall) — Gondwana Records. Про вплив лейбла на музичні тенденції не говорять часто, його артисти не збирають стадіонів та (поки що) не номінуються на Греммі. Втім, серед джазових музикантів є розуміння важливості вектору, обраного Голсалом. Тож, наша задача полягає в тому, аби «привідкрити завісу» та познайомити читача з лейблом, що вже понад 10 років стабільно набирає обертів та впливу на сучасний музичний ландшафт.
Меттью Голсол — музикант, трубач з Манчестера, Британія. У 2007-му році він створив лейбл Gondwana Records, який почав видавати музику манчестерських музикантів та сприяти розвиткові місцевого музичного ком’юніті. За останні 15-16 років ця місцева, можна сказати, нішева, ініціатива стала майданчиком для музикантів з різних куточків світу. Ми домовились поговорити з Метью, аби зрозуміти, що саме об’єднує всіх цих людей; які концепти та задуми є спільними для таких різних артистів, видаваних лейблом Gondwana Records.
Я послухав ваші три нові сингли на Spotify, і музика звучить потужно, в той же час доволі розмаїто та цікаво в динамічному плані. В одному з ваших постів у соціальних мережах ви сказали, що твір з альбому: «“Mountains, Trees and Seas” натхненний моїми відвідуваннями будинку модерністського стилю 1950-х років у Брідлінгтоні та моїми багатьма подорожами на чудовий острів Англсі». Можливо, ви могли б розповісти більше про ці місця та, можливо, про те, що саме вас надихнуло?
— Так, я хотів створити музику для цього альбому десь далеко від мого будинку в Манчестері. Це активне промислове місто, і мені потрібно було бути в більш мирному та надихаючому місці. Я знайшов будинок у Брідлінгтоні, що знаходиться на північному сході Англії. Це неймовірний будинок, він дійсно красивий. Великі вікна з видом на Північне море, дерев’яні підлоги і стіни, консольні сходи, багато природного світла та гарний сад навколо будинку.
Я люблю архітектуру та дизайн інтер’єрів, і в цьому будинку обидва ці компоненти були просто чудові. Так що це було дійсно дуже хороше місце для створення музики, відпочинку та натхнення. Потім я також писав музику у Північному Вельсі, в місці під назвою Пенманмоур, яке, мабуть, за півтори години їзди від Манчестера. Це був будинок, який належав архітектору, який його перепроєктував. Навколо було багато островів, будинок стояв на горі, і тому з вікна відкривався дуже красивий вид. Погода змінювалась, сонце заходило і сходило, було багато хмар, веселок та усіляких інших явищ. Ці зміни наштовхнули мене на ідею для назви альбому, «Постійно змінний краєвид», тому що кожного разу, коли я сидів і писав, дивлячись у вікно, щось різне творилося в цьому просторі. І мені дуже сподобалося писати музику, дивлячись у вікно.
А третя локація — це Англсі, острів поруч з валлійським узбережжям. Він фактично недоторканий. Є особливе місце під назвою Пляж та Ліс Ньюборо (Newborough National Nature Reserve and Forest on Anglesey – C.Б.), де я проводив багато часу, створюючи музику, і я жив у дуже гарній дерев’яній хатинці з панорамним видом на гори, море та природу. Так от, вся музика була створена та натхненна цими видами та місцями.
В одному з інтерв’ю ви сказали, що цей альбом натхненний природою. Чи маєте якусь концепцію? У вас, можливо, є меседж, пов’язаний із цим релізом?
Так! Я думаю, що для мене ідея полягала в тому, щоб я створив музику так, як я відчуваю себе в цих прекрасних місцях. Я намагаюся створити музику також з використанням моїх очей, так що музика має певне відчуття ландшафту і природності. Тобто, коли слухач вдягає навушники він має отримати враження, наче він втік від реальності. І я думаю, що музика дуже потужна в цьому розумінні. Вона може перенести тебе в різні місця. Особисто я можу просто заплющити очі, слухати з навушниками, і для мене весь світ зникає. Це — справжня ідея.
Як людина з Запоріжжя, теж великого промислового центру на південному сході України, в деякому сенсі розумію вас і цей спосіб сприйняття, коли можеш втекти від світу, просто надягаючи навушники. Цікаво дізнатися про ваш процес роботи: як ви зазвичай генеруєте ідеї. І найголовніше: як робота над цим альбомом відрізняється від вашої іншої творчості?
