У 24 роки Степан Бандера вже Крайовий Провідник ОУН. У 27 — засуджений польською владою до смертної кари, згодом заміненої на довічне ув’язнення, з якого вдалося втекти через три роки. У 32 — очільник Революційного Проводу ОУН. В розпалі Другої світової війни — ув’язнений у нацистському концтаборі. У 37 — голова Проводу Закордонних частин ОУН. У 50 — вбитий пострілом сильнодіючою кислотою від руки агента НКВД.
Поміж тим — обожнював лижі, баскетбол і легку атлетику, хоча й мав слабке здоров’я через проблеми з суглобами. У приватних стосунках не толерував аполітичність — про «неідейних» казав: «Темний нарід! Ні читати, ні писати». Протистояв трьом окупаційним режимам, через що постраждали його найближчі родичі: нацисти закатували трьох рідних братів, енкаведисти розстріляли батька, а трьох сестер відправили на заслання в Сибір. Був люблячим сім’янином, хоча через вимоги конспірації троє його дітей дізналися, ким насправді був їхній батько, вже після його загибелі. А ще — мав неабиякий музичний хист.
У день народження провідника українських націоналістів пропонуємо поглянути на маловідому сторінку його життя — музичну.
Музика на службі ідеї
Степан Бандера народився 1 січня 1909 року в селі Старий Угринів на Івано-Франківщині в сім’ї греко-католицького священника. Побратим провідника Микола Климишин згадував, що багатодітна родина Бандер (Степан був другим із восьми дітей) «мала в себе цілий хор включно з фортепіано, на якому звичайно акомпанувала одна з сестер».
Традиція домашнього музикування та участі в музичних колективах при різноманітних товариствах була незамінною частиною суспільного життя на західноукраїнських землях, зокрема серед духовенства. Ще на початку ХХ століття греко-католицький священник Володимир Садовський відзначав: «У нашої співацької дружини виробився вже здавна аксийом, що Русин вже родився співолюбивим, мало що не композитором, а щонайменше диригентом». Звідси — численні аматорські хори, оркестри, театральні гуртки, культурно-просвітницька діяльність яких була водночас і вагомим кроком у національно-визвольному русі.
«За звітом 1932 року члени ОУН в рамках легальної діяльності при різних товариствах заснували 14 музичних гуртків і хорів, організували 145 святкових концертів-академій, 57 фестин, 206 театральних вистав, понад 50 вечорниць», — зазначає дослідниця Наталія Кобрин.
Музичні колективи виникали чи не в кожному осередку як напів військових товариств — «Сокіл», «Січ», «Луг», «Пласт», так і освітньо-культурної «Просвіти». Згідно з уставом останньої, завданням хорів було «урядження національних свят», і «плекання та популяризація української — головно народної — пісні».
З підліткового віку Степан Бандера був активним учасником таких товариств, зокрема й членом співочого студентського гуртка при філії «Просвіти» в Калуші. Микола Ковалишин пригадував, що Бандера співав «у других басах» і додавав: «Під час співу я завжди ставав біля нього, бо він добре читав ноти і мав добрий слух».
Сам Бандера, пишучи в автобіографії про період свого навчання, поміж іншим лаконічно зазначив: «У вільний час я залюбки грав у шахи, крім того співав у хорі та грав на гітарі і мандоліні. Не курив і не пив алькоголю». Мандоліну він придбав у 14 років на власні заощаджені кошти.
До початку військово-політичної діяльності, під час навчання у Стрийській гімназії, а згодом — Львівській політехніці, музика була вагомою частиною життя Степана Бандери. Односелець Осип Базюк пригадував, що, Бандера часто приїздив до рідного Старого Угринова: «Кожної неділі він ходив до церкви на Службу Божу в Угринові або Бережниці, а після обіду, одягнений деколи в пластовий однострій, їздив верхом по селах, де закладав товариства “Луг”, організував молодь, учив її співу, закладав аматорські гуртки». А землячка провідника Анастасія Іванюк розповідала, що Бандера «вчив їх хору, вчив їх і по-Божому, церковні пісні співати».
Різдвяна Служба Божа у тюрмі
До практики церковного співу Степан Бандера повернувся, як не дивно, під час ув’язнення — відбуваючи термін, що мислився як довічний.
Таке музикування пов’язане із приїздом капелана Йосипа Кладочного, що час від часу відвідував українських політичних в’язнів. Через священника Бандера підтримував зв’язок із Проводом ОУН: під час сповіді вони обмінювалися олівцями, в яких замість грифелю були заклеєні папірці з посланнями.
