Сьогодні день народження Кеті Берберіан — американської співачки вірменського походження, що перевернула уявлення публіки про вокальне мистецтво у середині ХХ століття. Хоча Берберіан відома передовсім як співачка, вона займалася також композицією та перекладами, і завжди — зачаровувала і дивувала. Про грані її таланту йтиметься у цій статті.
Інша жінка
«Дизайнери оздоблюють кухні мозаїкою та малюнками, позаяк це знову центральне місце в житті жінки. Виготовлення приладдя для домашнього шитва стало мільйонною індустрією. Більшість жінок виходять з дому хіба для того, аби піти на закупи, підвезти дітей або разом із чоловіком піти у гості. В Америці виростали дівчата, котрі ніколи не мали ніяких занять поза домом. … Науковці визнають, що нині країна не використовує величезного ресурсу — розумового потенціалу жінок. Втім жінки не прагнуть вивчати фізику — бо це не “жіночно”».
Бетті Фрідан. «Загадка жіночності» (1963)
Так описувала становище жінок в Америці у 1950–1960–х роках журналістка та письменниця Бетті Фрідан. Раз виборовши рівні права з чоловіками на володіння майном, освіту й участь у політичному житті країни, жінки стали все рідше і рідше ними користуватися. Справді, важко бути цілеспрямованою та сміливою хазяйкою власного життя, коли медіа зображують ідеальну жінку як вправну домогосподарку, уважну маму та завжди усміхнену дружину.
Від усвідомлення, що гору над жіночими долями беруть журнали, реклама, радіо та телебачення, визначаючи життєвий вибір більшості, почалася друга хвиля фемінізму. Її ідеєю було зламати усталені у суспільстві уявлення про жінку. А поки жінки тільки намацували цю проблему, Кеті Берберіан (1925–1983) влаштовувала власне життя на свій смак.
Майбутня співачка народилася у сімʼї вірменських мігрантів у США. З дитинства вона потайки слухала платівки із оперними аріями, підспівуючи улюбленим Амеліті Ґаллі-Курчі та Тіто Скіпі.
«Я немов упала у кролячу нору й опинилася у Дивокраї музики», — Кеті марила оперною сценою. Її вибір майбутньої професії був очевидний — дарма, що батьки не зустріли його радо. Дівчина вступила в Університет Нью-Йорку, який згодом полишила, аби отримати професійну музичну освіту. Вдень вона працювала, щоб мати змогу оплатити вечірні уроки музики. Така наполегливість переконала батьків Кеті, які більш не чинили опір у її прагненні стати співачкою.
У 24 роки Берберіан вирішує їхати в Мілан і продовжувати заняття у Джорджини дель Віґо. У консерваторії вона знайомиться зі студентом-композитором Лучано Беріо, а згодом до кола її спілкування потрапляють Луїджі Ноно, Бруно Мадерна, Сильвано Буссотті, Луї Андріссен, Джон Кейдж. Її запал спонукає до творчості, і, починаючи з 1956 року, зʼявляється гора вокальної музики провідних композиторів повоєнного авангарду, написана з розрахунку на голос Берберіан.
«Вона не належала тій запліснявілій традиції оперних примадон — бездумних інтерпретаторок готового нотного тексту», — згадував про співачку композитор Сильвано Буссотті. Тому до Кеті зверталися знов і знов зі свіжими партитурами.
Співає все
«Вона однаково цінувала оперу, фольклор, джаз, експериментальні твори, популярну музику. У цьому і було її новаторство, у котрому вже проблискували ідеї постмодернізму — вона підважувала культурні упередження, коли конкретний митець уособлював певний музичний канон».
Памела Карантоніс та Пітер Верстрете для «Кеті Берберіан: піонерка сучасного вокалу» (2014)
Свій творчий шлях Берберіан починала як виконавиця класичних опер. У її доробку — арії з опер Моцарта, Бізе, Доніцетті. Для її роботи над роллю характерним був комплексний підхід: вивчення музичного матеріалу, продумана пластика (для Кармен співачка спеціально освоювала іспанські танці), часто — свій придуманий костюм. Кеті часто створювала замальовки вбрання, яке вона хотіла для конкретного виходу на сцену, і пишалася, що на таку, здавалося б, дрібницю зважає публіка та критики. В її сценічних образах ніколи не було нічого випадкового чи не продуманого.
Слухаючи разом із донькою-підліткою пісні The Beatles, Берберіан захотіла мати їх у своєму репертуарі. Співачка замовила Луї Андріссену аранжування деяких пісень для голосу і фортепіано — і з цього почався її тривалий шлях виконання цієї музики.
Аранжування Андріссена відрізнялися стильовою перелицьовкою пісень — «Yesterday» стала lied, подібною до Шубертових пісень, «Michelle» випромінювала іпресіоністично-символічну крихкість, як ми її знаємо за творчістю Дебюссі, «Ticket to Ride» стала справжнісінькою бравурною арією XVIII століття. Берберіан купалася у цих стильових кульбітах, насичуючи пісні The Beatles новими сенсами.
Співачка продовжила виконувати The Beatles, замовивши аранжування пісень в інших композиторів: Ґая Боєра та Лучано Беріо. А в 1967 записала диск Beatles Arias із 12 піснями, який вийшов у Франції, Німеччині, Обʼєднаному Королівстві та США.
