Доки чотири оперні театри в Україні паралізовані карантинними заходами безпеки, харківська «Схід Опера» користується нагодою відновити концертно-театральне життя міста завдяки Камерній сцені театру та майданчику «Просто Неба». З початку липня на сцени Схід Опера поступово прориваються спраглі творити музиканти: співаки, артисти балету, оркестранти, ансамблісти, хор. На відкритому повітрі театр вже навіть встиг повноцінно поставити оперу!
Цикл концертів «Fresh Ukrainian/ Український фреш»
Паралельно з виконавською діяльністю театру роботу поновив Схід Опера Хаб. Ця ініціативна створена задля налагодження комунікації між музично-театральними молодими творцями, що забезпечує їм досвід впродовж роботи над просуванням українського мистецького продукту. Одразу після ребрендингу ХНАТОБу у Схід Опера 2018 року силами молоді Хаб поставив оперу харківсько-київського композитора Віталія Губаренка «Сват мимоволі». Тоді ж до Харкова завітав американський композитор Річард Камерон-Вульф зі своїми мікро-операми (читайте інтерв’ю з композитором). Вже 2019 року Схід Опера провели Перший конкурс композиторів, лібретистів для створення нової опери, яка вже рік знаходиться у роботі. У червні 2020 року був проведений другий такий конкурс. Сьогодні відомі переможці, активно ведуться щоденники Схід Опера Хаб та навчальні лекції для учасників Першої Української Музично-театральної Резиденції.
В рамках Схід Опера Хаб 2020 року запланована серія концертів із претензійною назвою «Fresh Ukrainian/ Український фреш». Перший концерт «FreshBack/ Фрешбек» є ретроспекцією на твори переможців Першого конкурсу композиторів (comeback переможців) та тьюторів Першої Української Музично-театральної Резиденції. Інші два концерти презентують твори переможців Другого конкурсу композиторів. Концепція «фрешу» зрозуміла — «сучасні українські композитори у сучасному виконанні». Претензійною ж видається назва з огляду на «фрешовість» чи «сучасність» самої музики, зокрема, концерту 28 липня.
«FreshBack/ Фрешбек»
Концерт композиторів старшого та молодшого покоління у вікових межах 26-65 років з творів, написаних у період 1999–2020 років може називатися хіба що смузі. Посмак звучання музики п’яти композиторів також нагадує структуру напою: майже однакова сонористичність, хоча начебто змішана з різних індивідуальних компонентів. Однак, на користь цільності програми грає інша концепційна складова — театральність чи фабульна запрограмованість усіх творів назвою.
Перший твір концерту Симфонія №2 (1999 року) Кармелли Цепколенко — «завуальована інструментально-театральна вистава, — зазначила ведуча концерту Карина Климентовська, — де кожен інструмент виступає як окремий характер персонажу». Симфонія має також і напівфілософську-напівірочніну назву «Усе, крім іще усього», та розуміння музичного втілення такого концепту (зокрема, вибору фонічних засобів, логіки їх використання, розроблення згідно з «програмою») потребує часу. Хоча виконання твору Skhid Opera Ensemble під керівництвом Сергія Горкуші переконувало у меседжі Кармелли Цепколенко. Адже досвідченість авторки та відточеність її композиторського ремесла зумовили вибудованість розгортання сонористичної (в цілому) матерії, що вдалося донести музикантам.
Skhid Opera Ensemble. Фото: Олександр Шахматов- Skhid Opera Ensemble. Фото: Олександр Шахматов
- Skhid Opera Ensemble. Фото: Олександр Шахматов
- Skhid Opera Ensemble. Фото: Олександр Шахматов
Звучання твору лауреатки Першого конкурсу композиторів Вікторії Шинкаренко — «Розкол» для флейти пікколо, кларнета, фагота, скрипки і віолончелі — зумовило інше питання. Як підготувати слухача до сприйняття короткого (3 хвилини), але чотиричастинного твору після довшої (10 хвилин), але одночастинної симфонії? Така послідовність творів зіграло злий жарт із «Розколом». Бо ж знати «дистанцію», на котру треба відправляти свою концентрацію, ще й як важливо! Але це питання варто ставити тим, хто складає програму, або ж представляти доступніше. Тож «лаконізм» твору, здебільшого через моменти «пуантилістичності» в музиці, хотілося б назвати «вебернівським лаконізмом». Та природа цього невеликого за часом твору скоріше скетчового характеру, короткометражність персоніфікованої історії «розколу», розбіжностей між групою струнних та духових, між окремими інструментами.