— Я думаю, що початкова точка цього альбому дуже відрізнялась, в тому сенсі, що я провів багато часу перед зустріччю з музикантами, до того, аби вони могли творчо долучитись. Я витратив багато часу на створення купи шарів перкусії, як калімби, марімби, вібрафони та челести тощо. Раніше я такого не робив. Зазвичай зі мною був інший дуже гарний ударник.
Я вирішив, що хочу створити свою власну ритмічну енергію, чим раніше мені не вдавалося займатись. Я трохи граю на барабанах та інших ударних інструментах, але мені знадобилося, можливо, п’ять років, аби навчитися і просто грати, удосконалювати навички гри на різних ударних інструментах, щоб відчути, що я хочу робити з цими інструментами самостійно. І в цьому альбомі я граю багато на різноманітних інструментах.
Наприклад, у “Water Street” я граю на челесті, оркестрових дзвониках (Glockenspiel – С.Б.), маракасах та кришках від пляшок, калімбі та трубі. Так що це був альбом, де є багато окремих шарів і ідей, які я потім брав в студію, і музиканти експериментували над цим, але я завжди залишав простір для імпровізації музиці, бо мені дуже подобається слухати і відчувати особистість музикантів та їхні реакції на музику та атмосферу, яку я створив.
На запитання Тіма Вілсона з The Ransom Note, чи вплинули на вас якісь британські або англійські трубачі, ви відповіли: «<…> не мало значення, хто це був, головне полягало в тому, що ці люди були вмілими в тому, що робили». Gondwana Records починався як досить малий манчестерський лейбл, а тепер це успішний міжнародний проєкт. Якщо я розумію правильно, ви використовуєте той самий підхід під час вибору музикантів для лейблу. Не спільнота, а якість. Але водночас спільнота також важлива. Будь ласка, розкажіть мені, як це працює, і як відбувається комунікація між виконавцями та лейблом.
— Немає жодної чіткої формули або прямої відповіді на питання про те, як я працюю в якості А&R (Artist&Repertoire — людина, котра займається відбором артистів, — С.Б.) лейблу. Деякі артисти є музикантами, з якими я виступав у своїх власних проєктах, і вони показали мені музику, яка була просто чудовою. Тож я сказав: «Давайте працювати разом і видавати це».
Наприклад, Чіп Вікем (Chip Wickham). І, звісно ж, на самому початку, GoGo Penguin були дуже успішним гуртом на нашому лейблі. Я працював з ударником Робом Тернером (Rob Turner) над іншим музичним проєктом і він почав ділитися демозаписами треків GoGo Penguin. Найбільше я пам’ятаю трек “Last Words” з альбому “Fanfares”. Роб написав його і поділився зі мною, на що я сказав, що ми маємо це видати, адже це така гарна музика. Є багато музикантів, які діляться чимось, але це не завжди відповідає запитам лейблу. Втім, я все одно поважаю їх і з багатьма спілкуюсь. Якщо я відчуваю глибоке з’єднання і емоційний зв’язок з музикою, то так, я б точно видав її та підтримав.
Гадаю, я не така людина, якій важливий фінансовий успіх або щось на кшталт цього. Я був дуже задоволений тим, що всі ми працюємо дуже спокійно, не поспішаючи, як на лейблі, так і щодо моїх особистих проєктів. Я нікуди не поспішаю, мені просто приємно працювати з гарними музикантами, які є дуже талановитими та креативними. Тож, все відбувалось органічно.
Дехто з музикантів доєднались до нас, надіславши свої демозаписи, у нас на сайті є спеціальний розділ для цього. Наприклад, Ханья Рані (Hania Rani) надіслала нам неймовірні записи з Польщі. Також, Hannakiv, Йоханна, — вона надсилала музику з Естонії. Якщо музика мені дійсно подобається, я не бачу жодної причини, чому б ми не мали її підтримувати. Мені ніколи не було важливо, наскільки артист вже відомий або невідомий тощо. Для мене це історія про музику, і якщо вона мені і команді подобається, тоді ми вирішуємо, яким чином діятимемо надалі.
На що ви звертаєте увагу, коли вирішуєте підписати артиста? Інакше кажучи, що артист має мати у своїй музиці, щоб ви захотіли її випустити?