Інтерес Кеті Берберіан не вичерпувався сучасною музикою. У 1968 році вона звертається до ансамблю Concentus Music Wien, очільником якого був Ніколаус Арнонкур, із тим, аби взяти участь у записі опери Монтеверді «Орфей».
Співачка сумлінно взялася за роботу над партіями Посланниці та Надії. У невеликому есеї вона підсумувала свої спостереження щодо виконання Монтеверді. Так, вона зауважувала, що більшість співачок надміру чітко артикулювали кожен звук, тоді як Берберіан вважала це недоречним. Вона асоціювала Посланницю з юнкою, яка так само вражена смертю Еврідіки, як і решта, і заледве проговорює страшну звістку вголос. Тож її голос був приглушений, а прикрас до каденцій вона додавала мінімально.
Та славу Кеті Берберіан здобула як інтерпретаторка сучасної вокальної музики. Їй присвячені «Sequenza III», «Epifanie» Лучано Беріо, «Aria» Джона Кейджа, «Letter from Cathy» Луї Андріссена, «Voix de femme» Сильвано Буссотті тощо. Втім саме із Беріо творча співпраця тривала найдовше та стала найбільш плідною.
Із сорока творів різних авторів, написаних для Берберіан, половина належить перу Лучано Беріо, і створювалися вони протягом 20 років. Ця співпраця передбачала активну залученість як композитора, так і співачки — дуже часто саме Берберіан пропонувала ідеї, які згодом використовував Беріо. У його творах голос не є самостійним джерелом музичних сенсів — до нього додаються міміка, рухи, і так на художню ідею працювало все тіло Берберіан. Таким чином концертний вокальний твір просичується театром, розмиваючи межі між цими двома музичними сферами.
Таким твором є і «Sequenza III» для жіночого голосу — феміністський поклик, що лунає то приглушено, то наповну. У ньому застосовуються ті самі «розширені вокальні техніки», майстринею яких вважалася Берберіан: закривання рота рукою під час співу, кашель, трель язиком, сміх, прикривання рота рукою для приглушення звуку тощо.
Зрештою Кеті Берберіан сама вдавалася до композиції. Її доробок на позір малий — всього два твори: «Stripsody for a Lady» для жіночого голосу (1966) та «Morsicat(h)y» для фортепіано соло (1969), але і тут є цікавинки.
«Stripsody» — це невелика 5-хвилинна композиція, у якій авторка звертається до яскравих звуків, які рідко хто озвучує — до ономатопоей із коміксів. Компонуючи звучання, що імітують звуки навколишнього світу, вона створює цілість із нявчання, плачу, поцілунків, дзижчання та бряцання. Графічним оформленням партитури займався Еудженіо Камрі, а передмову до «Stripsody» написав Умберто Еко.
Хоча для Берберіан компонування творів не стало постійним заняттям, це дало їй одне важливе розуміння. Так, як вона поєднувала звуки у єдиний твір, вона може поєднувати твори у програмі. Звідтоді вона не стала зациклюватися на премʼєруванні нових творів, а створювала оригінальні музичні програми, долучаючись до традиції кураторства у мистецтві.
Формуючи новий образ співачки
«Сьогодні ввечері я запропоную кілька способів музичного кривляння».
Із нотаток Кеті Берберіан
Берберіан не зважала на умовності класичних опер, намагаючись подолати типовість у розвитку персонажки. Вона олюднювала її, приміряла на себе ті ситуації, у якій вона потрапляє, візуалізовувала образ до найменших деталей: вік, досвід, хода, жести, вбрання. Це було так не подібно до сяючих усмішок та гордих постав оперних дів, що супроводжували їх, здавалося б, за будь-яких умов.
Сценічній поведінці Берберіан також були притаманні певна штучність та дистанція, втім вони сприймалися досить природно, а створюваний нею образ щораз був близьким та зрозумілим. Вдаючися до найрізноманітнішого репертуару, вона ламала стереотипні уявлення про класичну музику як щось застаріле і сучасну музику як щось виключене із життя.
Співачка була вірменського походження і не намагалася цього приховати (на відміну від Марії Каллас, яка змінила прізвище, аби воно легше сприймалося англомовною публікою). Кеті Берберіан співала італійською, французькою, англійською, вірменською, польською, угорською, португальською, валлійською, швейцарським діалектом тощо. Так вона ламала англоцентризм західної культури, оприявнюючи нове і різноманітне всупереч моді та стереотипам.
- Friedan, B. (1963) FeminineMystique. New York: W. W. Norton & Company.
- Karantonis, P. et al. (2014) Cathy Berberian: Pioneer of Contemporary Vocality. Surrey: Ashgate.
- Meehan, K. (2011) Not Just a Pretty Voice: Cathy Berberian as Collaborator, Composer, Creator. Washington: Washington University in St. Louis.
- Schwartz, A. (2016) ‘The Absent Diva: Notes Toward a Life of Cathy Berberian’, in K. Henson (ed.) Technology and the Diva: Sopranos, Opera, and Media from Romanticism to the Digital Age. Cambridge: Cambridge University Press (Cambridge Studies in Opera), pp. 124–135.
Читайте також: