16 січня в Києві відбудеться показ музичної моновистави Євгенії Мєлконян «Нитка_թել», що поєднує живий спів, танець і відео. Висвітлити цю подію ми запросили музикознавицю Маріам Вердіян.
Одразу на візуальному рівні назва проєкту (навіть, якщо ви не розумієте переклад другої частки «թել») підказує, що це буде поєднання української та іншонаціональної культур. Але вже так збіглося, що я дотична до обох і з перекладом вам допоможу. Ці незвичні, схожі на орнамент символи, — літери вірменської абетки і означають вони, як і перша частка, слово «нитка» («т`ель»).
Як розповіла Євгенія, моновистава «Нитка_թել» поєднує в собі український та вірменський фольклор, через який авторка звертається до свого етнічного коріння, відтворюючи голоси пращурів, співаючи їм, для них. Це два фундаментальних світогляди, які сформували особистість мисткині.
Живий спів народних пісень Євгенія втілить в авторських інтерпретаціях, які будуть органічно вплітатись у виставу-ритуал. Саме перформативний потенціал фольклорного матеріалу — а не суто музичний — Євгенія називає визначальним для себе в цьому роді мистецтва: «Це моя особиста подорож. Для мене на першому місці перформативність. Тому фольклор мені ближче».
Тож глядачам/кам годі й очікувати концертного виконання фольклорної музики. Євгенія зазначає, що у виставі буде представлене переосмислення авторкою глибинних традицій її роду; вона в моменті буде проживати на сцені багатовіковий досвід попередніх поколінь.
Іван Гакуша, композитор проєкту, підкреслює: «Не було завдання робити композиції, які Женя буде повністю проспівувати як пісні, тому що перформативність тут важливіша. Треба було на перший план винести історію, стани і спів».
Фольклор для Євгенії — це не стільки про музику, не стільки про обрядовість, як про особливе національне світовідчуття, яке дуже різне у кожного з її пра-народів — українців і вірменів. Як зазначає сама авторка, для неї стан важливіший, ніж сама пісня, і саме його вона намагається зафіксувати та передати глядачу/ці: «Якщо український фольклор тут — це більше про магічність, ритуальність, наприклад, образ русалок з поліських пісень, то вірменський — про поетичність, символічність образів, тугу за домом».
Нитки, які зв’язуть виставу Євгенії в цілісний твір, сплітаються з такої кількості різних контекстів і країн, що цей проєкт видається набагато ширшим за рамки виключно українсько-вірменського культурного простору. Це історія шляху всього роду Євгенії, від міграції на початку ХХ століття її пращурів з Туреччини через геноцид вірмен до її особистого переїзду вже під час повномасштабної війни. Окрім згаданого поліського — рідний регіон, — і вірменського, це також і польсько-російське коріння Євгенії, й Іспанія — країна вже її особистого досвіду міграції. Навіть команда проєкту складається з різнонаціональних митців та мисткинь (співрежисерка Анабель Рамірес родом з Нікараґуа).
Але найцінніше, що декларує сама авторка і чого очікую я як глядачка, — це спільне резонування відчуття своєї ідентичності, звернення до внутрішнього «я», розмови зі своїм корінням, пам’яттю роду через медитативний дух вистави. І тут, насправді, національна забарвленість перформансу може втратити фундаментальну важливість — кожен та кожна, припускає Євгенія, почує в голосі акторки пісню свого роду: «Ми — частина більшого. Це міняє перспективу. Зараз дуже важливо усвідомити хто ти, що ти маєш і куди ідеш далі, щоб кожен глядач подумав про свій індивідуальний шлях».
Січневий показ «Нитка_թել» буде вже п’ятою презентацією проєкту. Вперше публіка познайомилася з виставою у Києві в лютому 2024 року у форматі work-in-progress. Далі була європейська прем’єра у Відні на театральному фестивалі Favoriten Festival, а також «Нитка_թել» презентувалась у Запоріжжі на фестивалі Тарасов Парк.
А поки у нас є можливість тут, у Києві почути Вірменію голосом Євгенії (а це три октави діапазону!) та, повторюючи слова мисткині, запитати себе вкотре хто я? що я маю? куди я йду?
Проєкт створений за підтримки Стипендії імені Антонена Арто, заснованою агенцією proto produkciia.
Читайте також: