Чи можна згадати хоча б одну полеміку, де фраза «ретро зараз у моді» звучала б недоречно? (лат. retro — «звернений у минуле») Здається, відчуття ретроградності у поглядах чи мистецтві є хронічним. Та все ж озирнутися у минуле має чималий сенс — утворити місточок, вступити у діалог, переосмислити. Особливу насолоду це приносить, коли йдеться про музичне спілкування крізь час, що й стало стрижнем завершального концерту Bouquet Kyiv Stage 25 серпня із відповідною назвою Baroque Twist.
Ніхто й не підозрював, що «ретро» сягне не лише XVII століття, а й язичницьких часів, коли люди свято вірили у магічний вплив ритуалу та музики на погоду. Наслідок виконання «Пір року» Макса Ріхтера (перекомпонування однойменного твору Антоніо Вівальді) не залишив вибору повірити у це знов. Погода не забарилася змінитися на проливний дощ, що поставило під питання продовження концерту. Наступний хід був від музики та музикантів.
Як твістує бароко?
«Бароковий твіст» був одним з найжаданіших концертів музичної програми Bouquet Kyiv Stage, адже у цей вечір завдяки артдиректорці та диригентці New Era Orchestra Тетяні Калініченко та Посольству Швейцарії в Україні київська публіка мала змогу наживо почути гру всесвітньовідомого барокового блок-флейтиста Моріса Штегера (читайте інтерв’ю з музикантом у The Claquers). Швейцарський виконавець знайомить публіку із бароковою музикою у креативному та сучасному ключі, тож назва «Бароковий твіст» чудово римується із назвами дисків пана Штегера — «Бароковий Твіттер» (ориг. Baroque Twitter) та «Вечеря пана Генделя» (ориг. Mr Handel’s Dinner).
Моріс Штегер. Фото: Віталій Маріаш- Тетяна Калініченко. Фото: Віталій Маріаш
Однак, вже другий вечір фестивалю поспіль концертну програму відкриває твір Арво Пярта, цього разу це була Passacaglia. Здавалося б, що спільного має музика Пярта до бароко, адже художні ретроспекції композитора стосуються більш ранньої творчості? Зв’язки не так очевидні, а тому і є більш вишуканими. Музичні складові Пасакалії (гармонії, ритм, фактура) викликають несподівані асоціації із «Зимою» Антоніо Вівальді, тема якої прозвучить на кінець першого відділення концерту. До речі, таке поєднання в музичній практиці зустрічається не вперше, оскільки Пасакалія Пярта входить у диск «Пори року» (ориг. Four seasons) американської скрипальки Анни Акіко Мейерс (Anne Akiko Meyers) і розташована одразу після «Зими». Експресивно та водночас поволі аскетично, що властиво музиці Пярта та не надто характерно для емоційної гри скрипаля Андрія Павлова, йому вдалося виконати сольну партію у супроводі непохитно рівного пасакального ритму від New Era Orchestra.
Дещо напружено-насторожена атмосфера музики Пярта ненадовго розрядилася вступним словом співзасновника Дому «Майстер Клас» (організатора Bouquet Kyiv Stage) Євгена Уткіна та музикознавиці Любові Морозової. Однак, від виконання наступного твору Концерту для блок-флейти RV 443 Антоніо Вівальді із солістом Морісом Штегером ставало лише спекотніше. Червоний як кольор підсвічування стін Софії, відеоряду на сцені, сукні ведучої та навіть як кольор волосся диригентки максимально пасував палкій, швидкій та динамічній музиці бароко. Так, бароко не на жильних струнах. Так, у строї 440-445 Гц (на жаль, у кожного музиканта він варіювався у цих межах, що додавало фальші). Але це не заважало виконанню з урахуванням музичного синтаксису бароко, яке віповідає історично-інформованому виконавству. Тим паче, що частина солістів оркестру мають досвід гри барокової музики, або ж спеціалізуються на цій музиці. Вже не кажучи про Моріса Штегера, котрий чуйно відчуває стилістику, має свою манеру інтерпретації бароко з доречними «бісерними» пасажами та терпкими ачакатурами. А приголомшлива віртуозність його гри викликає бажання мати про всяк поряд пожежний брандспойт. Але подальші зміни погоди підстрахували і на цей випадок підвищення температури.