— У музиці має проявлятись особистість і оригінальність, а сам артист повинен вміти артикулювати речі, які він або вона хоче музикою висловити. Хороший приклад — Ханья Рані. Вона полетіла в Ісландію і там написала свій дебютний альбом. І коли я його слухаю, “Esja” (2019), я дійсно відчуваю енергію та ландшафт Ісландії: гори та спустошену, але красиву природу, різні енергії цього місця. Ханья — дуже цікава артистка, яка може передати цю інтенсивну енергію і емоції та захопити тебе в справжню подорож. Ти слухаєш її музику, вона захоплює, і водночас є близькою та унікальною в багатьох аспектах.
Коли я підписував інших артистів, таких як GoGo Penguin чи Mammal Hands, вони всі мали щось унікальне. Наприклад, GoGo Penguin — це джазове тріо, на яких доволі сильно повпливав Aphex Twin, Squarepusher, Massive Attack та ще різного роду електронна музика. А Mammal Hands — також тріо, але без басиста. Вони створюють неймовірну інтенсивну та дуже красиву музику з багатою мелодикою, на яку сильно вплинув фолк, світова музика і електроніка, звісно.
Я завжди шукаю артистів, які складають цікаву комбінацію жанрів та впливів. Це такі люди, які слухають багато музики і які є дуже свідомими щодо створення чогось свіжого та унікального. Це завжди було моїм підходом. Наприклад, Svaneborg Kardyb, яких ми підписали декілька років тому, — їхня музика настільки свіжа і проста, але красива, дійсно мелодійна, з багатою енергією та веселою особистістю. Думаю, що музика повинна мати це цікаве поєднання інструментів чи продакшену, цікавої емоційної глибини та різноманітних характерних особливостей.
А стосовно вас? Що привертає вашу увагу, коли ви слухаєте музику в цілому? Чи змінилися ці речі з плином часу? Якщо змінилися — як саме?
— О, так. Я пам’ятаю, в юності дуже любив музику 60-х років: рок-н-рол та поп-музика штибу The Beatles, The Rolling Stones, Jimi Hendrix тощо. Мене завжди вражали досить унікальні ідеї стосовно техніки запису та продакшену, як наприклад у “Sgt. Pepper” (1967) Бітлів та “Electric Ladyland” (1968). Пізніше я дуже сильно захопився джазом, а конкретно, музикою у виконанні біг-бендів, типу Баді Річа (Buddy Rich) та Каунта Бейсі (Count Basie). Потім мені все більше подобався модальний джаз та невеликі ансамблі з чотирьох або п’яти музикантів, подібні до квінтетів та секстетів Майлза Девіса (Miles Davis).
Будучи підлітком мене дуже цікавили тріп-хоп та хіп-хоп, а також всіляка музика на основі семплів. Тоді я не зовсім розумів, що саме семплюється, або як ця музика створюється, але мені подобалася ідея музики як чогось повторюваного, типу красивого біта. При цьому подобались і оркестрові твори, різні саундтреки, семпли джазового саксофона чи труби, і всілякі інші семпли фортепіано. Так я став захоплюватися культурою семплів, навіть не знаючи, що це ціла культура. Тоді на неї накинули ярлики тріп-хоп, хіп-хоп і тому подібне. Згодом я відчув, що більшість того, що мене справді захоплювало в музиці на основі семплів, було створено під впливом Джона Колтрейна (John Coltrane) і Еліс Колтрейн (Alice Coltrane). Продюсери, як DJ Cam, The Cinematic Orchestra, — вони всі вносили ці прекрасні духові джазові записи у сучасний тріп-хоп та хіп-хоп.
Певним чином я об’єднав ці два світи у своїй власній музиці. Ось так змінювалась моя практика слухання музики. І зараз я все ще слухаю дуже різноманітні жанри. Мені подобається електронна музика, лейбли Warp Records, Ninja Tune, Erased Tapes. Люблю ембієнт і я все ще люблю джаз: як сучасні, так і старі записи. Мені дуже подобається музика Західної Африки. Здається, я все більше слухаю цього і у мене взагалі досить велика колекція реггі та дабу. Я все ще збираю вінілові платівки. Мені подобається грати як діджей зі справжніми вініловими платівками, а не з mp3. Так, поступово я збираю різні штуки з усього світу.
Раніше ви згадували Aphex Twin’а, і те, що вам подобається електронна музика, і я хотів запитати, чи ви слухали його останній міні-альбом, який вийшов зовсім нещодавно? Як вам?
