Доки увага киян була прикута до фестивалю Bouquet Kyiv Stage, за межами столиці також відбувались варті уваги події. 20 серпня піаністи Анастасія Стовбир (Турин, Італія) та Олександр Олійник (Київ) разом з Камерним оркестром ім. Д. Ахшарумова (диригент — Олег Тищик) виступили в Полтавській обласній філармонії. Чи не половину концерту музиканти присвятили знаним сучасним київським композиторам.
Афіша установи, на перший погляд, більше здавалась афішею будинку культури, аніж обласної філармонії. Лише деінде можна було натрапити на концерти академічної музики, адже більшу частину афіші займали заходи з назвами «Квіткова колекція», «Галерея на паркані», «Троє у вишиванках», або ж концерт Жанни Лтавської, де, як зазначено на сайті філармонії гостями концерту став «циганський колектив “Сімʼя Іванцових”, котрі разом із Жанною заспівають її пісню, знайому багатьом навіть за межами країни, “Рускій врєдітєль”».
Саме тому концерт 20-го серпня вибивався з-поміж інших філармонійних заходів — як за формою, так і за змістом. Його назва — «З двох сторін» — обумовлювала специфічний вибір програми, яка складалась з двох клавірних концертів Йогана Себастьяна Баха в першому відділенні, та творів Франсіса Пуленка, Олексія Шмурака, Віталія Вишинського та Олега Безбородька — в другому.
Авторка статті могла б довго та нудно розтлумачувати та інтерпретувати назву концерту, втім виконавці полегшили їй завдання, зробивши це за неї, та зазначивши в одному з фейсбук–анонсів:
«Музика першого відділення дає відповіді на питання, музика другого — запитання ставить. Клавірні концерти Баха говорять нам про прекрасне, музика останніх двох cтоліть — змушує говорити нас».
Бах
Перший (ре мінор, BWV 1052) та Сьомий (соль мінор, BWV 1058) клавірні концерти у почерговому виконанні Олександра Олійника та Анастасії Стовбир, з огляду на весь концерт, здались «приманкою» у вигляді добре знаних творів перед основною частиною заходу, яка складається з сучасної української музики. Втім, вони заслуговують на окрему увагу. Спільним для двох концертів була загальна грамотність виконання, яка виявлялась в переважно доцільних темпових та звукових рішеннях як в оркестрі, так і в партіях солістів — стрімкі та активні перші та треті частини помітно контрастували з виваженими, але не заповільненими, другими.
Попри це, місцями відчувався відгомін романтичних традицій виконання музики Баха, які сьогодні — в період розквіту історично поінформованого виконавства за кордоном, та його активного становлення в Україні — здаються не зовсім доцільними. Мова йде не стільки про проблему використання сучасного інструментарію (хоча в фоє філармонії виставлений спінет, який, як здалось, виконує роль прикраси), скільки про епізодичні відходи від розуміння специфіки барокових інструментів, а в цьому конкретному випадку — клавесина, партія якого перекладена для більш звичного фортепіано. Звідси походило, до прикладу, надмірне фразування коштом відверто непотрібної педалізації в другій частині Соль мінорного концерту у виконанні Анастасії Стовбир. У третій частині ре мінорного концерту Олександр Олійник вирішив звернутись до барокової традиції самостійного створення каденції, втім своїм експресивним шквалом нестійких гармоній видалась вона надто романтично-бурхливою.
Пуленк
Друге відділення концерту відкривала Соната для фортепіано в чотири руки Франсіса Пуленка. Виконання Анастасії Стовбир та Олександра Олійника було витриманим в дусі юнацької зухвалості, з яким і асоціюється музика Пуленка.
Активні перша та третя частини насамперед відзначились експресивним, з візуальної точки зору, виконанням Анастасії Стовбир, яке підкреслювало гротескність твору. Музичний компонент твору видався доволі вдалим в балансі між виконавцями, контрастною злагодженою динамікою та гарними не «посадженими» темпами, які весь час підкреслювали відчуття активного руху.
Шмурак
«Залізничний етюд» є першою частиною фортепіанного циклу «Гренландія» Олексія Шмурака, і саме цей твір відкрив блок концерту, присвячений українським композиторам. Таким чином, після звичного всім Баха, знайомого Пуленка, звучить не настільки знаний широкою полтавською публікою Шмурак.
Сам цикл складається з трьох частин: «Залізничний етюд», «Їздові собаки» та «Крижані варіації», кожну з яких об’єднує загальна емоція прохолодної відстороненості та, як зазначає сам композитор –– терапевтичності, яка виявляється в ізоляції від будь-яких зовнішніх факторів.