«Пори року» зі спецефектами та викликання дощу
Чути музику бароко на пленері — особливе за атмосферою задоволення, щоправда, підсилення звуку все ж ламає автентику салонного звучання. Тому відмінним вибором було додати у програму Bouquet Kyiv Stage перекомпонований (ориг. recomposed) сучасним композитором Максом Ріхтером цикл концертів Антоніо Вівальді «Пори року». Щодо написаного у 2012 році твору Ріхтер сказав, що він «дозволяє слухачам заново відкрити ці дивовижні твори, створюючи абсолютно нову музику з мінімалістичним бароковим твістом». Вочевидь, саме це висловлення автора стало вирішальним у створенні назви всього концерту. Виокремивши з музики Вівальді декілька музичних патернів композитор створив більшу кількість частин: по три «Весни», «Літа», «Осені», «Зими», один електроакустичний «весняний» вступ та п’ять електроакустичних «Тіней» (останні не прозвучали). Але це, звісно, не стало аргументом для слухачів сприймати весь твір цілком і не аплодувати за будь-якої нагоди.
Ефектна для великої сцени мінімалістична музика із переосмисленням вівальдівських метроритмів, акцентів не залишала вибору плескати що є змоги. Ще більш ефектною була якісна гра соліста — скрипаля Кирила Шарапова — як у проникливих кантиленних епізодах, у стильному бароко, так і тоді, коли музичне нагнітання та напруження сягали найвищої позначки. Хто сказав, що у бароко та року зі спільного лише три літери? Аж ніяк — вийшов справжній рок-н-рольний твіст. Але значно ефектнішим був початок дощу одночасно з «Літом», що у Вівальді має назву «Літня гроза». Поки слухачі шаруділи дощовиками та парасольками, дощ скінчився, але одразу після фінальних звуків «Пір року», під час оплесків стоячи з’явилися перші блискавки, почалася добротна літня злива (її частина навіть потрапила у запис онлайн-трансляції концерту). Слухати концерт просто неба вже було неможливо.
Музика завдає удару у відповідь
Частина слухачів, звісно, розбіглася по домівках, але частина аудиторії у надії на продовження концерту розходитися не збиралась. Тож Євген Уткін запропонував перечекати зливу у Будинку Митрополита — в українській перлині бароко, до речі, куди зазвичай в такий час не пускають. Там же серед усіх сценаріїв продовження вечора рішучою інтонацією Тетяни Калініченко було вирішено зіграти концерт на сходах у будинку. Спробуйте уявити два прольоти сходів, де у самому низу стоїть диригент, вище скрипки та альти, на прольоті вище ледь бачачи диригента розташувалися віолончелі, ще вище — контрабаси, а чути та скеровувати партію клавесину, який поставили вгорі сходів (взагалі на іншому поверсі) можна було лише телепатично. Ризик несинхронності і незбалансованості акустики був очевидним, але й відпустити гостя Моріса Штегера лише з одним концертом Вівальді у першому відділі уявити було складно.
Ризик виправдався. Неймовірну атмосферу у будинку складно описати. Слухачі були вдячні продовженню концерту у таких умовах, навіть у спеці та в масках отримали справжню насолоду. Якщо у сили мистецтва над природою ще можна було не повірити, то силу спільного музикування, контакту між виконавцями, взаємовідчуття музикантів з напів-дихання — варто було бачити і чути. У скороченій програмі другого відділу з музики Вівальді та Генделя завжди усміхнений Моріс Штегер робив історичні та веселі коментарі до творів, у сумʼятті ситуації ледь не забував змінювати різні за тембрами блок-флейти і рухами свого тіла як бароковий соліст диригував розосередженим у просторі колективом.
Зважаючи на невигідне розташування біля самого низу сходів скеровувати оркестр Тетяні Калініченко було б важко. Але концентрація музикантів зіркового оркестру, підтримка кожного соліста, місцями навіть Моріса Штегера та шосте чуття клавесиністки Ольги Шадріної-Личак сприяли вдалому виконанню цієї надзадачі з найменшою кількістю розсинхрону, якої уникнути було неможливо. Попри акустичне розташування, звучання вийшло збалансованим, чути було, напрочуд, і клавесин на другому поверсі. Тож продовження концерту у екстремальних умовах більш ніж виправдало себе. Головне, бароко нарешті прозвучало у найкращих для нього традиціях камерного простору, щоправда, «твістового», перекрученого барокового простору — і тут відповідно до концепції вечора.
Продовження концерту у таких умовах було, вибачте за пафос, справжнім подвигом для музикантів New Era Orchestra, для Моріса Штегера та диригентки й ініціаторки усього вечора — Тетяни Калініченко. При чому це було подвигом не заради грошей чи виконання фестивального боргу, а заради музики, професії, аудиторії. Ті щасливі слухачі, котрі «без надії сподівались» на продовження концерту і «серед лиха почули пісні», отримали неймовірну кількість енергії. Оце — справжній живий у всіх сенсах концерт, що окриляє літати попри «хмари осінні» чи літні. Таким було несподіване, але із форсмажорними змінами на краще — камерне, душевне, особливе завершення цьогорічного Bouquet Kyiv Stage.