— Так, я слухав. Нормально. Не мій улюблений запис, але це не погано. Я дійсно вважаю, що Aphex Twin є однією з найважливіших постатей у сучасній музиці. Він, як Моцарт… Насправді, я не дуже фанат Моцарта, але я маю на увазі персону, яка є дуже важливою в контексті історії.
Думаю, різноманіття його релізів та його каталог, а також його гра, його здатність створювати енергію, відбивати особистість у своїй музиці, використовуючи електронне програмування, просто неймовірна. Щоразу, коли він щось випускає, мені завжди цікаво. Наприклад, мені дуже сподобався його EP (міні-альбом, – С.Б.) “Collapse” (2018), який вийшов перед цим релізом. Також сподобався “Syro” (альбом, 2014-го року – С.Б.).
Але, я б сказав, що мої улюблені твори Афекса знаходяться в альбомах “…I Care Because You Do” (1995) і “Richard D. James Album” (1996), який мені дійсно подобається, а також на “Selected Ambient Works 85-92” і “Selected Ambient Works Volume II”, які мені дуже дорогі.
Усі вони вийшли в 1990-х. Золотий період.
Так! Хоч він і не джазовий музикант, але я думаю, що будь-хто зацікавлений в музиці, обов’язково має просто послухати його доробок. Він неймовірний!
У мене є відчуття зв’язку між такими виконавцями, як Aphex Twin, Arca і Björk. Для мене це три художники, які визначають всю сутність сучасного світу на музичному ландшафті.
Які були найбільші виклики в управлінні компанією звукозапису? Які досвіди або ситуації вас найбільше чого-то навчили?
— Мені пощастило, що взагалі цей процес управління лейблом був приємним, спокійним і повільним. Ми не поспішали підписувати артистів, нам не було важливо мати певну кількість артистів або певну кількість релізів на рік, щоб чогось досягнути. Було дійсно приємно просто дозволяти музиці спокійно з’являтись і випускати її.
Один з найважливіших моментів – це, безумовно, святкування десятої річниці нашої компанії. Це було щось особливе. Ми провели великий фестиваль у Лондоні, де були всі на той час наші артисти з лейбла: Hania Rani, Portico Quarter, Mammal Hands, я, Phil France, John Ellis. Всі прийшли і виступили.
У мене насправді немає так багато поганих досвідів, тому що я досить уважний до того, з ким ми співпрацюємо. Єдине, що може ускладнювати роботу… Іноді деякі артисти хочуть контролювати більше, ніж просто створення музики, і стає складно, коли вони втручаються у створення художньої графіки або відео, процеси, за які відповідають інші члени команди.
Найгірше, що може трапитися з компанією звукозапису, це коли ви перетворюєтесь на банк, який дає музикантам гроші, і ви не берете жодної участі ні в чому, крім того, що ви віддаєте людям гроші, щоб вони витрачали на свої записи. Це не співпраця. Вони могли б просто отримати кредит в банку і записати альбом самостійно, якщо вони не цінують команду, яка тут є. Я вірю, що ціле завжди більше, ніж сума його частин. Тобто, коли ви співпрацюєте, і внесок кожного має цінність, ви можете досягнути більшого, ніж може зробити окрема особа. І це було дуже важливим етосом для нас як лейблу: бути командою, яка може розвиватися та розвивати інших.
Коли лейбл тільки починав свою діяльність, чи ви мали візію того, яку музику лейбл випускатиме та як це виглядатиме у візуальному плані? Чи розробляли аудіо- та візуальну естетику з самого початку?
— Так, я б сказав, що я завжди хотів, щоб мій брат брав участь у розробці графічного дизайну, і він цим займаєтеся уже 15 років. Деніел (Daniel Halsall) працював над графічним дизайном і ми обидва були великими прихильниками Warp Records, Ninja Tune та Erased Tapes. Раніше в Манчестері був дуже важливий лейбл звукозаписуFactory Records.
Ми вирішили, що наші обкладинки повинні мати певну якість та структуру. Але нам також подобалось, як на ранні релізи вплинули Blue Note та Impulse та інші джазові лейбли. Ми провели багато досліджень у питанні обкладинок, визначили, як бути унікальними, але при цьому, виказати нашу повагу та референси на наші улюблені обкладинки минулого. З точки зору музики, я думаю, що єдине, що я дійсно планував — підтримувати музикантів на північному заході Англії… Лондон — столиця та місце, де відбувається все. І я люблю Лондон і з радістю катаюсь туди грати концерти, але…
Немає децентралізації.