Отець Йосип пригадував: «Бандера був побожний, релігійний, сповідався, приступав до святого Причастя все, коли я був у в’язниці, і хоч ми були під сильною обсервацією, — він сим не зраджувався і змушував надзирателів в часі сповіді бути на приличній віддалі <…> Від него била сила волі і стремління поставити на свойому».
Перед приїздом капелана на Різдво 1937 року Бандера організував хор із ув’язнених побратимів, з якими розучив співану Службу Божу. Микола Ковалишин, що був одним із хористів, згадував:
«Ми вчилися співати на чотири голоси. Провадив хор Бандера. Я тоді мав нагоду пізнати, як він знається на веденні хору. Начальник в’язниці радо давав позволення на те, щоб в’язничі сторожі любили спів українських в’язнів… Найкраще нам ішли коляди, бо кожен їх знав… Це перша наша служба Божа по трьох літах, де ми зійшлися разом, співання служби Божої і ще на кінець та коляда, що так докладно пасувала до нашого стану, — все це викликало в нас надзвичайне почуття й залишило незабутнє враження».
Бандера, бандерівці і «З москалями нема спільної мови»
Те, що ім’я Степана Бандери стало символом українського національно-визвольного руху, відображено, зокрема, у повстанському фольклорі — і за життя провідника, і в новочасних зверненнях до повстанської тематики. Існує версія, що однойменна пісня про «батька нашого» створена вже за часів незалежності України. В наші дні ім’я Бандери увійшло й до автентичної повстанської пісні «Чорти ми лісові» у виконанні Тараса Чубая: «а як прийдеться стати зі зброєю в руках / Бандера поведе нас, замає гордо стяг» (в оригіналі у бій веде не конкретно Бандера, а узагальнено — «маршалок», тобто керівник збройних сил).
Ще за життя провідника українських націоналістів його ім’я переросло із власної назви в окреме самодостатнє слово.
«Вислав Сталін свої діти на західні землі,
Просвіщати всі народи, щоб не були темні.
Раз, два, три, чотири — лізуть до комори,
Старі скрині розбивають, шукають “бандьори”» — співається у пісні вояків і воячок УПА 1940–х років.
Борючись із очільниками визвольного руху, окупаційний режим і самих повстанців називав за іменем їхнього провідника. Так, російська влада на українських землях оголошувала своїми ворогами спочатку «мазепинців», тоді — «петлюрівців», а згодом — «бандерівців». За останніми статус ворогів російського режиму зберігається дотепер — у промовах Путіна регулярно артикулюється мета «знищити бандерівців».
Позиція Степана Бандери щодо російського окупаційного режиму, висловлена в середині ХХ століття, залишається актуальною в час російсько-української війни:
«Мета наших визвольних змагань — повне унезалежнення від Москви через побудову Суверенної Соборної Української Держави, — не може бути нічим підмінена. Сама зміна режиму й устрою Росії, при будь-якому узалежненні від неї України, не є ані суттю, ані етапом українського визволення. <…>
Як по московському боці немає інших діючих сил, тільки імперіялістичні, що найбільш ворожо ставляться до визвольних змагань України й інших народів, так само з нашого боку супроти них може бути тільки одна постава: відпір і боротьба. Боротьба з Москвою, з большевизмом і з кожною іншою формою її загарбницького імперіялізму, аж до повного визволення, поки московська нація не виречеться своїх намагань поневолювати Україну й інші народи та не погодиться жити з ними в мирних взаєминах, на засаді пошанування самостійности і всіх прав кожного народу.
А до того часу, поки в московському таборі не виступлять неімперіялістичні сили з такою програмою і не почнуть діяти по лінії позитивного ставлення до головних цілей визвольної боротьби України й інших поневолених народів — доти не може бути спільної мови з жодними московськими чинниками».
Закликаємо вас підтримати збір на потреби мінометного розрахунку, що виконує завдання на Донеччині.
Література:
- Бандера С. З москалями нема спільної мови. Український самостійник. 1952. №42. 12 жовтня. С.1
- Бандера С. Мої життєписні дані
- Кобрин Н. Музична культура в національному русі галицьких українців (1891-1939). Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук. Львів, 2010. 252 с.
- Посівнич М. Степан Бандера — життя, присвячене свободі. Літопис УПА. Серія «Події і люди», книга 3. Торонто — Львів. 2008. 110 с.
Цей матеріал створено та опубліковано завдяки грантовій підтримці медіа The Claquers від Наукового товариства імені Шевченка в Америці.
Читайте також:
- Роман Шухевич. Музика зброї і зброя музики
- Мистецьке життя УНР: митець-воїн, музика-щит
- Микола Леонтович. Про мистецтво, пам’ять і ластівку з Покровська