Перша частина, маючи за основу безперервність, повторюваність та безкомпромісність щодо будь-якої виконавської вільності з одного боку, насичена яскравими контрастами та багатошаровістю — з іншої. В окремих епізодах складалося враження, ніби Олександр Олійник відходить від основної лінії твору, поринаючи в дещо романтичні виділення нижніх шарів фактури, і як наслідок — вдаючись до не зовсім доцільних динамічних рішень. Але ці нюанси не зіпсували загальне враження механістичності та відчуження, закладене в Етюді.
Вишинський
Однією з особливостей концерту було те, що в другому відділі виконавці вдавались до самостійних пояснень концепцій виконуваних творів. Це було дуже розумним рішенням, адже фортепіанний цикл «Астероїди» Віталія Вишинського вимагає означення контекстів, закладених композитором. Цікавим є те, що нотне видання циклу розпочинається та закінчується невеликими оповіданнями, які описують процес написання та проливають світло на програму.
Цикл складається з шести номерів, чотири з яких присвячено композиторам XX–XXI століть: Джону Кейджу («С–1912»), Ігорю Стравінському («S–1882»), Паулю Гіндеміту (H–1892) та Луї Андріссену («А–1939»). Інші два номери («[B]–? unexplored» та «AD ASTRA») є скоріше авторським спогляданням, що знаходить місце між п’єсами–стилізаціями, а також — в кінці циклу. Варто зазначити, що «Астероїди» були видані ще в 2017 році, а останній номер — «AD ASTRA» — був написаний в кінці травня 2023 року. Тож, саме у Полтаві відбулась прем’єра циклу в його оновленому вигляді.
Самі п’єси не можна назвати віртуозними у звичному сенсі, але вони вимагають чіткого розуміння стилів перелічених композиторів, а також — пронесення крізь весь цикл рефлексій самого Віталія Вишинського. Так, до прикладу, основною ідеєю першого номеру («С–1912») було чітке прослуховування кожної взятої та знятої ноти задля поринення в акустику, наповнену відзвуками. З цими завданнями Анастасія Стовбир цілком впоралась — виконання вдалося доволі делікатним, а детальне пояснення програми знову ж сприяло кращому розумінню та сприйняттю циклу слухачем.
Безбородько
Цикл Олега Безбородька «Міньонети та поемети нашого часу» для фортепіано в чотири руки були написані понад десять років тому, втім в Полтаві цей твір також виконувався вперше. Терміни «міньонет», «поемета» та «дізéль», які використовуються в назві циклу та окремих його частин, застосовуються для означення віршованих форм, якими користувались поети-футуристи на початку XX століття. В прочитанні цих форм крізь призму «нашого часу» Олег Безбородько вдається до найрізноманітніших способів звуковидобування, серед яких два види піцикато на струнах рояля, беззвучний натиск на клавіші тощо.
Цикл складається з чотирьох різнохарактерних мініатюр: «Міньонет», «Поемета», «Метаміньонет» та «Поемета–дізель». Весь твір охоплює близько семи хвилин, що робить його дуже плинним в переміні та трансформації настроїв: від невизначеності на початку — через ліричне споглядання в середніх двох номерах — до бурхливого фіналу. Анастасії Стовбир та Олександру Олійнику вдалось влучно передати цей розвиток в музиці, не нехтуючи технічною складовою п’єс. Втім, залишилось кілька питань, що стосувались організації виконання твору. Насамперед — чи була необхідність через кожен номер мінятись місцями? Створювалось враження, що ці «ротації» займали час такої необхідної тиші між номерами — як для слухачів, так і для самих виконавців.
В цілому, концерт можна назвати доволі вдалим. Попри певні недоліки, перелічені вище, загальна атмосфера під час та після події наснажувала. Анастасія Стовбир наприкінці зазначила, що однією з ідей концерту стало поняття зв’язків, які проявляються в розрізненості настроїв слухачів до початку концерту та емоційної єдності, до якої вони приходять через спільне проживання того чи іншого музичного досвіду.
Чим, як здалось авторці статті, був важливий цей концерт? На початку публікації зазначалось, що репертуар Полтавської філармонії максимально дивний, а той, що стосується академічної музики — якщо не консервативний, то відверто застарілий. Мова йде не про проблему виконання класико-романтичної музики, а про проблему невиконання сучасної — і мова, на жаль, не тільки про Полтаву.
Чому так? Схоже на те, що музичні установи мають певний острах до нового у зв’язку з, ніби-то, неготовністю «консервативної публіки» до сучасної музики, і звідси — можливістю «не окупити» концерт. Хай там як, 20–го серпня в Полтавській філармонії був майже повний зал людей, які цілеспрямовано прийшли послухати (окрім Баха та Пуленка) твори Олексія Шмурака, Олега Безбородька та Віталія Вишинського.
Отже, час настав?…