Після необхідної констатації диригента «це вже чотири було (частини — Л. С.)», складно було подумати до якої тривалості музики готуватися надалі. Прояснило ситуацію оголошення наступного твору — тричастинна Сюїта з музики до опери «Синій Птах. Повернення» (2020) переможниці Першого конкурсу композиторів Юлії Філіпської. Саме ця опера буде поставлена у рамках діяльності Схід Опера Хабу найближчого оперного сезону. Про театральність інструментальної музики сюїти як квінтесенції подій майбутньої опери казати не потрібно, а про власне оперу ми з композиторкою поговоримо за декілька тижнів у серії подкастів «Де шукати сучасну оперу?».
«Сонористика Сєрової не для мене сьогодні», — написала коментар онлайн-слухачка концерту, музикознавиця Катерина Жигалова. Я мала те ж саме враження тоді і зараз, під час написання рецензії. Були виконані два твори Олени Сєрової «Останній листок» (2011) та The Face Second. Як і у більшості композиторів у цьому концерті (і не лише у цьому) назви творів безперечно щось означають для автора, але рідко, коли допомагають зрозуміти ідею слухачам. Хоча саме перед творами пані Олени ведуча читала коментарі до музики, які натякали на, скажімо, емоційний стан, втілений у творах. «Останній листок» за оповіданням О. Генрі — про бажання «звільнитися від того, що тримає». The Face Second — «Лице, однаковість гри і масок на душі. Душа, чи є вона? Обличчя чи душа? Світло, очі, крик». У музиці — «правильні» за канонами інструментування поєднання, натуралістичність імітації вітру (дихання у духові інструменти) і певна стихійність музичного розвитку, яка можливо і відповідає генезі втілюваних ідей, але ж як щодо диспозиції, форми…?
Останнім твором прозвучав Status Post (2010) лауреата Першого конкурсу композиторів та переможця цього року Сергія Вілки. Тут темброві комбінації та робота з ними були цікавіші за попередні два твори концерту. Щодо самої ідеї, то композитор не міг не знати, що пишучи post у назві музичного твору в Україні, йому може бути інкриміноване захоплення музикою Валентина С. Навіть якщо це гачок для музикознавців, то все ж паралелей інтонаційних і композиційних знайдеться багато. Цей post і справді вплинув на postупове тління, навіть витлівання музики, димінуендування. Небезпечний вектор розвитку музики, адже в певний момент музичний час й справді «вийшов з чату». А під кінець твору — несподіване крещендо, швидко зведене нанівець. У пошуках правди, хто не продумав динаміку розгортання (композитор чи диригент), порівняла з виконанням ансамблю Ricoshet під орудою Вікторії Рацюк. За відчуттям стилю Skhid Opera Ensemble, на мою думку, ближче, але за формою, роблячи поступове та не сильне димінуендо Ricoshet виправдав останній «порив» крещендо.
Справді, лише в останньому номері можна щось зауважити на адресу ансамблю Схід Опера та диригента. Адже їх гра була на високому рівні, без зайвих перебільшень. Акустика Камерної сцени сприяла якісному звуку. А дещо домашня атмосфера (де в чому через обмежену кількість місць та, відповідно, людей) підкріплювалася можливістю спілкування із музикантами.
Фреш чи не фреш?
Будь-яка думка субʼєктивна, тому власне враження можна скласти, подивившись запис трансляції у Facebook:
Здається, останній твір Сергія Вілки позначив «пост» як статус-кво — при чому не лише цього концерту, але й загалом того, що сьогодні звучить під тегами «фреш» чи «сучасне». Звісно, що композитори не повинні писати сучасне заради сучасного, розвивати музичне мовлення заради розвитку, сюди ж «мистецтво заради мистецтва» (продовжіть перелік за необхідністю). Щобільше: не можна знати достоту, на якому етапі композиторського розвитку написаний той чи інший твір, тож і «питати» за його сучасність є недоцільним. Ну і що таке «сучасне», врешті-решт? Але з точки зору зрізу музики сьогодні: однаково сонористичне, однаково хитромудре, або навпаки недопрацьоване за формою, проте геніальний концепт? Така думка щодо сучасної музики формується після цього концерту, коли навколо звучать і більш прогресивні штудії, навіть у тих самих композиторів, які звучали на концерті FreshBack. Тож може тоді такі програми не подавати, як fresh? Або ж із позначкою «back through time».