— Так, здається, що багато музикантів за межами Лондона просто забуті. Артисти, з якими ми співпрацювали, — це люди з Манчестера, Лідса… Mammal Hands були з Норвіча, іншого місця, яке не дуже відоме у музичному світі. Так, ми просто хотіли працювати з людьми, які потребували підтримки, це допомагало зробити музику унікальною.
Музика з Лондона йде слід за жанрами та тенденціями набагато більше, ніж у Манчестері, де люди просто роблять музику, не дуже переймаючись тим, що є популярним або актуальним на даний момент. Деякі музиканти в Лондоні унікальні, як Portico Quartet, які базуються в Лондоні, і грають музику, яка не схожа ні на що інше, але такі унікальні артисти рідкісні. Але загалом, так, це те, що ми хотіли робити.
Останнім часом вони почали додавати більше електроніки до своєї музики, і це звучить чудово. У мене бракує слів, щоб це описати, але це потужний експеримент, який я просто обожнюю.
— Так, вони чудові.
Повертаючись до мого попереднього питання, моє бачення полягає в тому, що людина, яка заходить на YouTube, Bandcamp, сайт Gondwana Records тощо, бачить ті стильні та мінімалістичні обкладинки до доволі різної музики. Я хочу сказати, що естетика лейблу, його візуальний компонент ніби притягує доволі різні релізи один до одного і створює враження, що музика хоч і різна, але в ній закладені схожі контепти та підходи. Чи ви вважаєте, що Gondwana Records має свій власний “звук”? Якщо так, як би ви його описали?
— Я вважаю, що він має власний візуальний стиль та звук, але вони не є ексклюзивними. Принципово, що цей звук є результатом впливу багатьох жанрів. Там кроссовер у всьому. Так, навіть джаз, який ми створюємо, має багато духовних та медитативних звуків, східних звучань, не традиційних джазових інструментів, таких як арфа і танпура.
І з більш сучасних речей, як GoGo Penguin, Mammal Hands, Portico Quartet, вони всі мають цей чудовий зв’язок з електронною музикою та також змішують різні штуки. Наприклад, hang drum (ґлюкофон/металофон – С.Б.) у Portico Quartet дуже виразний і унікальний. Це дуже рідкісний інструмент наразі (можливо, Метью має на увазі конкретний вид даного ударного інструмента, адже ґлюкофони та металофони є доволі поширеними і немає жодної проблеми їх придбати, в тому числі, в Україні – С.Б.). Мені навіть здається, що його більше не можна купити, бо його виробник припинив їх виготовляти. Щодо Mammal Hands, — вони не мають басиста, але їхній драмер вчився індійській класичній музиці. Він навіть на таблах (індійський перкусійний інструмент — С.Б.) може грати і у нього є індійський гуру. Тож, багато його ритмів та перкусійних елементів в музиці роблять Mammal Hands дуже унікальними, адже він привносить індійські паттерни та ритми, вкорінені в нього як музиканта.
Як проходить обговорення, коли ви та музиканти обираєте обкладинку? Наскільки я розумію, багато з них мають референси на мистецтво 1910-х, 1920-х років, наприклад, супрематизм Казимира Малевича. Як виглядає процес створення обкладинки альбому?
— Це більше питання до мого брата, але я можу на нього відповісти наскільки я розуміюсь в процесах. Мій брат любить створювати обкладинки альбомів, слухаючи музику. Таким чином, він заздалегідь отримує музику і проводить довгий час малюючи, слухаючи та створюючи різні скетчі на своїх блокнотах.
Потім він сканує їх та перетворює в цифрові образи, якщо треба отримати більш сучасний вигляд. Так, в них є певні референси. Іноді деякі артисти говорять: «Ми довіряємо вашому брату, нехай робить все, що вважає за потрібне». Він може створити щось неймовірне, дуже свіже. Деякі музиканти мають власні конкретні ідеї щодо того, що вони хочуть. І, я думаю, це залежить від впевненості та довіри між артистом та моїм братом. Але останні обкладинки, такі як Chip Wickham, Phi Psonics, Vega Trails, — там є цілий набір обкладинок, які мій брат зробив. Артисти, як Svaneborg Kardyb просто дали йому волю творити, і він створив щось дуже свіже і унікальне, що всі вони дуже полюбили. І це найкращий можливий спосіб робити це, мати цей дуже природний та креативний процес.
Які стратегії або підходи ви вважаєте найефективнішими для просування лейбла та його артистів?
— Одна з найважливіших платформ для нас як лейблу, і ми цього не розуміли десь три-чотири роки тому, — це YouTube. Фактично, це наша найпопулярніша платформа для підписки. Ми створюємо багато музичних відео та відео живих виступів. Instagram є дуже важливим для візуального естетичного аспекту. Тому ми витрачаємо багато часу на створення фотографій та відео для промоції та для демонстрації артистичності. Всі музиканти, з якими ми працюємо, неймовірні на виступах, тому це добре, що ми можемо показати тим, хто живе в інших країнах, на що здатний цей артист на лайві, щоб вони могли відчути це та насолодитися цим.
Також важливо проводити багато інтерв’ю, записувати подкасти, а також якомога більше гастролювати. Що більше енергії в артиста просувати музику, грати її на концертах та взаємодіяти зі світом, то більше світ взаємодіє з артистом. Артисти, які досягають найвищого рівня успіху на лейблі, це ті, хто постійно виступають на концертах.
Яким було найбільше досягнення лейблу до цього моменту, і яка є ваша найбільша амбіція щодо його майбутнього?
— Я б напевно сказав те саме, що й раніше. Це ті моменти, коли ми розділяємо та святкуємо творчі успіхи під час спільних заходів. Наприклад, у нас зовсім скоро має відбутись захід в Бельгії та Уельсі, де я, Ханья Рані, Жасмін…
(Починається повітряна тривога. Звуки сирен.)
Вибачте, росіяни намагаються нас обстрілювати, я закрию двері. У нас є сповіщення про ракети. Вибачте, що зупинив вас.
— Все гаразд. Отже, я б сказав, що мої улюблені моменти — це саме події, коли ми об’єднуємося, і коли ми оцінюємо кількість чудових релізів, які ми випустили. Робота з музикантами з різних країн була дуже позитивною, наприклад, Польща, Естонія, Данія та Америка, всі ці місця. Я б хотів співпрацювати з українським музикантом в якийсь момент, знаєте…
Знаєте, у нас є дуже хороша спільнота джазових музикантів, і вони надихаються вашим лейблом. У мене є друг, він професійний піаніст, Євгеній Дубовик, і в нього цього року вийшов реліз “Resistance”, про український опір проти російської військової агресії, і стилістично це дещо нагадує мені Mammal Hands та Portico Quartet. Вони мають це спільне відчуття, але водночас, унікальність.
— Я завжди цікавлюся різними містами та культурами, і тим, як люди роблять музику у своєму оточенні. Тому я б дуже хотів почути такі речі. І якщо це видається чимось гарним, це завжди приємно, бо це щось, що ми можемо робити разом. Якщо ж ми відчуваємо, що не можемо допомогти, — це не означає, що нам не подобається музика.
Скорше ми відчуваємо, що ми не ті люди, які можуть вести музику у правильному напрямку. Ми можемо робити лише те, що можемо. У нас зараз 16 артистів і це неймовірно! Але я впевнений, що знайдеться хтось із України, хтось, хто відправить нам щось, і ми будемо просто вражені. Тому що завжди є великі артисти звідусіль і ми віримо, що знайдемо їх.
[1] «Відносини» хіп-хопу та джазу є окремою дуже важливою та актуальною для розуміння сьогоднішнього музичного ландшафту темою. Лиш зазначу наступні маркери: Майлз Девіс – «Doo-Wop» (1992) (джаз зустрічає хіп-хоп ритміку); A Tribe Called Quest – альбом «Low End Theory» (1991) (хіп-хоп-музиканти роблять інструментальний супровід треків з семплів джазових музикантів); експерименти бітмейкера J Dilla з ритмікою, – його створення «п’яного» хіп-хоп груву, котрий зараз використовують тисячі (джазових) драмерів по всьому світу; шалена популяризація мікстейпів на YouTube a la «lo-fi hip-hop beats» – теж результат стирання кордонів між джазом та хіп-хопом; врешті-решт, альбом Кендріка Ламара «To Pimp a Butterfly» (2015) (хіп-хоп артист кооперується з величезною кількістю джазових музикантів і створює свій magnum opus про історію афро-американців в Сполучених Штатах з величезною кількістю відсилок на африканську культуру. Результат: 7 номінацій на Греммі та одна перемога в категорії «Найкращий реп альбом» (Best Rap Album)).